Лінія втечі — це термін, застосований Жилем Дельозом і Феліксом Гваттарі для позначення творчої активності ухиляння, процесу чистого становлення або процесу чистої диференціації. Французький вираз ligne de fuite має значення втечі або зникнення і споріднений із терміном, який вживається в малярстві для позначення точки перспективи, яка зникає (point de fuite). Це робить спокусливим інтерпретувати лінії втечі як споріднені з горизонтальними структурами. Проте застосування слова "лінія" Дельозом і Гваттарі більше має спільного з рухами або процесами, аніж зі статичними структурами. Воно вкладається в ширшу перспективу просторово-часової картографії, яку вони опрацювали для аналізу конкретних суспільних полів. Метою такої картографії є надати змогу аналізувати конкретні суспільні поля в термінах комплексних і багатошарових процесів та зв'язків, що формують їх та визначають їхній розви- 241 ток, і водночас дістати можливість ідентифікувати в цих процесах та зв'язках те, що залишається відкритим і що підвладне змінам. Щоб це здійснити, Дельоз і Ґваттарі опрацювали аналітичну техніку, яка уникає того, щоб наперед матеріалізувати будь-яку конкретну сукупність форм, структур або процесів, що можуть виникнути в суспільному полі (наприклад, суб'єкта, інституцію, Едипів комплекс, державу). У цьому контексті лінії втечі можуть осмислюватися в два способи. У першому випадку вони є специфічними проходами та змінами в тих асамб-ляжах (спільнотах), які населяють конкретне суспільне поле. У другому всі лінії втечі, взяті разом, конституюють елемент відкритості та невизначеності у структурі будь-якого асамбля-жу загалом, що її Дельоз та Ґваттарі називають планом іманентності або консистентності (постійності, послідовності). Асамбляжі можуть набувати багатьох різних форм і оперувати в багатьох різних сферах, але вони все ще можуть бути описані в певних загальних термінах. У першому розділі своєї книжки "Тисяча плато" Дельоз і Ґваттарі описують асамбляж як "комплекс ліній та швидкостей, які можуть бути виміряні" (Deleuze and Guattari, 1987: 4), і який має дві сторони або два виміри. Перша з цих граней містить у собі те, що вони називають шарами. Це той вимір, у якому елементи асамбляжу кодуються, виражаються або організуються у добре визначені сегменти та території. Саме через ці структури асамбляж може функціонувати "як різновид організму або сукупність, яка означає, або детермінація, застосовна до суб'єкта" (Deleuze and Guattari, 1987: 4). Цей повний вимір асамбляжу зумовлює те, що Дельоз і Парне називають у четвертому розділі "Діалогів" його планом організації. Другий бік асамбляжу — те, що обернуте до того, що Дельоз і Ґваттарі називають тілом без органів, "яке постійно демонтує організм, примушуючи частинки, що не означають, або чисті інтенсивності пролітати або циркулювати, і відносячи до себе суб'єкти, які воно залишає тільки з назвою, не більше, як слід інтенсивності" (Deleuze and Guattari, 1987: 4). Цей мутаційний і трансформаційний аспект асамбляжу, складений не так із ліній виражен- ня або організації, як із ліній втечі, називається планом консистентності. План організації — це трансцендентна структура, що в пошуках свого принципу організації звертається до додаткового виміру суперкоду-вання, тоді як план консистентності та тіло без органів, до яких він звертається, іманентні до самого асамбляжу. Це, в свою чергу, пояснює той факт, чому замість того, щоб протиставляти план організації планові консистентності в термінах опозиції між територіями та позбавленням територій, так ніби насправді головною проблемою було встановити статичну відмінність між буттям і становленням або ідентифікацією та відмінністю, Дельоз і Ґваттарі визнали за ліпше описати цей зв язок у термінах двох протилежних рухів, які завжди замінюють один одного: позбавлення території та повторного її відновлення. Кожен із цих планів складається з численних ліній втечі або, в інших випадках, артикуляції (вираження). Але саме лінії втечі перешкоджають тому, щоб асамбляжі перетворилися на повністю закриті, стабільні тотальності. В цьому аспекті лінії втечі мають певний пріоритет над іншими елементами в асамбляжі. Як чисті або абстрактні феномени швидкості або руху, лінії втечі є водночас позатериторіальни-ми і позачасовими. Вони є чистими феноменами відмінності. Але саме з цієї причини вони також ніколи не бувають стабільними і не можуть підтримувати себе необмежено. Дельоз і Ґваттарі наполягають на тому, що навіть ці чисті мутації завжди підпорядковуються певним ступеням відновлення території. Основоположна функція лінії втечі полягає в тому, щоб перетнути всі структури організації, наявні в асамбляжі "до призначення, яке є невідомим, непе-редбачуваним і не передіснуючим" (Deleuze et Parnet, 1987: 125). Але навіть якщо вони спрямовані проти сукупності передіснуючих структур, активність у накресленні лінії втечі ніколи не може привести до повного подолання всіх фіксованих структур чи будь-якої можливості відновлення території. Тому навіть ця найради-кальніша поява відмінності сутнісно належить до структури асамбляжу, що розуміється як процес безперервної дезорганізації та реорганізації. Якщо це так, тоді також залишається 242 можливість того, що подальші лінії втечі завжди можуть бути накреслені і що навіть най-міцніше з'єднані аспекти асамбляжу не дійдуть до стану повного замкнення фіксованої єдності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лінія втечі» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
