Держава виступає суб’єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самовряду-вання, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимо-нопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна галузь, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструк-тури (магістралі, термінали тощо). У перехідний період функції інвестора в соціальній сфері та-кож повинні залишатися за державою. Деякі виробництва сільсь-кого господарства (особливо збиткові) теж повинні інвестуватися з держбюджету. Цей антиринковий захід може бути скасований лише з розвитком приватизації у сільському господарстві і наси-ченням ринку його продукцією. Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні викладено в Законі України «Про інвести-ційну діяльність» (1991 р.). У статті 11 цього Закону зазначаєть-ся, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійсню-ється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики. Згідно зі статтею 12 цього Закону: 1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвес-торами та учасниками інвестиційної діяльності; 2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом: • застосування системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг; • проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних фондів; • надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій; • впровадження державних норм і стандартів; • вжиття антимонопольних заходів; • роздержавлення та приватизації власності; • проведення політики ціноутворення; • інших заходів. Для порівняння: відповідно до світового досвіду існують такі методи державного стимулювання інвестиційної діяльності (табл. 1.1):
Таблиця 1.1 МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Форми Інструменти Податкове стимулювання Зниження ставки податку Інвестиційна податкова знижка Відміна податків на реінвестування Податкові угоди з іншими країнами Податкові кредити Фінансове стимулювання Прискорена амортизація Пільгові кредити Інвестиційні гарантії Безвідсоткові кредити Інфраструктурне забезпечення Надання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами Надання необхідних приміщень у безоплатне користу-вання або за пільговими цінами Стимулювання конкретних ін- вестиційних проектів Цільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання Цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підви-щення кваліфікації, перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці Сприяння у проведенні техніко-економічного обґрунту-вання проектів
Часто перелічені вище форми впливу держави на інвестиційну діяльність класифікують як прямі і непрямі. Тип ринкової систе-ми визначає співвідношення між ними. Світова практика форму-вання ринкових засад доводить, що безпосередня участь дер-жави в інвестиційному процесі є об’єктивно зумовленою необхідністю. При цьому слід зауважити, що державні інвестиції за умов ринку не є відокремленим джерелом фінансування. На зміну прямим дотаціям і субсидіям з боку держави, які довели свою неефективність, повинні прийти нові методи державної інвестиційної політики. Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх пріоритетність, ефективність та швидка окупність. В Україні сьогодні повністю відсутня чітка організаційна сис-тема руху та контролю за використанням централізованих держа-вних інвестиційних коштів. Механізм розподілу коштів у поза-бюджетних і галузевих державних фондах (Фонд розвитку промисловості, Державний інноваційний фонд та ін.) залишається непрозорим, організаційно складним, не забезпечує відбору найефективніших проектів і не має елементів чіткої економічної від-повідальності за прийняті рішення. Очевидно, що постала необхідність створення принципово нових організаційних структур для успішного функціонування еко-номічного механізму державної інвестиційної політики. Проте лише інституційного забезпечення недостатньо для ефективної реалізації державних інвестицій. Викликає занепокоєння недосконалість визначення державних пріоритетів інвестування, серед яких продовжують залишатися збитковими, низькорента-бельними сфери, які насамперед потребують якісних змін у принципах господарювання. Держава повинна сконцентрувати обме-жені фінансові ресурси в галузях, що виробляють кінцеву продукцію, мають значний експортний потенціал, забезпечують швидкий обіг капіталу та стабільні бюджетні надходження. Актуальним для України залишається питання щодо встанов-лення прав та обов’язків держави як суб’єкта інвестиційної дія-льності. Протягом останніх 4—5 років в Україні створені необ-хідні макроекономічні умови для формування сприятливого інвестиційного середовища, закладені основи інвестиційної інфраструктури, розроблена певна правова база. Однак слід від-значити, що накопичений в ці роки інвестиційний потенціал був використаний не повною мірою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Держава як суб’єкт інвестування» з дисципліни «Інвестиції»
