У своїй цілості знак указує на об'єднання поняття зі звуковим образом, тобто означуваного (концепту, ідеї або речі, означеної означником) та означника (звука або письмового символу, або слова). Знак являє собою наріжний камінь більшості постмодерністських дискусій стосовно мови, культури та значення. Теорія знака Фердинана де Сосюра описана в низці лекцій, зібраних під заголовком "Курс загальної лінгвістики" (1915). Теорія де Сосюра перебуває в самому осередді постмоде-рністської теорії. Разом із Карлом Марксом, Зиґмундом Фройдоіи та Фридрихом Ніцше де Сосюр є однією з найважливіших історичних постатей, яка змінила спосіб, у який сприймалися мова та знання. Наслідки переосмислення де Сосюром природи мови залишаються критично важливими в більшості сучасних теоретичних та філософських дискусій. Як вважає де Сосюр, мова утворена зі знаків. Знаки складаються з означників (звуків або слів) та означуваних (понять, ідей або речей). Кожна конкретна мова (як система знаків) називає та організує світ і означає/визначає його цінності. Проте система знаків безпосередньо залежить від соціо-історичних сил і не може існувати окремо від свого історичного та культурного контексту. Розширюючи розуміння мови, оскільки вона є фактично вписуванням суспільно-історичних сил, чимало філософів, теоретиків та літературних критиків XX ст., які вивчали лінгвістичну теорію де Сосюра, визнають, що знак не лише надає засіб дослідженням культурних значень організованої мови, а й бере участь у самому акті комунікації. З погляду де Сосюра, знак має мислитися як залежний від двох фундаментальних принципів. По-перше, зв'язок між означником (як звуком, письмовим символом або словом) та означуваним (поняттям, ідеєю або референтом) є довільним (Saussure, 1959: 67, 73, 131). Мова не є такою "природною", якою здається, вона — продукт колективної поведінки та суспільних домовленостей. Знак — це "реєстр" в історії та культурі своїх користувачів. Другий принцип де Сосюра твердить, що означник є сутнісно лінійним за своєю природою і не лише відбувається в часі, а й залежить від розгортання часу. Означник представляє вимірюваний час і існує в ланцюгові інших означників. Імплі-цитне значення "означника" залежить від того, що це значення передається через ланцюг означників або слів; наприклад, через речення, в якому іменник модифікується дієсловом та 166 прикметником. Таким чином, мова є системою термінів, у якій значення кожного терміна залежить від присутності інших термінів у ланцюгу сиґніфікації. В межах цього ланцюга терміни набувають своїх випадкових значень у системі фонічної та концептуальної відмінності; там, де слово або поняття може бути диференційоване від іншого слова або поняття. Мова й значення залежать від життєво необхідної відмінності між означниками та означуваними, і вся система будується на відмінностях. Довільна природа стосунку означник/озна-чуване, часова природа акту сиґніфікації і центральність відмінності, як керівної сили будь-якого акту мови, мають значущий вплив на природу означника та означуваного. Оскільки акт сиґніфікації є довільним, будь-яке значення, не виражене прямо в мові, — це фактично результат культурних припущень, ідей та схильностей. А що означник є лінійним і розгортається в часі, то акт сиґніфікації відбувається в ланцюгу означників, які не втілюють значення, радше значення постійно проходить крізь ланцюг і раз у раз там затримується. Як таке, значення передається як слід через речення, або ланцюг, або означники. Якщо значення не є внутрішньо притаманним стосункові між означ-ником і означуваним (ані самому знакові), тоді воно не виражається в процесі сиґніфікації взагалі. Це і є те, що постмодерністська філософія обговорює як "трансцендентний означник": концепт або керівний принцип, який насичує всю систему мови значенням. Фактично кожна теорія, релігійна віра або ідеологічний концепт постулює трансцендентний означник (стрижневий концепт), що диктує не виражене прямо значення всієї мовної системи. Як відзначали чимало теоретиків після де Сосюра, трансцендентний означник не усувається від суспільно-історичних сил, а діє як найвищий сконденсований пункт конкретної культури чи людських вірувань. Філософи, літературні критики та теоретики літератури, що йдуть у руслі Сосюрової теорії знака, сприймають наслідки Сосюрового відкриття як переконливу критику припущень про прозорість мови та "натуралізовану" святість значення. Показавши, що значення виникає як результат конкретного дискурсу та ідеології, де Сосюр проклав шлях до постмодернізму, і його теорія й надалі є визначальною для різних відгалужень літературних та філософських студій, які включають у себе марксизм, фемінізм, деконструкцію, постструктуралізм, історіографію та культурні студії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Знак/означник/означуване» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
