Дюшан, Марсель (Duchamp, Marcel) Hap. 28 липня 1887 p., Бленвіль, Франція; пом. 2 жовтня 1968 p., Неї-сюр-Сен, Париж, Франція. Художник і майстер гри в шахи Хоч Марсель Дюшан був канонізований як учасник таких рухів доби модернізму, як дадаїзм та сюрреалізм, його працю, безперечно, можна вважати каталізатором, за допомогою якого оформилася постмодерністська естетика у зорових мистецтвах та дизайні. Як писав 1 червня 1972 p. y "New York Review of Books" кри- тик Роджер Шетак, "після Дюшана більше неможливо бути художником у давніший спосіб ; це твердження неминуче розширює термін "художник" до включення в нього митців, що працюють у будь-яких сферах художньої творчості. Дюшан прагнув очистити мистецтво ("ars") від усіх ролей, функцій та очікувань, що їх воно нагромадило протягом століть, залишивши йому тільки його найперше етимологічне значення — "ремесло". Чи то під власним прізвищем, чи під своїм жіночим alter ego Рроз Селаві (типовий для Дюшана каламбур, читай: "Eros, c'est la vie", тобто "Ерос — це життя"), Марсель Дюшан розширив засоби вираження, доступні для представників зорового (візуального) мистецтва, водночас накресливши схеми концептуальних та матеріальних шляхів, якими підуть усі наступні художники. Як перший практик концептуального мистецтва XX ст. Дюшан успішно перевів сам об'єкт мистецтва на другорядне місце у стосунку до самого процесу формування ідей, що призводить до його створення або реалізації. За іронією долі, він також дуже перебільшив ступінь, до якого об'єкт мистецтва міг бути фетишизований та пристосований до потреб споживання. Обидві сторони його здобутків були далі розроблені міжнародним мистецьким рухом, відомим під назвою "Флюксус" та франко-аме-риканським проектом "обмеженої літератури", що його опрацювала група "Уліпо". До винаходів Дюшана належать "готовий виріб" — предмет, вихоплений зі свого звичного контексту і вставлений у рамку або якось інакше змінений, щоб зробити його твором мистецтва (наприклад, совкова лопата для відгрібання снігу з написом "Продовження зламаної руки Марселя Дюшана" (1915) або "Фонтан" — пісуар, покладений набік і підписаний його "скульптором": Р. Мат); це могла бути інсталяція — певний простір (здебільшого кімната), який стає тривимірною скульптурою для того, хто туди заходить, а отже, сприймає цей витвір фізично й психічно (для прикладу, можна згадати й про "шістнадцять миль шворки", якою Дюшан прикрасив та заповнив у всі можливі способи виставкову залу "Перших аркушів сюрреалізму" — так було названо виставку, що відбулася 1942 p.). Хоч Дюшан був вели- 138 ким новатором у застосуванні нових та змішаних засобів, — таким є його "Велике скло" під назвою "Наречена, роздягнута догола своїми парубками" (олія, лак, свинцева фольга, свинцевий дріт та порох, нанесені на дві скляні шиби, розбиті в автомобільній аварії), в рамі з п'ятьох скляних пластинок, алюмінієвої фольги, дерева та сталі, — у своїх більш традиційних літографіях та картинах, найвідомішою з яких є "Гола, що спускається сходами", він намагається використати мистецтво як інструмент, за допомогою якого художник може мислити й працювати над реалізацією тієї або іншої ідеї; цю мету Дюшан ставив перед собою в усіх своїх творчих спробах. Дюшан перестав малювати після закінчення "Ти мене..." і переключив свою увагу на "готові вироби" та Гравюри, що поставило його на чолі дадаїстського руху. Його L.H.O.O.Q.. репродукція Мони Лізи з козячою борідкою, заголовок якої можна перекласти з французької "У неї гарячий зад", незабаром перетворилася на символ руху. Дюшан працював також над "Великим склом", а також над серією "роторе-льєфів" або оптичних альбомів звукових записів, що програвалися на апараті його власного винаходу, але більшу частину часу у 1920 — 1930-х pp. віддав грі в шахи. Зрештою він став одним із провідних шахістів Франції і переклав чимало книжок і статей зі стратегії і теорії гри, перш ніж був призначений французьким представником у Міжнародній шаховій федерації. В 1941 р. Дюшан випустив обмеженим накладом "Boîte-en-valise" ("Ящик-у-валізі"), пласку коробку, яка була своєрідним портативним музеєм Дюшана з мініатюрними репродукціями кількох його головних праць, включаючи "Фонтан", "Велике скло" та "Паризький мотив". Як характерна сатира на комерційне використання аванґардового мистецтва, "Ящик-у-валізі" також позначив очевидний відхід Дюшана від мистецького світу, хоч він і далі брав участь у різних спільних проектах, симпозіумах та ретроспективних виставках дадаїстів та сюрреалістів. Він також потай обміркував і виготовив свою завершальну працю, змішану медіа-інста-ляцію "Étant donnés: 1° la chute d'eau, 2" le gaz d'éclairage" ("Задане: 1° водоспад, 2° освітлю- вальний газ"), коли жив у Нью-Йорку від 1944 до 1966 р. "Задане" та "Велике скло" перебувають у центрі уваги книжки Жана-Франсуа Ліотара "Дюшанові ТРАНС/форматори", де спочатку досліджуються експерименти Дюшана з геометричними невідповідностями, що розглядаються у стосунку до загальної теорії несумірності Ліотара. Ліотар широко застосовував Дюшанові невідповідності у питанні про громадянство, міркуючи про те, що коли політичні суб'єкти не розрізняються в традиційній західній системі егалітарної справедливості, — тобто якщо суб'єкти є симетричними у стосунку до закону, проте ще не можуть "взаємно накладатися" з огляду на відмінності щодо соціальної рівності та агентства, — тоді настав час відмовитися від такої геометричної системи на користь нової "топологічної" справедливості, саме так як Дюшан покинув абстрактну й функціонально неможливу машину, намальовану у "Великому склі", щоб завершити більш приступну для участі, хоча й несумірну, ілюзію "Заданого". Як це видно з Ліотарової аргументації, окрему увагу було приділено політичному змістові Дюшанової праці у стосунку до історії тривимірної перспективи та участі глядача у візуальних мистецтвах. І історики мистецтва, і теоретики культури в 1990-х pp. звертали особливу увагу на Дюшанове дослідження жіночого тіла, зокрема як воно кидає виклик автоматичній передбачуваності механічного відтворення, на його змішування Тендерних ролей у мистецтві й житті та його репрезентації людського бажання та його краху або повного заперечення, зокрема в працях, приписаних Рроз Селаві, "Великому склі" та "Заданому".
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дюшан, Марсель» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
