1963 р. у зв'язку із почастішанням випадків незаконного втручання в керування літаком та інших випадків, що загрожують безпеці польоту, було прийнято Конвенцію про злочини та деякі інші дії на борту повітряного корабля (Токійська конвенція). Тут уперше дається визначення незаконного захоплення цивільного повітряного корабля - коли особа, що перебуває на борту повітряного корабля, незаконно, з допомогою сили чи погрози використання сили, здійснила акт втручання, захоплення або іншим чином неправомірно здійснює контроль над повітряним кораблем в польоті чи коли має місце намір здійснити такий акт. Однак Конвенція не кваліфікує незаконне захоплення повітряних кораблів як злочин. 1970 р. було прийнято Гаазьку конвенцію про боротьбу з незаконним захопленням повітряних кораблів, а 1971 р.-Монреальську конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації. В цих конвенціях незаконне захоплення повітряного корабля чи співучасть у такій дії кваліфікуються як злочин. Міжнародне співтовариство виробило і норми, які стосуються викрадення літаків. Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р. криміналізує незаконний і намірений акт насильства проти особи на борту літака під час польоту, коли ця дія очевидно порушить безпеку в літаку; а також дію, спрямовану на пошкодження літака, втручання в керування польотом. Згідно з Монреальським протоколом 1988 р. до цих дій включаються також акти насильства стосовно особи в аеропорту, яка обслуговує міжнародну цивільну авіацію; дія, яка завдає чи може завдати серйозної шкоди здоров'ю чи призвести до смерті; а також дія, яка серйозно пошкоджує устаткування і будівлю аеропорту, що обслуговує міжнародну цивільну авіацію, чи повітряні кораблі, які знаходяться в аеропорту і не є в експлуатації, чи порушує роботу служб аеропорту. Питання про покарання залишається на розгляд внутрішньодержавного права. У Гаазькій і Монреальській конвенціях передбачається, що Договірна Сторона, на території якої опиняється злочинець, якщо вона не видає його, зобов'язана без будь-яких винятків і незалежно від того, чи здійснено злочин на її території, передати справу своїм компетентним органам з метою кримінального переслідування.
У січні 2001 р. Вищий суд справедливості в Кемп Зеїсті (Нідерланди) розглянув справу проти Аль-Меграхі та Фімаха 1, яких було звинувачено у вибуху бомби на борту літака Пан Амерікан 103 над озером Локкербі у Шотландії. Суд відбувся у Нідерландах відповідно до угоди між урядом Нідерландів та урядом Великої Британії щодо шотландського судового процесу в Нідерландах. Цього вимагала Лівія як умову видачі своїх громадян. Аль-Меграхі був звинувачений у вбивстві, оскільки в його валізі, де також знаходився одяг, був вибуховий пристрій у плеєрі. Валіза подорожувала окремо від Аль-Меграхі. Фімаха було виправдано, оскільки не було достатніх доказів його вини. Терористичні акти 70-х років викликали низку судових справ, які, зокрема, встановили, що відшкодування за стрес у результаті захоплення літака можливе згідно з Варшавською конвенцією з доповненнями Монреальської угоди 1966 р. Так, відповідальним за шкоду пасажирам, спричинену терористичним актом в Геленіконському аеропорту в Афінах під час вильоту з термінала, був визнаний перевізник.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Незаконне захоплення літаків» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
