Законодавчі акти, нормативні документи - Цивільний кодекс Української РСР

Спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 554. Прирощення спадкових часток

В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця - стаття 536 цього Кодексу).

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 555. Перехід спадщини до держави

Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:

1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі;

2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;

3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини;

4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу);

5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.

Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави.

У випадках, передбачених цією статтею, авторське право, що входить до складу спадщини, або право на частку в авторській винагороді, що належало спадкоємцеві, який відмовився, припиняється.

Стаття 556. Відповідальність спадкоємця по боргах спадкодавця і витратах третіх осіб

Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна. На таких саме підставах відповідає держава, до якої надійшло майно, у порядку статей 534, 553, 555 цього Кодексу.

При наявності кількох спадкоємців вони відповідають по боргах спадкодавця пропорціонально до одержаних ними спадкових часток.

Вимоги кредиторів спадкодавця підлягають задоволенню раніше претензій осіб, на користь яких спадкодавцем покладено на спадкоємців зобов'язання.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, відшкодовують у межах дійсної вартості спадкового майна необхідні витрати, яких зазнали треті особи по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на похорони спадкодавця, а також по охороні спадкового майна і по управлінню ним. Відшкодування зазначених витрат (якщо його не було проведено раніше відповідно до частини другої статті 552 цього Кодексу) провадиться поряд з задоволенням вимог кредиторів спадкодавця.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 557. Порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця

Кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред'явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.

Претензії пред'являються незалежно від строку настання права вимоги.

Недодержання правил, передбачених цією статтею, тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 558. Охорона спадкового майна

Державний нотаріус за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням спадкового майна, а в населених пунктах, де немає державної нотаріальної контори, - посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави.

Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо його не прийнято - до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 25.04.75 р. N 3764-VIII,
від 20.05.85 р. N 278-XI;
Законом України від 14.12.94 р. N 287/94-ВР)

Стаття 559. Призначення хранителя або опікуна спадкового майна

При наявності у складі спадщини майна, що потребує управління (жилий будинок тощо), а також у разі пред'явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями державний нотаріус призначає хранителя майна, а в населених пунктах, де немає державного нотаріуса, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, призначає над зазначеним майном опікуна.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 25.04.75 р. N 3764-VIII,
від 20.05.85 р. N 278-XI;
у редакції Закону України від 14.12.94 р. N 287/94-ВР)

Стаття 560. Видача свідоцтва про право на спадщину

Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

(У редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 561. Строк для видачі свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 562. Поділ спадкового майна

Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.

При наявності зачатого, але ще не народженого спадкоємця, спадкоємці вправі провести поділ спадкового майна тільки з виділом належної йому спадкової частки. Для охорони інтересів спадкоємця, що не народився, до участі в поділі повинен бути запрошений представник органу опіки і піклування.

Стаття 563. Виключена.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI;
виключена згідно із Законом України від 16.12.93 р. N 3718-XII)

Стаття 564. Спадкоємство вкладів

Порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в державних ощадних касах і Державному банку СРСР за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами.

Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цього розділу.

Розділ VIII
ПРАВОЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. ЗАСТОСУВАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ЗАКОНІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ І МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

(Назва розділу VIII в редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 565. Цивільна правоздатність іноземних громадян

Іноземні громадяни користуються в Українській РСР цивільною правоздатністю нарівні з радянськими громадянами. Окремі винятки можуть бути встановлені законом Союзу РСР.

Радою Міністрів СРСР (стаття 122 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік) можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо громадян тих держав, у яких є спеціальні обмеження цивільної правоздатності радянських громадян.

Стаття 566. Цивільна правоздатність осіб без громадянства

Особи без громадянства користуються в Українській РСР цивільною правоздатністю нарівні з радянськими громадянами. Окремі винятки можуть бути встановлені законом Союзу РСР.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради
Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 5661. Закон, застосовуваний до цивільної дієздатності іноземних громадян і осіб без громадянства

Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є.

Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Українській РСР, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Українській РСР, визначається за радянським законом.

Іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Українській РСР, може бути визнано недієздатними або обмежено дієздатними в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

(Доповнено статтею 5661 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 567. Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій

Іноземні підприємства і організації можуть без особливого дозволу укладати в Українській РСР угоди по зовнішній торгівлі і по зв'язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях з радянськими зовнішньоторговельними об'єднаннями та іншими радянськими організаціями, яким надано право укладення таких угод.

Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій при укладенні угод по зовнішній торгівлі і по зв'язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради
Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 568. Закон, застосовуваний до форми угоди

Форма угоди, що укладається за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення. Проте угода не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законодавства Союзу РСР і цього Кодексу.

Форма зовнішньоторговельних угод, які укладаються радянськими організаціями, і порядок їх підписання, незалежно від місця укладення цих угод, визначаються законодавством Союзу РСР.

Форма угод з приводу будівель, які знаходяться в Українській РСР, підпорядковується законодавству Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 569. Закон, застосовуваний до зобов'язань по зовнішньоторговельних угодах

Права і обов'язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін.

Виникнення і припинення права власності на річ за зовнішньоторговельною угодою визначаються за законом місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін.

Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін.

Місце укладення угоди визначається за радянським законом.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 5691. Закон, застосовуваний до форми і строку дії довіреності

Форма і строк дії довіреності визначаються за законом країни, де була видана довіреність. Однак довіреність не може бути визнано недійсною внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам радянського закону.

(Доповнено статтею 5691 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 5692. Закон, застосовуваний до позовної давності

Позовна давність визначається за законом країни, законодавство якої застосовується для визначення прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин.

Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються за радянським законодавством.

(Доповнено статтею 5692 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 5693. Закон, застосовуваний до права власності

Право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.

Виникнення і припинення права власності на річ визначаються за законом країни, де ця річ знаходилась на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, яка послужила підставою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

(Доповнено статтею 5693 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 5694. Закон, застосовуваний до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди

Права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є радянськими громадянами або радянськими організаціями, визначаються за радянським законом.

Іноземний закон не застосовується, якщо дія чи інша обставина, яка є підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за радянським законодавством не є протиправною.

(Доповнено статтею 5694 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 19.08.77 р. N 2422-IX)

Стаття 570. Закон, застосовуваний до спадкоємства

Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

Здатність особи до складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються за законом тієї країни, де заповідач мав постійне місце проживання в момент складання акта. Проте заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання задовольняє вимоги закону місця складання акта або вимоги радянського закону.

Спадкоємство будівель, що знаходяться в СРСР, в усіх випадках визначається за радянським законом. Тим же законом визначаються здатність особи до складання або скасування заповіту, а також форма останнього, коли заповідається будівля, що знаходиться в СРСР.

Стаття 571. Виключена.

(згідно із Законом України від 16.12.93 р. N 3718-XII)

Стаття 572. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором СРСР встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить радянське цивільне законодавство, то застосовуються правила міжнародного договору.

Такий же порядок застосовується щодо цивільного законодавства Української РСР, якщо в міжнародному договорі Української РСР встановлено інші правила, ніж передбачені цивільним законодавством Української РСР.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради
Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)