22.Заг хар-ка Угоди щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС)
Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) містить систему відповідних стимулів та обов'язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в МП не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інве стор зобов'язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов'язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення абсолютної кількості кінцевого продукту, в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестора. До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальними заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі: пере-дання технологій; дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб'єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвестиційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.
Використання ТРІМС не лише сприяє регулюванню іноземних інвестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки. В окремих країнах-інвесторах спостерігається неоднозначне ставлення до використання ТРІМС. Так, зокрема, США вважають за необхідне повністю його заборонити, оскільки, на їхню думку, подібні вимоги були закріплені ще ГАТТ. Основою даної позиції є те, що використання ТРІМС суперечить принципам вільної МТ, а це, у свою чергу, негативно позначається на розвитку торгов відносин.
У країнах, що розвив-ся, існує зовсім протилежна точка зору, згідно з якою ТРІМС є діючим ек інстр-ументом, що сприяє соціально-ек розвитку держави, а також обмежує дискримінац політику ТНК.
23.Зак-во Укр про правове регулювя вирішення спорів в сфері ЗЕД
У процесі ЗЕД між суб'єктами, які її здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого розгляду і розв'язання відповідно до чинного зак-ва. Велике значення має при цьому створення відповідних міжнар-правових та національних засад про регулювання розгляду спорів, що виникають у сфері ЗЕД. Як відомо, в Заключному акті Наради з безпеки та співр-ва в Європі, 1975 р, значне місце відводилося питанням розгляду міжнар спорів і, зокрема, через використання арбітражу. Цьому було відведено окремий підрозділ Заключного акту «Співр-во в галузі ек, науки і техніки і навкол середова. Торгівля. Арбітраж». ГА ООН 1985 р. схвалила розроблений Комісією ООН з права міжнарторгівлі Типовий Закон «Про міжнар торговий арбітраж». Його рекомендували державам враховувати незалежно від правової та ек системи. Розглядаючи міжнародно-правові засади арбітражу, важливо зазначити, що Україна 1961 р. підписала і 1963 р. ратифікувала Віденську конвенцію «Про зовнішньоторговий арбітраж». Крім того, нашою державою була підписана 29 грудня 1958 р. і ратифікована 1960 р. Нью-Йоркська конвенція «Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень». До речі, учасниками цієї Конвенції є понад 130 держав світу. В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання таких спорів, які закріплені насамперед у ЗУ «Про ЗЕД» 1991 р. У сьомому розділі цього Закону «Порядок розгляду спорів у ЗЕД», зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами ЗЕД, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами Укр, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам Укр або передбачено міжнар угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі є фізичною особою або державою. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах.
Між нар спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Постановою ВРУ «Про введення в дію ЗУ «Про ЗЕД» 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участі Торгово-промислової палати України були розроблені і 1994 р. прийняті Закон «Про міжнар комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнар комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають у процесі здійснення зовнішньоторг та інших видів міжнар зв'язків.\\
24.Зміст принципу незастосування сили чи погрози силою та особл його прояву в МЕП.
Принцип утримання у своїх міжнар віднос від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності будь-якої держави. Будь-яка держава при здійсненні своїх міжнародних стосунків зобов'язана утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності іншої держави. Така погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Вони не повинні застосовуватися як засоби регулювання міжнар питань. Агресивна війна є злочином проти миру, яка тягне за собою відповідальність за МП. Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов'язані утриматися від пропаганди агресивних війн. Кожна держава зобов'язана утриматися від організації підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в іншій державі. Територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації як результату застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Вона не повинна бути об'єктом придбання іншої держави в результаті погрози силою або її застосування. Це не може визнаватися законним. Усі держави повинні на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права добросовісно виконувати свої обов'язки стосовно підтримання міжнародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН. МП вважало звернення до війни як до способу врегул-ня між-х розбіжностей і суперечок природною функ-єю держави, її невід’ємним правом. Прийняті на Газських конференціях миру 1899 і 1907рр. Конвенції про мирне вирішення між-х суперечок і про обмеження застосування сили лише закликали держави за можливістю не застосовувати силу. Вперше війна була об’явлена великим злочином в Декреті про мир, що був прийнятий на ІІ Загальноросійському з’їзді Рад Росії у 1917р. Статут Ліги Націй заборонив агресивні війни(Декл-ція про агресивні війни 1927р.). 1928р.-Паризький акт, який заборонив звернення до війни. Статут ООН закріпив цей пр-п і був деталізован в Декл-ії ООН про пр-пи МП 1970р., у Визначенні агресії 1974р., в Закл-му акті НБСЄ 1975р., Декл-ції про посилення ефек-ті пр-пу 1987р. Пр-п пошир-ся на всі держави. Актом агресії вважається:1.вторгнення чи напад збройних сил держави на тер-рію ін. держав; 2.бомбардування; 3.блокада портів, берегів держави; 4.напад на морські, сухопутні, повітряні сили та повітряні та морські флоти; 5.засилання озброєних банд, груп тощо. Рада безпеки визнає ті чи інші дії актом агресії. Статут Між. Крим. Суду включив у перелік злочинів і злочин агресії, за який передбачається індив-на крим. відп-ть. Статут ООН закріплює права держави на інд-ну колек-ну самооборону. Збройна сила може бути застосована народами колоніальних та залежних країн у боротьбі за свою незалежність при здійсненні свого права на самовизначення. У відповідь на недружню поведінку та правопоруш-ня можуть бути застосовані такі заходи:повне чи часткове припинення екон-х відносин, розрив дипл-х відносин. Складовою частиною пр-пу є заборона застосування війни;відмова від застосування репресій.
25.Значення іноземних інвестицій та їх правове регулюв відповідно до зак-ва Укр.
Як свідчить історія багатьох країн, іноземні інвестиції відігравали і відіграють значну роль у вирішенні важливих питань їх соціально-ек розвитку. Інвестиції-довгострокове вкладення грошових коштів та інших цінностей у розвиток економіки, її окремих галузей і підприємств. Цінності можуть вкладатись як усередині країни, тобто в національну економіку, так і за кордоном — в економіку зарубіжних країн. Іноземні інвестиції мають велике значення і для соціально-економічного розвитку України. Їх залучення сприятиме подоланню нинішнього спаду виробництва й забезпеченню передумов економічного зростання нашої держави. Враховуючи це, в Україні вже створена і набуває подальшого розвитку і вдосконалення правова база щодо іноземного інвестування. Іноземні інвестиції— це всі види майнових, інтелектуальних та інших цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України.
Тлумачення поняття «іноземні інвестиції» вперше було офіційно дано у ЗУ «Про ЗЕД» 1991 р. Саме цей Закон передбачив і юридично закріпив можливість вкладення всіх видів цінностей іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності. Вагоме значення для здійснення іноземних інвестицій має і ЗУ «Про інвестиційну діяльність» 1991 р. У ньому встановлені загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, зокрема іноземними інвесторами, а також дано перелік видів майнових та інтелектуальних цінностей, які можуть розглядатись як інвестиції. Цей Закон визначає також права й обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності, її державне регулювання, гарантії права суб'єктів такої діяльності і захист інвестицій. Слід підкреслити, що положення даного Закону стосуються і діяльності, яка здійснюється іноземними інвесторами. Але детальніше особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України були визначені Законом України «Про іноземні інвестиції» 1992 р. та Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» 1993 р., який став основою вказаного Закону. У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначеного Декрету була зупинена дія Закону України «Про іноземні інвестиції». Зараз діє ЗУ „Про режим іноземного інвестування”, яким зупинена дія декрету. Взагалі, якщо говорити про законодавче регулювання іноземних інвестицій в Україні, то в цій сфері прийнято багато законодавчих актів, які регулюють різні питання. Це не лише загальні питання організації та здійснення інвестиційної діяльності, а й спеціальні питання, що стосуються режиму інвестиційної діяльності у відповідних регіонах. Так, були прийняті ЗУ «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» від 24 грудня 1998 р., «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» від 11 травня 2000 р. та ін. ЗУ була ратифікована значна кількість угод між урядом нашої держави та урядами зарубіжних країн щодо сприяння та взаємного захисту інвестицій. Правове регулювання інвестиційної діяльності не обмежується названими вище законами. Воно здійснюється також за допомогою інших нормативних актів підзаконного характеру. У ряді нормативних актів, які спеціально не присвячуються інвестиційній діяльності, можуть міститися норми з цього питання.
26.Значення та правові засади регулюв ЗЕД в Україні.
Україна за своєю територією, населенням є однією із великих країн Європи. Україну як самостійну державу визнало багато країн світу і установили з нею дипломатичні відносини. Наша держава є членом ООН, учасником Наради з безпеки і співр-ва, увійшла до складу багатьох міжнар, і зокрема міжнар ек-х організацій. Україна уклала багато двостор міждерж та міжурядових договорів і угод, спрямованих на здійснення співр-ва в політичній, ек, науково-технічній, екологічній, соціально-культурній та інших сферах. Сьогодні підприємства України мають торгові відносини з фірмами багатьох країн світу. Однією із важливих умов успішної й ефективної ЗЕД України є створення відповідної правової бази. Повна безконтрольність та відсутність валютного регулювання призвели до масового витоку валюти за кордон. Отже, ЗЕД потребує корінних змін, передусім її законодавче регулювання. В Україні вже зроблені перші кроки щодо створення власної правової бази ЗЕД.
Розглядаючи систему зак-ва, що регулює ЗЕД і становить її правову основу, слід зауважити, що вона об'єднує закони та інші нормативно-правові акти, які безпосередньо розглядають питання щодо регулювання у цій сфері, а також ті юридичні акти, які регулюють відносини в інших сферах, але містять і правові норми, що стосуються ЗЕД. Напр, спеціальним законом, який заклав основи ЗЕД в Україні, є Закон «Про ЗЕД». Питанням міжнар відносин присвячені закони «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоек відносинах» 1995 р. та ряд інших. До законів, які стосуються, крім зовнішньоекономічної діяльності, інших сфер, можна віднести Митний кодекс України2002 р., ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» 1994 р., «Про місцеве самоврядування в Україні» 1997 р., «Про місцеві державні адміністрації» 1999 р., «Про Міжнародний комерційний арбітраж» 1994 р. та ін. Відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності між її суб'єктами, регулюються не лише законодавчими актами України, а й іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Насамперед, це постанови КМУ, зокрема «Про сприяння ЗЕД» 1999 р. У ряді випадків КМУ приймає окремі постанови спільно з іншими державними органами. Як приклад наведемо такі постанови КМУ і НБУ: 1995 р. «Про заходи щодо забезпечення контролю за ЗЕД та валютного контролю» та 1998 р. «Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоек операціями».Ряд нормативно-правових актів у сфері ЗЕД затверджується відповідними указами През України. Окремі нормативно-правові акти приймаються іншими державними органами. Одночасно слід зазначити, що серед норм різних галузей законодавства нашої держави (конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, фінансового, банківського, кримінального тощо) немало є таких, які використовуються для регулювання відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
27.Зробіть порівняльний аналіз принципів МЕП та принципів зовнішньоек діяльності України.
Принципи ЗЕД України: *Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у: - виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; - обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;* Принципом свободи зовнішньоек підприємництва, що полягає у: праві суб'єктів зовнішньоек діяльності добровільно вступати у зовнішньоекі зв'язки; - праві суб'єктів зовнішньоек діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;- обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоек діяльності порядку, встановленого законами України; - виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічноїдіяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності; *Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: - рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; - забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; - неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;*Принципом верховенства закону, що полягає у: - регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; - забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, як встановлені законами України; *Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; - здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; - здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права; * Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
А принципами МЕП є: загальні 1) п-п мирного співіснування;2) п-п суверенної рівності держав;3) п-п співробітництва держав;4) принцип невтручання;5) п-п сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;6) п-п взаємної вигоди; 7) принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави; 8) принцип рівноправ’я та самовизначення народу; 9) принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами. Група спеціальних п-пів МЕП включає:1) п-п розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;2) п-п юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав;3) п-п свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків;4) п-п невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;5) п-п найбільшого сприяння;6) п-п національного режиму.
28.Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) як МЕО.
ЮНКТАД була заснована у 1964 р. як орган Ген. Асамблеї 00Н.До складу ЮНКТАД входять д-ви- члени 00Н.Зміст діяльності ЮНКТАД визначається такими її ф-ми: 1) заохочення міжнар.торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають різний соц.-ек. устрій;2) визначення принципів і політики щодо міжнар.торгівлі і відповідних проблем ек. розвит3) розробка рекомендацій щодо реалізації зазначених принципів і політики, вжиття в межах своєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої мети з урахуванням різних рівнів р-ку і відмінностей в соц.-ек. системах;4) розгляд і сприяння координації д-ті інш. закладів у межах системи 00Н в галузі міжнар.торгівлі і вирішення відповідних проблем ек. роз-ку у спів-ві з Ген Асамблеєю 00Н і ЕКОСОР;5) вжиття, у разі необхідності, заходів щодо спів-ва з компетентними органами 00Н для ведення переговорів і затвердження багатостор.правових актів у галузі торгівлі ;6) погодження політики урядів і регіональних ек. угруповань у галузі торгівлі та пов'язаного з нею розвитку на виконання ;7) розгляд будь-яких інших питань умежах своєї компетенції. Вищим органом- є сесія, скликається кожні 4 р.,між сесіями керівництво її д-тю здійс-ся постійним органом — Радою з торгівлі та розвитку, яка входить до складу апарату 00Н і знаходиться в Женеві. Свої сесії вона скликає не рідше двох разів на рік. Комітети: Комітет з сировинних товарів, Комітет з готових в-в і напівф-ів, Комітет з торгового судноплавства, Комітет з передачі технології, Комітет з ек. співр-ва між країнами, що роз-ся, Спец. комітет з преференцій та деякі інші.Центру Міжн торгівлі, який знаходиться у подвійному підпорядкуванні: ЮНКТАД іГенеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Мета створення-надання допомоги країнам, що розв-ся, у орган-ії ек-ту. ЮНКТАД здійснює значну правотворчу роботу. Практично на кожній сесії ЮНКТАД приймаються важливі міжнародно-правові документи.
29.Митна політика і митна справа в Укр: поняття та загальна хар-ка їх закон регулюв.
Для України митна діяльність — це відносно нова справа. У 1991 p. (за часів існування СРСР) в нашій республіці функціонувало 26 митниць, керівництво якими здійснювали союзні органи. У 1992 р. в Україні було створено 65 митниць. Керівництво митною справою нині здійснює спеціально створений для цього орган — Державний митний комітет України.
Створення митної служби в Україні обумовило необхідність розробки і прийняття відповідних законодавчих та інших нормативних актів, які б забезпечили правове регулювання її діяльності. 12 грудня 1991 p. Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України (МКУ), в якoмy визначені принципи організації митної справи в нашій країні з метою сприяння формуванню ринкової економіки та активізації ЗЕД на грунті єдності митної території, мит та митних засобів. Кодекс спрямований на забезпечення додержання митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоек і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи. 1992 p. ВРУ прийняла ЗУ "Про єдиний митний тариф", який визначає порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України при ввезенні на її митну територію то вивезенні за її межі товарів та інших предметів з метою обкладання їх митом. Відповідно до цього закону КМУ розробив і своїм Декретом 1993 p. затвердив Єдиний митний тариф України. Крім цього, КМУ прийняв цілий ряд декретів з митних питань, зокрема: "Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України" 1992 p., (пізніше був прийнятий ЗУ 1994 р. "Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України", який скасував Декрет від 1992 р.), "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)" 1993 p. та деякі інші. Ряд важливих нормативних актів з питань митної справи приймає Державний митний комітет.
