№29 Політика центру щодо України в 20 - 30-ті роки. Голодомор 1932 - 1933 років і його трагічні наслідки.
Політика примусової суцільної колективізації сільського господарства була чи не найважливішою складовою частиною сталінського воєнно-комуністичного штурму кінця 20-х— початку 30-х рр. Насильницьке об'єднання господарств разом о землею, реманентом, усією худобою і птицею в колгоспи, що мали стати перехідною формою до комун, і цілковите підпорядкування їх адміністративно-командній системі управління давало змогу державі викачувати із села гроші, продукти харчування те сировину, необхідні для "підхльостування" індустріалізації країни. Перехід до суцільної колективізації, офіційно проголошений у листопаді 1929 р. розпочався у степових регіонах України ще до весняної посівної кампанії 1930 р„ а в цілому по республіці — до осені 1930-го. Новий грабіжницький курс сталінського керівництва викликав величезне соціальне й політичне напруження на селі. Щоб зламати опір суцільній колективізації, заможніших господарів оголошували куркулями й виселяли з родинами з рідних місць, здебільшого в східні й північні райони країни, а майно розпродавали. Лише в січні — березні 1930 р. в Україні було розкуркулені майже 62 тис. сімей. Але опір селянства не вдалося придушити, Й. Сталін звалив усю вину за так звані "перегини" в ході колективізації на місцеву владу. Об'єднання селян у колгоспи оголошувалося справою добровільною. У зв'язку з цим навесні й улітку 1930 р. в Україні майже половина селянських господарств вийшла з колгоспів. Восени 1930 р. розпочалася нова кампанія, спрямована на прискорення колективізації. Крім застосування адміністративних заходів (до середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. селянських родин), запроваджувалися з метою грубого тиску непомірно високі податки для одноосібників, які в більшості випадків не могли сплачувати їх. Внаслідок цих надзвичайних заходів до кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70 % селянських господарств, що володіли 80 % орних земель. Заготівельні ціни на зерно, цукрові буряки, овочі, м'ясо, молоко та інші сільськогосподарські продукти були надзвичайно низькими. До того ж держава не визначала обсягів хлібоздачі та інших поставок, що уможливлювало експропріацію чи не всієї колгоспної продукції, в це зумовлювало вкрай низьку оплату праці колгоспників і відбивало в них усяке бажання ефективно працювати в громадському господарстві. Для селян основними засобами існування були присадибні ділянки. Але й тут непомірне високі податки змушували й розпродавати своє майно, забивати худобу й залишати села. В 1928—1931 рр. в Україні кількість селянських господарств зменшилася на ЗІ2 тисячі. Усе це приводило до руйнування народного господарства. Однак плани хлібозаготівлі не скорочувалися. Треба було постачити міста, промислові підприємства. армію і, головне, платити хлібом та іншими продуктами зарубіжним країнам за матеріали й устаткування для споруджуваних в авральному порядку новобудов. Сотні тисяч тонн імпортного обладнання, придбаного за український хліб, що викидався на міжнародний ринок за демпінговими цінами, накопичувалися на різних складах, чимало його псувалося і пропадало. Країна була неспроможною втілити нереальні плани будівництва нових підприємств. Перша п'ятирічка залишилася невиконаною. Тиск тоталітарного режиму на українських селян посилювався. В умовах деградації сільськогосподарського виробництва заготівельні загони вимітали увесь хліб з колгоспних і селянських комор, не залишаючи навіть необхідного прожиткового мінімуму. Внаслідок такої політики навесні 1932 р. а селах України та деяких інших регіонів СРСР розпочався голод. Влітку люди у відчаї збирали в полі колоски, вдруге обмолочували солому, намагаючись знайти там хоч якусь поживу. Тоді було прийнято суворі закони, за якими навіть за жменю взятого з поля чи колгоспної комори зерна селян засуджували до 10 років ув'язнення або й до розстрілу. Голодомор охопив усі села України.
Отже, одним із самих страшних наслідків колективізації став го-лодомор1932-1933рр. Цілеспрямована політика хлібозаготівель стала основною причиною голоду в Україні. У 1930р. в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба, у 1931р.-380 млн.. І в 1932р. було засіяно ледве більше половини планових площ. І усе ж не це стало причиною голоду. Проте продовження хлібозаготівельної кампанії, конфіскація зерна в колгоспів, кліматичні умови стали основними причинами голоду в Україні. Погіршило становище селян введення паспортного режиму в містах, закон про охорону соціалістичної власності, що передбачав за крадіжку колгоспної або соціалістичної власності розстріл або 10 років із конфіскацією майна. Селяни, позбавлені усього їстівного, були свідомо приречені на мученицьку смерть. Голодомор 32-33рр. породив величезну смертність населення, особливо дітей і старців. За різними підрахунками, під час голодомору загинуло від 3,5 до 8-9 млн. людей.
№30 Підсумки соціально-економічного розвитку СРСР в 30-ті роки: досягнення і прорахунки.
Перші п’ятирічки зробили індустріальний розвиток країни величезний внесок. Досить сказати, що за структурою промислового виробництва Радянський Союз вийшов на рівень розвинутих країн світу. За обсягом промислового виробництва він перегнав Англію. Німеччину, Францію і зайняв друге місце в світі, поступаючись лише США. А по темпах індустріального зростання вперше перекрив і показники розвитку американської економіки. Але й за ці досягнення народ заплатив надто високу ціну. Індустріалізація в умовах тоталітарного режиму була здійснена антигуманними методами; шляхом прямого пограбування села, за рахунок обмеження зростання легкої і харчової промисловості, зниження до мінімуму життєвого рівня людей, шляхом застосування примусово безплатної праці мільйонів в'язнів. Страшною була доля трудового селянства. Проведена, всупереч усім об'єктивним факторам, грубим, насильницьким шляхом колективізації стала одним з найбільших політичних злочинів у світовій історії. С/г СРСР так ніколи і не вийшло остаточно з тих потрясінь, яких воно зазнало в 10-ті роки. В 20-ЗО рр.. суттєві зрушення відбулися в сфері культури, національних відносин. У 20-х рр. культурні перетворення здійснювалися в цілому на основі ленінського бачення проблеми. Йшла всенародна боротьба з неписьменністю по всій країні відкрилася широка мережа шкіл, культурно-освітніх закладів. поступово здійснювався процес формування нової інтелігенції, бурхливо розвивалася національна мова, культура, які жорстоко переслідувалися за царату.
№31 Спроби створення системи колективної безпеки в Європі напередодні другої світової війни. Радянсько-німецькі договори 1939 року та їх сучасні оцінки.
У розпал переговорів з Англією і Францією наприкінці липня 1939 р. відновилися переговори між СРСР і Німеччиною. Радянське керівництво не вірило в можливість підписання воєнної конвенції з західними державами. Проте СРСР мав реальну можливість підписати економічний договір з Німеччиною (надання йому Німеччиною значного кредиту під вигідний процент), а також вирішити територіальне питання, вигідне для обох сторін, Радянський Союз сподівався через посередництво Німеччини врегулювати збройний конфлікт з Японією на далекому Сході. 19 серпня 1939 р Німеччина підписала торговий договір, який, крім надання кредиту, розширював можливості СРСР в експорті продовольства й закупівлі нової техніки. Отже, у відносини обох країн повертався "дух Рапалло". Який же був політичний аспект угоди? Німецьке керівництво погодилося на врегулювання радянсько-японського конфлікту на Далекому Сході, на радянські пропозиції щодо перегляду "сфер впливу" у Східній Європі. 23 серпня 1939 р. (на кілька днів раніше наміченого терміну) до Москви прибув міністр закордонних справ Ріббентроп уже узгодженим текстом договору. Вночі він був підписаний, а наступного дня опублікований. Договір про "дружбу і ненапад" між СРСР і Німеччиною був розрахований на 10 років. Така поспішність пояснювалась тим, що ще в квітні 1939 р. німецьке верховне командування визначило термін нападу на Польщу — 1 вересня. Отже, в серпні німецькі війська були приведені у повну готовність, а успішне завершення англо-франко-радянських переговорів могло зірвати плани Німеччини. Саме тому Гітлер прискорив підписання Договору зі Сталіним, що розв'язувало йому руки в Польщі. Щодо Радянського союзу, то він отримував тимчасовий нейтралітет, за який Німеччина платила територіальними поступками (чого тік і не зміг досягти Сталін у переговорах з Англією і Францією). Важливою складовою радянсько-німецького договору був таємний протокол, існування якого тривалий час замовчувалося в радянській історіографії. Він передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній Європі: радянська сфера охоплювала Естонію. Латвію. Фінляндію. Бессарабію, східну частину Польщі (Варшавське і Люблінське воєводства), західноукраїнські й західнобілоруські землі;
німецька — Литву. Не підлягає сумніву, що радянське керівництво було обізнане з німецькими планами вторгнення в Польщу і стало на шлях потурання агресору, який 1 вересня 1939 р. розв'язав Другу світову війну. В той час як Англія оголосила війну Німеччині, радянська преса вихваляла перемоги фашистської армії. Чи перешкодила б вторгненню німецької армії в Польщу відмова СРСР від підписання радянсько-німецького договору? Відповідь на це запитання гіпотетична. Звичайно, нейтралізація СРСР була вигідна для Гітлеру, і не випадково таємні переговори між обома країнами почалися ще в квітні 1939 р., коли був визначений термін вторгнення в Польщу. Хоча немає підстав стверджувати, що плани нападу Німеччини на Польщу обумовлювалися майбутніми домовленостями і радянським керівництвом. Напевно, Гітлер не сприймав небезпеки Червоної армії всерйоз, адже, ще у вересні 1937 р„ плануючи захоплення Австрії і Чехословаччини, він викидав будь-яку можливість збройного втручання СРСР, виходячи з того, що Червона Армія була ослаблена політичними "чистками", а техніка значно поступалася німецькій, що підтвердив досвід Іспанії. Зупинити Гітлера могли тільки спільні дії Англії, Франції і СРСР, створення ними сильної антигітлерівської коаліції. Отже, цілком очевидно, що безпосередньою причиною Другої світової війни (1939—1945) стала агресивна політика Німеччини те Й фашистського керівництва, недалекоглядна політика урядів Англії, Франції і СРСР, які відмовилися ви колективних заходів, спрямованих на отримання агресора, вдалися до політики "умиротворення", я часом і підштовхування агресора до застосування військової сили. 17 вересня 1939 р. Червона армія вступила в Польщу, і через діл дні була опублікована спільна радянсько-німецька заява, в якій зазначалося, що мета цієї акції полягала у "відновленні в Польщі миру і порядку". Під час наступу радянських військ у полон потрапило 230 -те. польських солдатів і офіцерів, переважну більшість яких згодом розстріляли або заслали в концтабори. У Варшаві між німецьким і радянським командуванням було досягнуто домовленості про встановлення кордонів по р. Вісла. Однак після візиту до Москви лінію розмежування відсунули на схід до р. Буг, що порушувало домовленість, зафіксовану в таємному протоколі. В обмін на це Гітлер погодився на передачу в радянську "Сферу впливу" Литви. Відтепер Радянський Союз виступав як один в союзників Німеччини. Так, після утворення 27 вересня 1940 р. Троїстого союзу між Німеччиною, Італією та Японією Гітлер запропонував Сталіну приєднатися до нього 12—14 листопада в Берліні відбулися переговори між Молотовим і Ріббентропом щодо приєднання СРСР до Троїстого союзу. Радянське керівництво вважало це можливим. але за таких умов негайне виведення німецьких військ з Фінляндії, передача в радянську "сферу впливу" Болгари, будівництво радянської військової бази в районі проток Босфор і Дарданелли, відмова Японії від претензій на вугільні й нафтові родовища на о. Сахалін, розширення радянської "сфери впливу" до Перської затоки Прийняти ці вимоги Німеччина не могла, і переговори були припинені. Якщо врахувати, що генеральний штаб вермахту ще з літа 1940 р. почав розробку плану війни проти СРСР і на сході концентрувалися німецькі війська, то можна стверджувати, що Гітлер і не сподівався на залучення до Троїстого союзу СРСР, а переговори мали стати своєрідною ширмою, за якою приховувалася підготовка до війни 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву про здійснення з травня 1941 р. плану нападу на СРСР під кодовою назвою "Барбаросса".
№32 Початок Другої Світової війни, її причини і характер. Виникнення руху Опору народі в країнах, окупованих фашистською Німеччиною.
Друга світова війна була породжена імперіалізмом. Незважаючи на гострі суперечності, що існували між капіталістичними країнами, головним об’єктом їхньої експансії був Радянський Союз. До першого вересня 1939р. війною вже були охоплені численні регіони світу. З нападом Німеччини на Польщу і оголошенням війни німцям з боку Англії та Франції війна остаточно переросла у світову. Польща була черговою жертвою фашистської Німеччини, хоч мала з нею пакт про ненапад.
Фашистські держави встановили на загарбаних територіях так званий "новий порядок" — режим нещадного терору й насильства. Грабували національні багатства й вивозили до своїх країн мільйони іноземній робітників для примусової праці. Лише з СРСР до Німеччини вивезено Близько 5 млн. юнаків і дівчат. Польща була перетворена в німецьке "генерал-губернаторство". Чехословаччину вони розчленували, Судейські землі приєднали, Богемію і Моравію перетворили а "протекторат", а Словакію проголосили "незалежною державою”. Югославію також розчленували. Грецію поділили на три зони окупації: німецьку, італійську і болгарську. В Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах — окупанти поставили до влади маріонеткові уряди. Люксембург був включений до складу Німеччини. В особливому становищі знаходилась Франція. Окупанти зберегли її уряд у "вільній" зоні. Він проводив політику співробітництва з Загарбниками. Тут було ліквідовано демократичні свободи, заборонено політичні партії, розпущено профспілки. Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини. Так, у 1941 р. 80% залізної руди, 50% вугілля, свинцю, цинку та багато іншої стратегічної сировини, що її споживала промисловість Японії", завозилось з Кореї та Китаю, ї Франції гітлерівці забирали 3/4 її сировини і від 50 до 100 % промислової продукції. Велика кількість устаткування, продовольства також вивозилась у Німеччину. Частину окупованої радянської території у тому числі Й тилові райони груп армій, гітлерівське керівництво передали під управління воєнного командування, а іншу підпорядкувало "східному міністерству" на чолі з Розенбергом і поділило на два так звані рейхскомісаріати "Остланд" (Прибалтика й більша частина Білорусії) та "Україна". Західноукраїнські землі було приєднано до польського "генерал-губернаторства". Невдоволених "новим порядком" знищували або кидали до концентраційних таборів. У Європі в самій Німеччині їх налічувалося ЗО. Найвідоміші серед них — Дахау, Бухенвальд, Мяйданек, Освенцім. Лише в двох із згаданих — Майданеку та Освенцімі — було знищено 5,5 млн. людей, в основному радянських громадян. Дещо інакше діяли японські окупанти. Перш ніж вторгнутись у ту чи іншу країну, вони вишукували своїх можливих прихильників серед національної буржуазії та інтелігенції, пропонували "співробітництво", пропагували ідею визволення народів Азії від білих колонізаторів. Насправді ж японці безжально грабували інші народи, вивозили Все цінне до себе на острови, визискували мільйони робітників і селян, обертаючи в на безправних рабів. Ярмо білих колонізаторів змінювалося на японське. Після запровадження "нових порядків" поневолені народи Європи й Азії ставали на боротьбу проти ворога. В багатьох крапках створювалися партизанські загони, виникав рух Опору, що об'єднував різні верстви населення: робітників і селян, дрібну й середню буржуазію, інтелігенцію і діячів церкви. Частина великої буржуазії та поміщиків також брала участь у русі Опору. Інші йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами. Так, зокрема, у Франції з фашистськими окупантами і колабораціоністським урядом маршала Петена боролася "Вільна Франція" Ш. де Голля. а також партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами й соціалістами. У листопаді 1942 р. французька сторона уклала з Ш. де Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року була створена Національна Рада Опору, що об'єднала всі сили, які боролись з окупантами. А в червні був утворений Французький комітет національного визволення (ФКНВ), який оголосив себе урядом. Згодом його очолив Ш. де Голль. На прикладі Франції видно, як з руху Опору формувалися національні антифашистські фронти, що мали за мету повалення фашистської диктатури й відновлення державної незалежності Провідну роль у цих фронтах відігравали комуністичні й соціалістичні партії зі своїми військовими загонами. Партизанський рух набув широкого розмаху в таких країнах, як Югославія, де в листопаді 1942 р. була створена народно-визвольна армія під командуванням Й. Броз-Тіто. а також у Греції, пізніше у Франції, Італії, Польщі, Чехословаччині. В державах "осі" активно діяли підпільні антифашистські організації, які підривали могутність режимів та їх воєнних машин. Рух Опору мав інтернаціональний характер. Особливо це виявилося в підпільних організаціях концтаборів, членами яких були люди різних національностей. Активну участь в діяльності підпілля брали військовополонені Червоної армії, котрі воювали у партизанських загонах Франції, Італії, Польщі та Інших країн Європи. На території України, Білорусії, в західних районах Росії, окупованих ворогом, партизанський рух набув великого розмаху. Там діяли цілі партизанські з'єднання під керівництвом Центрального штабу партизанського руху, створеного в травні 1942 р., застосовуючи різноманітні методи боротьби — від окремих диверсійних акцій до масової "рейкової війни". Це відволікало значні сили гітлерівців від бойових дій на фронті. Без перебільшення можна сказати, що партизанська війна в тилу ворога значною мірою сприяла крахові окупаційного режиму на території СРСР. У країнах, загарбаних Японією, теж розгортався рух Опору. Найактивніших форм він набув у Бірмі та на Філіппінах, де діяли цілі партизанські армії. Японські окупанти змушені були навіть надати Бірмі незалежність, щоправда, формально, бо посадили там свого ставленика. У В'єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби й лише на завершальному етапі рух Опору теж набув широкого розмаху. Окупаційні порядки, нав'язані народам, що втратили свій суверенітет, породжували в них ненависть до загарбників і прагнення боротися за свою незалежність.
№33 Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Велика Вітчизняна війна, її характер і цілі.
22 червня 1941р. фашистська - Німеччина , без оголошення війни раптово і підступно напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна.
Німецьке командування заздалегідь підготувало план “блискавичної війни” . Головним стратегічним завдання було: 1.оточити і розбити Черв. Армію ; 2.захопити СРСР до лінії Архангельск-р.Волга-Астрахань; 3.за півтора-два місяці закінчити війну. Радянський народ вступив у смертельний двобій з фашизмом. Мета СРСР полягала в необхідності ліквідувати навислу над батьківщиною смертельну загрозу, знищити агресора, допомогти народам Європи звільнитися від кривавого режиму і відновити свою національну державність та незалежність, звільнити німецький народ від фашистської тиранії. Початок Великої Вітчизняної війни для СРСР склався дуже невдало. Радянські війська зазнали дуже великих втрат у живій силі, військовій техніці і були змушені відступити. У перші місяці війни ворогу вдалося захопити територію, на якій до початку війни проживало майже 90 млн. чол., випускалась третина промислової продукції. Втрачено було 47% посівних площ, 50% поголів’я худоби.
Причини цього втраченого були:
1.Німеччина на час нападу на СРСР мала величезний військовий стратегічний потенціал.
2.Причини поразок СРСР в перші місяці війни було знищення командирів, політпрацівників Черв. Арм. і Флоту в 1937-1939 рр.
3. До нападу на СРСР німецька армія мала великий досвід ведення війни з масовим застосуванням авіації, танків, мотопіхоти Й артилерії.
4.Раптовий напад фашистської армії.
5.Прорахунки Сталіна щодо можливого терміну початку війни.
Велика Вітчизняна війна радянського народу поділяється на три періоди. Початковий її період (22 червня 1941р.- 19 листопада 1942р.)—є найбільш трагічнішим і найбільш героїчним. Це час відступу і тяжких поразок Черв. Арм. Саможертва і стійкість захисників Брестської фортеці, Смоленська, Лієпаї, Ленінграда, Києва, Одеси, Севастополя, Мурманська, Тули зірвали ворожі плани “блискавичної війни”. Найвизначнішою подією цього періоду стала битва за Москву (30.09.41.-20. 04.42.) Розгром німецько-Фашистських військ під Москвою мав історичне значення. Він розвіяв міф про непереможність Німецько-фашистської армії; Поховав гітлерівський план “блискавичної війни” з СРСР; перемога під Москвою зміцнила впевненість рад. людей у тому, що німецькі війська будуть остаточно розбиті; Ця перемога викликала серйозну кризу у Німеччині. У другому періоді (кінець 1942-1943рр.) став корінним переломом в ході Великої Вітчизняної і всієї другої світової війни. Розпочалася підготовка контрнаступу рад. військ з нанесенням основного удару по головному стратегічному з’єднанню ворога, що знаходилися в районі Сталінграду. За рік другого періоду війни радянські війська пройшли з боями на захід від 500 до 1500км., звільнивши 2/3 всієї окупованої ворогом території. Червона Армія послідовно розбила 200 дивізій ворога, знищила 20тис. літаків, 25тис. танків, 40.тис гармат. Третій період - (кінець 1943 – 8 травня 1945г.) завершальний період Великої Вітчизняної Війни. В1944г. радянська економіка досягла найвищого підйому за весь воєнний час. Успішно розвивалися промисловість, транспорт, сільське господарство. Особливо швидко зростало воєнне виробництво. З початку війни до 1945 р. було введено в дію біля 6 тис. підприємств. 1944г. ознаменувався перемогами СРСР. Вся територія СРСР була цілком звільнена від фашистських окупантів. Радянський Союз прийшов на поміч народам Європи. Успішні наступальні дії Радянської Армії підштовхнули союзників 6 червня відчинити другий фронт у Європі англо-американські війська під командуванням генерала Д.Ейзенхауера висадилися на півночі Франції, у Нормандії. Але радянсько-німецький фронт як і раніше залишався головним. У ході зимового наступу 1945 р. відкинула ворога більш ніж на 500км. 25 квітня 1945 р. відбулася історична зустріч радянських військ з американськими й англійськими військами на Ельбі, у районі Торгау. Бої в Берліні носили винятковий озлоблений і завзятий характер. 30 квітня було піднято знаючи Перемоги над рейхстагом. 8 травня відбулося підписання акта про беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини.
№34 Причини невдач і поразок Червоної Армії на початковому періоді Великої Вітчизняної війни.
Незважаючи на широкомасштабну літньо-осінню кампанію 1941 р. і поразку під Москвою, німецькі війська зберегли свою наступальну міць. Але оскільки повторити минулорічний наступ по всьому фронту вони не могли, німецьке командування вирішило домогтися успіху, зосередивши моторизовані й танкові частини на одній ділянці фронту. Генеральний штаб розробив план наступу на півдні, що передбачав вихід німецьких військ до Волги й на Кавказ. Полегшили здійснення цього лляну помилкові рішення радянського командування. Сталін видав наказ, який вимагав, щоб "1942 рік став роком остаточного розгрому німецько-фашистських військ" і визволення окупованої території. За його ініціативи були здійснені наступальні операції під Ленінградом, в Криму і під Харковом. Всі вони закінчилися поразкою, я остання мала катастрофічні наслідки. Прагнучи захопити Харків, Червона армія почала наступ (12 травня 1942 р.) саме на тій ділянці фронту, де німці сконцентрували війська для літнього наступу. 17 травня німецькі війська перейшли в контрнаступ і на дев'ятий день оточили значну частину 20 стрілецьких, 7 кавалерійських дивізій і 14 танкових бригад.
