Товариства "Просвіти" разом із земствами та студентською молоддю розпочали 1905 р. кампанію за українізацію Київського, Одеського і Харківського університетів, що сприяло запровадженню в цих навчальних закладах курсу української літератури. Україномовними ставали народні школи. На земському з’їзді народної освіти 1911 р. представники Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній поставили перед урядом Росії вимогу про українізацію освіти. У квітні 1906 р. розпочала свою роботу І Державна дума. В її складі від України налічувалося 102 депутата, 45 з них об'єдналися в Українську думську громаду на правах окремої парламентської фракції, яка вимагала політичної автономії України, відродженні національної культури, демократизації суспільно-політичного життя. За участю М. Грушевського громада випускала журнал "Український вісник" і газету "Рідна справа" ("Вісті з Думи"). У II Державній думі українська громада (47 депутатів) продовжувала обстоювати національну ідею. З червня 1907 р. царським указом було скасовано II Державну думу. Новий виборчий закон урізав права трудящих і забезпечував кількісну перевагу представникам урядових партій. В складі III Державної думи від України налічувалося 111 депутатів, з яких 64 були поміщиками, 13— священики і 26—селянами. Решта представляла інші стани. Національно-демократичні партії не змогли провести до Думи своїх представників, і української фракції не було сформовано. Революційні події на українських землях, що перебували в складі Росії, викликали хвилю страйків, мітингів і демонстрацій протесту у Львові, Станіславі, Тернополі, Чернівцях та інших містах Західної України. Для керівництва народним рухом за ініціативою Ю. Романчука та К. Левицького було створено в листопаді 1905 р. "Народний комітет". Масові виступи трудящих з припинялися протягом 190$—1007 рр. У Галичині відбулося близько 300 мітингів і зборів, 211 робітничих страйків і масштабних виступів селян. Внаслідок цих подій уряд Австрійської імперії дещо послабив політичне й національне гноблення, скасувавши обмеження у виборах до парламенту, й надав більші можливості, ніж у Росії, для розвитку української культури. До 1913 р. в Галичині виходило 66 україномовних видань 1906 р. М. Грушевський перевів зі Львова до Києва періодичні видання "Літературно-науковий вісник" і "Українська хата". Київ стає визначним центром українською на» тонального руху, хоч українці становили там лише 22 % населення. Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки. Але запровадження загального виборчого права, скасування заборони на українське слово сприяли піднесенню політичної і національної свідомості народу та його боротьби за волю.
№9 Причини поразки першої російської революції 1905-1907 років, її історичне значення.
Поразка повстанців у Москві та інших регіонах країни дала змогу царизмові перейти у контрнаступ. Знову була обмежена свобода преси, заборонені страйки, введено новий закон про випори, який робив їх багатоступінчастими і нерівноправними. Дума позбавлялася законодавчої ініціативи. Закон про вибори був дуже складним і заплутаним, намагався забезпечити перевагу поміщикам і селянам. Але вибори, проведені НАВІТЬ за цими законами і в атмосфері репресій, забезпечили перемогу кандидатам ви опозиції — кадетам, октябристам, безпартійним депутатам, які домагалися політичних і економічних реформ. Більшовики та есери бойкотували вибори в Думу. На перших засіданнях нового законодавчого органу було прийнято звернення до уряду з вимогою відновити загальні вибори, скасувати всі обмеження на ЗАКОНОДАВЧУ діяльність Думи. У зверненні наголошувалось на особистій відповідальності міністрів, гарантіях громадянських свобод, скасуванні смертної кари тощо. Уряд категорично відмовився прийняти запропоновані положення. Ще більше загострило стосунки уряду з Думою аграрне питання, яке стало головним на засіданнях Думи. Ігнорування урядом всіх законопроектів, розроблених Думою, призвело до прийняття нею вотуму недовіри уряду і вимоги його відставки. Натомість 9 липня 1906 р. імператор розпустив саму Думу. Новий прем'єр-міністр П Столипін запровадив надзвичайний стан в окремих регіонах країни: робітничі й селянські заворушення придушували каральні загони, військово-польові суди виносили тисячі смертних вироків, було призупинено вихід опозиційних уряду періодичних видань. "Спершу — заспокоєння. а потім — реформи", — твердив Столипін, Однак і в такій ситуації нова Дума, яка почала свою роботу 20 лютого 1907 р., булл опозиційною до уряду. Крім лібералів, до й складу увійшли представники соціал-демократів, народних соціалістів і есерів. Центральним залишалося аграрне питання, під час обговорення якого виявилися розбіжності між кадетами і лівими партіями. Однак Дума одноголосне засудила продовження репресій і відмовилися позбавити парламентської недоторканості депутатів від соціал-демократичних партій. З червня 1907 р. Микола II ВИДАВ маніфест про розпуск Думи і нові зміни до виборчого законодавства, який утверджував нерівність у правах різних соціальних груп. Ця подія одержала назву "третьочервневого перевороту" і означала завершення революції 1905—1907рр.
№11 Загострення міжімперіалістичних суперечностей наприкінці ХІХ - початку ХХ століття.
Зовн. політика великих держав в цей період повністю підпор. боротьбі за ринки збуту, використ. дешевої роб. сили, та вигідних джерел сировини.
Велике значення мало також наростання револ. і нац-визвол. рухів, намагання подолати внутрішньополітичні кризи шляхом мілітаризації економіки та підготовки до війни.
Найгостріші суперечності виникли між Великобританією і Німеччиною. Великобританія була найбільшою колоніальною імперією, посідала перше місце за обсягами зовн. торгівлі та вивезення капіталу. Німеччині дісталось значно менше колоній, ніж іншим державам. Але в 9О-ті рр. ХІХ століття. вона завдяки швидкому розвитку промисловості випереджала Великобританію за обсягом пром. вир-ва.
Союзниками Німеччини в Європі були Австро-Угорщина та Італія. У 1882 р. вони утворили Троїстий союз, який був укладений на 5 років і в подальшому поновлювався до 1915 р.
В 1891-1893 рр. на противагу Троїстому був створений рос-франц союз, який відновив рівновагу в Європі.
Великобританія йде на зближення з Францією та Росією. В 1904 р. підписується англ-франц угода під назвою Антанта, яка регулювала колоніальні протиріччя учасників. Франція визнала панівне становище Великобританії в Єгипті, а та пообіцяла не чинити перешкод Франції в захопленні Марокко.
В 1907р. укладено англ-рос договір, який передбачав розподіл сфер впливу між цими державами в Ірані, Афганістані та Тибеті. Троїстий союз і Антанта готувалися до війни за переділ світу.
Наростання протиріч між великими державами вилилось в серію гострих міжнародних криз і воєн. Так, в 1875 і в 1877 рр. між Німеччиною і Францією виникли гострі конфлікти ("воєнні тривоги"), які вдалося вирішити мирним шляхом.
У 1898 р. війна за переділ світу між США та Іспанією. В результаті США відійшли Пуерто-Ріко, Філіппіни, о.Гуам з групи Маріанських островів. Куба була проголошена "незалежною", але фактично підпала під протекторат США.
1899-1902 англо-бурська війна яка закінчилася загарбанням Великобританією багатих на алмази та золото — Трансвааля і Оранжевої республіки у Південній Африці. В ході бойових дій вперше були масово застосовані кулемети, одяг кольору "хакі", колючий дріт, бронепоїзди, польові укріплення та ін.
Білі бури утвор. Південно-Африкан Союз, що отримав статус домініону.
Російсько-японська війна 1904-1905 рр. була війною за переділ територій та сфер впливу на Далекому Сході. Ця війна, в якій Великобританія була на боці Японії, закінчилась поразкою Росії і підписанням 5 вересня 1905 р. в м. Портсмуті (США) мирного договору, за яким Японія відібрала у Росії південну половину Сахаліну, Порт-Артур, залізницю в Південній Маньчжурії.
У 1905-1906 конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Німеччина прагнула отримати свою частку від поділу цієї країни на сфери впливу. Хоча конференція в Іспанії 1906 р. визнала незалежність Марокко, але фактично підпала під контроль Франції і Іспанії.
В 1908-1909 рр. боснійська криза між Рос і Авс-Угр. Рос намаг допомогти Сербії, але у 1909 р. була змушена піти на поступки.
В 1911 р. відбувалася італо-турецька війна. Італійські десантники висадилися в Північній Африці і захопили турецьку терит, що згодом стала італійською колонією Лівіею.
Міжнародні кризи супроводжувалися гонкою озброєнь. 1909-1918 Німеччина збільш воєнні витрати на 83%. Прийм. нову програму морських озброєнь з метою перемоги над Британією.
Посилена підготовка до війни велася і в країнах Антанти. У Франції заг. витрати на воєнні потреби стан. 38% держ. бюджету. У Великобританії воєнні витрати також досягли 77,1 млн. фунтів. Готувалася до війни й Росія.
№12 Початок Першої світової війни, її причини ті характер.
Після того, як Австро-Угорщина розпочала воєнні дії проти Сербії, Росія, що мала відповідний договір з Сербією, почала загальну мобілізацію. 19 липня (1 серпня) 1914 р. Німеччина, союзниця Австрії, оголосила війну Росії. Цей день і вважається початком першої світової війни. Ще через два дні—21 липня (З серпня) Німеччина оголосила війну Франції, а 22 липня (4 серпня) у війну вступила Англія. Першу світову війну імперіалісти всіх країн готували вже давно і глибокій таємниці від своїх народів. Необхідно відзначити, що війна, яка виникла спочатку між великими імперіалістичними державами Європи, швидко переросла у світову.
Основною причиною першої світової війни було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу внаслідок нерівномірності їх розвитку. Другою причиною війни був той факт, що на початку XX ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація економіки та мілітаризація свідомості величезних мас людей. Суперечності насамперед виявилися між Німеччиною з одного боку і Великобританією, Францією та Росією з іншого. Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопити її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції, відторгнути від Росії Прибалтику, "Донську область", Крим та Кавказ. Правлячі кола Великобританії хтіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн. Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії (Волинь, Поділля) та балканських країн — Сербії, Боснії, Герцеговини. Росія прагнула приєднати Галичину й «володіти чорноморськими протоками Босфором і Дарданеллами. США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.
Отже, причинами першої світової війни були як економічні (боротьба за переділ світу, за пінки збуту), так і соціально-політичні — намагання буржуазії зупинити
Революційний рух пролетаріату, одвернути увагу трудящих від еволюційної боротьби і внутрішніх політичних криз. Формальним приводом до розв'язання війни послужило вбивство 28 червня 1914 р. в м. Сараєво наступника австро-угорського престолу Франца-Фердінанда. Заручившись підтримкою Берліна, Відень пред'явив 23 липня Сербії ультиматум, і потім, 28 липня, оголосив їй війну. Після приходу до влади більшовиків Росія підписала 3 березня 1918 р. з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією Брестський мир. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а З серпня — Франції. Наступного дня, коли кайзерівські війська розпочали наступ на Бельгію, англійський уряд приєднався до союзників. 23 серпня на боці Антанти виступила Японія. За кілька днів вона захопила німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Перша світова війна втягнула в свою орбіту 3/4 населення планети, призвела до нечуваного розорення більшості воюючих країн. 74 млн. чоловік були відірвані від продуктивної праці і поставлені під рушницю. В ході воєнних дій вбито 8,7 мли., поранено 20,8 мли. чоловік. У всіх війнах, що сталися у світі за попередні сто років, кількість загиблих становила 1,6 мли. осіб.
№13 Відношення до Першої світової війни різних класів і політичних партій.
Панівні класи воюючих держав хотіли зняли з себе відповідальність. за початок війни, штучно роздуваючи в масах патріотичні шовіністичні настрої. Соціал-демократичні партії 11-го Інтернаціоналу обіцяли виступати проти буржуазних урядів, які розв'яжуть цю війну (на словах)., а насправді лідери цих партій стали прихильниками війни, (голосували за воєнні кредити в парламентах). Більшість політичних партій Росії (октябристи, кадети) виступили єдиним блоком самодержавства. Підтримували самодержавство. Меншовики і есери розділилися на: оборонців Батьківщини та інтернаціоналістів, виступали проти війни. Більшовики видвинули з тактичних лозунги: "Перетворення війни імпер. В війну громадянську", "Поразка свого уряду в імпер. Війні", "Повний розрив з II Інтернаціоналом і утворення III Ком. Інт."
№14 Україна в політичних розрахунках великих держав в період Першої світової війни.
Перша світова війна була наслідком загострення політичних, економічних та колоніальних протиріч великих держав, що напередодні війни утворили два військово-політичних блоки – Антанту (Великобританія, Франція, Росія) та Троїстий союз, до якого входили спочатку Німеччина, Австро-Угорщина та Італія, а вході війни трансформувався у Четвертний союз (замість Італії до нього увійшли Туреччина та Болгарія). Всі учасники блоків мали агресивні наміри приєднання чужих територій та встановлення контролю над джерелами сировини та ринками збуту. Загарбання українських земель стало невід’ємною частиною агресивних планів учасників ворогуючих блоків. Найбільш далекосяжні плани щодо України виношувала кайзерівська Німеччина: розгромити Російську імперію, відторгнути від неї Україну, приєднавши її разом з Прибалтикою, Польщею і Кавказом до складу майбутньої світової імперії. Німеччина хотіла загарбати частину Польщі і Донецькій басейн з Одесою, Кримом та Приазов’ям. Австро-Угорщина претендувала на Волинь та Поділля. Не меншими були і зазіхання російського самодержавства. Прикриваючись “ідеєю об’єднання всіх руських земель” під владою російського царя, воно планувало акцію приєднання Галичини, Буковини, Закарпаття. Туреччина хотіла відібрати у Росії Крим.
№15 Провал внутрішньої і зовнішньої політики російського царизму в роки Першої світової війни. Лютнева революція 1917 року в Росії та її історичне значення.
Росія на початку 1917р. вступила у смугу політичної, економічної і воєнної кризи. Оскільки країна не була готова до тривалої війни, яка "з'їдала" більшу частину бюджету держави, ЇЇ економіка поступово занепадала. Промисловість не встигала задовольняти потреби фронту, а про виробництво товарів широкого вжитку не могло бути й мови. Більшість робітників мобілізували до війська, фабрикам і заводям бракувало робочих рук. Через відсутність палива зупинялися залізниці, і у великих містах гостро відчувався брак продовольства. Це викликало обурення робітників, котрі і без того вели напівголодне існування. У сільському господарстві ситуація також була нелегкою. Більшість чоловіків мобілізували до армії. Майже половина з них загинула або стала інвалідами. Через брак робочих рук, низьку агрокультуру, відсутність передової техніки в країні з кожним роком війни все менше і менше збирали хліба, скорочувалося його постачання у міста і на фронт. Поміщицькі господарства занепадали і скорочували виробництво потрібних продуктів. Почастішали реквізиції коней та іншої худоби у селян для потреб армії. Війна вочевидь загострила нужду і страждання народу. Майже в кожній сім'ї хтось загинув, був поранений чи перебував на фронті, що викликало соціальну, психологічну нестабільність у суспільстві. Народ втомився від постійних негараздів, його патріотичний запал вичерпувався. Гасло "За віру, царя і вітчизну" вже не викликало ентузіазму в солдатів російської армії, котрі четвертий рік гинули в Галичині, Білорусії та Польщі. Російське самодержавство політичне вичерпало себе. Цар Микола П (1894-1918) та його оточення були неспроможні керувати гігантською імперією. Дворянство, яке оточувало царя, не сприймало жодних змін і не могло врятувати країну. Крим і загибель монархічної моделі управління була невідворотна. Та ні Микола II, ні його уряд цього не розуміли. Шлях перетворення Росії з абсолютної монархії на конституційну (скликання Думи) був повільним і болісним. Дума не змогла стати рушієм політичних, економічних і соціальних змін у країні. Нездари й авантюристи типу Г. Распутіна набували все більшого впливу на оточення царя. Політичні сили в Росії поляризувалися. Дворянство підтримувало самодержавство і не хотіло жодних докорінних змін. Кадети. октябристи та інші демократичні партії вимагали від царя та уряду стяти на шлях рішучих змін і тим самим відвернути катастрофу. Ліві партії - есери та меншовики • вважали, що тільки революція спроможна очистити російське суспільство і вивести його із кризи. На крайніх лівих позиціях стояло більшовицьке крило РСДРП(б) на чолі з В. Ульяновим (Леніним). Більшовики закликали до революційної боротьби, ліквідації "експлуататорських класів" і встановлення "диктатури пролетаріату". Крім того, проти російського самодержавства та імперської системи в цілому виступали національно-патрютичні сили поневолених народів. Отже, революція, що вибухнула в лютому 1917р., була породжена злиденністю робітництва і селянства, політичним безправ'ям народів, існуванням у Росії самодержавної монархії, що унеможливлювала розвиток демократичних свобод у російському суспільстві. Війна й економічна руїна прискорили революційний вибух у кращі. Проти самодержавства виступали різні верстви і сили Росії. Робітництво, селянство, інтелігенція вимагали рішучих змін. Вони й стали рушійними силами російської революції. Використовуючи складну ситуацію в кращі, повели широку пропаганду революційних ідей есери, меншовики й більшовики. На відміну від них кадети і октябристи вимагали змін без революційних потрясінь.
№16 Створення в Росії двовладдя та його класова суть.
Днем перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції вважається 27 лютого, коли на бік повсталих робітників почали масово переходити солдати Петроградського гарнізону. У цей день на фабриках і заводах, у військових частинах Петрограда були обрані представники до рад робітничих і солдатських депутатів. Увечері відбулося перше засідання Петроградської ради. Утворення рад і Тимчасового уряду створило ситуацію, що отримало назву двовладдя. Адже влада робітників та солдатів була уособлена в радах, а владу ліберальної інтелігенції промисловців, частини землевласників уособлював Тимчасовий уряд. Влада зосередилась в руках двох керівних органів, чиє ставлення один до одного було суперечливим і коливалось від суперництва до співробітництва. Причинами існування двовладдя були стихійність соціального вибуху, неорганізованість політичних партій для взяття ними влади, розрізненість дій політичних партій як правого так і лівого табору. Історичне значення двовладдя полягало в тому, що в Росії з’явилась можливість мирного переходу від самодержавства до демократичного республіканського устрою при забезпеченні широкої демократії для народу. Повалення монархії, проголошення демократичних прав і свобод, а, відповідно, вирішення загальнонаціонального завдання революції призвело до розколу в революційному русі: для одних революція вже скінчилась (праві і ліберали), а для інших тільки розпочиналась (соціалісти). Домінування соціалістичних партій у політичному житті визначила подальшу долю революції. У країні розгорнулась гостра політична боротьба. Двовладдя проіснувало кілька місяців – до липневих подій 1917 року. Після цього політична обстановка в країні докорінно змінилася. Вся влада була захоплена буржуазією, яку представляли у Тимчасовому уряді кадети і підтримували меншовики та есери . 8 липня Тимчасовий уряд очолив есер Керенський. 24 липня був утворений 2 коаліційний уряд з представників буржуазних і дрібнобуржуазних партій на чолі з Керенським.
№17 Боротьба класів і політичних партій за шляхи розвитку Росії після Лютневої революції 1917 року.
Після Лютневої революції боролися три основні суспільні сили, три політичних табори:
• Буржуазія;
• Пролетаріат;
• Дрібна буржуазія, передусім, селянство.
Ці основні класові сили далеко неодночасно оцінювали підсумки Лютневої революції у по-різному уявляли собі перспективи подальшого розвитку Росії.
Головна партія буржуазії - кадети - з опозиційної партії перетворилися у партію правлячу, стала при владі, її лідери ввійшли до тимчасового уряду.
Змінилося й становище двох найкрупніших дрібнобуржуазних політичних партій - меншовиків та есерів. Їх лідери з початку виникнення Петроградської ради його виконанні , щодо червня 1917 р. фактично очолював всю систему рад. У травні видатні діючи партій меншовиків та есерів увійшли до тимчасового уряду, тобто стали поряд з кадетами, правлячими та урядовими партіями. Їх мета - вирішення назрілих завдань реформістськими методами, виведення країни з кризи буржуазно-демократичним шляхом. Меншовики переконані, що Росія внаслідок відсталості не визріла до соціалізму і вважали, що межею можливих завоювань є догма демократизації країни на базі буржуазногосподарських відносин.
Гостра боротьба навколо оцінки історичної обстановки і питання про шлях розвитку країни розвернулося у РСДРП, що воцарилася у визначеній тактиці партій. У більшовиків, спочатку сформувалися два альтернативні рішення, відносно шляхів подальшого розвитку революції і політичної поведінки партій:
1. Ленінська - викладено у квітневих тезах.
2. Рішення більшості більшовиків, які працювали у
Росії, сформульовано у документах російського бюро ЦК петербурзького та інших комітетів.
Російське бюро ЦК, вважало, що буржуазно-демократична революція ще не закінчена і не бачили перспективи переростання її в соціалістичну революцію, вважаючи її передчасною.
В.І.Ленін в “Листах здалека” та у “Квітневих тезах” розробив нову платформу, центральним пунктом якої був пункт про переростання буржуазно-демократичної у революцію соціалістичну.
