Десятки мільйонів людей у різних країнах залишилися без даху над головою. Величезних збитків було заподіяно економікам воюючих держав. Винятком були Сполучені Штати Америки, територія яких абсолютно не постраждала. Хоча й дорогою ціною, але головна мета світової війни — звільнення народів від фашистської тиранії — була досягнута. Однак людство було розчароване, що після таких колосальних жертв світ не вступив у мирну смугу розвитку. Створена наприкінці війни 00Н не стала надійним гарантом миру і стабільності, як це передбачалося. Натомість Друга світова війна дала могутній поштовх антиколоніальному й визвольному рухові, що, зрештою, зумовило розпад колоніальних імперій.
№40 Визволення України від фашистських загарбників. Возз’єднання усіх українських земель в єдину Українську державу.
Внаслідок переможної Курської битви (1943 р.) створилися сприятливі умови для визволення Лівобережної України і виходу до Дніпра. Це завдання радянське командування покладало на війська Центрального, Воронезького, Степового, Південне-Західного і Південного фронтів) з 20 жовтня 1943 р. відповідно Білоруського, 1, 2, 3 і 4-го Українських фронтів). 13 серпня силами правого крила Південно-Західного "фронту почалося визволення Донбасу. 18 серпня перейшли у наступ війська Південного фронту, які прорвали міцний захисний рубіж на р. Міус. Війська Центрального фронту перебували 26 серпня на Конотопському напрямі. Війська Воронезького фронту в кінці серпня визволили Суми й успішно просувалися на Ромни. 23 серпня в результаті запеклих боїв гітлерівці вдруге і востаннє залишили Харків. 15 вересня німецьке командування віддало наказ групі армій "Південь" відступити за лінію Мелітополь— І Дніпро на "Східний вал". Під час серпнево-вересневого наступу на Південно-західному напрямі радянські війська п'яти фронтів вийшли до Дніпра в 700-кілометровій смузі від Лоєва до Запоріжжя. Захоплення згодом 23 плацдармів на західному березі Дніпра і двох плацдармів на Прип'яті змінило становище на користь Червоної армії. Дніпро, як стратегічний рубіж оборони, у значній мірі втратив для вермахту своє значення. Форсування Дніпра розпочалося у багатьох місцях майже одночасно. Однією з найважливіших операцій була Київська (12 жовтня—23 грудня). Втрата Києва створювала загрозу південному угрупованню противника і відкривала радянським військам шлях у західні і південно-західні райони України, а потім в Карпати і Польщу. Тому гітлерівське командування робило все можливе для відбиття захоплених на правому березі Дніпра плацдармів, одночасно вживаючи заходів для зміцнення своєї оборони. На Київському напрямі Розгорілися жорстокі бої. Наступ на місто розпочався з двох плацдармів — лютіжського і букринського. Однак успіху армій, які наступали з букринського плацдарму довгий час досягти не вдавалося. Більшого досягла 38-а армія, що діяла в районі Лютіж - Вишгород. Цей напрям згодом і став головним. 1 листопада війська фронту під командуванням М. Ватутіна розпочали штурм Києва. Мужньо билися з ворогом бійці і командири військових з'єднань на чолі з К. Москаленком, О. Кравченком, П. Рибалко, І. Черняховським та ін. У визволенні Києва приймала участь 1-а Чехословацька окрема бригада полковника Л. Свободи. В ніч на 6 листопада радянські війська увійшли в Київ. Червоний прапор у різних кінцях міста підняли розвідники штабу фронту очолювані Пікасовим, бійці батальйону капітана О. Козуто 180-ї стрілецької дивізії М. Бобров і О. Бугаєнко. Таким чином наступ військ 1-го Українського фронту на Київському напрямі, який розпочався 12 жовтня, завершився 6 листопада визволенням столиці України. Після цього війська 1 -го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Україні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині листопада — в грудні і 1943 р. перейти в контр наступ і знову і оволодіти Києвом не мали успіху. В цей час І війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм. У січні 1944 р. після короткої перерви Червона армія розпочала очищати від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунь-Шевченківським. В результаті наступальної операції, проведеної військами 1-го Й 2-го Українських фронтів (24 січня—17 лютого-1944р.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тону числі 18,2 тис. потрапили в полон. Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні була Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Українських фронтів (30 січня—29 лютого 1944 р.). Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі 3 танкових і одну моторизовану. На березень 1944 р. в руках ворога залишилися тільки західноукраїнські землі. Весняний наступ розпочався на величезному просторі — від Прип'яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено Одесу. Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розгорнулася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-ї німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон. Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис. чоловік. Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат і до жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія була визволена від загарбників. Відразу ж після вигнання фашистів почалася відбудова зруйнованої війною економіки України. Втрати від воєнних дій були величезними. В цій бойні загинуло щонайменше 5,3 млн. чоловік, або кожен шостий житель республіки. 2,3 млн. українців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Повністю чи частково окупанти зруйнували понад 700 великих та малих міст і 28 тис. сіл, залишивши без притулку близько 10 млн. чоловік. Підраховано, що загальна сума збитків, яких зазнало народне господарство України, становила майже 1 200 млрд. крб. у довоєнних цінах. Було знищено чи пошкоджено понад 16 тис. підприємств. Внаслідок цього промислове виробництво 1945 р. становило лише 26 % від рівня 1940 року. Однак, попри всі страхіття і втрати, завдані війною, позитивним було те, що вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї держави — УРСР. До того ж Україна як складова СРСР стала однією з країн — переможниць у війні. І, врешті, народ плекав надію на те, що "все зміниться на краще".
№41 Розгром фашистської Німеччини і мілітаристської Японії. Завершення другої світової війни.
12січня 1945 р. Червона армія перейшла в наступ на величезному фронті від Балтійського моря до Карпат. За оцінками Німецького Генерального штабу сухопутних військ, радянська сторона мала величезну перевагу: у піхоті — 7:1. в артилерії — 20:1. Під час Вісло-Одерської операції Червона армія звільнила Варшаву і західну частину Польщі, оточила великі угруповання німецьких військ у Бреслау і Познані, форсувала річку Одер і вступила на територію Німеччини, зупинившись за 60 км від Берліна. Водночас 2-й (з листопада 1944 р. — командувач маршал К. Рокосовський) і 3-й (до 18 лютого 1945 р. — командувач генерал І. Черняховський, після його загибелі — маршал О. Василевський) Білоруські фронти перейшли в наступ у Східній Пруссії (з 13 січня). Розгромивши основні німецькі сили, радянські війська вийшли до Балтійського моря, зайняли територію Східної Пруссії і звільнили північну частину Польщі. 8 лютого 1945 р. почався наступ союзників на Заході. Оскільки німці чинили шалений опір, союзним військам лише через б тижнів вдалося вийти на західний берег Рейну. Врешті-решт оборану було прорвано по всій довжині Рейну. Після запеклих боїв війська союзників оточили в Рурській області 325-тисячнс угруповання противника, яке 18 квітня змушене було здатися в полон. Відтепер союзники просувалися на схід, не натикаючись на організований опір німців. Фактично наступ військ союзників перетворився на переможний марш. Так, на півночі англо-американські війська подолали за тиждень майже 500-кілометровий шлях. Американці форсованими темпами просувалися до Ельби і вийшли до неї поблизу м. Торгау, де 25 квітня передові підрозділи 1-ї американської армії зустрілися з частинами 1-го Українського фронту. Тим часом вступала у завершальну фазу Берлінська операція, що почалася 16 квітня. В ній брали участь війська 1-го (з листопада 1944 р. командувач маршал Г. Жуков) І 2-го Білоруських і 1-го Українського фронтів, які налічували понад 2 млн. солдатів і офіцерів. На відміну від західних союзників, радянським І військам протистояла армія, яка стікала кров'ю, але не складала зброї і билася до останнього. Під час штурму німецької столиці радянські втрати були величезними: понад 352 тис. вбитих і поранених. Лише 2 травня берлінський гарнізон капітулював. Того ж дня остаточно припинили опір німецькі війська в Італії. 4 травня здалися німецькі армії на півночі. Загалом союзники захопили в полон 3,5 млн. солдатів і офіцерів — 2,5 млн. в Німеччині й 1 млн. в Італії. 7 травня у штабі союзного командування в Реймсі було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Але остаточний акт капітуляції від імені німецького уряду підписав генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель у ніч з 8 на 9 травня 1945 р. у передмісті Берліна Карлхорсті. Так закінчилася війна в Європі.
Закінчення війни у Східній Азії. Капітуляція в Японії. На початку 1945 р. на філіппінському острові Лусон американці висадили кілька десантів, які розгорнули наступ на Манілу. Після запеклих боїв з японцями їм вдалося у лютому ввійти в столицю, а ще через три місяці звільнити всі інші острови архіпелагу. Тим часом британські війська за підтримки сил Співдружності, захопивши Мандалай і Рангун, відвоювали у японців Бірму. Японські війська змушені були залишити велику частину завойованої території в Південному Китаї. Після цього воєнні дії відбувалися на Японських островах. Про жорстокість боїв свідчать значні втрати противників. Лише в районі островів Рюкю і Кюсю японська авіація втратила 4200 літаків, американська — 1000. Водночас американська авіація здійснювала інтенсивні масовані бомбардування, намагаючись паралізувати військову промисловість, а також залякати японське населення. За японськими даними, внаслідок повітряних нальотів було вбито 260 тис., поранено 412 тис., а понад 9 млн. осіб залишилися без даху над головою. Незважаючи на значні втрати, японці не поспішали підписувати капітуляцію. Вони ще мали величезну добре озброєну армію, яка могла чинити опір упродовж багатьох років. Загальна чисельність збройних сил Японії в серпні 1945 р. становила 7,2 млн. вояків. Військово-морський флот налічував 500 кораблів, а військово-повітряні сили — понад 10 тис. літаків. Американське командування розуміло всю складність ситуації. Передбачалося, що воєнні дії проти японських збройних сил триватимуть до кінця 1946 р. і обійдуться американцям в 1 млн. загиблих. англійцям — понад 0,5 млн. Після успішного випробування атомної бомби (16 липня) керівництво США вирішило застосувати застосувати її проти Японії і таким чином прискорити її розгром, б і 9 серпня 1945 р. американці скинули дві атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. Жертвами ядерного бомбардування стали сотні тисяч людей, значна територія була піддана радіоактивному забрудненню. 9 серпня 1945 р., порушивши пакт про нейтралітет, війну Японії оголосив СРСР. Радянські війська перейшли в наступ проти майже мільйонної армії, що перебувала в Маньчжурії. Загроза нових атомних ударів змусила японське керівництво погодитися на беззастережну капітуляцію 10 серпня). Одержавши позитивну відповідь від Великобританії та США, 14 серпня японське командування наказало своїм солдатам припинити опір. Однак радянські війська продовжували бойові дії до 1 вересня, доки зайняли всю Маньчжурію, північну частину Кореї, а також південні острови Курильської гряди. 2 вересня 1945 р. в Токійській затоці на борту американського лінкора "Міссурі" було підписано беззастережну капітуляцію Японії. Так закінчилася Друга світова війна.
№48 Соціально-політичні зміни у світі й поглиблення його розколу після другої світової війни. Політика “холодної війни” в міжнародних відносинах.
Підписанням акту про капітуляцію Японії завершилася друге світова війна, найбільша і найжорстокіша із воєн в історії людства. За рішенням Потсдамської конференції було засновано Раду міністрів закордонних справ з представників СРСР, Великобританії, Франції та Китаю, на яку покладалася підготовка мирних договорів з переможеними країнами. Мирного договору з Німеччиною на зразок Версальського, підписаного після першої світової війни, укладено не було. Незважаючи на домовленість розглядати Німеччину як єдине економічне і політичне ціле, союзники по антигітлерівській коаліції поступово відійшли від цього принципу як в економічній так і в політичній сферах. За системи чотиристоронньої (СРСР, США, Великобританія, Франція) окупації Німеччини склалися умови для об'єднання в 1946—48 рр. західних зон в єдину і створення в вересні 1949 р. Федеративної Республіки Німеччини. Радянський Союз в свою чергу почав встановлювати в своїй зоні порядки, що мали привести до запровадження на німецькій землі соціалістичної моделі економіки. Умови мирних договорів з союзниками Німеччини розроблялися на І сесіях Ради міністрів закордонних справ у 1945— 1946 рр., а також на Паризькій мирній конференції 1946-го, під час якої було згладжено інциденти, що виникли раніше між державами-переможницями. У лютому 1947 р. було укладено мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Уряди цих країн зобов'язалися надати своїм громадянам політичні права й свободи, знищити довгострокові військові укріплення, провести демілітаризацію і денацифікацію, сплатити репарації. Договори визначили деякі територіальні зміни, уточнювали кордони ряду країн. Так, зокрема, Фінляндія передавала СРСР область Петсамо (Печенга), а також військово-морську базу Поркяля — Удд у Фінській затоці з правом оренди на 50 років. Трієст було перетворено на вільну територію. Згодом, за італо-югославською угодою (5 жовтня 1954 р.), це місто й зона з населенням близько 290 тис. чоловік перейшли до Італії. Договори містили положення щодо Дунаю, режим якого було остаточно визначено Белградською конвенцією 1948 д. Румунія, Фінляндія сплачували Радянському Союзу по 300 млн. доларів репарацій у вигляді поставок товарів, Угорщина — 200 мільйонів. 5 червня 1947 р. державний секретар США Дж. Маршалл, виступаючи в Гарвардському, університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, які постраждали від війни. План повинен був вирішити слідуючи завдання: допомогти економіці США позбавитись перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії і в той же час забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, надавши їй допомогу і укріпити європейські демократії. Країни, які приймають допомогу, повинні були надати дані про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США приймає рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором. До нього приєдналися 16 західноєвропейських країн. В квітні 1948 р. з кожною з них США підписали відповідні угоди. За цим планом, розрахованим на 4 роки, вони повинні були отримати 17 млрд. доларів. Основною умовою надання допомоги була відмова від націоналізації промислових об'єктів, всіляке заохочення приватних підприємств. 60 % коштів за планом Маршалла отримали Великобританія, Франція, Італія, Західна Німеччина. В результаті було здійснено швидке відновлення економіки цих країн, відбулася стабілізація внутрішньої політики посилилися інтеграційні процеси. Більшість держав світу, крім СРСР і тих країн, що Йшли у фарватері його зовнішньої політики уклали мирний договір з Японією 1951 р. в Сан-Франциско. Радянський Союз не влаштовували деякі статті договору, де йшлося про територіальні зміни Японії та визначення належності Курильських островів. Це питання Й досі не вирішене остаточно. У травні 1955 р. у Відні СРСР. США, Великобританія та Франція уклали договір з Австрією, за яким вона проголошувалася нейтральною країною. 20 листопада 1945 — 1 жовтня 1946 р. у Нюрнбергзі відбувся Міжнародний трибунал над головними німецько-фашистськими воєнними злочинцями. 12 підсудних було засуджено до страти на шибениці, З — до вічного ув'язнення, 4 — до різних термінів тюремного ув'язнення. Трибунал визнав злочинними організаціями керівний склад нацистської парти, гестапо, СД та СС. Деяких підсудних, у тому числі мільйонера Г. Шахта було виправдано. Міжнародний трибунал над головними японськими воєнними злочинцями відбувався з 3 травня 1946-го — по 12 листопада 1948 р. в Токіо. До суду віддано 28 чоловік. 7 із них трибунал засудив до повішання, 16 — до вічного, а інших — до різних термінів тюремного ув'язнення. Двоє підсудних померли під час процесу, одного через хворобу визнали неосудним. Токійський трибунал засудив агресію як найтяжчий злочин проти людства. Важливу роль у перші повоєнні роки відігравала 00Н. Офіційною датою її створення вважається 24 жовтня 1945 р., коли набув чинності статут 00Н (підписаний 50 державами, в тому числі Українською РСР, на конференції в Сан-Франциско 26 червня 1945 р.), після його ратифікації СРСР, США, Великобританією, Францією, Китаєм та більшістю інших країн, що є первинними членами 00Н.Політика "ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ". "Холодна війна", на думку сучасних істориків, виникла внаслідок загострення суперечностей між СРСР, з одного блоку, і Великобританією та США — з другого, які прагнули посилити свій вплив у Східній Європі після другої світової війни. Радянський Союз, як це було домовлено між Й. Сталіним і У. Черчиллем 1944 р., хотів мати на західних кордонах зону із дружніх і залежних від нього країн. Але США, обстоюючи принцип самовизначення держав Східної Європи, були проти запровадження там тоталітарних порядків — таких, як у Радянському Союзі. Тому прихід до влади в будь-якій країні комуністів чи успіх лівих сил вважався продуктом "експорту революції" з боку СРСР. Коли радянські війська після визволення країн Східної Європи почали грубо втручатися в їхні внутрішні справи, США піддали політику СРСР різкій критиці. Перше значне зіткнення відбулося під час Лондонської сесії Ради міністрів закордонних справ (11 вересня — 2 жовтня 1945 р.), що закінчилася безрезультатно. Конференція виявила основні протиріччя сторін. Дипломати Заходу категорично відмовились обговорювати умови мирних договорів з країнами, в яких, з точки зору Заходу, при владі перебували уряди, які не відбивають всього спектру існуючих політичних сил і створені за вказівкою Москви. Позиція західних країн була розцінена Москвою, яка прагнення відновити в Східній Європі режими, ворожі до СРСР. Конфлікт було врегульовано на нараді в Москві. В уряди Болгарії та Румунії були включені представники опозиції. Але зіткнення в Лондоні мало далекосяжні наслідки. Радянське керівництво вирішило, що Захід не поважає інтереси безпеки СРСР і найкращий спосіб вирішення проблем — силовий тиск (Захід же не буде воювати через дрібні проблеми). Уряди США та інших капіталістичних країн схилялись до думки, що йти на поступки СРСР означає сприяти його експансії. Поступово на Заході формується концепція "стримування комуному" та "визволення" народів, які опинились в зоні його проникнення. Важливу роль в формуванні цієї концепції відіграв американський дипломат, спеціаліст по Росії Дж. Кеннан. 5 березня 1946 р. У. Черчилль виступив у м. Фултоні (штат Міссурі, США) з промовою, в якій заявив, що на країни Східної Європи опустилася залізна завіса. Він закликав провідні держави світу особливо США, до рішучого протистояння СРСР у зв'язку з посиленням комуністичної загрози. На початку 1946 р. виникла конфліктна ситуація навколо Ірану. "Холодна війна" набувала дедалі більших масштабів. 4 квітня і 1949 р. у Вашингтоні представники 12 країн підписали договір про створення Північне-Атлантичного союзу — НАТО. А згодом, у 50-і рр. за допомогою. США було утворено воєнно-політичні блоки в Азії СЕНТО І СЕАТО. Міжнародна напруженість зростає, "холодна війна" кілька разів перетворюється на "гарячу". В 1950—1953 рр. розгортаються бойові дії на Корейському півострові. Що одна серйозна загроза мирові виникла 1962 р. під час так званої Карибської кризи. У 1959 р. на Кубі відбулася революція. До влади прийшли повстанці на чолі з Ф. Кастро. Американо-кубинські стосунки різко погіршилися. В 1961 р. США підтримали висадку контрреволюційних груп на територію Куби. Ф. Кастро звернувся за допомогою до СРСР. Радянське керівництво вирішило розмістити на острові ядерні ракети середнього радіусу дії. Довідавшись про це, президент Дж. Кеннеді оголосив про встановлення морської блокади Куби і про огляд всіх радянських кораблів, які йшли на острів. Одночасно радянські та американські війська були приведені у бойову готовність. Ніколи раніше небезпека ядерної війни не ставала на стільки реальною, як у ці дні. Проте розважливість керівників двох і наддержав М. Хрущова та Дж. Кеннеді і відвернула загрозу воєнного конфлікту. В кінці жовтня 1962 р. обидві сторони пішли на компроміс. СРСР погодився вивезти ракети з ; Куби в обмін на зняття США блокади та надання Кубі гарантій безпеки. Але "холодна
війна" тривала ще понад 20 років, її символом , став Берлінський мур, побудований протягом однієї ночі з 12 на 13 серпня 1961 р. який поділив Берлін на західний і східний. Поняття "холодної війни" включає в себе пропагандистську війну, активну участь у регіональних конфліктам, боротьбу за вплив в "третьому світі", економічну війну, технічку блокаду, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, боротьбу розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, глобальне військове протистояння, стратегію взаємного ядерного залякування, Змагання в галузі оборонної науки, нарощування протистояння військово-політичних блоків, гонку в галузі космічних досліджень і озброєнь і т. д.
№43 Масовий партизанський рух в тилу ворога у роки Великої вітчизняної війни.
Основные положения программы борьбы в тылу врага были изложены в Директиве ЦК ВКП (б) н СНК СССР от 29 июня 1941 г. партийным и советским организациями прифронтовых областей и в Постановлении ЦК ВКП(б) "Об организации борьбы в тылу германских войск". Трудности формирования партизанских отрядов: - в предвоенный период советская военная стратегия не рассматривала этот вид боевых действий, считалось, что партизанское движение не может противостоять советской армии. Были репрессированы идеологи партизанского движения; - еще с периода гражданской войны сохранилось негативное отношение к термину “партизанщина”, ставшему синонимом расхлябанности, отсутствовала необходимая подготовка у участников партизанского движения, поэтому большинство партизанских отрядов, созданных в начале войны, или не смогли развернуть боевые действия или были уничтожены.
Ход борьбы. После создания 30 мая 1942 г. Центрального штаба партизанского движения во главе с первым секретарем ЦК КП(б) Белоруссии Пономаренко П.К., активизировалась партизанская борьба. Набольший размах партизанское движения приобретет в 1943 г.
Форма борьбы: — диверсии на коммуникациях противника; разгром вражеских штабов; разрушение линий связи, дорог, мостов; диверсия на ж/д. летом 1943 г. в период наступления под Курском разворачивается операция (рельсовая война), а во второй половине сентября 1943 г. было выведено из строя 2270 км. ж/д; рейды в тылу врага (С.А. Ковпак, А.Ф. Федоров). С весны 1943г. действия партизан стали координироваться с ударами Красной армии.
