споживання, тобто на товари та послуги. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд зарплати, майнові податки, в тому числі податки на власність.
Соціальні внески справляються з метою формування фондів соц-го страхування – пенсійного, з безробіття тощо.
Соціальні виплати включають в себе: програму пенсійного забезпечення, програму соц-го забезпечення на випадок хвороби, соціальну підтримку інвалідів, підтримання малозабезпечених осіб похилого віку, грошові виплати родинам, де матері зайняті малими дітьми; значну соціальну програму представляють державні заходи в галузі зайнятості тощо.
51. Підпр-во як суб’єкт ринкової ек-ки. Форми і види підприємств.
Підпр-во – господарська ланка ек-ки, яка виготовляє продукцію, виконує роботи або надає послуги. Кожне підпр-во є юридичною особою та здійснює виробничу, наук-досл, чи комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Підпр-во є дуже важливою ланкою ек с-ми, бо:
- саме на ньому виробляються товари і послуги
- тут зосереджено певну частину прод сил
- тут відбувається первинний розподіл новоствореного продукту на доходи підприємця, працівника й держави
- тут виникають відносини власності
Всі підпр-ва за ознакою їх цілей функціонування та характеру діяльності можна класифікувати на такі:
- комерційні (характер їх діяльності засновується на отриманні прибутку);
- некомерційні ( в цілях їх діяльності немає отримання прибутку).
За формою організації:
- одноосібні
- партнерство чи тов-во
- корпорації та акц тов-ва
Також за формою власності підпр-ва класифікують як:
- приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом викор роб сили);
- колективні (засновані на власності на майно трудових колективів);
- державні (майно належить державі);
- змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних власників).
Класифікація по правовому статусу:
- одноосібні;
- кооперативні;
- арендні;
- господарські товариства.
В залежності від характеру інтеграції та ступеню відповідальності:
- повні (всі учасники несуть відповідальність);
- з обмеж відп ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів);
- командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники);
- акціонерні (поділ уставного капіталу на акції).
По чисельності робітників:
- малі;
- середні;
- великі.
Також підприємства бувають промислові, с/г, будівельні, транспортні, торгові, посередницькі, лізингові, банківські, туристичні тощо.
52. Кругооборот і оборот капіталу підпр-ва.
Капітал – це частина фінансових ресурсів. Капітал – це вартість, яка приносить прибавочну вартість. Лише вкладення капіталу у господарську діяльність приносить прибуток. Капітал повинен постійно
здійснювати кругообіг – послідовне проходження трьох стадій і відповідне прийняття трьох ворм.
Загальна форма кругообороту капіталу має вигляд: Д-Т-Д”, де
Д – грошові кошти, що інвестуються;
Т – товар;
Д” – грошові кошти, отримані інвестором від продажу продукції.
Якщо розглянути її більш детально,то В сфері обігу капітал ще має грошову форму, потім на ці гроші купують засоби вирва та робочу силу. У сфері виробництва капітал вже має виробничу форму, а після, коли виробили товар (товарна форма капіталу) ми знову повертаємося у сферу обігу і отримуємо гроші, які будуть вже більіші за авансований капітал
Тому в операції Д-Т-Д” грошові кошти, які вкладаються у виробничо-торговий процес, не затрачуються остаточно, а лише авансуються, а після завершення кругообігу вони повертаються інвестору з додатковим прибутком.
Регулярно повторюваний круооборот називається оборотом капіталу.
Капітал повинен постійно здійснювати кругооборот Чим більше за рік буде зроблено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде річний прибуток.
Концентрація капіталу відбувається тоді, коли великі сумі зосереджуються в одному місці. А централізація – в одних руках.
52*. Оборот капіталу підпр-ва. Основний та оборотний капітал.
Капітал підпр-ва знаходиться в постійному обігу, адже йому надзвичайно важливо постійно розвиватись та збільшувати свій прибуток. Основний капітал підпр-ва - сума вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності підпр-ва. Це кошти, які багаторазово використовуються в господарчому процесі. Грошові кошти, авансовані на придбання основних фондів, називаються основними коштами.
В момент введення в експлуатацію підприємству необхідно більше грошових коштів, які б забезпечили йому придбання матеріальних засобів для обслуговування процесу вир-ва та реалізації продукції. Грошові кошти, авансовані на оборотні виробничі фонди та фонди обігу, складають оборотний капітал підприємства.
53. Суть підприємництва, його види та функції.
Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності на свій страх і ризик; П - ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою вир-ва та реалізації товару.
Функції:
- ресурсна – реалізується в продуктивному використанні капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;
- організаторська (орг вир-ва, збуту, реклами);
- творча – пошук нових рішень, новаторські ідеї.
принципи:
- вільний вибір діяльності;
- самостійне прийняття рішень;
- розпорядження на свій розсуд одержаними доходами;
- вільне наймання робочої сили
- певні правові гарантії: юридичний захист, , законодавче забезпечення свободи конкуренції;
Основні форми підпр-в: індивідуальне, колективне, державне. Види за діяльністю: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.
53*. Валовий дохід, його суть та структура. Підприємницький дохід.
Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її вир-во. Промисловий прибуток – це доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері вир-ва. Торговий прибуток – відображає фінансовий результат діяльності торгівлі.
Валовий доход – це прибуток, отриманий від реалізації певної продукції з урахуванням витрат на її вир-во.
Підприємницький доход є головною стимулюючою одиницею для підприємницької діяльності. Підприємці організовують свою справу заради отримання прибутку, який також входить до доходу. Підприємницький доход вираховується як показник реалізації продукції та витрат на її вир-во, а також з урахуванням побічних витрат та виплат.
53**. Загальні економіко-правові основи розвитку підприємництва в Україні.
У законі України “Про підприємництво” зазначено, що це самостійна ініціатива, с-матична, на власний ризик діяльність, спрямована на вир-во продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метою отримання прибутку. Залежно від форм власності виділяють: приватне, колективне та державне підприємництво.
Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби вир-ва, продукт та доход. Найважливіше – це мотивація використання прибутку. Обов’язковою умовою є певне економічне середовище і клімат. Іншим словами потрібний ринково-конкурентний режим господарювання. У законі сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності,самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів;
Вільне розпорядження прибутком; самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Можливості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції України, Законів України “Про власність”, “Про підпр-ва в Україні”, “Про підприємництво”, “Про форми власності на землю” тощо.
54. Роль підпр-ва та підприємництва в ринковій економіці.
Підприємництво – одна з передумов розвитку ринкової ек-ки. Воно завжди розвивається в певному історичному та соцму середовищі. Однак обов’язковою умовою і ознакою підприємництва є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками.
Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою – діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання різноманітних ресурсів.
55. Первісне нагромадження капіталу, його особливості в Україні.
Нагромадження капіталу – це процес перетворення засобів вир-ва в капітал, а безпосередніх виробників у найманих працівників.
У всьому світі основою цього процесу був розвиток товарного вир-ва, велику роль також зіграв лихварський капітал. В деяких країнах перв нагр кап не обійшлося і без насилля, наприклад в Англії землевласники зганяли селян з власних земель і ті змушені були йти працювати на фабрики.
В Україні, в зв’язку з її соціалістичним минулим перв нагр кап відбувається тільки зараз і не можна сказати що без проблем. „прихватизація” держ майна, корупція. хабарництво, розкрадання, поява тіньового капіталу та тіньової ек-ки.
56. Перетворення грошей у капітал.
Капітал – це авансовані підприємцями у засоби вир-ва грошові ресурси, які в процесі використання у вир-ві забезпечують самозростання.
Одним із факторів вир-ва є капітал в його різноманітних формах, включаючи форми людськ капіталу.
Якщо капітал, це фактор вир-ва, то для організації будь-якої справи, будь-якої діяльності перш за все необхідна певна кількість капіталу в грошовій формі. Його можна отримати шляхом заощаджень та зібрання великої кількості грошей, а можна взяти позичковий капітал.
57. Хар-р взаємозв’язку капіталу і найманої праці.
Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Проте є одна цікава особливість – капітал не може виконувати свої ф-ії без допомоги робочої сили, яка на відміну від капіталу не є власністю підприємця.
Наймані працівники можуть бути фактором зростання капіталу. Це криється у характері найманої праці як такої. Її виконують за допомогою засобів вир-ва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів вир-ва; результати вир-ва не належать безпосередньому виробникові. Власник засобів вир-ва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, аое це не так, оскільки працб як таку купити не можна. Праця – це процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів вир-ва – це специфічна риса людської особистості, її здатність до праці. Її й називають робочою силою. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу в подвійному характері товару “робоча сила”.
58. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.
Якщо розглядати робочу силу як товар, то товаром є лише здатність людини до праці, яка відчужується від людини на строк її наймання. Можна сказати, що вартість робочої сили можна порівняти з вартістю засобів, що необхідні для нормального відтворення цієї робочої сили працівника та його родини.
Класична політична економія товаром вважає не робочу силу, а саму працю і її ціну порівнювали з мінімумом засобів існування. Вартість яку створює роб сила більша за її вартість.
Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар – робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі вир-ва, тому, вартість, створювання робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.
Місячна вартість робочої сили, необхідної для вир-ва певних елементів, наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис.
Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.
59. Заробітна плата її теорії.
Зарплата – це є плата за використання людської праці (неклас). Є два підходи до розгляду цього питання
Неокласичний: в основі зарплати лежить вартість засобів існування, які необхідні для існування працівників та їх сімей. Ціна праці.
Маркс вважав, що працівник продає не працю, а свої здібності до неї, робочу силу. Їх ціна еквівалентна розміру життєвих благ, які необхідні ля задоволення прир потеб працівника, його родини та їх духовних потреб, як то навчання...
Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.
Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці.
Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації вир-ва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація вир-ва обумовлюють широке використання почасової форми заробітної плати.
Існує тарифна с-ма оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну с-му оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.
61. Земельна рента та її форми: оренда землі, ціна землі.
Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г вир-ва.
Земельна рента - плата за право користування землею.
Форми земельної ренти:
Диференціальна рента 1, що поділяється на диф ренту за родючістю земель (адже якість землі не всюди однакова) й на диф ренту за місцезнаходженням наприклад до місць реалізації сг продукції, чи до транспортних шляхів. також існує диф рента 2, яка виникає внаслідок можливості більш продуктивного земельного користування при умові наприклад удоприення землі, підвищення її родючості і отримання на цій основі додаткової вартості.
Абсолютна земельна рента передбачає плату за користування землею як такою, навіть якщо приведенні гос-ва на цій землі прибуток отримати неможливо, бо це лише тимчасове явище і як тільки ситуація зміниться абсолютна рента знов піде в силу
Монопольна рента пов’язана з користуванням особливими землями, які мають винятковй властивості. Наприклад землі біля Коктебеля в Криму, які мають виняткові умови для зрошення винних сортів винограду. Їх рента буде високою саме за цей рахунок.
62. Економічного зростання: типи і фактори.
Ек зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення результатів вир-ва за певний період.
Існує два типи економічного зростання:
1) екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів вир-ва;
2) інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконаленні техніки і технології вир-ва. Інтенсивного типу ек зростання в чистому вигляді не існує.
Що до факторів, то вони поділяються на ек і неек. Ек: екст: збільшення викор ресурсів, інт: підвищення якості викор рес, поліпшення способів викор рес (удосконалення організації і технології вир-ва)
Неек: георг-клім умови, зак база, демогр...)
63. НТР та її роль в економічному зростанні.
Рев форма НТП – НТР – перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях.
НТР є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. У другій пол ХХ ст відбувся величезний наук стрибок, який не стих і по-сьогодні. Відбулися якісно нові зміни у вир-ві, посилилася соц спрямованість ек розвитку, наука і вир-во майже невідривні один від одного, нові вимоги до трудових ресурсів... На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці та сама праця людини. Збільшується ефективність та продуктивність праці. З’являється нова різноманітна техніка.
64. Держава як суб’єкт ек відносин
Держава ніколи не була пасивною по відношенню до ек-ки. По мірі розвитку сусп-го вир-ва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов’язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – згладжувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайнятості, здійснювати регулюючі функції.
В сучасних розв країнах держава виконує такі фі-ї:
- Забезпечує правову базу для ринк ек-ки
- Захищає і підтримує умови для конкуренції
- перерозподіляє доходи
- регулює рівень безробіття та інфляції.
- фі-ї пов’язані з екологією, культурою, наукою...
Існує 4 види державної економічної діяльності:
1) прямий контроль ек-ки шляхом ек важелів;
2) державне вир-во, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер держ сектора ек-ки;
3) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через держ закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства;
4) витрати на соц забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо.
Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої робочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.
Отже, держава є повноправним суб’єктом економічних відносин.
