- панування товарно-грошових відносин,
- свобода підприємництва,
- конкурентний механізм господарювання,
- матеріальне стимулювання,
- вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту та пропозиції,
- регулююча економічна роль держави,
- особиста свобода, домінування індивід-го інтересу
Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання: що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти товар? Які будуть витрати вир-ва? Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?
Вільне підприємництво – це одна з передумов ринкової ек-ки.
Необхідним інститутом ринкової ек-ки є гроші, їх конвертованість. Важливе значення мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе.
36. Ринок: суть фії, суб’єкти та об’єкти.
“ринок” розуміють як будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців.
Це вузьке тлумачення категорії “ринок”. У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого ,є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.
Що до суб’єктів то з погляду принципу історизму суб’єктами ринку найдоцільніше називати, домашні господарства, різні типи фірм і організацій та державу. Сучасний ринок – певна сукупність економічних відносин між...
Об’єктами ринкових відносин можуть бути усі види товарного і нетоварного вир-ва, все те, що можна купити, продати та обміняти.
37. Інфраструктура ринку.
Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних приватних і громадських інститутів(організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію.
Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктури ринку.
До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки
Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це – всі ті, хто здатен займатися мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових прблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади
38. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
Попит і пропозиція є невід’ємними складовими ринкового механізму. Попит являє собою потребу в певному товарі і передбачає можливість купити цей товар. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.
Пропозиція – це сукупність товарів, які представлені на ринку. Як функція і результат товарного вир-ва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг вир-ва.
Попит і пропозиція є головними чинниками, що впливають на формування ринкової ціни. Попит і пропонування однаковою мірою діють на ціну, якщо не береться до уваги фактор часу. У межах короткострокового періоду пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили переходить до пропонування.
На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості значень пропозиції та попиту. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.
39. Ринкова ціна: механізм формування та функції.
Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості пропозиції та попиту.
Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією.
Точка, в якій дві криві попиту і проп перехрещуються, відображає відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку, хоча й не стійку. Справді, цілком можливо, що попит на товар зросте. Додатковий попит почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Нова крива попиту, яка проходитиме вище і правіше за стару криву. Нова вища ціна виступає сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу товарів.
Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що виробництво товару стає вигідним для вкладання капіталів. Поведінку продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить нижче та лівіше за стару.
В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага.
Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування.
Попит і пропозизія є головними чинниками, що впливають на формування ринкової ціни. Попит і пропонування однаковою мірою діють на ціну, якщо не береться до уваги фактор часу. У межах короткострокового періоду пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили переходить до пропонування.
40. Ек конкуренція її суть, функції та форми
Конкуренція – це економічне змагання господарюючих суб’єктів за більш вигідні умови вир-ва та отримання більшого прибутку.
Функції конкуренції:
- регулююча;
- аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);
- інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);
- розподільча ( розподіл продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);
- контролююча .
- сануюча (вісіювання слабких госп суб’єктів)
Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу(чисту) і недосконалу конкуренцію.
Досконала(чиста) конкуренція означає, що на ринку діють багато покупців і продавців, вільний доступ фірм на ринок тощо. Жоден продавець або покупець за цих умов не в змозі якимось чином серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму.
Недосконала конкуренція виступає у формах монополістичної та олігополістичної конкуренції.
Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов’язана або з його особливостями(якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Зменшуючи цінову еластичність попиту за допомогою диференціації продукту, продавець одержує певну монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати ціну товару без ризику скорочення обсягу його продажу.
Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію(або близькі субститути) продають декілька(два-три) продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію(визначає обсяги продажу, ціну тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії конкурента.
Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає тільки одна фірма. В даному випадку має місце монополія.
41. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика.
Сучасна конкуренція державно регульована, бо... Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на ринку. Засобами державного впливу є законодавство та аудиторська с-му.
В Україні ВРУ 1992 прийняла закон „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції між підпр-вами”
Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах частка товару на ринку певного підприємця, що дає змогу застосовувати антимонопольне законодавство рісна (США 31, Яп 50). Контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. Антимоноп за-во передбачає підвищення податків, назначення судом компенсації, застосування примусового розукрупнення.
42. Конкуренція і моделі ринків.
На основі форм конкуренції маємо три основних варіанти риноквих форм чи моделей: поліполію, олігополію та монополію.
Поліполія – ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців – досконала конкуренція. Прикладів поліполії в сучасному світі існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала конкуренція – це лише ідеальний стан.
Олігополія – далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товар за діючою ціною – недосконала конкуренція (обмежена).
Монополія – відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.
Білатеральна монополія – наявність на ринку лише двох контрагентів: один продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб’єктів.
Обмежена монополія – на галузевому ринку присутні один продавець та кілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.
43. Принципи класифікації ринків.
Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб’єктів ринкових відносин. Відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об’єкта купівлі-продажу та ін.
З точки зору відповідності чинному законодавству:
легальний і тіньовий ринок, По економічному призначенню об’єктів ринкових відносин: споживчий ринок, ринок капіталів, робочої сили, ринок інформації, фінансовий, валютний ринок; За ознакою простору дії: місцевий, національний, міжнародний, регіональний, світовий ринок.
44. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа.
Позичковий капітал – капітал, який приносить процент. Першою формою був лихварський капітал, але з появою промислового капіталу він втратив своє значення і поступився місцем позичковому капіталу.
Джерела виникнення позичкового капіталу:
1. Грошові капітали, вивільнені в процесі кругообігу промислового капіталу є основним джерелом позичкового капіталу.
2. Грошові доходи і заощадження населення.
3. Вільні грошові кошти держави, компаній тощо.
У розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні підприємці відчувають нестаток трудових ресурсів, а інші мають їх у наявності.
Основними властивостями позики є:
тимчасовість, платність, повернення, матеріальна відповідальність.
Процент є платою а користування позикою (кредитом)
45. Банки, їх роль та функції. Центральні та комерційні банки.
Банки – це кредитно-фінансові установи, що виконуюють різноманітні операції в інтересах юридичних та фізичних осіб за рахунок їх грошових капіталів та накопичень у вигляді вкладів
Банківська с-ма тієї чи іншої країни включає центральний банк, сітку комерційних банків та ряд спеціалізованих банків.
Керівну роль в банківській системі відіграє ЦБ. Він ще називається емісійним та резервним банком, оскільки він має право емісії грошей та цінних паперів та зберігання золотовалютного резерву країни. ЦБ – це держ кредитна установа, наділена правом випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту та валютного курсу, зберігання офіційного золотовалютного резерву.
Комерційні банки можуть бути як приватні, так і
державні. В своїх емісійних, кредитних та валютних операціях вони підкорені центральному банку, але в своїх комерційних операціях та операціях з клієнтами вони самостійні. Комерційні банки – це ведуча ланка кредитної системи. Основне місце в їх операціях займає кредитування промислових та торгових заходів, фізичних та юридичних осіб.
Функції центрального банку: зберігає резервний валютний державний фонд в золоті, банкнотах, цінних паперах; управляє, керує валютними резервами в комерційних банках; здійснює емісію грошей; здійснює емісію цінних паперів; регулює діяльність кредитної системи та кредитування в країні; здійснює торгівлю монетарним золотом тощо.
Функції комерційних банків: зберігати мінімальні валютні резерви в обсязі, встановленому центральним банком; здійснювати кредитні операції; зберігати тимчасово вільний капітал своїх клієнтів; виконувати різні комерційні операції на доручення клієнтів тощо.
46. Суть кредиту та його форми. Банківський прибуток.
Кредит – грошовий капітал, що надається в позику
Кредит характеризує як ек-чні відносини, які виникають між кредитором та позичальником з приводу отримання позики в грошовій або товарній формі.
Форми кредиту:
Державний кредит – це особлива форма кредиту, де позичальником та кредитором виступає держава або місцеві органи влади, а сам кредит має вигляд випуску позик, які в основному реалізуються фінансово-кредитними установами. Він звичайно являє собою випуск цінних паперів – облігацій, сертифікатів тощо.
Банківський кредит – найбільш поширена та основна форма видачі грошових коштів у тимчасове користування юридичним та фізичним особам.
Внутрішній кредит – видається суб’єктам господарювання та державі в цілому.
Міжнародний кредит – може отримати одна країна від іншої на встановлених в міжнародній практиці умовах. Буває комерційний, фінансовий, проміжковий тощо.
Якщо рух банківського капіталу – це його ринок, то прибуток банку повинен бути більшим за його витрати. Перевищення доходу над витратами забезпечується різністю ставок по його активним та пасивним операціям. Ставки по активним операціям завжди вище ставок по пасивним операціям. Однак різницю між ставками банк визначає не вільно. Висота банківського відсотку також визначається співвідношенням попиту та пропозиції банківського капіталу на ринку. Чим вище попит на банківський капітал, тим вище ставка по активним операціям і навпаки. Чим вище рівень виробничої та комерційної активності в суспільстві, тим вище кредитна та депозитна ставка банківського відсотку і навпаки.
47. Капітал у сфері торгівлі.
Торговий капітал – капітал, що забезпечує рух продукту від виробника до споживача
Умови:
По-перше, власник капіталу повинен вступити у відносини з іншими суб’єктами з приводу відносин купівлі та продажу.
По-друге, якщо його капіталу недостатньо, то він змушений буде вертатись до кредитних установ.
По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників.
Капітал завжди має приносити доход. Для того, щоб визначити торговельний прибуток, необхідно порівняти виручку від проданої продукції з витратами на її закупівлю, а для закупівлі початкової продукції потрібен початковий капітал. Також необхідно враховувати витрати, наприклад, на транспортні послуги, зберігання та доставку.
48. Фін-кредитні установи – 45.
49. Роль ринкової інфраструктури в регулювання економічних процесів.
Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних приватних і громадських інститутів(організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію.
Вона містить такі елементи: аукціони, біржі, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, брокерські, страхові, аудиторські фірми тощо.
Великий вплив структури та інфраструктури на розвиток ринкових відносин обумовлюється нею таких важливих функцій, як:
- забезпечення зворотного зв’язку між виробництвом і споживанням ;
- акумуляція тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку;
- регулювання грошового обігу;
- доведення товарів, сировини, послуг до безпосереднього споживача;
- перерозподіл ресурсів між секторами економіки і всередині них;
- регулювання ринку парці.
50. Домогосподарства як суб’єкти ринкової ек-ки.
Домогосподарство – особа чи група осіб, що об’єднані спільним веденням домогосподарства. Їм належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин.
Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою вир-ва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. Домогосподарства виконують в економіці три основні функції: споживання, постачання (є постачальниками трудових, а також грошових ресурсів, капіталу)
та заощадження. Отже, домогосподарство – це економічна одиниця, що забезпечує ек-ку факторами вир-ва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступає єдиним економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.
50*. Об’єктивні основи формування доходів населення.
Доходи потрібні для того, щоб їх застосовувати. Грошові надходження людей знаходять наступне застосування: 1) певна їх частина виплачується у вигляді податків до бюджету держави; 2) основна їх частина, як правило, використовується на придбання споживчих товарів та послуг; 3) якась їх частина перетворюється на заощадження, які можуть приймати різні форми.
Основною формою доходів населення заробітна плата – ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної. Номінальна зарплата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна зарплата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову зарплату.
Існують доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Доходи від власності відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудової діяльності.
Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги. Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соц захист особи тощо. Показники реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Є досить різноманітні джерела доходів: оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності.
50**. Податки і соціальні виплати.
Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Податки можна класифікувати так:
- за формою оподаткування – прямі і непрямі;
- за об’єктом оподаткування – на доходи від споживання і на майно;
- залежно від рівня держ структур, які встановлюють податки – загальнодерж та місцеві;
- за способом стягнення – розкладні та складні.
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платників, це податки на їхні доходи та майно. Непрямі – це податки на
