Активне використання економічних законів не лише підприємцями та товаровиробниками, а й пересічними громадянами є запорукою стабільного функціонування сусп-го господарства та всієї економічної системи суспільства в цілому.
19. Типи і еволюція економічних систем. Теоретичні підходи до класифікації ек с-м.
В ек-чній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб вир-ва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом вир-ва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство – економічну с-му, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною інформацією.
Ринкова ек-ка – різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.
Адміністративно-командна с-ма заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.
Змішана економічна с-ма – різноманітність форм власності та господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності, конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування соц-економічних процесів. Обов’язковими особливостями змішаної ек-ки є її високий ек розвиток та соціальна направленість.
Перехідна економічна с-ма характерна для країн, які звільнились від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соц- ек-чними потрясіннями, кризовими явищами.
20. Власність як економічна категорія. Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.
Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.
Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори вир-ва життєвих благ.
Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.
Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.
21. Структура власності: типи, види, форми.
Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.
По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори вир-ва, в тому числі на засоби вир-ва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.
По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.
В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.
На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.
За способом поєднання роб сили і засобів вир-ва розрізняють два типи власності: трудова (общинна, сімейна, фермерська) та експлуататорська
За видами власність може бути приватною (права власності належить одній особі) і суспільною (права власності належать багатьом особам, колективу, сус-ву)
В зв’язку з істор розвитком сус-ва виділяють чотири форми власності: рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна.
22. Відносини власності на фактори вир-ва і хар-р їх поєднання. Права власності
Відносини власності беруть свій початок у вир-ві. Вир-во – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у вир-ві.
Власність не лише результат та одна з істотних рис вир-ва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою вир-ва.
Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.
Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті ек-чні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.
У характері поєднання факторів вир-ва відображається сукупність важливих соц-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин.
Ек-чні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у вир-ві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні.
Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні ек-чні процеси. Права власності:
- право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;
- право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;
- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
- право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;
- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;
- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
- право на передачу благ у спадок;
- право на безстроковість володіння благом;
- право на відповідальність у вигляді стягнення;
- право на залишковий характер.
24. Натуральна (традиційна) форма організації вир-ва.
Натуральне вир-во – гос-во, в якому вир-во спрямоване лише на задоволення власних потреб.
Характерними рисами нат гос-ва Є:
примітивність і замкнутість, орієнтованість на власні ресурси і задоволення тільки власних потреб, майже відсутній поділ праці, відсутня мобільність робочої сили, примітивна техніка і технологія вирва, переважає ручна праця
25. Товарне вир-во його і роль у розвитку сусп вир-ва.
Тов вир-во є формою господарювання, за якої продукти виробляються окремими господарюючими суб’ктами, що що функціонують не для власних потреб, а для задоволення потреб інших суб’ктів за допомогою ринку
Характерними рисами товарного вир-ва є:
гос-во відкритого типу, що засноване на сусп поділі праці, спеціалізації та ек відокремленості виробників, де продукти виробляються не для власних потреб, а на продаж, постійний розвиток прод сил та розширене відтворення.
Важливі умови виникнення тов вир-ва – приватна власність, спеціалазація, поділ праці, відособленість виробників, необхідність еквівалентного обміну продуктами
Існують такі різновиди тов вир-ва, як просте та розширене (капіталістичне). Друге є більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання особливо високих прибутків власниками виробництва.
26. Товар та його властивості. Суперечності товару.
Товар - це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку.
У товарного продукта 2 начала: 1) це корисна річ, що може задовольнити потреби; 2) призначеність товару для обміну.
Відповідно товар володіє двома властивостями: 1) споживча вартість; 2) мінова вартість.
1) споживча вартість—це корисність речі, її здатність задовольнити будь-які людські потреби. Не є товаром речі дані природою і не створені людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми, але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або через обмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері споживання.
Щоб річ стала товаром, вона має переходити з рук у руки не за дарма, а в обмін на щось, на якусь іншу споживчу вартість в тій чи іншій пропорції.
Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в суспільстві.
Мінова вартість товару—це кількісне співідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарів показує, що спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти, згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця образує вартість тавару.
27. Вартість і ціна: альтернативні теорії.
Вартість – це форма та кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу вир-ва різних речей для обміну та присвоєння їх через еквівалентно рівний обмін.
Це відносини між людьми з приводу речей, це виробничі відносини. У зв’язку з цим вартість виступає як властивість речі як особлива суспільна якість товару. Вартість проявляється при обміні товарів, тому мінова вартість – це форма зовнішнього виразу вартості
Розглянемо трудову теорію вартості: вона стверджує, що при обміні товарів вони кількісно порівнюються на основі вкладеної у їх вир-во абстрактної праці. Величина вартості визначається також робочим часом, який було витрачено на вир-во
Існує і суб’єктивно-психологічна теорія вартості
В її основі лежить теорія граничної корисності. Стверджується, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє за умов його граничної корисності. Змінюється гранична корисність – змінюється і цінність.
Неокласична теорія вартості (А Маршалл). Вона розглядає два види вартості – ринкову і нормальну. Ринкова є змінною, бо залежить від попиту і корисності товарів і зазначається лише в певному періоді. Нормальна вартість – та його вартість, яку ек сили створюють лише в кінцевому результаті, зазначається на великіперіоди і більше залежить від витрат вир-ва.
Ноекласична теорія пов’язує вартість з вартістю втрачених можливостей, тобто вартістю того товару, від якого змушені були відмовитися.
Що до ціни, то ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.
28.Проста і розвинена форми товарного вир-ва.
Товарне вир-во розподіляється на:
- Просте (грунтується на особистій праці власників засобів вир-ва і є вихідною формою товарного вир-ва; невелике за своїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами вир-ва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) – на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника;
- капіталістичне (розвинене, розширене) – більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками виробництва
Спільне для них – приватна власність на засоби вир-ва; ринкові форми зв'язків; конкуренція товаровиробників.
Відмінність - у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з використанням простої техніки.
Розширене товарне вир-во - це машинна індустрія, автоматизація вир-ва. При цьому розрізняють 2 типи товарного вир-ва: зі стабільною і безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.
29. Виникнення і розвиток грошових відносин.
Гроші в першому уявленні являють собою товар особливого роду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші – це загальний товарний еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є посередником в обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише починали отримувати товарну форму, коло товарів було досить обмежене і товари обмінювались безпосередньо Т-Т. потім такий обмін став майже неможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін Т-Т.еквівалент-Т. при цьому роль товарного еквівалента могли виконувати лише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль, залізо, срібло, золото. Це вже були локальні, геріональні чи тимчасові гроші. Гроші за їх глибинною сутністю – це відокремлений вид товару образ його вартості. Гроші як вартість – це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою Т-Г-Т. таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.
Гроші – стають категорією товарного вир-ва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах, як загальному еквіваленті втілений беспосередньо сусп характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.
30. Суть грошей та функції грошей. Альтернати-вні теорії грошей.
Макконел і Брю сказали, що гроші – це те, що гроші роблять. Усе що виконує функції грошей і є гроші. Отже сутність грошей виявляється в їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Цю функцію гроші виконують ідеально (абстрактно). При визначенні ціни товару необов'язково мати у своєму розпорядженні грошові знаки. Гроші, як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, тобто мати масштаб цін. Масштаб цін- це технічна, умовна, вольова, але об'єктивно необхідна категорія. Функція засобу обігу полягає у посередництві грошей у товарному обміні. Цю функцію виконують наявні грошові знаки, виконують її мимолітно, безупинно, переходячи з рук покупців у руки продавців. Грошові знаки в залежності від їхнього співвідношення з товарною масою можуть бути піддані інфляції. Гроші – засіб нагромадження. У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при цьому обертається у скарб, що накопичується, грошова сума являє собою тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження- придбання за ці гроші майна, насамперед - капітальне будівництво. Гроші- засіб платежу. Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступній їхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Світові гроші. Спочатку як світові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було замінено символічними знаками. Функції світових грошей активно виконує ВКВ.
31. Грошовий обіг та його закони.
Грошовим обігом називають процес руху грошей, які виступають посередниками при обміні товарами
Закони грошового обміну визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту.
Якщо відкинути кредитні відносини, то Маса грошей = Ціни* усіх Товарів і послуг/поділити на Швидкість обігу грошової одиниці.
Якщо з враховувати кредитні відносини, тоді доречно скористатися формулою К.Маркса: Маса грошей = Товари*Ціну - К(сума цін товарів проданих в кредит) + сума Платежів в цьому році по боргам – сума В Взаємопогашених платежів.
32. Суть витрат вир-ва. Види витрат вир-ва.
Витрати вир-ва – це те, у що обходиться створення продукту підприємству.
Частина вартості товару, що має бути авансована на продовження вир-ва, визначається як витрати вир-ва.
Речовий зміст витрат вир-ва на різних етапах розвитку ек-ки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного вир-ва витрати вир-ва вимірюються вартістю спожитих засобів вир-ва. Витрати праці простого товаровиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару.
У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили.
Витрати вир-ва поділяються на зовнішні та вутрішні.
Зовнішні (явні) витрати пов’язані з придбанням фірмою ресурсів (сировини, матеріалів, робочої сили). При цьому витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при самих витратах використати альтернативний ресурс.
Внутрішні (неявні) витрати пов’язані з використанням факторів вир-ва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). При цьому витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.
Розрізняють загальні витрати вир-ва, та таку, яві належать до виробленої продукції. Витрати вир-ва в грошовій формі на одиницю продукції – це її собівартість, або сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції, тобто середні витрати. Для підпр-ва собівартість – це мірило витрат і доходів.
33. Прибуток як економічна категорія. Теорії прибутку.
Прибуток є звороним боком витрат вир-ва. Він тим більший, чим менші витрати вир-ва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її вир-во.
За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника.
В умовах ринкової ек-ки прибуток на рівні підпр-ва виступає як безпосередня мета вир-ва, що зумовлено тенденцію капіталу до самозростання.
А.Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результат функціонування капіталу.
Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні: прибуток зростає, якщо вона знижується.
За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.
Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів вир-ва (капіталу) та як оплату за працю підприємця з управління та організації вир-ва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.
Критикуючи теорію факторів вир-ва, Маркс обгрунтував положення, що додану вартість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.
Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів.
34. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
Величина прибутку залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу:
Мр = рКа.
Де Мр – маса прибутку, р – норма прибутку, Ка – розмір авансованого капіталу.
Щодо прибутковості, доходності підпр-ва, слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підпр-ва як отримання доходу на весь авансований капітал, по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати вир-ва для виготовлення цієї кількості продукції.
Загальна прибутковість підпр-ва визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р – це різниця між ціною і собівартістю(прибуток), Ка – авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою:
р = Р/Ка х 100.
На масу прибутку впливають: обсяг вир-ва, ціна продукції,витрати вир-ва.
Норма прибутку залежить від ек політики держави
35. Інституціональні основи ринкової ек-ки.
Основними хар-ними рисами ринкової ек-ки є такі:
- різноманітність форм власності при домінуванні приватної,
