Віден. конвенція також встановлює основні ф-ції диплом. пред-в; класи глав дипломат. пред-в; м/н правила призначення голови дипломат. пред-ва; дипломат. імунітети та привілеї тощо.
90. Завдання та структура консульських установ.
Консульские учреждения (КУ) созд-ся для поддержания и развития эк-ких, пр-вых и иных производных от них связей.
Сущ. 4 класса КУ: высшее – генеральные конс-ва, за ним следуют конс-ва, вице-конс-ва и конс. агенства. Они возглавляются, соответственно, ген. консулами, консулами, вице-консулами и конс. агентами.
Персонал КУ делят на 3 категории: 1) конс. должностные лица, состоящие на конс. службе и выполняющие конс. ф-ции; 2) конс. служащие, выполняющие адм-тех работу; 3) обслуживающий персонал.
Задачи и ф-ции на примере Украины: 1) защита в гос-ве пребывания прав и интересов У., её гр-н и юр. лиц; 2) содействие развитию торг., эк-ких и культур., науч. связей между У. и гос-вом пребывания; 3) осущ. нотариальных действий, регистр. актов гражд. состояния, ф-ции по вопр. гражданства, установления опеки и попеч-ва, наследство; 4) осущ-ние паспортно-визового обслуживания; 5) осущ. функций пр. помощи по гражд., семейным и уголовным делам.
91. Дипломатичний корпус. – утворюють всі дипломат. представники в країні, де вони перебувають. У вузкому розумінні: це глави посольств та місій, що акредитовані в даній державі. У широкому розумінні: скл-ть всі особи, що мають дипломат. паспорти і дипл. карточки, що видаються країною ,де вони перебувають. ДК очолюється дуаєном (старшиной або деканом). Це старший за класом і перший за тривалістю своєї служби в данній країні глава дипл. представництва. Дуаєн консультує своїх колег щодо місцевих дипл. звичаїв і очолює дипл. корпус на протокольних заходах. ДК грає, в основному, представницьку церемоніальну роль.
92. Процедура призначення посла
Регул-ся як нормами МП, так і внутрішньодержав. права. Кожна кр-на встанов. свій пор-к признач. Але існують м/н правила призначення голови дипломат. пред-ва, вони визначені в Віденській конвенції про дипломат. зносини 1961 р.:
1) запит агреману (згоди держави перебування на призначення даної особи головою дпломат. пред-ва);
2) видання акту про признач. голови предст-ва (в даному вип-ку -посла) головою Держави (після отримання агреману);
3) вручення вірительної грамоти (док-т, що засвідчує офіц. статус голови дипломат. пред-ва -посла). Вірительна грамота підписується головою держави та адресується голові ін. держави.В ній міститься просьба голови держави "вірити" її утримувачу
4) вступ до виконання обов"язків- вступ до посади.
Голова, вважається тим, що вступив до обов"язків: а) з мом-ту вручення вірительної грамоти; б) з мом-ту повідомлення про прибуття та надання завірених копій вірительної грамоти МЗС держави перебування.
93. Процедура призначення консула. Регул-ся Віденською конвенцією про консульські зносини (24.04.1963). Відповідно до ст.9 конвенції глав консул. Установ поділ-ть на 4 класи: генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти. Питання призначення і допущення глав конс. Установ регул-ся нормами як м/н, так і націон. права держави, яка представляє. При цьому денржав, яка представляє, видає главі конс. Установи спец. документ ( ПАТЕНТ), що засвідчує його посаду категорію і клас і т.п. Розглянувши патент, держава перебування надає главі консул. установи дозвіл , який називається ЕКЗЕКВАТУРА. Мотиви можливої відмови у видачі екзекватури державі, що представляє, як правило, не повідомляються. Згідно конвенції до видачі глава консул. установи може бути тимчасово допущеним до виконання своїх функцій. Проте як випливає з консул. практики, до отримання екзекватури глава консул. установи не може виконувати своїх функцій.
94. Основні функції дипломат. представників : -- представництво держави, яка акредитує у державі перебування ; -- захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах м/н права; -- ведення переговорів з урядом держави перебування; -- з’ясування законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду акред-ї держави; -- заохочення дружніх відносин між акр-ою державою і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки.культури, науки. ( ст.3 Віден. Конвенція 1961р.)
95. Основні функції консул. агентів: 1 категорія- аналогічна осн. функціям дипл. представництв: -- захист у державі перебування інтересів держави та її громадян ( юр. осіб), яку ця консул. установа представляє; -- з’ясування законними засобами умов і подій у торгове., екон-му, культур. тощо житті держави перебування і повідомлення про них уряду своєї держави; -- заохочення та сприяння розвитку дружніх відносин між державами. 2 категорія : -- видача паспортів і проїзних документів гром-м держави, яку дана кон. уст-ва представляє ; -- видача віз; --надання допомоги і сприянням гром-м (ЮО) держави, що представляє КУ; -- представництво або забезпечення належного пред-ва гром-м держави, що предст-є КУ в судових або інших установах; --виконання обов’язків нотаріуса, реєстратора актів громад. стану; --здійснення прав нагляду й інспекції суден, що належать державі, яку представляє КУ; тощо.
96. Дипломатичні привілеї та імунітети
Співробітники дипломат. предст-ва користуються певними привілеями, та імунітетами.
Привілеї – певні пільги, переваги які простим іноземцям не надаються
Імунітети – непідпадання під адміністрат., кримін., цивіл. юрисдикцію держави перебування.
Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961р. – дві категорії дипл. імунітет. і привілеїв:
1. Імунітети і привілеї дипломат. представництва
• недоторканість приміщень представ-ва
• недоторканість архівів і док-тів в б-як. час і деб вони не знаходилися
• фіскальний імунітет представницьк. приміщень (звільяється від податків, зборів і мита )
• недоторканість коресподенції дипломат. предст-ва
• питні привілеї (дозволяється ввозити та звільняється від митних зборів предмети призначені для офіц. користув. предст-ва.)
• право користуватися своїм прапором і емблемою на приміщеннях представництва, на машині предст-ва.
2. Особисті імунітети та привілеї голови та співроб-ків. предст-ва
• Недоторк-ть особи голови диплом. пред-ва. і членів димпломат. персоналу (дипломатів) вони не можуть бути арештовані і затримані.
• Недоторкана резиденція дипломата і його бумаги, коресподенція майно, машина. Заборон. затримання і обшук.
• Імунітет від юрисдикції держави перебування. Дипломат непідсуд. іноземним судам. ВІдмовитися від імунітету може лише уряд його держави. Це імунітет від кримін. юрисдик.
Від цивіл. юрисдик. вони також звільняються окрім випадків відносно:
- Майнов. позовів по приват. нерухом. майну, що знаход. у держ. перебуван.
- Позовів про спадщину, коли дипломат виступає, як приватна особа
- Позовів, які стосуються б-як. діял-ті, що здійснює дипломат в країні пребув. за межами своїх офіц. ф-цій.
Дипломати не зобов"яз. давати показанння, як свідки.
97. Консульські привілеї та імунітети. Віден. кон-я 1963 р. їх поділяє на: кон. пр-ї та ім.-ти консул. установ : Держаа перебування зобов’язана посприяти у придбанні або одержані необхідних прміщень для роботи і помешкань для представників (пр-ів) КУ; --паво користуватися держ. прапором і гербом; -- консул приміщення, архіви, документи недоторкані; -- кон. приміщення і резиденції звільняються від усіх держ., районних і муніципальних податків, зборів, мита; --свобода пересування і подорожей всім працівникам КУ; -- свобода зносин для всіх консул. цілей;-- компетентна держ влада перебування зобов’язана невідкладно повідомити КУ про смерть гром-на, про призначення опікуна і т.п. гром-на держави, яку пред-є КУ, про аварії суден і літаків. За здійснення консул. актів – КУ може стягувати збори і мито, що передбач-ся націон. зокон-ом і звільняються у державі перебування від усіх податків і зборів. Кон. пр-ї та ім.-ти штатних консул. посадових осібта інших працівників КУ: -- вони не підлягають арешту, ув’язненню; -- мають імунітет від суд. та амін-х органів держави перебування стосовно виконання служб. функцій (виняток: договірні відносини: транспортні пригоди І т.п); -- звільнення від усіх податків, зборів і мита. Широко застос-ся інститут почесних консулів – має деякі особливості режиму.
98. Спеціальні місії
Спец. місії і делегації віднос-ся до тимчас. закордон. органів зовніш. зносин дер-в.
Складаються з голів делегацій, її членів, радників та експертів.
Повноваження спец. місії визнач-ся главою дер-ви, головою уряду, зовнішньополіт. відомством або його головою (залежно від завдань і рівня місій).
Прав. статус спец. місій визнач-ся звичайними н-мами МП та Конвенцією про спец. місії 1969р (вступила в силу у 1985 році). В ній беруть участь 30 держав.
Особливі ознаки спец. місій (на відміну від дипломат. предст-в):
1) їх ф-ції обмежені в часі та мають цільове призначення;
2) головою місії та її членами можуть бути особи, які раніше не мали дипломат. статусу;
3) спец. місію може здійснювати й одна особа.
Конвенція 1969р встановила, що імунітети і привілеї дипломат. предст-в та їх персоналу, які встановлені Віден. конвенцією про дипломат. зносини 1961 р, повинні розповсюджуватися на спец. місії та їх персонал.
99. Роль м/н організацій в праві зовн. зносин. М/н міжурядові організації (ММУО) – є вторинними суб’єктами м/н права. Вони створюються державами на договірній основі, їх правосуб’єктність обмежується їх уставом , тобто їх уставними цілями і задачами. ММУО мають свою організац. Структуру, постійно діючі органи, що забезпечують автономність її волі і виступає на м/н арені від свого ім’я. ММУО приймають участь у створенні м/н-правових норм. М/н неурядові орг-ї ств-ся ЮО і ФО(группами осіб), не є суб’єктами м/н права, а є організаціями громадськості. М/н орг-ї грають велику роль у зовн. зносинах, яка перш за все визначається її завданнями і цілями ( н: М/н суд ООН розглядає спори між державами учасницями ООН, тощо). М/н орг-ї привнесли в сучасні м/н відносини багатосторонню дипломатію. Створюються постійні представництват різних держав при м/н орг-ях, що сприяє м/н співробітництву. Особливо важливе значення мають м/н організації універсального хар-ру (ООН, її спеціалізовані установи, МАГАТЕ). М/н організації здійснюють м/н екон. І соц. співробітництво, що сприяє підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення, розв’язанню екон., соц., еколог. та інших проблем
100. М/н стандарти в галузі прав людини. – це обов’язкові для всіх держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені універсальними і регіон. м/н-правовими актами права і свободи, а також не зазіхати на такі права і свободи. Універсальні стандарти – визнані у всьому світі; регіональні- хар-ні для окремих країн або закріплені в регіон. м/н- прав. актах( можуть мати особливості, що випливають з традицій, культури, менталітету населення..).Інститут м/н захисту прав людини скл-ся після 2 світ. війни, велике значення - франц. бурж. революція 1789 і її Декларація прав людини і громадянина.Ст.1 Статуту ООН проголошено, що члени ООН здійснюють м/н співробітництво щодо “ заохочення та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії”. М/н стандарти: Загальна декларація прав людини 1948; М/н пакт про екон., соціальні і культурні права 1966; М/н пакт про громадянські і політ. Права 1966; М/н конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації , тощо
101 Загальна хар-ка гуманітарного права. М/н гуманітарне право (МГП) – це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами з приводу захисту прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статті, мови і релігії як у мирний час, так і в період зброєних конфліктів. Галузь м/н гуманітарне право утворилось після 2 Світ. Війни. МГП: 1. виступає як самостійна галузь сучасного м/н права;2. володіє усіма необхідними, з погляду доктрини, системотворчими чинниками; 3.спеціальним об’єктом правового регулювання є міждержавні відносини, які забезпечують права людини й основні свободи, усім хто перебуває під їх юрисдикцією; 4.спеціальний принцип МГП – принцип рівності всіх , незалежно від статі, мови, кольору шкіри, походження або будь-яких інших ознак ( ст.. 1 Статуту ООН, Загальна декларація прав людини 1948, М/н пакт про права людини 1966.); 5. скл-ся зі спец. інститутів захисту прав людини у мирний час, статусу іноземців, апатридів, біпатридів та захисту прав людини у зброєних конфліктах; 6. ця галузь права кодифікована і прогресивно розвивається. ”. М/н стандарти: Загальна декларація прав людини 1948; М/н пакт про екон., соціальні і культурні права 1966; М/н пакт про громадянські і політ. Права 1966; М/н конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації , тощо
102. Правове положення учасників зброєних конфліктів. Регул-ся Женевскими конвенциями 1949г + Дополнительные протоколы к ним . М/н право различает 2 категории лиц, принадлежащих к вооруженным силам воюющих сторон: 1)сражающиеся (комбатанты) – это лица, входящие в состав вооруженных сил воюющих сторон, непосредственно ведущие боевые действия и отвечающие следующим условиям: а) иметь во главе лицо, ответственное за своих подчинённых; б) иметь определенный и видимый издали отлечительный знак; в) открыто носить оружие; г) соблюдать законы и обычаи войны. Попав в плен они приобретают статус военнопленных ( строевой состав вооруж. Сил, тоесть личный состав сухопут, военно-морс., военнно-воздушных сил; ополчение, добровольческие отряды; личный состав движений сопротивлений и партизанских формирований;) Не являются комбатантами наёмники, они также не имеют статуса военнопленного. Разведчики пользуются статусом военнопленных. 2) не учавствующие в сражениях (некомбатанты) – лица, входящие в состав вооруженных сил, но непосредственно не учавствующие в боевых действиях ( военные кореспонденты, юристы, мед. персонал, духовенство...) Они не являются объєктом военных действий со стороны противника ; применять оружие против неком-ов запрещено. Нек-ты могут кметь личное оружие, но не используют его в воен. Действиях, а только для самозащиты. Основной признак, различающий ком-ов и нек-ов это наличие права принимать непосредственное участие в воен. действиях.
103. Заборонені засоби ведення збройних дій. Средства ведения войны- оружие и иные средства, применяемые вооруж. силами в войне для нанесения вреда и поражения противника . Полностью запрещены: - взрывчатые и зажигательные пули; - пули разворачивающиеся или сплющивающиеся в человеч. теле; -яды и отравленное оружие; - удушливые , ядовитые и другие газы, жидкости; - биологическое оружие; - средства, воздействующие на природную среду, которые имеют долгосрочные последствия в качестве способов разрушения; - любое оружие,которое наносит повреждения осколками, которые не обнаруживаются в человеческом теле с помощью ренгеновских лучей. Прямого запрета использования ядер. оружия нет, но так как в м/н праве есть нормы о запрещении средств, влекущих чрезмерное разрушения- поэтому его относят к запрещ. средствам. Запрещается использовать мины, мины-ловушки против гражд. Населения, а также неизбирательное применение мин. Рег-ся: Петербургская декларация 1868 ( был сформулирован принцип о недопущении излишних страданий; 4 Гаагская конвенция 1907г.; Женевский протокол 1925г…)
104 . Характеристика злочинів за м/н правом. М/н злочини- це правопорушення, які порушують м/н зобов’язання, що є базовими для забезпечення життєво важливих інтересів м/н співтовариства, і розглядаються як злочини м/н співтовариством у цілому. М\н злочини становлять групу м/н правопорушень, ознаки яких, як правило чітко сформульовані у м/н договорах,угодах та інших актах. При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні загальні принципи м/н права. Вони здійснюються державами, псадовими особами, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;вони здійснюються у безпосередньому зв’язку з державою Їхні наслідки передбачають не тільки відповідальність держави в цілому, а й м/н кримінальну відповідальність винних посадових осіб. Найтяжчі м/н злочини назив-ть злочинами проти людства., це: злочини проти миру; воєнні злочини ( порушення законів і звичаїв ведення війни); злочини проти людяності ( убивства, винищення, поневолення). Існує також поняття Злочини м/н хар-ру: - зачіпають інтереси двух або декількох держав, ЮО або ФО; - здійснююься окремими ФО поза зв’язком з політикою держави; тягнуть персональну відповідальність правопорушників в рамках націон. юрисдикції.
105. Поняття, джерела та принципи ММП.
Морське право - це інститут МП, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами МП щодо статусу, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря.
Щодо використання термінів "міжнародне морське право" та "морське право" не має одностайності, однак, можна зазначити, що просто морське право є конкретним правом кожної держави та регламентує статус і порядок користування внутрішніми і територіальними водами, а також судами, що належать цій державі.
Міжнародне морське право засноване виключно на нормах МП та регламентує поведінку держав за межами їх територій. Але ці дві сфери тісно пов'язані та не можуть сприйматись окремо.
Джерела: 1) Женевські конвенції ООН з морського права 1959 та 1960 рр. про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про риболовство, про охорону живих ресурсів відкритого моря. 2) Конвенція ООН з морського права, яку було прийнято на III Конференції ООН з морського права 10 грудня 1982 р., яка вступила в силу у 1994 р. (беруть участь 85 держав.) 3) ряд універсальних конвенцій зі спеціальних питань та локальні багатосторонні і двосторонні договори з різних питань морської діяльності. (У розробці цих конвенцій великий внесок зроблено Міжнародною морською організацією (ІМО). 4) внутрішньодержавні законодавчі акти (конкретизують положення міжнародних правових норм у конкретній країні, визначають компетентні органи та установи в сфері реалізації норм міжнародного морського права, встановлюють відповідальність за їх порушення.).
Ряд положень, що визначають право користування морем, регулюються внутрішнім законодавством держав. В Україні до таких документів належить Конституція України, Кодекс торгівельного мореплавства, Закон України "Про державний кордон України" та інш.
???Принципи: 1) свободи судноплавства для всіх суден всіх держав у відкритому морі (цей принцип впливає на зміст правового режиму тер-них вод виключ. ек. зон, м-н проток та ін. мор. просторів), 2) п-п використ. мор. простору в мирних цілях і забезпечення безпеки мореплавства (резервування для використ. в мирних цілях мор. р-нів та зон за межами тер-них вод відповідно до Конв. ООН з мор.права 1982); 3) п-п охорони мор. середовища – формулює обов”язки держав стосовно захисту та збереження, запобігання та скорочення забруднення мор. середовища (Конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954).
106. Внутрішні морські води.
В состав территории каждого Г. , имеющего морское побережье, входят внутренние морские воды. Международные соглашения и национальные законы различных государств относят к ним воды, находящиеся между берегом Г. и прямыми исходящими линиями, принятыми для отсчета ширины территориального моря. Внутренними морскими водами прибрежного Г. считаются также: 1) акватории портов, ограниченные линией, проходящей через наиболее удаленные в сторону моря точки гидротехнических и других сооружений портов; 2) море, полностью окруженное сушей одного и того же государства, а также море, все побережье которого и оба берега естественного входа в него принадлежат одному и тому же Г. (Белое море); 3) морские бухты, губы, лимны и заливы, берега которых принадлежат одному и тому же Г и ширина входа в которые не привышает 24 морских миль. Если ширина входа в залив более 24 морских миль, для отсчета внетренних вод внутри залива прриводится от берега к берегу прямая исходящая линия в 24 морских мили таким образом, чтобы эотй линией было ограничено возможно большее водное пространство. Правовой режим внутренних вод устанавливается прибрежным Г. по его усмотрению. Как правило, любые иностр. Суда могут заходить во внутренние воды друго Г. с разрешения последднего. Исключением являются случаи вынужденного захода судов ввиду стихийного бедствия, а также вода открытых портов.
