системах); гуманітарне право( захищає права людини під час збройних конфліктів,визначає недопустимі методи і засоби ведення війни); дипломатичне право; консульське право; право м/н договорів (галузь,що визначає порядок укладення, дії, припинення м/н договорів); право м/н орг-цій( галузь, що визначає правовий статус і діяльність м/н органів та орг-цій та припинення їх дія-ті); право мирного вирішення спорів (визначає порядок врегулювання міждержавних спорів мирними засобами); м/н морське право(визначає статус морського простору, дна, ресурсів і порядок їх використання); м/н повітряне право (регулює м/н польоти, та інші види використанння повітряного простору); м/н космічне право (визначає статус косм простору, включаючи небесні тіла, регулює дія-ть держав по викор-ню космосу); м/н екологічне право(регулює відносини в галузі охорони природи і раціонального використання ресурсів); м/н економічне право; право м/н безпеки; м/н кримінальне право(регулює співроб-во держав в боротьбі зі злочинністю).
19. Роль та місце прин-пів в системі МП. Пр-пи МП-система основопол-х норм, що рег-ть відносини між його суб’єктами і є критерієм правомірності між-х правотвор-го і правозаст-го процесів і дійсності ін. між-пр. норм. Пр-пи важливі і обов-ві для всіх суб’єктів МП. Фун-ції пр-пів МП: зміцнення системи МП і між-х відносин; закріплення основних прав, закон-х інтересів, обов-в суб’єктів МП; заповнення прогалин в МП. Осн. Пр-пи-основний і системоутворюючий факт нормат. Системи. Вони мають перевагу перед всіма ін. нормами права. Осн. Пр-пи мають унів-ний х-р. Всі уч-ки МП мають дотрим-сь цих пр-пів. Пр-пи-фундамент МП. Пр-пи баз-ся на тому що:1.Пр-пи є загальновиз-ними всіма суб’єктами МП;2.Пр-пи мають переваги на всіма ін. нормами МП;3.Поруш-ня пр-пів кваліф-ся серйозніше ніж порушення всіх ін. норм МП;4. Пр-пи-єдина система. Всі пр-пи взаємопов’язані і порушення 1 пр-пу тягне порушення іш. Пр-пів. Джерела, що містять осн. Пр-пи:1.Статут ООН;2.Декларація про пр-пи МП 1970р.;3.Заключний акт НБСЄ 1975р.(Хелбсенський акт). Статут і Декларація вир-ть такі пр-пи:1.Незастосування сили або загрози силою;2.мирне вирішення між-х спорів;3.невтручання у внутр. Справи держав;4.пр-п співр-ва;5.пр-п рівноправ’я і визначення народів;6.пр-п суверенної рівністі держав;7.пр-п добросовісного виконання зобовэязань. Хельсенський акт визнав ще 3 пр-пи: 8. Пр-п теритр-ної цілісності держав; 9.пр-п поваги прав людини;10.пр-п непорушності кордонів. Останній не є універсальним, є регіональним.
20. Пр-п заборони застос-ня сили або загрози силою. Становлення пр-пу у 20ст. До 20ст. МП вважало звернення до війни як до способу врегул-ня між-х розбіжностей і суперечок припод-ою функ-єю держави, її невід’ємним правом Прийняті на Гааських конференціях миру 1899 і 1907рр. Конвенції про мирне вирішення між-х суперечок і про обмеження застосув-ня сили лише закликали держави за можливістю не застосовувати силу. Вперше війна була об’явлена великим злочином в Декреті про мир, що був прийнятий на ІІ Загальноросійському з’їзді Рад Росії у 1917р. Статут Ліги Націй заборонив агресивні війни(Декл-ція про агресивні війни 1927р.). 1928р.-Паризький акт, який заборонив звернення до війни. Статут ООН закріпив цей пр-п і був деталізован в Декл-ії ООН про пр-пи МП 1970р., у Визначенні агресії 1974р., в Закл-му акті НБСЄ 1975р., Декл-ції про посилення ефек-ті пр-пу 1987р. Пр-п пошир-ся на всі держави. Актом агресії вважається:1.вторгнення чи напад збройних сил держави на тер-рію ін. держав;2.бомбардування;3.блокада портів, берегів держави;4.напад на морські, сухопутні, повітряні сили та повітряні та морські флоти;5.засиланняозброєних банд, груп тощо. Рада безпеки визнає ті чи інші дії актом агресії. Статут Між. Крим. Суду включив у перелік злочинів і злочин агресії, за який передбачається індив-на крим. відп-ть. Статут ООН закріплює права держави на інд-ну колек-ну самооборону. Збройна сила може бути застосована народами колоніальних та залежних країн у боротьбі за свою незалежність при здійсненні свого права на самовизначення. У відповідь на недружню поведінку та правопоруш-ня можуть бути застосовані такі заходи:повне чи часткове припинення екон-х відносин, розрив дипл-х відносин. Складовою частиною пр-пу є заборона застосування війни;відмова від застосування репресій.
21. Пр-п суверенної рівності держав. Для того щоб країни були рівноправними, вони повинні бути суверенними. В Декл-ції 1970р. цей пр-п є першочерговим та основоположним. Пр-п є основою відносин партнерства та конструкт-ої взаємодії між державами, умовою збереження між. стабільності. В Статуті ООН підкр-ся, що ця орг-ція та держави, що в неї входять діють згідно з тим, що вона заснована на пр-пі суверенної рівності всіх її членів. Згідно з Декларацією 1970р. держави мають однакові права та обов’язки і є рівноправними членами між-ої співдружності, незалежно від розбіжностей екон-го, соц., політ-го. Хар-ру. Згідно Декл-ції, концепція суверенної рівності включає такі елементи:1.всі держави юрид-но рівні;2.кожна держава корист-ся правами, які притаманні повному суверенітету;3.кожна держава повинна поважати правосуб’єктність ін. держав;4.тер-на цілісність і пол-на незалежність держав недоторкані;5.кожна держава має право вільно обирати і розвивати свою політ., соц., екон., культ., систему;6.кожна держава повинна повністю і належним чином виконувати свої між. зобов’язання і жити в мирі з ін. державами. Закл. Акт 1975р. включає також право кожної держави на свободу і пол-ну нез-ть, право встанов-ти свої закони і адм-ні правила, право визначати і здійс-ти на власний розсуд відносини з ін. державами згідно МП. Кожна держава має право на забезпечення своєї безпеки і обов-к не порушувати безпеку ін. держав. Проявом суверенітета є імунітет кожного з них від юрисдикції ін. держави.
22.Пр-п непорушності держ-х кордонів. В Хельс-му акті був сформован пр-п, згідно якого держави-учасниці розглядали як непорушні всі кордони один одного, так і кордони всіх держав в Європі, і тому вони будуть утримуватись зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони. Визнання кордонів означає відмову від б.-я. тер-х посягань держав-учасників в Європі. Вперше пр-п непоруш-ті кордонів отримав вираж-ня в Договорі СРСР і ФРН у 1970р., згідно з яким ці сторони заявили, що не мають тер-х вимог і не будуть їх мати в майбутньому. Потім це зобов-ня було закріплене в Договорі між Польською Нар-ою Республікою і ФРН у 1970р., в радянсько-французькому документі у 1971р., в Декл-ії 1972р. країн-учасниць Варшавського договору, в Радян.-амер. Комюніке у 1972р. В контексі Хельс-ко акту пр-п непорушності означає взаємну відмову держав Європи, США, Канади від пол-го зазіхання на держ. кордони, від дій, що направлені на зміну юрид-го оформ-ня і факт-го становища кордонів. Але цей пр-п ще не затвердився в МП. Існування на Азіатському, Африк-му та Південно-Амерканському континентах гострих тер-х суперечок не дозволяють в близькому майбутньому розрах-ти на винання цього пр-пу за межами Європи. 1992р.-держави-учасниці СНД уклали Угоду про співр-во по забез-ню стаб-го становища на їх зовн-х кордонах. 1993р.-учасники СНД підписали Декларацію про недоторканість кордонів, 1994р.-Декл-цію про дотримання суверенітету, тер-ої цілісності і недоторканості кордонів держав-учасниць СНД.
23.Пр-п тер-ої цілісності держав. Сфор-ся спочатку як норма звичаєвого права. Закріплення відбулося в Декларації пр-пів МП, де були вказані основні елементи пр-пу. Заключне формул-ня у Заключному акті НБСЄ. Учасники повинні поважати цілісність держави, утримув-сь від дій, які направлені на перетворення ін. держави в об’єкт військової окупації. Окупація не є законною. Тер-на цілісність включає ціл-ть прир-го комплексу, ціл-ть пр. режиму держави. В Статуті ООН пр-пу немає. Однак лише з прийняттям Статуту ООН цей пр-п вважається загальвизнаним в МП. Концепція тер-ої цілісності держав була висунута в період після Другої Світової Війни країнами, що розвив-ся у відповідь на бажання колоніальних держав стати на перепоні нац-визвольному руху. В 1955р. була прийнята Бандугська декларація, де серед ін. пр-ів спів-ва вказувалось на неох-ть утримання від актів агресії чи застосування сили проти тер-ої цілісності та політ-ої незалежності б.-я. країни. “Бандунгська формула” швидко отримала продовження у двосторонніх угодах(Рад-індійська заява 1955р., Польсько-індійське комюніке 1955р., Рос-афганська заява). В Декл-ції пр-ів МП 1970р. зазнач-ся, що кожна держава повинна утримуватись від б.-я. дій, що направлені на часткове чи повне порушення нац-ої єдності та тер-ої цілісності б.-я. ін. держави.
24. Пр-п мирного розв’язання спорів. Як імперативний склався лише у 20 ст. В Конвенції, що була прийнята на Гааських конференціях миру 1899 і 1907р. містився лише заклик до держав попередити за можливістю звернення до сили. Згідно Статуту Ліги Націй члени Ліги Націй погоджувались, що якщо між ними виникає спір, то він повинен бути вирішений у тререйському суді чи Радою. І лише після збігу 3-х місячного строку після вирішення справи вони могли застосовувати силу. Лише у 1928р. Паризьким договором був закріплений пр-п мирного розв’язання спорів мирним шляхом. Пр-п знайшов розвиток в Дек-ії про пр-пи МП 1970р., в Закл-му акті НБСЄ, у ряді резолюцій ГА ООН, у Пакті Ліги арад-х держав, в Хартії Орг-ії африк-го єдинства, в Статуті Орг-ії амер-х держав. Між. спори вир-ся на основі пр-пу суверенної рівності держав і згідно з пр-пом вільного вибору засобів мирного вирішення спорів(переговори, посередництво, узгоджувальні та слідчі процедури, добрі послуги, арбітраж, судовий розгляд, звернення до органів між-х орг-цій. Спори повинні вирішуватись у найкоротший час, не можна зупиняти мирний процес в регулюванні спорів. Необхідно уникати поглиблення спорів.
25. Пр-п невтручання у внутрішні справи держав. В Конституції Франції 1793р. зазначалося не втручатися в управління ін. націями і не припустимим є втручання у власні справи держави. В Декл-ії МП, що була зпроєктована Робесп’єром(1795р.) також підкреслювалось, що не один народ не має права втручатися в управління інших держав. 1823р. – в посланні президента США Д.Монро Конгресу було заявлено, що втручання європ-х держав у справи Амер. Континента є недопустимим. Америка у свою чергу, не буде втручатися у справи Європи, крім випадків, коли будуть зачіпатися інтереси Америки. Демократизація між-х відносин внаслідок розгрому агрес-х держав у ІІ Св. війні і глибока інституціоналізація між-го спілкування шляхом утворення ООН та мережі міжурядових орг-цій створили можливість для того, щоб пр-п невтручання отримав поширення на між-му та рег-му рівнях. Цей пр-п закріп-ся в Статуті ООН, в Декларації пр-пів МП 1970р., Дек-ції про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держави, що була затверд-на ГО ООН у 1982р. в Декл-ції пр-ів Закл.акту НБСЄ 1975р. Не є втручанням у внутрішні справи-контроль, перевірки, інспекції, що передбачені міжн. Угодами.
26. Прин-п загальної поваги прав і основних свобод людини. Закріплен в Статуті ООН. Таким чином був визнананий нерозр-ний зв’язок між підтримкою і збереженням міжн-го миру і безпеки і додержання осн. Прав і свобод людини. В Статуті ООН закріплені основні значення гідності і цінності людської особистості, рівність народів, рівність чоловіків і жінок, недопустимість дескримінації за ознаками раси, статі, мови, релігії. У Заг. дек-ії прав людини 1948р., Міжнародному пакті про екон-ні, соц-ні, кул-ні права, Між-му пакті про громод-кі та політичні права 1966р. перер-ся основні права і свободи людини, які держави зобов’язалися надати всім особам, що знаходяться під їх юрисдикцією, шляхом прийняття відп-х закон-х і ін. заходів. Згідно цих документів, держави зобов’язалися боротися з грубими та масовими порушеннями прав людини, боротися з расовою дискримінацією, захищати інтереси індивідів від зловживання з боку органів держави чи окремих осіб чи орг-цій, гарант-ти окремі категорії прав людини (тру-ві, сімейні, свободу інф-ції, свободу асоціацій, права нац. меншості, мігрантів, біженців). Прин-п є найбілбш нормативно забезпечений. Втілює такі права і обов-ки держави: повага прав і свобод людини незалежно від статі, мови, раси, реліг-х сподівань; ефек-ний розвиток гром-х, політич-х прав людини; обов-к поважати права нац-х меншин, обов-к гарантувати ефек-ні засоби захисту у разі порушення права. Існує Комісія по правам людини, Європ-кий Суд з прав людини, Міжамериканськмй суд з прав людини.
27. Прин-п самовизначення народів і націй. Етапи розвитку прин-пу:1.проголош-ня пр-пу націон-ті(кінець І Св. Війни);2. Визнання пр-пу самовизначення(після І Св.Війни); 3. Прогол-ня в Статуті ООН пр-п самовиз-ня і рівноправ’я народів; 4. Пр-п рівноправ’я народів, право народів розпоряд-ся власною долею (Заключний Акт НБСЄ 1975р.) У 1966р. ООН прийняла Міжнр. пакт про права людини, де закріплен цей пр-п. Вільно народи встановлюють політ. Статус і вільно забез-ють свій екон., соц., кул-ний розвиток. Закріплен в Деклатації про пр-пи 1970р. В ній містяться обмежувальні положення:1. Кожна держава повинна поважати і дотримуватись прав людини і осн. Свобод. 2. Надається перелік способів здійснення права на самовизначення(створення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави тощо); 3. Не дозволяється розбиття держав, порушення тер-ої цілісності, політ. Єдності держави, якщо держава існує на недискримінаційній основі. Кожна держава має право дійс-ти на власний розсуд свій пол-ний, екон., соц., кул-ний розвиток; право розпоряджатися власними природ-ми ресурсами; право просити і отримувати підтримку тощо. Цей пр-п реал-ся у системі з іншими пр-ми, особливо з пр-пом дотримання прав людини.
28. Пр-п співр-ва. Закріплен в Статуті ООН обов-к співроб-ти у цілях підтримки між-го миру та безпеки, вирішення між-х проблем екон-го, соц-го, кул-го і гум-го хар-ру. ГА ООН орг-вує дослідження і робить рекомендації на меті сприяння між-му співроб-ву в політ., екон., соц., кул-ній сферах, у галузі освіти, охорони здоров’я, охорони прав і свобод людини, для прогрес-го розвитку МП, його кодифікації. Співр-во відб-ся незалежно від політ., екон.. соц., розбіжностей систем для сприяння екон. стабільності та прогресу, заг. добробуту народів, між. Спів-ву. Держави повинні спів-ти для стимул-ня росту у всьому світі, особливо в країнах, що розвив-ся. Пр-п співроб-ва між державами міститься у Зак. Акті НБСЄ згідно з яким держави-учасниці зобов-лись розвивати своє співр-во один з одним, так і з усіма державами, у всіх галузях згідно з пр-пами і цілями Статуту ООН, удосконалювати таке співр-во. Заключний акт конкретизує Декларацію 1970р. і закликає до ознайомлення з прогресом і досягненнями країн у екон., соц., кул., політ. Сферах. Кожна з галузей співр-ва конкрктиз-ся і детал-ся за видами і напрямками співр-ва, методами і формами його здійснення. Пр-п спів-ва необхідно розглядати у контексті з прин-пом держ-го сув-та, за яким кожна держава вільна у виборі форм своїх взаємовідносин з ін. державами.
29. Прин-п сумлінного виконання між-х зобов’язань. Цьому прин-пу передував пр-п дотримання між-х договорів(pacta sunt servanda), поява і розвиток якого тісно пов’язаний з римським правом, а потім з виникненням і розвитком між-х відносин і МП. Пр-п має довгу історію. Укладення перших між-х договорів обумовило необ-ть їх виконання, бо порушення зобов’язань, що передбачені між. Договорами, призвело б до нестійкості міждерж-х відносин. На Лондонській конференції 1871р. було визнано, що повага договорів є 1 з пр-пів МП. В 20ст. цей пр-п набув нового юрид-го значення-він поширив свою дію і на ін. норми МП. Цей пр-п має велике значення для підтримки між-го миру та безпеки. Зобов-ня за дог-ми повинні виконув-ся добросовісно, тобто чесно і точно. Держава не може ухилятися від викон-ня зобов-нь, що виходять з міжнор.-пр. норм і не може посилатися на положення внутрішнього права, чи на ін. обставини як на причину невиконання чи відмови від виконання своїх зобов-нь. Держава може відмовитися від викон-ня між-пр. зобов’язань, але така відмова повинна здійснюватися лише на основі МП, що відображено у Віденській конвенції про право між-х договорів 1969р. Значення пр-пу в тому, що він є основою МП, тому що без цього пр-пу дійсність МП була б проблематичною. В силу своєї значимості і ролі в системі МП, даний пр-п набув імперативний х-р (jus cogens).
30.Поняття суб’єкта МП. Суб’єкти МП-учасники між. відносин, які володіють правами і обов’язками, які виходять з між-го правопорядку. Суб’єкти беруть участь у становленні та підтримці між. правопорядка; в їх виняткову компетенцію входять створення і реалізація норм МП, а також здійснення заходів по притягненню до виконання норм різних форм між-пр. від-ті. В між. відносинах від імені суб’єктів МП виступають представницькі органи чи спеціально уповноважені посадові особи. С. МП в залежності від своєї пр. природи та походження поділ-ся на 2 категорії: первинні і вторинні. Первинні с.-держави, народи і нації, які самос-но беруть участь у між-х від-х і еволюц-ть у напрямку отримання первинної форми власної державності. Первинні с.-самостійні і самоврядувальні утворення, які самим фактом свого існування стають носіями між. прав і обов’язків. Вторинні суб’єкти МП-утворення, джерелом правосуб’єктності яких, є угоди чи ін. домовленості первинних суб’єктів МП, в першу чергу держав. Вторинні суб’єкти МП-в основному неурядові орг-ції. Всі вони діють в межах компетенції, що передбачена відповідними статутними документами-статутами тощо. Правосуб’єктність має конститутивний х-р і може перерватися(змінитися) одночасно з припиненням чи зміною статутного документа.
31.Заг. хар-ка суб’єктів МП. Суб’єкти МП-учасники між. відносин, які володіють правами і обов’язками, які виходять з між-го правопорядку. Суб’єкти беруть участь у становленні та підтримці між. правопорядка; в їх виняткову компетенцію входять створення і реалізація норм МП, а також здійснення заходів по притягненню до виконання норм різних форм між-пр. від-ті. В між. відносинах від імені суб’єктів МП виступають представницькі органи чи спеціально уповноважені посадові особи. С. МП в залежності від своєї пр. природи та походження поділ-ся на 2 категорії: первинні і вторинні. Первинні с.-держави, народи і нації, які самос-но беруть участь у між-х від-х і еволюц-ть у напрямку отримання первинної форми власної державності. Первинні с.-самостійні і самоврядувальні утворення, які самим фактом свого існування стають носіями між. прав і обов’язків. Вторинні суб’єкти МП-утворення, джерелом правосуб’єктності яких, є угоди чи ін. домовленості первинних суб’єктів МП, в першу чергу держав. Вторинні суб’єкти МП-в основному неурядові орг-ції. Всі вони діють в межах компетенції, що передбачена відповідними статутними документами-статутами тощо. Правосуб’єктність має конститутивний х-р і може перерватися(змінитися) одночасно з припиненням чи зміною статутного документа.
32.Держава як головний суб’єкт МП. Між. правосуб’єктність держав універсальна і передбачає участь держав в створенні і підтримці між. правопорядку; створення норм МП; здатність набувати та реалізовувати права, а також взяті на себе зобов’язання. Кожна держава згідно з Деклар-єю ООН про пр-пи МП 1970р. обов’язково повинна поважати правосуб’єктність ін. держав. Ознаки держави:визначена тер-рія, населення, що постійно проживає на тер-рії держави; власні владні струк-ри; здатність встановлювати формальні відносини з ін. анологічними утвореннями. Держ. суверенітет пердбачає верховенство держави у межах своєї тер-рії, сам-ть і нез-ть у відносинах з ін. державами. Держ. суверенітет обумовлює загальні між-пр. статус держави, його права і обов’язки. Володіння суверенітем робить держави юридично рівними між собою. До елементів суверенної держави відносяться:тер-на цілісність, тер-не вер-во, неподільність держ. влади, незалежність держ. влади. Держави в залежності від своєї тер-орг. стр-ри можуть бути простими та складними. Проста-єдине державне утворення з єдиною системою вищих органів держ. і упр-ня. В галузі зовн. відносин вона виступає як єдиний с. МП. Окремі області і регіони таких держав можуть володіти внутр.автономією і корист-ся певними правами і обов’язками у галузі зовн. зносин. Складна держава-об’єднання декількох тер-х одиниць, що корист-ся політико-правовою самостійністю. Існують такі види скл-х держав-федерація(територіальна –держ. утворення не є суверенними утвореннями, не мають права предст-ва в між. відносинах; національна-держ.утворення-суб’єкти і мають право на зовн. відносини), конфедерація, унія(реальна і особиста). Ступінь самос-ті суб’єктів федерації частіше всього визн-ся осн. Законом федерації(конст-ія, федер.договір). Федерація, як правило, виступає у якості єдиного суб’єкта МП. Реальна унія-злиття двох чи більше держав в 1. Нова держава стає новим суб’єктом МП, а злиті держави гублять свій суверенітет і між-ну правосуб’єктність(Республіка Йємен). Особиста унія-дінастичний союз двох або більше держав, що очолюється монархом. Кожна держава продовжує залишатися самостійним суб’єктом МП і має право вступати у відносини з ін. державами, незалежно від унії. Конфедерація-союз суверенних держав, кожна з яких зберігає власну між. правосуб’єктність. Конфедерація може виступати як суб’єкт МП, але в обмеженому виді. Можуть створюватися спільні органи, вироб-ся заг. напрямки співр-ва(США 1776-1787рр.). Володіють правом сеццесії(право виходу з конф-ії у будь-який час), правом нуліфікації(право відмови від визнання чи відмови у застосуванні актів союзної влади. Кожна держава має право на :суверенну рівність держав, право на незалежність, здійснення верх-ва на своїй тер-рії, право на інд-ну і колек-ну самооборону. Обов’язки:повага суверенітета ін. держав, невтручання у внутрішні справи; не застосування сили чи погрози силою; підтримка миру і безпеки; розвиток спів-ва; захист прав людини; охорона навкол-го середовища.
33. Міжнародна правосуб’єктність міжнарод-х орг-цій. Міжнародна орг-ція-постійне об’єднання держав. За хар-ром членства вони поділ-ся на урядові і неурядові. Між. урядова орг-ція – об’єднання суверенних держав, основане на міждержавному договорі на постійній основі, яка має постійні органи, наділена галузевою між. правосуб’єктністю і діє відповідно до пр-пів і норм МП. Між-ні неміжурядові орг-ції не засновані на міждержавному договорі, в ній офіційно не представлені держави і володіють спеціальною правосубэ’rnyscn. Їхні члени-союзи, асоціації, гром-кі об’єднання(Міжпарл-кий союз). Між-ні орг-ції бувають універ-го хар-ру(ООН), рег-го хар-ру(Рада Європи), субрегіонального хар-ру(орг-ція Чорноморського екон-го співроб-ва). Лише міжнародні міжурядові орг-ції відносяться до суб’єктів МП. Неурядові орг-ції цією якостю не володіють. Основою правосуб’єктності між-ої міжурядової орг-ції є відповідний установчий документ, який наділяє її правом брати участь в між-х відносинах і приймати рішення від імені організації в цілому, а не від імені держав-членів, укладати між. договори з державами та іншими міжурядовими орг-ми, визнавати держави, уряди шляхом прийняття до складу між-х орг-цій, співробітничати з ін. суб’єктами МП, набувати рухоме і нерухоме майно, бути стороною у
