3.- загальні принципи права.
4.- судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів в галузі публічного права.
57.Территория. В широком смысле слова под территорией в международном праве понимаются различные пространства земного шара с его сухопутной и водной поверхностью, недрами и воздушными пространствами, а также космическое пространство и находящиеся в нем небесные тела. По основным видам правового режима вся территория подразделяется на: 1- государственная территория; 2- территория с международным режимом; 3- территория со смешанным режимом;
58.Состав и юридическая природа государственной территории. В состав государственной территории входят суша (вся суша в пределах границ) и воды (внутренние воды и территориальное море) с находящимися под ними недрами (без каких либо ограничений по глубине) и лежащее над сушей и водами воздушное пространство, пределы которых определяются государственной границей. Согласно современному международному праву, никто не вправе насильственно лишать государство принадлежащей ему территории и соответственно природных ресурсов. Государственная территория не может использоваться иностранными государствами, их юридическими и физическими лицами без согласия территориального суверена. В пределах своей территории государство осуществляет верховенство. Высшие органы государственной власти и управления, выступающие в международных отношениях от имени своего государства, имеют полномочия на распоряжение территорией в международных отношениях.
59. Государственные границы. Государственные границы определяют пределы государственной территории. Государственной границей считаются линия и проходящая по этой линии вертикальная плоскость. Различают водные, сухопутные и воздушные границы государственной территории. Сухопутные границы устанавливаются на основе договоров между сопредельными государствами. Водные границы подразделяются на речные, озерные, морские и границы других водоемов. Границы на реках устанавливаются по соглашению между прибрежными государствами. Морскими границами государства являются внешние пределы его территориального моря или линия разграничения территориальных морей смежных или противолежащих государств. Воздушными границами государственной территории являются боковые и высотные пределы его воздушного пространства. Сопредельные государства устанавливают определенный режим взаимной границы для обеспечения ее неприкосновенности.
60.Изменение границ и территориальные споры. Современное международное право дает для изменения границ несколько оснований: 1- осуществление народами и нациями права на самоопределение, при котором происходит разделение и восстановление государств или народов, естественным следствием чего является установление новых государственных границ или ликвидация старых. 2- это обмен небольшими участками территории между сопредельными государствами. Территориальный спор образуется из-за различных позиций сторон (разногласий) относительно существования или действия норм права, договорных или обычных, определяющих юридическую принадлежность того или иного участка территории. Территориальные споры, как и все международные споры вообще, должны разрешаться согласно принципу мирного разрешения споров.
61. Міжнародні річки
М/н ріки –це ріки, що протікають по територіях чи розділяють тер-рії 2 або > держав і використовуються для різних потреб за згодою між цими державами.
"М/н ріки" – родове поняття. Види м/н рік: багатонаціональні, міжнародні, прикордонні.
Багатонаціональні- не мають безпосереднього з'єднання з морем, несудноплавні або судноплавні лише для каботажного плавання між прибрежними державами.
Міжнародні- мають судноплавне з'єднання з морем. Іх викор-ть як прибрежні, так і ін. держави.
Прикордонні – ріки, які є природним кордоном між дер-ми.
Кожна Д. здійснює сувер-т над частиною ріки, що знаходиться в межах її кордонів. І зобов"язана викор-ти цю частину так, щоб не причиняти збитки ін. Д-вам. Д. не має право в односторонньому порядку змінювати течію ріки.
Прибережні Держави мають виключне право регул-ти м/н правов. режим м/н рік, шляхом уклад-ня дог-рів. Ці дог-ри уклад-ся врахов-чи пр-пи МП.
Поч. 19 ст. Віден. конгрес –визнано свободу судноплавства на осн. європ. ріках та право прибережних дер-в встановлювати правила такого судноплавства.
1948р. Белградська конвенція про режим судноплавства на Дунаї:
- визнач. правов. статус м/н ріки- Дунаю; -навігація вільна для громадян, торгових суден та товарів; - заборонила плавання по Дунаю військових кораблів всіх непридунайських держав.
М/ дог-рами передбач-ся створ-ня спец. органів – М/н річкових комісій. (пр. Дунайська комісія), для вирішення різних спорів спільного використання м/н рік.
62.Население. Под населением чаще всего понимают совокупность индивидов, проживающих в данный момент на территории того или иного государства. Население любого государства состоит из следующих категорий: граждан данного государства, иностранцев и лиц без гражданства. Существуют и промежуточные категории, например лица имеющие двойное гражданство.
международно-правовая регламентация положения населения. Имеется ряд международно-правовых норм, договорных и обычных, прямо или косвенно относящихся к населению, в частности по вопросам гражданства, выдачи преступников, прав человека, режима иностранцев.
63.Международно-правовые вопросы гражданства. Гражданство - это устойчивая правовая связь физического лица с государством, выражающаяся в совокупности их взаимных прав и обязанностей. Гражданство регулируется в принципе внутренним законодательство государства. Приобретение гражданства: 1- в общем порядке: а) в результате рождения; б) в результате натурализации (приема в гражданство); 2- в исключительном порядке: а) групповое предоставление гражданства, или коллективная натурализация. б) оптация или выбор гражданства. в) реинтеграция или восстановление в гражданстве. Что касается утраты гражданства, то можно выделить три ее формы: автоматическую утрату гражданства; выход из гражданства; лишение гражданства. двойное гражданство - это наличие у лица гражданства двух или более государств. Безгражданство (лица без гражданства - апатриды) - это отсутствие у лица гражданства какого-либо гражданства (оно может быть абсолютным или относительным).
64.Режим иностранцев. Иностранец - это лицо, находящееся на территории любого государства, не являющееся гражданином этого государства и имеющее гражданство другого государства. Режим иностранцев (правовое положение иностранцев) обычно определяют как совокупность прав и обязанностей иностранцев на территории данного государства. Существуют три вида режима иностранцев: а) национальный режим - означает уравнивание иностранцев в той или иной области с собственными гражданами государства пребывания. б) режим наибольшего благоприятствования - предоставление иностранцам в какой-либо области таких прав и (или ) установление для них в какой-либо области таких обязанностей, какие предусмотрены для граждан любого третьего государства, находящихся на территории данного государства в наиболее выгодном в правовом плане. в) специальный режим - предоставление иностранцам в какой-либо области определенных прав и (или) установление для них определенных обязанностей, отличающихся от тех, которые предусмотрены в данной области для собственных граждан соответствующего государства, упрощенный порядок перехода государственной границы жителям приграничных районов. Наиболее важные аспекты влияния международного права на режим иностранцев проявляются в тех случаях, когда это касается: 1- политических прав иностранцев. 2- военной службы иностранцев. 3- регулирования въезда и выезда иностранцев. 4- установления пределов уголовной юрисдикции государств в отношении иностранцев. 5- дипломатической защиты.
65. Біженці та переміщені особи. Біженці – це іноземці та особи без громадянства, які внаслідок обгрунтованих побоювань стали жертвою переслідувань за ознаками расової, націон-ї приналежності, відношенням до релігії або громадянства, приналежності до певної соц.групи або за політ.переконаннями мали покинути територію держави, громадянином якої вони є, і не можуть або не бажають користуватись захистом цієї держави внаслідок вказаних побоювань. До цієї категорії осіб не відносяться так названі “екон.біженці”, які залишають свою країну для пошуку кращого екон.положення. Найчастіше вони з’являються внаслідок м/н або внутр.воєнних конфліктів. 14.12.1950 в ООН створено Управління Верховного комісаріата по справам біженців (УВКБ), а в 1951 укладена Конвенція про статус біженців. В м/н систему захисту біженців входять: УВКБ, м/н установи системи ООН, м/н регіон-ні організації, неурядові орг-ії та структури держав. Існує ряд м/н документів: універсальні м/н угоди, регіональні м/н договори та конвенції, м/н договори, які регулюють певн.комплекс питань захисту прав біж-ів,, м/н угоди з спец.нормами, м/н договори заг.хар-ру, угоди та декларації про притулок, м/н договори щодо положення апатридів, двосторонні угоди. Переміщені особи – це особи, які були насильницьки вивезені під час “ світової війни Німеччиною та її союзниками з окупованих ними територій для використання на різн.роботах. в 1946р. створена М/н орг-я для повернення перміщ.ос. на батьківщину. Існують “змушені переселенці” – які покинули певн.конфліктний регіон держави та оселились в ін.регіоні в межах цієї ж держави.
66. Підстави набуття громадянства.
1) філіація:
-за правом грунту (тер-ний п-п)
-за правом кровіі (нац-ний п-п): п-п єдності сім'ї (верховенство чоловіка); п-п рівноправ'я батьків.
Поєднується в зак-стві майже всіх країн.
2) натуралізація = укореніння. Вступ (прийняття у гр-ство) певної держави. Кожна Д. сам-но встановлює умови прийняття: звичайно – проживання в країні протягом певн. строку, мова, визнання законів.
3) реінтеграція – відновлення у гр-стві в разі його попередньої втрати;
4) почесне гр-ство – акт вдячності певн. особі від імені Д. ( не тягне за собою ін. гр-ства);
5) оптація – набуття гр-ства в зв'язку з тер-ними змінами, при одруженні, вибір одного з двох;
6) трансферт – автоматична заміна гр-ства. Сучасне МП цього не визнає. Історично застосовувалось як додаткова міра;
7) репатриація – повернення групи осіб у країну свого гр-ства (біженці, військовополонені).
67. Біпатриди та їх положення з точки зору нац. та МП.
Двойное гр-ство – пребывание лица одновременно в гр-стве двух или более гос-ств. Такое положение может возникнуть при натурализации или при рождении ребенка на тер-рии гос-ва, применяющего п-п "права почвы", у родителей, являющихся гр-нами гос-ва, применяющего п-п "права крови", а также в силу закона.
С точки зрения нац. права для гос-ва второе гр-ство его гр-нина не имеет значения, ибо зачастую применяется п-п "эфективного гр-ства": лицо с двойным гр-ством признаётся гр-нином того гос-ва, на тер-рии кот-го оно пост. проживает, имеет жилье, работу, имущество и пользуется всеми правами человека. Названное лицо рассматривается кажд. гос-вом как обладающее только его гр-ством.
68. Статус апатриду.
Безгражданство (Б.) – положение лица, кот-е не состоит в гр-стве никакого гос-ва. Такие лица не имеют устойчиво-пр. связи ни с одним гос-вом и не могут рассчитывать на дипл. защиту какого-либо гос-ва. Б. может возникнуть в случаях: когда лицо вышло из гр-ства своего гос-ва и ещё не приобрело гр-ства др. гос-ва (відносне Б.); при рождении, если закон места рождения и закон гр-ства родителей основанный на п-пе права тер-рии (абсолютне Б.).
Конвенция о статусе апатридов 1954 г., Конвенции о сокращении безгражданства 1961 г.
Конвенция 54 г. обязывает предоставлять апатридам положение, кот-м пользуются иностранцы ( в отнош. движ. и недвиж. имущества, работы по найму, работы на собственном предпр-тии и др.) и собственные граждане ( авторские, промыш. права, обращение в суд, начальное образование, прав. помощь).
Особа без громадянства (ЗУ "Про гр-ство") - особа, яку жодна Д. відп-но до свого зак-ства не вважає своїм громадянином.
69. Поняття і юридична природа м/н договорів.
Віденська конвенція про право МД ві 23.05.1969р., Віденська конвенція про право Д між держ. та м/н орг-ми або між м/н орг-ми від 21.05.1986р.
МД – м/н угода, укладена державами та іншимим суб’єктами МП в письмовій формі, незалежно від того, чи міститься дана угода в 1, 2 чи декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування. МД-основне джерело МП. Суб’єктами є держави та інші суб’єкти МП. Має бути двостороннім. Обов’язкова наявність волевиявлення, щонайменше двох суб’єктів. Види: односторонні-нотифікація, визнання, протест,відмова; двосторонні; багатосторонні; універсальні; регіональні; субрегіональні; відкриті;закриті; міждержавні; міжурядові; міжвідомчі; в письмовій формі; в усній формі; політичні; з прав.питань; з прикордон.пит.; з екон.питань; з питань транспорту та зв’язку; здоров’я; війни.
70. Укладання міжнародних договорів.
Деякі автори визначають 3 стадії укладення МД: прийняття тексту, Встановлення аутентичності шляхом підписання або парафування тексту чи заключного атку конференції, згода на обов’язковість МД, що виражається підписом, ратифікацією, прийняттям, затвердженням, приєднанням.
Інші вчені виділяють такі стадії:призначення уповно-них для ведення переговорів (сторони повинні визнати одна одну в тому об’ємі, який потрібен для здійснення договірних постановлень. Для участі певні особи можуть представляти держ. без спец.повноважень: голова держ., голова уряду, міністри іноз.справ. Іншим видаються повноваження.); пред’явлення та перевірка повноважень; узгодження тексту Д; обговорення та прийняття тексту Д(переговори між держ., які домовляються. Принцип рівноправності, недискримінації, недопустимість диктата та втручання у внутр.спр. Форми підготовки: дипломатичні канали, міжнародні конференції уповн. представників держ., міжнародні орг-ії. Прийняття тексту через голосування-двосторонні одноголосно, а багатосторонні при 2/3.); аутентифікація Д(любий уряд перед тим як брати на себе зобов’язання по Д має знати яке його остаточний текстуальний зміст. Форми: парафування-встановлення ініціалами уповноважених держав; включення тексту договору в заключний акт м/н конференції; включення тексту договору в резолюцію м/н орг-ї; інша узгоджена процедура.); вираження згоди на обов’язковість Д: шляхом підписання, обміну документами, які утворюють Д, ратифікація, прийняття, затвердження, приєднання чи ін.спосіб про який домовились сторони.
71. Чинність та дійсність МД.
Д вступає в силу в порядку та на дату, передбачені в самому договорі чи за погодженням сторін. При відсутності такого положення тоді коли всі учасники Д надали згоду. Якщо згода на обов’язхковість виражається в якій-н.даті, то цей Д вступає в силу для цієї держ. у вказану дату. Д чи його частина можуть застосовуватись тимчасово якщо передбачено Д або сторони домовились.
Дійсність Д у часі передбачає хронологічні межі його дії: до закінчення зазначеного строку (зазвичай 10-20р.), до настання певних подій, зазначених в Д (мета Д). МД можуть укладатись на певний строк: умовно-визначений, з невизначеним строком; безстроковий договір; особливі за строком МД (строк встановлюється в майбутньому). Пролонгація МД представляє собою механізм продовження строку дії МД, який заснован на домовленості його учасників або передбачається в самому тексті Д.
Загальними підставами припинення дії Д є: згода на заміну новим, закінчення строку дії, закінчення дії у зв’язку з досягненням мети, денонсація, припинення існування одного з суб’єктів МД, регулятивні умови (застереження), невиконання Д. До умов недійсності відн-ся: абсолютна недій-ть-вважається недійсним з самого початку, відносна недійсність- укладений під впливом, внаслідок підкупа, внаслідок примусу, якщо допущена помилка щодо факту, ситуаціїпри укладенні Д, порушення внутрішнього права.
72. Дотримання та застосування МД.
Базується на принципі Pacta sunt servanda – договорів потрібно дотримуватись. МД повинні виконуватись неухильно: безвідмовно, не можна відмовлятись в однострон.порядку від виконання МД або проводити зміни МД, не можна укладати МД, які суперечать даному; сумлінно: виконується точно щодо об’єкта, цілей, змісту, строків, якості, місця.
Застосування вкл.слідуючі поняття: Д не мають оберненої сили, територіальну сферу дії(обов’язкові щодо всієї території учасників якщо це не обумовлено в самому Д), конкуренцію МД тобто укладення послідовно декількох договорів – якщо в Д встановлюється, що він обумовлений попереднім чи послідуючим договором або він повинен враховуватись як спільний з таким Д, то переважаючу силу мають положення другого Д.
73 Тлумачення міжнародних договорів.
Тлумаченню підлягають як окремі фрази, найменування, терміни так і договір у цілому. Регулює – Конвенція 1969р. Види тлумачення: внутрішньодержавне, автентичне (яке передує договору), міжнародне (м/н органами), логічне, історичне, граматичне, систематичне, звичаєве (засноване на дослідженні звичаєвої поведінки держав у даних умовах), неофіційне. Важливо – розглядають повністю догорів, навіть якщо тлумачать термін.
74 Головні положення національного законодавства України про міжнародні договори.
ЗН У “Про м/н договори У” від 22 грудня 1993р. встановлює порядок укладання, виконання і денонсації м/н дог У з метою належного забезпечення націонал інтересів, здійснення цілей, завдань та принципів зовн політики У.+ виконання і їх публікація, реєстрація і зберігання. Ст2 встановлює: міждержавні договори – від імені України (Президент)(політичні, територіальні, мирні; про громадянство, прав людини, військову допомогу); міжурядові – від імені уряду (питання економіки, торгові відносини, науково-технічні); міжвідомчі – від імені міністерств і відомств (яке міністерство – такі питання)
Перелік м/н договорів, що підлягають ратифікуванню: 1 політичні (дружба, взаємодопомога, співпраця); 2 прав і свобод людини і громадянина; 3 громадянство; 4 про участь у м/н союзах чи орг-ціях; 5 про військову допомогу; 6 виконання яких обумовлює зміну чи ухвалення нових законів У.
75. Форми вираження згоди на обов’язковість МД.
Відповідно до 11 Віденської конвенції 1969р. згода може бути виражена:
Підписанням Д. Коли в Д немає вказівок про те чи явл-ся підписання або ратифікація кінцевою згодою на обов’язковість Д, слід вважати що таким є піписання. Якщо ж Д підлягає ратифікації чи затвердженню, то підписання не закріплює згоди держ. на обов’язковість для нього цього Д. Якщо ж Д набуває сили з моменту підписання держ-ю то для нього набувають сили всі постановлення цього договору. Підписання може бути кінцевим, некінцевим, умовним.
Обміном документами, що утворюють договір. Згода держав на обов’язковість для них Д, що состоїть з документів, якими обмінюються, виражається шляхом обміну: ці док-ти передбачають, що обмін ними буде мати таку силу або домовленість держ., що такий обмін буде мати таку силу.
Ратифікація договору, його прийняття, затвердження, приєднання, та ін. способи. Ратифікація: в МП – шляхом прийняття ратифікаційних грамот, в внутрішньодержавному – шляхом прийняття національного нормативного акта.
Віденські конвенції на одному рівні з ратифікацією ставлять прийняття та затвердження. Структура рат.грам.: ввідна, основна, заключна частини. Д вступає в силу після обміну рат.грамотами, якщо Д багатостор., то рат.грам. передаються депозитарію. Приєднання до МД- право на приєднання існує незалежно від вступу Д в силу. Вступ в МД є однією з форм приєднання і на практиці є прийняттям всього Д.
