Самос — острів в Егейському морі біля берегів Лідії.
Сарданапал — напівміфічна особа, яку вважали останнім царем Ассірійської держави. Тип кволого та розпусного владаря.
Селевк — один з царів династії Селевкідів, яку заснував у Сирії воєначальник Олександра Македонського, Селевк Нікатор.
Селена — богиня місячного сяйва.
Сізіф — корінфський цар, якого по смерті боги покарали за його провини тим, що в підземному царстві він мусив викочувати на високу гору кам'яну брилу, яка знову скочувалася вниз.
Сиракузи — найбільше місто на Заході Сицилії, батьківщина математика Архімеда, поетів Теокріта, Мосха; з початку III ст. до н. е. — під владою Риму.
Сирени — міфічні істоти з пташиними тілами.
Сократ — славнозвісний афінський філософ (468—400 рр. до н. е.), основоположник моральної філософії, противник софістів, учитель Платона й Ксенофонта. Він не лишив по собі писаних творів, і про його філософію можна довідатися тільки з творів відомих його учнів (Ксенофонта й почасти Платона). Був звинувачений у безвірництві й покараний на смерть.
Сон, грецький Гюпнос — брат ночі, близнюк смерті, другорядне божество, живе в підземному царстві.
Спарта, або Лакедемон, — головне місто в Лаконії, у Пелопонесі, і царство Менелая. У пізнішій грецькій історії — аристократична монар-
хія, що конкурувала за першість у грецькому світі з «демократичною» афінською республікою.
Спартак — вождь славнозвісного повстання рабів, убитий у 71 р. до н. е. після дворічного опору легіонам, які відрядила проти нього римська аристократія. Постать його в новій Європі стала втіленням ідеї протесту пригноблених мас проти експлуататорів.
Стікс — річка в підземному царстві.
Стімфаліди — птахи з мідними пазурами — міфічні птахи на озері Стімфалі в Аркадії, яких повбивав Геракл.
Сфінкс — крилате страховисько з жіночими грудьми, жіночою головою й руками, але з левовим тулубом та зміїним хвостом.
Сиділо воно на скелі біля міста Фіви і загадувало тим, хто йшов до міста, загадки, а тих, хто не міг відгадати, воно пожирало.
Загадку відгадав Едіп, після чого чудовисько кинулось зі скелі та розбилося.
Сціпіон — римський рід, з якого найвідоміший Публій Корнелій Сціпіон-старший, який переміг Ганнібала в битві під Замою (202 р. до н. е.). Сціпіон-молодший зруйнував Карфаген (146 р. до н. е.).
Тавр — гірське пасмо в Передній Азії, що поділяє Памфілію на дві частини (тепер Курун, або Аладаг). Разом з цим таври — людність Криму (Таврида — країна таврів).
Танаїд, або Танаїс — ріка в Скіфії (теперешній Дон).
Тантал — син Зевса, фрігійський цар, батько Пелопонеса й Ніоб; був улюбленцем богів, але, завинивши перед ними, був після смерті покараний тим, що стояв по горло у воді, а над головою висіли плоди: коли хотів напитися, вода тікала від нього, а коли хотів дістати плоди, вони підіймалися.
Тарпейський храм — храм бога помсти на Тарпейській скелі, з якої в Давньому Римі скидали злочинців.
Тартар — підземне царство, країна померлих (Аїд); крім того, найглибша безодня в підземному царстві, країна померлих, в'язниця для злочинців, засуджених на посмертні кари.
Терми — лазні в Давньому Римі.
Титани — дванадцять дітей Урана й Геї (Кой, Крій, Гіперіон, Япет, Океан, Кронос, Фея, Рая, Феміда, Мнемосіна, Феба, Тефіс). Вони повстали проти Зевса (як пізніше гіганти), він подолав їх і покарав, крім тих, що одразу скорилися новому володареві Олімпу (наприклад, Океан).
Тібр — ріка в Лаціумі, на якій стоїть Рим.
Тіфон — жахлива потвора первісних часів; за оповіданням Гесіода, молодший син Геї та Тартара, істота з сотнею зміїних голів, блискучими очима й жахливим голосом. Він змагався з Зевсом за владу над світом, але Зевс подолав його, зваливши на нього вулкан Етну; коли Тіфон ворушиться, тоді вибухає вулкан. Тіфон — це втілення руйнуючої сили природи, особливо пекучих вихорів.
Уран — син Геї, батько титанів, перший володар світу.
Утіка — місто в Африці.
Фавн — польовий та лісовий бог у римлян, покровитель стад (ототожнюється з грецьким Паном). Інша назва Луперк — охоронець пастухів та черід від вовків (свята на його честь — Луперкаліі"), відповідне жіноче божество — Фауна. Разом з цим фавни-польовики.
Фаетон — син Феба-Геліоса (Сонця) від Клеміни.
Феміда — дочка Урана та Геї, богиня правосуддя.
Фемістокл — афінський політичний діяч (525—460 рр. до н. е.). Провідник «демократичної» партії. У другій греко-перській війні командував грецьким флотом у бою при Саламіні (480 р.). Пізніше, зви-нувачений у зраді, був підданий остракізму.
Фідій — славетний скульптор Давньої Греції, що вирізьбив велику статую Зевса Олімпійського (у місті Олімп) та Афіни (в Афінах). Його діяльність припадає на епоху розквіту Афінського міста-держави (V ст. до н. е.).
Філомела — соловей. За міфічним переказом Філомела — дочка Пандіона, сестра Прокн; рятуючись від переслідування сестриного чоловіка — Терея, вона ублагала богів обернути її на пташку.
Фортуна — римська богиня щасливої долі (щасливого випадку). Її зображували жінкою з зав'язаними очима, на крилатому колесі, з рогом достатку в руці (грецька Тюхе).
Фосфора — ранкова зоря.
Фракія — північно-східна країна Балканського півострова з рікою Гебром.
Фурія — богиня помсти.
Хірон —найвидатніший серед кентаврів, славний своєю мудрістю і справедливістю; був вихователем і вчителем багатьох героїв (наприклад, Ахілла, Кастора, Полідевка, Амфіарія), яких навчав на горі Пеліоні музики, лікування, гімнастики й віщування. Геракл ненавмисно поранив його отруйною стрілою, через що Хірон і помер.
Цербер — триголовий потворний пес, що стеріг вхід у підземне царство.
Циклоп, або Кіклоп, як оповідає Гомер — дике плем'я, що живе на крайньому заході в Сицилії, не знаючи ні законів, ні державного ладу, займаючись скотарством; представники цього народу в «Одіссеї» — одноокий велетень Поліфем, син Посейдона.
Цірцея (Кірка) — прекрасна чарівниця на острові Ееї, дочка Геліо-са, що обернула супутників Одіссея на свиней.
Янус — староіталійський бог світла. За уявленнями він з двома обличчями (дволиций) — символом сонця й місяця. У Римі був окремий храм з двома дверима — одні проти одних; під час війни ці двері відчинялися, під час мирного часу були зачинені.
Япет — титан, син Урана (небо) і Геї (земля), батько Прометея, Епіметея й Менетея. Брав участь у повстанні титанів проти Зевса, і за це Зевс скинув його в Тартар.
АРХІТЕКТУРНІ ТЕРМІНИ
Акрополь (від грец. — верхнє місто) — укріплена фортеця на скелі 156 м заввишки. У стародавніх Афінах в Акрополі розташовувалися святині і храми.
Апсида — напівкруглий, інколи багатокутний виступ будівлі, що зде-більшого має власне перекриття.
Архівольт (дугоподібне обрамлення) — зовнішнє обрамлення прольоту арки, найчастіше профільоване.
Базиліка (від грец. — будинок базилевса) — будинок витягнутої прямокутної форми, розподілений на кілька подовжних нав (нефів) рядами стовпів чи колон.
Балюстрада — огорожа балконів, сходів, яка складається з ряду стовпчиків, об'єднаних плитою, балкою, перилами. Капітель — верхня частина колони чи пілястри, розташована між
стволом опори і горизонтальним перекриттям.
Картуш — ліпна чи графічна прикраса у вигляді частково розгорнутого звитку чи щита, обрамленого завитками, на якому розміщуються напис, емблеми, герби.
Консоль — опорна конструкція, що підтримує виступаючі частини будівлі. Контрфорс (від франц. сопїгеіогеа — протидіюча сила) — кам'яний вертикальний виступ стіни, що підсилює основну конструкцію, зокрема зовнішню стіну будівлі.
Ордер архітектурний (від лат. — порядок) — певне поєднання вертикальних і горизонтальних будівельно-балкових конструкцій, їхня структура та художня обробка. Він складається з несучих частин (колони з капітеллю, бази, інколи з п'єдесталом та архітрава, фриза і карниза). Основні архітектурні ордери виникли в Стародавній Греції: дорійський, іоніський, корінфський. Ордер дорійський (від назви давньогрецької області Доріди) — колона не має бази, ствол прорізаний вертикальними жолобками, капітель складається з круглої подушки і товстої квадратної плити. Дорійський ордер — головний засіб художнього відображення зодчества пізньої архаїки і класики, відзначається стриманістю і монументальністю пропорцій. Ордер іонійський — має струнку колону з базою і стволом, прорізаний вертикальним жолобком, капітель складається з двох великих за-витків. Від дорійського відрізняється легкістю пропорцій і багатим декором.
Ордер корінфський — найлегший та вишуканий за пропорціями, має високу колону з базою, стволом, прорізаним жолобком, пишною капітеллю, яка складається з різного узору листя аканту (рід трав'янистих рослин) і невеликих волют (волюта — орнамент, скульптурна прикраса у вигляді завитка, спіралі). Відзначається пишністю й урочистістю, найбільш поширений в епоху еллінізму і стародавнього Риму.
Пантеон: 1) у стародавньому Римі «храм усіх богів», пам'ятка давньоримської архітектури; 2) усипальниця видатних людей. Пілястра (від італ. — колона, стовп) — виступ у стіні у вигляді частини вбудованого в неї стовпа, зробленого у формі колони ордера з завершуючою частиною (капітеллю) і базою (підніжжям). Плафон — стеля чи її частина, прикрашені живописом чи рельєфом. Портал — архітектурно виділений на фасаді вхід до будинку. Портик — навіс, підтримуваний колонадою, відкрита галерея. Фронтон — завершення фасаду будинку, трикутна площина будинку, обмежена схилами даху, а знизу карнизом. Хрестово-купольний храм — тип християнського храму, який склався в зодчестві Візантії. У такому храмі купол опирається на чотири стовпи в центрі споруди, створені при цьому кутові приміщення також перекриваються куполами і склепіннями. Головним у ком-позиції є центральний купол. Тип хрестово-купольного храму набув значного поширення в Україні.
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ТЕРМІНИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Абсолютизм — необмежена, абсолютна форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові.
Автодафе (португ. — букв. акт віри) — початкове оголошення, а пізніше й виконання вироків інквізиції, зокрема, прилюдне спалення засуджених на вогнищі.
Агіографія — вид церковно-історичної літератури, що містить описи святих та церковних діячів. Засновником уважається папа Григорій І.
Антропоцентризм — система уявлень про світ, згідно з якою людина розглядається як центральна ланка в системі зв'язків Універсуму. У понятті «людина» вбачають основну світоглядну категорію.
Ваганти — мандрівні студенти, носії волелюбного духу. Оспівували справедливість, закликали до непокори, не погоджувалися з церквою щодо трактування призначення людини. Наголошували на оптимізмі земного буття людини, вірили в її високе призначення. Переслідувані церквою за висміювання духовенства та папи римського.
Геліоцентрична система світу — обґрунтована М. Коперником теорія, відповідно до якої видимі рухи небесних світил пояснюються обертанням Землі навколо осі й обертанням планет (і Землі в тому числі) навколо Сонця. Підривала офіційну церковну доктрину, а тому була заборонена католицькою церквою аж до 1828 р.
Гуманізм — визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток, ствердження блага людини як критерію оцінювання суспільних відносин. В вужчому значенні слова — світське вільнодумство епохи Відродження, яке протистояло схоластиці та духовному пануванню церкви, прагнуло до відродження античного ідеалу краси та людяності.
Єресь (грец. — особливе віровчення) — віровчення, яке відхиляється від догматів та організаційних форм пануючих релігій.
Індекс заборонених книг — список книг, які були заборонені католицькою церквою й підлягали знищенню. Видавався церковними та світськими властями. Був створений для збереження духовної монополії католицької церкви.
Інквізиція — організація римо-католицької церкви, метою якої було недопущення будь-якого сумніву в діяльності церкви та збереження духовної монополії католицької церкви. Створена в XIII ст. й проіснувала аж до поч. XIX ст. Використовувала без обмежень будь-які методи в досягненні мети. Жахала своєю всепроникністю, таємністю та жорстокістю.
Інкунабули — першодруковані книги, які виготовлялися з набірних форм до 1501 р. За зовнішнім виглядом нагадують рукописні книги, мають готичний шрифт, текст подається без абзаців. Тираж від 100 до 300 примірників.
Канон — нормативний зразок; в образотворчому мистецтві сукупність художніх прийомів або правил, котрі вважались обов'язковими в ту чи іншу епоху. Каноном також називають твори, що слугують нормативним зразком, мірилом художньої творчості. Характерний серед інших і для середньовічного мистецтва.
Куртуазність (фр. — люб'язний, витончено ввічливий) — витончена ввічливість, ґречність. Куртуазна література — придворно-лицарська течія в європейській літературі XII—XIV ст. Була представлена лірикою трубадурів, мінезингерів та лицарськими романами. Куртуазна література прославляла військові подвиги, лицарське служіння дамі, відображала ритуал лицарської честі, мала світський характер, протистояла клерикальній літературі.
Лицарська культура — це культура, яка відповідає кодексу лицарської честі, котрий приписував строге виконання етикету, відхід від якого, навіть у дрібницях, міг принизити чесноти лицаря в очах інших членів привілейованого класу; лицаря прикрашали сім обов'язкових мистецтв: верхова їзда, фехтування, володіння списом, плавання, мисливство, гра в шашки, написання та виконання віршів на честь дами серця. Феномен лицарства вніс у культуру ряд суспільних ціннісних настанов: піднесеної любові до жінки, самоцінності честі га гідності, вірності даному слову, бездоганної манери поведінки.
Макіавеллізм — духовно-політичний умонастрій, основою якого є уявлення про сильну особистість, котра не дотримується загальноприйнятих та загальнообов'язкових норм і правил, які лежать в основі соціального життя. Макіавеллізм є соціоцентричною релігією, яка шукає Абсолют в людській волі і в людських інтересах. Виник на основі вчення Макіавеллі — італійського гуманіста епохи Відродження, котрий у своїх працях намагався етично обгрунтувати дії глави держави, монарха, що бореться за незалежність своєї країни або прагне відстояти цю незалежність, а також свою владу. У «Государі» він виправдовує аморалізм поведінки монарха інтересами очолюваної ним держави.
Мінезингери (нім. — співак кохання) — у середньовічній Німеччині поети-співаки, які оспівували лицарське кохання, хрестові походи, а також служіння Богові та сюзерену. Намагались узгоджувати світсько-лицарське та релігійне світорозуміння.
Орден єзуїтів — напіввійськова-напівчернеча організація католицької церкви, яка була створена в середині XVI ст. для боротьби з христовими ворогами та відступниками. Очолив орден Ігнатій Лойола.
Сага — прозовий твір народного давньоскандинавського епосу.
Секуляризація (лат. — світський, мирський) — процес витіснення релігійної картини світу науково-раціоналістичною; послаблення ролі релігії в суспільному житті, зменшення її впливу на інші соціальні інститути — економіку, політику, освіту та ін.
Схоластика (від лат. — шкільний, учений) — інтелектуальний рух у середньовічній Європі, який характеризується принциповим підпорядкуванням примату теології, поєднанням догматичних передумов з раціоналістичною методикою та особливим інтересом до формально-логічної проблематики. Орієнтація на жорстко фіксовані правила мислення допомогла схоластиці зберегти наступність інтелектуальних навичок, необхідний понятійно-термінологічний апарат через реставрацію античного спадку в гранично формалізованому вигляді (навіть мислителі Нового часу, котрі так різко критикували схоластику, вимушені були широко користуватися схоластичною лексикою).
Трубадури (фр. ) — у культурі середньовічної Франції та Іспанії поети-співаки (XI—XIII ст.), які розробляли любовно-лицарську тематику.
Хрестові походи — різні, інколи ізольовані, військові експедиції, унаслідок яких відбувалася експансія західного християнського світу від середини XI до кінця XIII ст. До них відносять походи німецьких рицарів на слов'янські землі та ініційовані папством каральні експедиції північнофранцузького лицарства на південь Франції проти альбігойців, що сповідували єресь катарів (так звані альбігойські війни 1209—1229 рр.). Переважно хрестовими походами були походи у Святу землю під гаслом звільнення Палестини від ісламу. Серед головних причин походів були матеріальна та демографічна. Це була військово-економічна інтеграція, що приносила гроші, землі, владу.
Язичництво — загальна умовна назва найдавніших форм релігії, які притаманні родовому ладу та рабовласницьким державам і характеризуються багатобожжям. Термін має богословське походження й використовується щодо первісних вірувань, ідолопоклоніння, політеїзму.
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ТЕРМІНИ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА
Просвітництво — прогресивний ідейний рух епохи переходу від фео-далізму до капіталізму, пов'язаний з боротьбою буржуазії та народних мас проти феодалізму. Був ідеологічною підготовкою буржуазних революцій, передусім Великої французької революції 1789—1794рр.
Просвітницький абсолютизм — політика абсолютизму в деяких європейських країнах другої половини XVIII ст., спрямована на здійснення часткових реформ з тим, аби пристосувати феодально-абсолютиський устрій до нових історичних умов розвитку капіталістичних виробничих відносин. В основі — ідея «освіченого монарха» (союзу «філософів і володарів»), здатного перебудувати суспільство відповідно до порад філософів. Набув форми наслідування ідей Просвітництва (звідси назва). Представники: Йосип II в Австрії, Фрідріх II у Пруссії, Катерина II в Росії — до поч. 70-х років XVIII ст.
Просвітницький класицизм — стиль і напрям у літературі та мистецтві епохи Просвітництва, який виразив властиві їй буржуазно-революційні ідеали та прагнення. Базувався на ідеях філософського раціоналізму, на уявленні про розумну закономірність світу, про прекрасну природу; прагнув до виразу піднесених героїчних та моральних ідеалів, до суворої організованості логічних, чітких і гармонійних образів.
Рококо (від — уламки каменів, черепашки) — стильовий напрям у європейському мистецтві першої половини XVIII ст. Для рококо є характерним відхід від життя у світ фантазії, театралізованої гри, міфології та пасторальних сюжетів. У мистецтві рококо панує граційний, примхливо-орнаментальний ритм. Скульптура та живопис витончені, декоративні, зазвичай поверхові за змістом. Декоративне мистецтво є найбільшим досягненням мистецтва XVIII ст. за своєю вишуканістю, красою асиметричних композицій, за духом інтимності, комфорту та уваги до зручності.
Комічна опера — опера на комедійний сюжет. Склалася у XVIII ст. в багатоманітних національних різновидах: опера-буфф в Італії, баладна опера в Англії, у Німеччині й Австрії. Характерними є сюжети з реального життя, демократизм, наближеність музики до національного фольклору.
Баладна опера — англійський різновид комічної опери. Пісні й танці чергувалися з розмовними сценами; використовувалися народні балади.
«Буря і натиск» (за однойменною драмою Ф. М. Клінгера) — літературний рух у Німеччині в 70—80-х роках XVIII ст. Сприйнявши антифеодальний, гуманістичний пафос Просвітництва, відкинув
ши нормативну естетику класицизму, представники «Бурі й натиску» відстоювали національну своєрідність, народність мистецтва, вимагали зображення сильних пристрастей, героїчних діянь, характерів, не зломлених деспотичним режимом. Головний теоретик — І. Г. Гердер. Представники — молоді І. В. Гете та Шиллер, Г. Л. Вагнер.
Енциклопедисти — французькі просвітники, які на чолі з Д. Дідро брали участь у створенні «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (35 т., 1781—80 рр.). Серед них: Вольтер, Кондільх, Гельвецій, Гольтах, Монтеск'є, Руссо, Бюффон.
«Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (35 т.) — перший дійсно всеохоплюючий звід знань передової думки XVIII ст. Головним редактором і найбільш плідним
