Статистика
Онлайн всього: 5 Гостей: 5 Користувачів: 0
|
 |
Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика
Беллюна — богиня війни.
Вакх — див. Діоніс.
Барій — римський поет, близький до імператора Августа, приятель Горація та Вергілія, автор трагедій та епічних творів, які не дійшли до нас.
Венера — див. Афродіта.
Веста — дочка Сатурна, богиня домашнього вогнища, оборонниця дому й держави. Її жриці — весталки, які давали обітницю вічної дівочості, підтримували невгасимий вогонь на вівтарі в її храмі.
Ганнібал — відомий карфагенський воєначальник (247—183рр. до н. е.), що в другій Пунічній війні (218—201) ледве не переміг Римську республіку, але, врешті-решт, зазнавши поразки, утік у Карфаген, звідти — до Малої Азії, де заподіяв собі смерть.
Ганімед — гарний хлопчик, син троянського царя Троса, перенесений на Олімп орлом Зевса; виночерпій богів.
Гармонія —жінка фіванського царя Кадма, дочка Ареса й Афродіти.
Гарпії — міфічні потвори-птахи з дівочим лицем та залізними пазурами, які жили на Строфадських островах на північ від Мессенії, а також біля входу в країну померлих.
Геба — дочка Зевса й Гери, втілення вічної молодості, божественна служниця Олімпу (розливала богам нектар).
Геката — грецька богиня чародійства; також богиня місяця (подібна до Селени й Діани).
Гелікон — гірське пасмо в Беотії, оселя муз і Аполлона.
Геліос — бог сонця (він же Феб), батько Фаетона. Він зранку виїздив на колісниці з вод океану, увечері спускався на заході, вночі об'їздив човном північну частину землі, щоб знову після цього повернутися до сходу.
Геллеспонт — протока, теперішні Дарданелли, що відокремлює фракійський Херсонес (тепер Галліполійський півострів) від азіатського берега (Троада) і сполучає Пропонтіду з Егейським морем.
Гера — головна богиня Олімпу, дружина й сестра Зевса, яка завжди допікала йому ревнощами й переслідувала його коханок та дітей. Римська Юнона (охоронниця шлюбу).
Геракл, або Геркулес, — син Зевса-Юпітера й Алкмени, дружини фіванського царя Амфітріона. Обдарований великою силою, він здійснив багато подвигів (12 подвигів Геркулеса) на доручення царя Евріс-тея, який дістав владу над Гераклом від богині Ґери (він убив немейсь-кого лева, лернейську гідру, спіймав еріманфського вепра й керінейську лань, повбивав стімфальських птахів із залізним пір'ям, здобув пояс ца
риці амазонок Іпполіти, приборкав скаженого критського бика й коней Діомеда, що живилися людським м'ясом, пригнав з краю землі корів велетня Геріона й приніс золоті яблука Гесперід, а також привіз з підземного царства потворного пса Кербера). Після своєї смерті Геракл став напівбогом.
Геріон — велетень з трьох тіл, що зрослися: жив Геріон на крайньому заході (в Іспанії), мав великі череди корів, які викрав у нього Геракл.
Гермафродіт — син Гермеса та Афродіти, потрапив у Карію (у Малій Азії), де німфа джерела Салмакіда, у якому він купався, благала богів про вічне з'єднання з ним; коли боги задовольнили її благання, тіла Салмакіди й Гермафродіта зліпилися так, що з них утворилася одна подвійна істота— напівчоловіча, напівжіноча.
Гермес, або Гермій, — римський Меркурій, внук Атланта, бог-посланець Зевса, його зображували в крилатій шапці, з жезлом, обвитим зміями, та в крилатих сандалях. Він посилає людям сни; він бог винаходів (вигадав ліру), торгівлі й промисловості, провідник душ (тіней) у підземне царство.
Гесперія — «вечірня країна», так греки звали Італію.
Гесперіди — німфи, дочки Атланта, які на крайньому заході охороняють сад, де ростуть золоті яблука.
Гефест — син Зевса (Юпітера) і Гери — у римлян бог вогню й ковальства (Вулкан). Взагалі премудрий майстер-митець, що, як оповідає Гомер, зробив ^цит Ахіллові й кував блискавиці для Юпітера (як оповідає Вергілій). Його уявляли собі кривим, але кремезним. Він — чоловік богині Венери (Афродіти).
Гея (грецькою мовою «земля») — богиня землі, яка породила Небо (Уран), гори й море, титанів, циклопів, гекантохейрів та інших міфічних потвор.
Гіади — група зірок у сузір'ї Тільця. Коли воно сходить, починається період дощів на півдні Європи.
Гіацинт — прекрасний юнак, якого покохав Аполлон, але бог вітру Зефір, що так само кохав його, спрямував диск у голову Гіацинта і вбив його.
Гіганти — велетні, діти Тартару (підземного світу) і Геї (землі). Замість ніг їх тіло кінчається зміїними хвостами.
Гіменей, або Гімен, — бог шлюбу, якого викликали у весільних піснях (гіменеях); за переказом, він визволяв дівчат, викрадених морськими розбійниками.
Гладіатори (від. лат. §1ааіиз — меч) — бійці, яких набирали з полонених або рабів, виховували в спеціальних школах: вони мусили своїми битвами «виховувати войовничий дух» римських громадян, влаштовуючи криваві видовища глядачам римського цирку. Гладіатором був відомий вождь повстання рабів Спартак.
Горгона — крилата потвора з очима, погляд яких обертав усі живі істоти в каміння, та зміями замість волосся. Персей, убивши Горгону-Медузу, приробив її мертву голову до середини свого щита.
Гори, або Ори, — другорядні грецькі божества сезонів року (весни, зими й літа).
Грації, або Харіти, — три дочки Зевса й Гери, втілення краси, радощів, безжурного життя.
Давн — міфічний цар старої Апулеї (Італія). Данаї—жителі Аргоса (арги) і взагалі греки (у Гомера). Данаїв рід — нащадки Даная, сина Бела, брата Єгипта; у Даная було 50 дочок; сини Єгипта побралися з ними, але, за наказом Даная, дочки його повбивали своїх чоловіків, за що й були покарані тим, що в підземному царстві мусили наливати воду в бездонну бочку (робота Данаїд). Даная — одна з коханок Зевса, який зійшов на неї золотим дощем;
від Зевса вона народила Персея. Дізнавшись про це, її батько цар Аркі-сій звелів кинути її з Персеєм у закритій скрині до моря, але вони врятувалися від загибелі і Персей, зрісши, уславився як переможець Меду-зи-Горгони й визволитель Андромеди.
Дардан — син Зевса й Електри, дочки Атланта, міфічний родоначальник троянців (дарданці — троянці, Дарданід — Пріам).
Делос — острів у групі Кікландських, де згідно з традицією народилися діти Зевса й Лето, боги Аполлон і Артеміда. Кожні 5 років тут справляли урочисті свята на честь згаданих богів.
Дельфи — місто в Греції, у Фокиді, біля підгір'я Парнасу, де був відомий храм Аполлона, у якому жриця Піфія виголошувала його віщування. Довгий час (до початку V ст.) Дельфи були керівним центром грецького політичного життя, але зростання демократії позбавило їх впливу.
Деметра — римська Церера, дочка Кроноса (Сатурна), сестра Зевса (Юпітера), мати Персефони (Прозерпіни) — аграрна богиня, охоронниця рослин, особливо збіжжя. На її честь були заведені Елевсинські містерії. Діва — взагалі богиня (від «дівус» — божественний). Діомед — син Тідея, внук Адраста. Брав участь у Троянській війні й уславився великою відвагою.
Діомедові коні, або коні фракійського царя Діомеда (див. Геракл). Діоніс — римський Лібер (інші імена: Бакхій, Бромій, Евій, Іакх), син Зевса й Семели, бог вина, виноградарства, веселості й насолоди життям, чоловік Аріадни. Культ Діоніса поширився в Греції пізніше, ніж культ олімпійських богів, і зустрів певний опір, як свідчать міфи про царя Лі-курга, розшматованого кіньми за неповагу до Діоніса; про Пенфея, вбитого власною матір'ю, і т. д. У супроводі натовпу своїх служительок, несамовитих вакханок, або менад, в оленячих шкурах і з жезлами, обвитими плющем і лозами, у руках, Діоніс, за легендою, обходив різні країни від Індії до Еллади, усюди встановлюючи свій культ. Культ цей був схожий на культ Кібели й Аттіса. Свята на честь Діоніса: великі й малі діонісії, Ленеї і Антестрії.
Діра — римська богиня помсти, фурія.
Діт — римський бог, володар підземного царства (Плутон), в поетичній мові взагалі підземне царство. Дріади — німфи дерев (див. Німфи).
Діонісій — тиран Сиракузький (Сицилія), V ст. до н. е.
Егіда — шкіряний Зевсів щит з головою Горгони. Від нього й Зевса звали егіохом-егідодержцем («під егідою — під охороною»). Егіду носила також Афіна.
Елісса — ім'я карфагенської цариці, закоханої в Енея — Дідони.
Ендіміон — прекрасний пастух, якого покохала богиня місяця Селена. Вона умовила Зевса, щоб він залишив красу її коханцеві назавжди. Зевс виконав її бажання, але Ендіміон, діставши безсмертя, був приспаний навіки.
Епей — грек, який спорудив славнозвісного дерев'яного коня під Троєю.
Епейсодіон — частина старогрецької трагедії, що відповідає нашому «актові» чи «дії».
Епікур — відомий грецький філософ (342—271 рр. до н. е.), який розробив атомістичну теорію Левкіппа та Демокріта, гедоніст. В основному філософія Епікура наближається до матеріалізму. Оригінальні твори його загублені (є лише уривки), але його вчення викладає Лукре-цій Кар у поемі «Про природу речей».
Ерінії — богині прокляття, помсти й кари, латинські фурії. Найяскравіше зображення Ерінії подає Есхіл в «Орестейї».
Етна — вулкан на східному березі Сицилії. Згідно з міфічним оповіданням Зевс накинув цю гору на подоланого гіганта Тіфона; за іншими оповіданнями, тут містилася кузня Гефеста, якому допомагали в роботі циклопи.
Ерот — бог кохання, син Афродіти. Образ Ерота не раз змінювався в античній міфології: у Гесіода, наприклад, це — найстаріше божество, поряд з Хаосом, Землею, Тартаром; у пізніших поетів це — гарне хлоп'я з крилами, сагайдаком і стрілами; ще пізніше склався міф про Ерота й Психею, який переклав Апулей у своїх «Метаморфозах». Римський Амор (Амур), або Купідон, нічим не відрізняється від грецького Ерота. У філософів (Платон) Ерот — сила, що творить, єднає й приво-дить у гармонійний лад усі істоти і явища світу.
Ефір — повітря; небо; вищий шар повітря, протилежний нижньому (аерові); місце перебування Зевса.
Європа — фінікійська царівна, дочка Агерона; закохавшись у неї, Зевс обернувся в бика і переніс її на спині через море на острів Крит.
Зевс (римський Юпітер) — син Кроноса (Кроніон, Кронід) і Реї, брат Посейдона (Нептуна), Аїда (Плутона), чоловік Гери (Юнони), «батько богів і людей»; влада його вважалася найвищою поміж усіма бога-ми, які шанують його та бояться. Як і інші «олімпійські» боги, він перебуває на вершині Олімпу у Фессалії; керує небесними явищами — громом, блискавкою, зганяє й розганяє хмари; керує людством, законами, правом, людською долею (хоча й сам підлягає долі). У нього багато дітей від Гери, Лето, Деметри й від «смертних» коханок.
Зефір (римський Фавоній) — західний вітер.
Іліон — Троя.
Іріда — райдуга, золотокрила вісниця богів.
Капітолій — чудовий храм Юпітера в Римі на Тарпейські нагорі, проти фортеці, святиня й релігійний осередок римської держави. Його, як і все місто, вважали повік непорушним.
Кера — богиня смерті, нещасливої долі. Іноді те саме, що й Ерінії або також Парки.
Кнос, або Кносс, — столиця критського царя Міноса (батько Аріад-ни); біля Кноса був славнозвісний Лабіринт, збудований Дедалом.
Корінф — славетне торговельне місто на Істмі, зруйноване римлянами.
Кронос — римський Сатурн, син Урана, що скинув свого батька і став правити світом (це був «золотий вік», як розповідається в Гесіода й Овідія). Але Кроноса скинув Зевс, єдиний з його дітей, якого батько не встиг знищити.
Куми — старе місто в Кампанії, де був грот, у якому жила кумська Сивілла, що провіщала майбутнє, допомогла Енеєві побувати в підземному царстві.
Лаокоон — троянський жрець Нептуна, що загинув з синами від змій, насланих прихильною до греків Афіною, відома статуя елліністичної доби, що у XVIII ст., за часів Лессінга, уважалася за найвище досягнення античного мистецтва.
Лесбос — острів в Егейському морі з містом Мітіленою, батьківщина Алкея, Сапфо та інших представників старогрецької лірики.
Лета — річка в підземному царстві («ріка забуття»); тіні померлих мусили напитися з неї води, щоб забути все минуле.
Лібер — так називали Вакха (дослівно «вільний»).
Люцифер — ранішня зоря, вісник дня; син Аврори.
Мани — 1) у римлян добрі духи; душі померлих у тому стані, у якому вони були покидаючи тіло; 2) взагалі підземне царство.
Марафон — місто, уславлене перемогою греків командою Мільтіа-да над військом перського царя Дарія (490 р. до н. е.).
Марій, Гай Марій (156—86 рр. до н. е.) — римський полководець, провідник демократичної партії, відомий упертою боротьбою проти лідера аристократичної партії Сулли. Ця боротьба започаткувала в Римі довгий період громадянських воєн, що закінчився так званим принципатом, тобто імперією Октавіана Августа та його наступників.
Мельпомена — одна з дев'яти муз — муза трагедії. У Горація — муза співу.
Меркурій — Гермес.
Мінерва — Афіна-Паллада.
Мойра — доля, таємнича, незбагненна, надприродна сила, що тяжіє над людством і навіть над богами. У римлян Парка, або Фатум (звідси «фаталізм»). Поети згадують то єдину Мойру, або Парку, то трьох, що прядуть нитку людського життя. Гесіод називає їхні імена: Клото, що пряде, Лахесіс, та, що визначає долю, Атропос — неминуча; усі три, як каже Гесіод, —дочки Ночі, невблаганні, жахливі богині смерті.
Музи — богині співу. Гомер частіше звертається до «музи» взагалі. Гесіод налічує дев'ять муз; пізніше кожній з них надано окрему спеці
альність: Калліопа — муза епічної поезії, Евтерпа — лірики, Мельпомена — муза трагедії, Талія — комедії й веселих віршів, Терпсихора — муза танців, Кліо — історії, Уранія — астрономії, Ерато — любовних поезій, Полігімнія — гімнів. Музи жили на горах — Геліконі, Парнасі тощо. За іншими місцями перебування поети звали муз піеридами, аоні-дами тощо. Наставник муз Аполлон, чому він зветься іноді Мусагетом. Римські камени — те саме, що музи.
Нарцисе — вродливий юнак, що закохався сам у себе, і якого боги обернули на квітку.
Нектар — напій богів (див. Амброзія).
Немезіда — богиня справедливості, справедливої помсти (див. Адрас-тея); ім'я героїні любовних елегій римського поета Тібулла.
Нептун — римський бог моря, грецький Посейдон.
Нерей — одне з божеств моря, морський дід; разом зі своїми дочками Нереїдами втілення тихого моря; він мав дар віщування й міг змінювати свій вигляд.
Німфи — божественні істоти в образі гарних жінок, утілення різноманітних сил природи. Німфи води — океаніди, німфи океану й нереїди — морські німфи; німфи пресноводні — наяди; гірські німфи — ореади; німфи дерев — дріади, або гамадріади. Крім того, німфи мали назви тих місць, де за уявленнями вони були присутні. У слов'янській міфології до німф схожі русалки, мавки тощо.
Нін і Семіраміда — міфічні засновники Ассірійської держави.
Ніоба, або Ніобея, — дочка Тантала, дружина Амфіона Фіванського, мати шістьох синів і шістьох дочок, яку боги жорстоко покарали за самовихваляння і яка, утративши дітей, з туги обернулася на кам'яну постать.
Нот (рим. Аустер) — вологий південний вітер. Як і інші вітри (Борей, Зефір, Евр) в уявленні античних греків та римлян жива істота. У Го-мера — бог вітрів Еол, що жив у далекому морі, на якомусь острові (в групі Ліпарських островів) з дружиною й дітьми.
Океан — 1) велика світова ріка, що, за висловом Гомера, тече навколо земної кулі; 2) один з титанів, який скорився Зевсові (після того, як той переміг титанів). Батько німф-океанід (див. «Прометей» Есхіла).
Олександр — так звали Паріса за його хоробру оборону пастухів і черід свого батька Пріама (Олександр — дослівно «той, що захищає мужів»).
Олімп — гора на кордоні Македонії й Фессалії; снігова вершина Олімпу — місце, де живуть боги (тому вони «олімпійці»).
Оракул — пророцтво, віщування, відповідь божества на запитання людей; храм чи місце, де можна було одержати віщування.
Орест — син Агамемнона й Клітемнестри, брат Електри; разом з другом своїм Піладом він повернувся до Мікен, щоб помститися матері за вбивство батька.
Орфей — син річкового бога Еагра, уславлений фракійський співець, що своїми піснями зрушував з місця нерухомі дерева й скелі; чоловік Еврідіки. Коли ця ніжно кохана дружина його померла, ужалена га-дюкою, він дістав згоду від володаря підземного царства спуститися туди й дозвіл на повернення його й дружини на землю, тільки за умови, якої він не зміг виконати (не оглядатися на дружину, яка йшла за ним), через що знову втратив Еврідіку, яка залишилася назавжди в країні тіней.
Осса — гірське пасмо в Фессалії, відокремлене від Олімпу Темпей-ською долиною, на південному сході воно прилягає до Пеліону; батьківщина кентаврів — міфічних істот, напівлюдей-напівконей.
Палестра — місце спортивних змагань, гімнастична школа.
Пан — аркадійський бог лісів та гаїв; він пасе й благословляє стада й пастухів, посилає успіх мисливцям, блукає з німфами і грає їм на очеретяній сопілці (сирінгу, за назвою німф). За уявленнями, він з рогами, козлячими ногами й волохатим тілом. Пізніше Пан — взагалі втілення природи («Великий Пан»).
Пандора — перша жінка, створена Гефестом із землі й води, яку обдарували всі боги; дружина брата Прометея Епіметея.
Парнас — гірське пасмо в Середній Греції біля Дельф, присвячене Аполлонові, Діонісові й музам. Біля підгір'я — уславлене Кастальське джерело, яке часто згадують поети.
Пафос — місто на острові Кіпр, улюблене місце перебування Афродіти, яка нібито тут вийшла з моря. Тому вона «цариця Пафоса».
Пеан — гімн на честь Ареса, бога війни (перед боєм) і Аполлона (після бою). Взагалі, урочиста подячна пісня.
Пенати — боги-охоронці як окремих родин, так і цілої держави (вираз «домашні пенати»).
Персефона, або Прозерпіна (лат.), — дочка Зевса й Деметри (Цере-ри). Її вкрав володар підземного царства Плутон. Деметра шукала її по всьому світові і знайшла в підземному царстві, але Персефона не хоче повертатися на поверхню землі, щоб побути зі своєю матір'ю (натяк на щорічне відживання природи).
Пірр — 1) син Ахілла Неоптолем, один з греків, що билися під Троєю; ' 2) цар епірський, який наприкінці III ст. воював з Римом, кілька разів перемагав, хоч і ціною великих утрат свого війська (вираз «Піррова перемога»).
Піфагор — напівлегендарний філософ і математик (теорема Піфагора). Народився на острові Самосі, переселився в грецькі колонії в Італії (в VI ст. до н. е.), заснував громаду «піфагорійців».
Плеяди — сім дочок Атланта й Плейони, сестри Гіад, зоряна група в сузір'ї Тільця.
Плутон — бог, володар підземного царства (грец. Аїд або Гадес).
Посейдон — римський Нептун, син Кроноса (Сатурна), брат Зевса, бог-володар морів, він насилає бурі, ударом свого тризубця піднімає велику хвилю; він також гойдає землю, творячи землетруси. У Гомера він запеклий ворог Одіссея, через те, що той осліпив його сина Поліфема.
Префект — посада в Римській державі — керівник міста, начальник війська, доглядач тощо.
Пріап — другорядне божество садів, бог родючості, його дерев'яні статуї ставили в садах, щоб оберігати їх від злодіїв. Існував культ Пріа-
па в Лампаксі, у Місії (Мала Азія), але в інших місцях його не шанували як бога.
Прометей — уславлений титан, який украв з Олімпу вогонь для людства, за що жорстоко був покараний Зевсом. Від цієї кари визволив його нарешті Геракл (див. трагедію Есхіла). Як оповідає Гесіод, Прометей — син Япета й Климнеї (за Есхілом — Геї-Феміди), брат Атланта, Менетія й Епіметея.
Протей — морське божество, старий, підлеглий Посейдона, що обдарований умінням пророкувати й здатністю змінювати свій вигляд.
Психея — втілення людської душі. Її уявляли гарною дівчиною з крилами метелика. Згідно з оповіданням Апулея — царська дочка, яку покохав Ерот-Амур, що потім покинув її, і вона шукала його по всьому світові. Але ж після багатьох нещасть і прикростей, яких зазнала вона від Венери, Психея з'єднується, нарешті, з Еротом і стає безсмертною.
Радамаиф — син Зевса і Європи, брат Міноса. Суддя в підземному царстві.
Рея Сільвія — мати Ромула й Рема.
Ромул — син Марса і Реї Сільвії, міфічний засновник і перший цар Риму, брат Рема. Обидва брати були годованці вовчиці. (Згідно з міфами близнят за наказом царя Апулія вкинули в річку Тібр, але вони не потонули, кошик з ними прибило до берега. На плач немовлят прибігла вовчиця, яка й стала їхньою годувальницею.) Інше ім'я Ромула, що з ча-сом став державним богом римської імперії, — Квірін.
|
|
|
