Шпаргалки! - Культурологія, етика, естетика

77. Розкрити та охарактеризувати зміст поняття “катарсис”, ”мімесис”, ”калакогатія”.
Катарсис-від грец. Очищення. Термін давньогрецької філософії та естетики для позначення сутності естетичного переживання, пов'язаний з піфагорійською практикою застосування музики для очищення души від пристрастей.
Мімесис (зображення, імітація, уподібнення). Це поняття вперше зустрічається у піфагорійців. Мімесис має головно пізнавальне значення. Платон вважав його абсолютним збігом ідеї, до якої уподібнюється річ, та матерії, яка уподібнюється ідеї, у речі. Аристотель розглядів уподібнення як процес становлення першообразу в образній реальності, у Плотіна мімесис — універсальний принцип організації космосу та окремих самостійно існуючих ієрархій. У Цілому давньогрецька філософія, тлумачила мімесис як всезагальну моделюючу систему для всіх речей, що утворюють світ, а людину наділяла здатністю пізнавати деяку першосутність, одержувати від цього задоволення та творити нову символічно-предметну структуру, подібну до тієї, що існує в ідеальному бутті.
Калокагатія- термін античної естетики, гармонічне поєднання внутрішнього і зовнішнього образів. Для характеристики естетично досконалого античність утворила специфічну категорію «калокагатія», у якій естетично та етично прекрасне збігаються — естетично прекрасне сприймається водночас і як моральне у своїй основі, тобто як осереддя усіх досконалих якостей, включно з істиною, справедливістю тощо.

78. Моральні норми і цінності християнської етики.
Однак культура античності відрізнялася досить широкими поглядами на людину, припускала існування різних думок про світ і людину в ньому. Християнський світ, особливо в перші століття свого існування, досить жорстко піклувався про «чистоту віри». В етичних дослідженнях християн панував теоцентризм, тобто все розглядалося через призму ставлення до Бога, перевірялося на предмет відповідності Святому Письму, постановам соборів. Так формувалося нове розуміння людини. У Нагарній проповіді Христа стверджуються як найважливіші чесноти такі якості: смирення, терпіння, покірність, лагідність, милосердя і навіть любов до ворогів. Значне місце у християнській етиці посідає така доброчинність, як любов до Бога. Взагалі саме поняття любові онтологізується: «Бог є любов». Таким чином, у Середньовіччі у масовій свідомості закріплювалися нове бачення людини, нові підходи до вирішення вічних моральних питань, до повсякденної моральної поведінки індивіда. Варто відзначити ще одну рису християнського вчення, яка у Давньому світі великого поширення не набула, — це ідея загальної гріховності і необхідності масової покути.
Позитивним слід вважати посилення особистісного аспекту в моральному вченні християнства, яке зверталося до кожної людської особистості незалежно від її соціального статусу і стверджувало рівність усіх перед Богом. Посиленню особистісного аспекту сприяв і образ Христа — боголюдини, надособистості, що пройшов земний шлях і постраждав за гріхи кожної людини.

79. Діалогічне спілкування.
Діалогізм - здатність суб'єкта сприймати і враховували правомірність, внутрішню обгрунтованість не лише власної думки, а й інших способів міркування і висловлювання. Діалогічна
етика - тип етики, що вивчає особливу форму людської взаємодії і міжособистісних відносин, комунікативну діяльність. Історія людства дає безперечні докази визначального впливу суспільних, загалом міжлюдських стосунків на характер розвитку особистості, напрям її самореалізації, формування її духовного світу. Процеси спілкування мають фундаментальне значення для всього розвитку людської цивілізації, як і для кожної окремої особистості.
К.Маркс звертав увагу на загально цивілізаційний вплив матеріально-практичних підвалин спілкування.
У межах етики, людське спілкування, комунікація постають не лише темою спеціального розгляду, а як методологічна парадигма дослідження широкого спектру проблем. „Спілкування", „комунікація", „діалог", вживають як синоніми, але між ними є певні відмінності, істотні з точки зору морально-етичного змісту цих понять.
Комунікація у вузькому сенсі є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих, чи інших повідомлень. Спілкування - здатне набувати й практично-матеріального й духовно-інформаційного, а насамперед, ціннісно-людського характеру. Діалог - ближчий до спілкування, є його істотним різновидом. Умовні типи спілкування: етикетний, діловий, товариський, приязний, інтимний, спілкування із самим собою. Принципи морального спілкування: рівність, любов, співчуття, альтруїзм, повага, толерантність, вміння вислухати, тактовність, довіра... Принципи аморального спілкування: егоїзм, користь;, вигода, помста, неповага.

80. Категоричний імператив Канта. Назвати три основні формули кантівського категоричного імперативу.
Людина, яка не може робити вчинки за своїм вибором, втрачає звання людини, вона стає приналежною іншій людині, її річчю (Е. Кант).
Кант стверджує, що воля — це здатність розумної істоти самій встановлювати для себе необхідний і універсальний закон, Але який одночасно був би законом для всього людства, законом загальним.
Тобто це всезагальна моральна цільова установка, яка не суперечить суб'єктивному індивідуальному принципу волі (категоричний імператив).
До найдавніших моральних уявлень людства належить золоте правило: «Якщо хочеш, щоб тобі не чинили зла, не роби і ти зла», «Стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставились до тебе» (Конфуцій, Біблія, Кант).
Цей моральний принцип є актуальним і для нинішньої людської цивілізації.
Ідеї поступового еволюційного прогресу, розсудливості й моральності мають привести до розвитку позитивних можливостей людського роду.
Криза сучасної цивілізації початку третього тисячоліття викликана різними причинами. Це не лише економічні, екологічні, соціальні, про які йшлося. Це й демографічні, наукові, демократичні, і найбільшою мірою морально-етичні чинники. Це і протиріччя між технологічними досягненнями і моральною поведінкою, між силою розуму і безсиллям власних вчинків. Вивчаючи етику Канта, ми і сьогодні усвідомлюємо необхідність спрямування практичного морального розуму і моральної дії на здійснення природної і моральної досконалості людини. І хоч її ідеал весь час віддаляється, моральність, моральна культура є духовним життєдайним джерелом перетворення (розвитку), формування і Людини, і людської цивілізації.
Для втілення моральності, формування її засад у кожного народу є багато чинників. Найдостатніші й найпереконливіші з них — це система: сім'я, школа, вища школа, ланка постійної самоосвіти, морального самовдосконалення, наука, література, мистецтво.
Людина самоцінна, — стверджував Е. Кант. Будуючи з нею моральні відносини, не слід думати лише про власну вигоду. Людина не повинна служити лише засобом для досягнення благородних, але аморальних цілей.
У політиці, державній діяльності часто людина використовується лише як засіб для досягнення певних цілей (інколи корисних).
Візьмемо історію будівництва міста Санкт-Петербурга. Воно відіграло велику роль для зміцнення Російської імперії, але дуже дорогою ціною, життям десятків тисяч українських козаків. Відбірні козацькі полки направлялися на вірну смерть.
З одного боку, зведення міста, вікна в Європу — добро, але ціна __ зло і прокляття віковічне. Цей історичний факт стверджує: до людей треба ставитися, враховуючи їхні права, інтереси, самоцінність, самодостатність.
Проблема засобів у досягненні приємних цілей вирішується, коли і засоби їх досягнення, і дії людей є приємними (Г. Спенсер). Гасло «Мета виправдовує засоби» не має права на втілення. Адже негідні засоби змінюють і саму ціль. Особливо це стосується насилля над волевиявленням, свободою людини. Насилля завжди розглядалось як руйнівне начало.

81. Норма як елемент моральної свідомості. Моральна норма від лат. начало, правило, взірець - є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття та має обов'язковий характер. Нормою називається ще й певний середній випадок або показник; певна усталена риса того чи іншого об'єктивного масового явища або процесу.
Норми стосуються конкретних виявів чи сторін людських поведінки і стосунків. Характеру морального і нормативу можуть набувати як позитивні норми — що зобов'язують людину до здійснення певних вчинків так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевиявлення людини. Перші норми моралі увійшли у людську свідомість у формі заповідей (норм, відносно яких існує переконання, що вони походять від певного авторитету). Інші, суто ситуаційні моральні норми межують з правилами етикету й зовнішньої культури поведінки.
Типи моральних норм: заборони і взірці. Моральні норми мають спільні рисі оперативність, здатність до універсалізації, нормативність, ціннісність, оцінювальність.
Мораль має дві сфери: моральну практику і моральну свідомість.

82. Стиль бароко.
Ірраціонально-духовний напрям імпліцитної естетики розвивається як опозиційний по відношенню до надто раціоналізованих аспектів естетики Відродження, класицизму та Просвітництва. Для естетики бароко (її розквіт припадає на XVII—XVIII ст. — цей термін уведений у кінці XIX ст. і походить від італійського, що означає вигадливий) характерні напружений динамізм, експресивність, драматизм, легкість і свобода духовних потягів, нерідко певна екзальтованість образів, ускладненість художньої форми, аж до естетичної надлишковості та абстрактної перевантаженої декоративності, відсутність будь-якої нормативізації, гранична емоційна інтенсивність, підвищена акцентація на ефектах неочікуваності та контрасту. На противагу класицизму теоретики естетики бароко, спираючись на трактат Декар «Пристрасті душі»(1649) розробили теорію афектації стосовно до мистецьких творів, вони систематично вивчали можливості засобів художньо-емоційного вираження, візуально-символічні потенції емблеми та маски, художні прийоми збудження релігійного благоговіння, поетичного здивування, почуттів величності та страху.

83. Табу і сучасні моральні норми.
У подальшому культуротворчому русі людини особливе значення сьогодні мають моральні норми та принципи. Саме вони чинять вирішальний вплив на безпеку людського існування і розвитку. Моральними нормами можна назвати ідеї і суспільні способи співіснування індивідів.
Це ідеї і правильної, і неправильної поведінки індивідів та їх груп (верств). З давніх-давен це відображається у традиціях і звичаях. Одні вчинки, які несуть небезпеку людині (групі), заборонялись, інші, навпаки, заохочувались. Такі норми, які гарантують безпеку розвитку людини, увійшли в побут як святині, абсолютні правила

85. Співвідношення моральної і правової регуляції людської поведінки.
Мораль та право є найважливішими видами соціальної регуляції.
І мораль і право:1..як форми суспільної свідомості необхідні для ціннісної орієнтації людини в складному світі міжлюдських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю, вказують як поводити себе в різних життєвих ситуаціях, у стосунках людей між собою. 2. є продуктом цивілізації і культури, створюються в результаті свідомої діяльності людей, та Інституцій. 3. відображають рівень соціального та духовного розвитку суспільства 4. виступають як правила поведінки людей. 5. зорієнтовані на свободну волю людини та її відповідальність.
Але між ними є суттєві відмінності: 1. мораль є уявленнями людей та суспільства про моральні цінності та їх мірою, пов’язана з духовністю, є стійкою „консервативною", норми моралі формують традиції та звички, існують у свідомості людей і реалізуються у їх поведінці, мають загальні принципи та імперативи, виконується людьми виходячи з їх внутрішнього переконання, громадської думки
а норми права - узгоджена суспільством І підтримана державою міра соціальної рівності й свободи, виступають як соціальний інститут, форма : практичного; освоєння буття, формують спеціально уповноважені держанні органи, мають документальне відображення законодавчих та нормативно-правових актах, можуть змінюватися суб'єктами права, мають точні, однозначно визначені приписи, забезпечуються гарантованим державним механізмом застосування. Вони взаємопов'язані між собою: Правова дійсність підлягає моральній оцінці. У праві відображаються моральні погляди людей і суспільства.

86. Прикладна етика та її основні різновиди.
Етика (лат., гр., звичай) -1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.
Існують типи етичних вчень: історія етики і моралі, теорія моралі, нормативна етика, прикладна етика
Тобто, до прикладної етики відносяться ті, які мають прикладний характер у практичній життєдіяльності людей: 1. емпірична чи описова етика - описує, констатує, аналізує норми, звичаї, моральні чесноти представників різних народів народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.
2. педагогічна етика - забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки
3. професійна етика - описує й обґрунтовує особливості моралі різних професійних груп, виходячи із специфіки їхньої діяльності.
4. екологічна етика- описує й обґрунтовує особливості норм поведінки людини до частини екосистеми та оточуючого середовища;5. етика громадянська - описує Й обґрунтовує особливості норм поведінки людини по відношенню до суспільства;
6. етика ділового спілкування- описує й обґрунтовує особливості норм самостійної професійної етики для менеджерів, підприємців, інших професій...

87. Основні ідеї елітарної та масової культури.
Масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.
В сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців.
Розвиток телебачення спричинив формування нової психологічної структури естетичного сприйняття творів кіномистецтва. В кінці ХХ сторіччя воно перетворилося в індивідуальний акт, в атрибут приватного щоденного життя. Поява персональних комп'ютерів та отримання необхідної інформації зі всесвітньої INTERNET-павутини ще більше інтенсифікувала динаміку індивідуалізації суспільства. Посилення процесу індивідуалізації стимулювало феномен демасифікації масової культури, що і відзначає Л.Просандеєва. За таких умов “масова” культура не може бути реально масовою. Тому більш концептуально адекватною є, на мою думку, розуміння М.Маклюеном масової культури як популярної.
Використання поняття “популярна культура” дає можливість сформулювати висновок, що масова культура умовах Постмодерну еволюціонувала, втративши свою “масу”. Вона стала не тільки загальнодоступною всім без будь-якого винятку, а й більш індивідуалізованою, поступово змінюючи власну інтерпретацію від “негативно-масовидної” до “популярної”, що спричинило її розуміння як культури, яка характеризує певний ціннісний та естетичний спосіб повсякденного життя, особливо у сфері побуту, комунікацій, розваг, дозвілля.
В Європі "масова культура" (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди про­тистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулято­ром якої стала реклама. "Масова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в си­стемі американської вищої освіти. 56 % курсів США при­свячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналістики). В Англії до си­стеми університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, наукової фантастики і навіть футболу.
Використання таких жанрів, як детективний роман, вестерн, мюзикл, фільми жахів, дає змогу "масовій куль­турі" створювати світ міфологічних героїв (супермен, Кінг-Конг, вампір, Спайдермен — людина-павук, Бетмен — людина-кажан та ін.), нові виміри дійсності, нібито доступні всім. Однак прагнення до масового охоплення (термін "масова культура" містить у собі вказівку на масовість даного явища), грунтується не на змістовій, а на формальній кількісній ознаці. Масовість є не народність, а кількісний спосіб виробництва та споживання.
Масова та елітарна культура - це феномени, що перетинаються між собою, це взаємопроникливі елементи культури, які найчастіше не можуть існувати одне без іншого, а розрізнюються лише оціночним ставлення до них сучасних дослідників.
Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців

88. “Золоте правило” моральності.
До найдавніших моральних уявлень людства належить золоте правило: «Якщо хочеш, щоб тобі не чинили зла, не роби і ти зла», «Стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставились до тебе» (Конфуцій, Біблія, Кант).
Цей моральний принцип є актуальним і для нинішньої людської цивілізації.
Ідеї поступового еволюційного прогресу, розсудливості й моральності мають привести до розвитку позитивних можливостей людського роду.
Криза сучасної цивілізації початку третього тисячоліття викликана різними причинами. Це не лише економічні, екологічні, соціальні, про які йшлося. Це й демографічні, наукові, демократичні, і найбільшою мірою морально-етичні чинники. Це і протиріччя між технологічними досягненнями і моральною поведінкою, між силою розуму і безсиллям власних вчинків. Вивчаючи етику Канта, ми і сьогодні усвідомлюємо необхідність спрямування практичного морального розуму і моральної дії на здійснення природної і моральної досконалості людини. І хоч її ідеал весь час віддаляється, моральність, моральна культура є духовним життєдайним джерелом перетворення (розвитку), формування і Людини, і людської цивілізації.