Термінологія
ТЕОРІЯ КУЛЬТУРИ
Культура — поняття має полісематичне значення: 1) вирощування;
2) обробка; 3) виховання, освіта (розумова та моральна); 4) ушанування. Має близько тисячі визначень. Уперше поняття культури вжив у сучасному значенні (відносно розумової діяльності, а не обробки землі) Ціцерон.
«Культура — це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей» (Н. Я. Горбач).
«Культура — це система життєвих сенсів особи, спільноти, що реалізується в засобах та результатах його діяльності» (А. К. Бичко).
«Культура — це те, що дає змогу внести у світ та особистість людське значення, здатність користуватися багатовіковим досвідом розвитку людства, це механізм самосвідомості».
Культ (лат. сиііиз — ушанування) — 1) обов'язковий елемент усіх релігій, який полягає в особливих ритуалах, магічних обрядах, діях священнослужителів і віруючих з метою отримання підтримки від надприродних сил; 2) ушанування, звеличення когось (культ святих, культ особистості). Деякі дослідники визначають етимологію поняття культури як культ Ора (Ура) — ушанування бога сонця (світла).
Культура — це надзвичайно складне явище, що пронизує буквально всі сфери життя та діяльності суспільства і людини.
Культура — це ядро, основа, «душа» суспільства, зокрема:
— матеріальні і духовні цінності людини;
— спосіб життєдіяльності людей;
— їхні взаємини;
—своєрідність життя націй і народів;
— рівень розвитку суспільства;
— інформація, що накопичується в процесі розвитку суспільства;
—сукупність соціальних норм, законів, звичаїв, традицій;
— релігія, міфологія, наука, мистецтво, політика;
— особлива знакова система і т. д. (В. А. Саприкін). Культура — це специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності V продуктах матеріальної і духовної праці, системі соціальних норм і настанов, духовних цінностях, сукупності відносин людини і природи (А. К. Бичко).
Культурологія (наука про культуру) — наука про найбільш загальні закони розвитку культури як системи зі складною внутрішньою структурою, яка перебуває в постійному розвитку і взаємозв'язку з іншими системами та суспільством у цілому (В. А. Саприкін).
Типологія культури — є різні підходи в уявленнях про типологію культури: Ф. Ніцше визначає діонісійське (життєве і трагедійне) і аполлонівське (споглядальне, світле, інтелектуальне) начала. Ідеал — у досягненні цих двох начал. О. Шпенглер визначає вісім типів культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, «аполлонівську», греко-римську, «магічну» (візантійсько-арабську), «фаустівську» (західноєвропейську).
У навчальному посібнику «Введение в культурологию» — М. Владос, 1995 р., за редакцією Є. В. Попова, визначено такі типи культур: 1) конфуціансько-даосистський; 2) індо-буддійський; 3) ісламський; 4) християнський.
Є історична типологія (за археологічною періодизацією): 1) первісна культура; 2) культура великих стародавніх цивілізацій: а) Стародавнього Сходу; б) антична; в) середньовічна; г) епохи Відродження; ґ) Нового часу;д)сучасної епохи.
Українська культура є складовою слов'янського типу культури. Сформувалась на ґрунті давньої язичницької (трипільської, скіфської) та християнської матеріальної і духовної культур.
Методи вивчення культури: 1) хронологічно-історичний — тлумачення явищ, фактів, подій культурно-творчого процесу в хронологічній процесуальній послідовності; 2) аналітично-хронологічний — тобто використання аналітичного підходу для вивчення культур різних епох чи цивілізацій; 3) порівняльно-історичний — коли порівнюються й аналізуються в історичному розрізі явища, їхня сутність і^ роль у культурному процесі; 4) структурно-функціональний метод. Його суть полягає у структуризації об'єкта вивчення на частини та виявлення зв'язків і співвідносин між ними. Застосовують також методи: семіотичний (знаковий), психологічний, біографічний, метод моделювання.
Закони розвитку культури — сутнісні, стійкі, повторювані відносини, що об'єктивно існують між культуротворчими явищами, процесами, які відображають зв'язки між ними, особливості їх функціонування протягом певних періодів та епох існування людства. Розрізняють такі закони:
1) Закон єдності і різноманітності культур. Відповідно до закону культура — здобуток усього людства, вона втілює родову властивість людини і людства, національні культури народів внутрішньо єдині й одночасно самобутні, унікальні. Різноманіття і єдність культури — це об'єктивна реальність.
2) Закон спадкоємності і розвитку культури. Він проголошує, що культура є історичним успадкованим досвідом поколінь людського роду. Спадкоємність — основа розвитку культури, вона є важливою об'єктивною закономірністю.
3) Закон перервності і безперервності розвитку культури. Культура — складна система, яка у своєму розвитку перервна і одночасно безперервна. Кожна історична епоха людства, цивілізація має свій тип культури. Культури змінюються зі зміною цивілізацій. Це перервність. Однак стара культура не знищується. Кожна епоха в розвитку людства наслідує досягнення попередніх культур, поєднуючи їх у систему суспільних відносин. Перервність має відносний характер. Безперервність — абсолютний.
4) Закон взаємодії і співіснування різних, навіть суперечних культур. Взаємовплив, співробітництво культур — об'єктивна закономірність. З ним пов'язаний і п'ятий всезагальний закон розвитку культури.
5) Закон функціональної єдності і взаємозалежності існування природи, людини, культури у Всесвіті. Він говорить — технічні та технологічні досягнення культури нині набули такого розвитку, що являють собою небезпеку для самого існування людства і природи, планети Земля як частини Всесвіту.
Цивілізація (лат. — громадянський, державний, суспільний) — 1) ступінь суспільного розвитку, який іде після варварського етапу розвитку людства; 2) синонім культури; 3) рівень суспільного розвитку матеріальної і духовної культури.
СТРУКТУРА КУЛЬТУРИ
Культура — система складна і багатофункціональна. І все ж її можна структуризувати. Поділяють культуру за її носієм на світову і національну. Світова культура — це синтез досягнень усіх національних культур світу. Національна культура — культура певної нації, синтез культур її соціальних верств і груп, яка відзначається неповторністю, самобутністю мистецтва, звичаїв, господарства, тобто духовної і моральної сфери життя і діяльності.
За носієм культура поділяється на: міську, сільську, молодіжну, окремої людини, сім'ї.
За різновидом діяльності культуру поділяють на матеріальну, духовну і фізичну.
Матеріальна культура — це світ вироблених речей, культура праці і матеріального виробництва, культура побуту, культура житла, міста, села, культура ставлення до власного тіла.
Види матеріальної культури:
1) породи тварин, носії породи — самці і самиці;
2) сорти рослин — кількість культурних сортів постійно зростає;
3) культура ґрунтів — ґрунт — складний компонент — співвідношення живого і неживого, тому ставитися до нього слід дбайливо;
4) будинки і споруди — наочні елементи матеріальної культури (нерухомість, яка має бути збережена);
5) інструменти й устаткування — категорія, яка забезпечує всі види фізичної і розумової праці;
6) шляхи сполучення і транспортні засоби — єдиний комплекс, є ознаки нерухомості як у споруди і рухомості;
7) зв 'язок і його засоби — галузь матеріальної культури, яка охоплює пошту, телеграф, радіо, телезв'язок, телефон;
8) технології— мистецтво праці в усіх галузях діяльності. Культура технології виявляється в усіх видах матеріальної культури;
9) засоби нападу і захисту;
10) засоби масової комунікації',
11) засоби освоєння космосу;
12)одяг.
Духовна культура — складна багатофункціональна система, яка об'єднує в собі всю сферу духовної діяльності людини: науку, філософію, літературу, право, мораль, звичаї, традиції, спосіб мис-лення, відносини між людьми, групами, народами, ставлення до самого себе.
За змістом і впливом культуру поділяють на прогресивну і реакційну: культура як явище, що формує людину, може виховувати особистість як моральну, так і аморальну.
Є ще поділ за організаційними формами існування культури. До таких форм належать держава, школа, церква. Існує поділ за ознакою актуальності культури, яка характерна для кожної окремої епохи.
У культурі розрізняють також дві грані:
1) ціннісно-нормативну;
2) функціональну.
Цінності культури — це твори, норми культури, вимоги до кожного члена суспільства. Це моральні цінності, правові, етичні, релігійні норми.
Функціональна грань — це процес руху культури.
Функції культури. У багатофункціональній системі, якою є куль-тура, можна виділити найбільш значущі з них:
1) гуманістична, або світоглядна, — це функція людинотворча, функція людського духу, його пізнавальних вольових, чуттєвих, оцінних чинників;
2) пізнавальна — розкриває людині досягнення людства в історичному пізнанні світу;
3) транслятивна функція полягає в переданні історичного соціального досвіду поколінь;
4) ціннісно-нормативна (або регулятивна) функція реалізується через систему норм і цінностей;
5) перетворююча — полягає в перетворенні природи і людини через систему норм і цінностей;
6) інтегративна — виявляється в здатності об'єднувати людей, незалежно від їх світогляду, нації в певні спільноти, а народ — у світову цивілізацію;
7) семіотична — реалізується через функціонування певних знакових систем, мов, символів, специфічних знакових систем фізики, хімії, математики, музики, живопису і т. д.
Національний менталітет (лат. тепгіа — розум) — характеризує спосіб мислення життя народу, його душевний стан, інтелектуальну сферу, традиції, звичаї.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ КУЛЬТУРОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ ТА УЯВЛЕНЬ ПРО КУЛЬТУРУ
Античні уявлення. Найвідомішим є уявлення Полібія (201— 120 рр. до н. е.), суть яких полягає в тому, що розвиток суспільства відповідає круговороту явищ природи і підпорядкований діалектичній зміні державного устрою і культури.
Сучасник Полібія, китайський історик Сима Цянь (145—86 рр. до н. е.) розглядав історію як циклічний процес, рух по колу. Це концепція циклічного круговороту. В античному розумінні в основі культури був ідеал людини як мета культурного процесу. У центрі античного розуміння культури було визначення абсолюту божественного порядку речей.
Середньовічні християнські концепції. У даній концепції Бог є центром і творчою силою світобудови. Головне для людини — пізнання Бога через позбавлення гріховності, очищення і підготовка до справжнього життя — вічного. Аврелій Августин (354—430). На цій основі було розвинуто пізніше ряд богословських концепцій. П. Тілліх (1886— 1965), М. Бердяєв (1874—1948).
Просвітницькі концепції. У центрі концепції — розум, розвиток наук, мистецтв, виховання особистості. Освіта — основа гуманності (Ж.-Ж. Руссо, Г. Е. Лессінг, Й. Г. Гердер (1744—1803), Гегель (1770—1831)).
Еволюційні концепції культури. Представники цієї концепції наголошують на єдності людського роду, спільності всіх культур. Людство однорідне за природою, лише перебуває на різних ступенях розвитку культури (Л. Морган (1818—1881), Е. Тейлор (1832—1917)). Л. Морган вирізняє три етапи розвитку суспільства: дикість, варварство, цивілізацію.
Концепції культурних круговоротів. Представники цієї концепції М. Данилевський (1822—1885), О. Шпенглер (1880—1936), А. Тойнбі (1889—1975). М. Данилевський всесвітню історію культури поділив на 10 самобутніх культурно-історичних типів — єгипетський, індійський, іранський, германо-романський, грецький та ін. Він уважав, що слов'янський тип перебуває у процесі становлення. Культура виникає з етнографічного матеріалу, розвивається і рухається до завершення (смерті).
Функціональні концепції культури. За цією концепцією культура зводиться до біологічної природи людини, яка пристосовується до умов навколишнього середовища. Б. Малиновський (1884—1942) — засновник цього напряму.
Символічна концепція. Одним з її представників є Г. Сковорода, в основі його вчення про три світи є такі поняття: мікрокосм (людина), макрокосм (Всесвіт) і дух (Біблія) — символічний світ.
Є багато інших підходів до розуміння культури як процесу.
ПЕРВІСНА КУЛЬТУРА
Анімізм (від лат. апігпа, апітиз — душа, дух) — віра в існування душі і духів як причини явищ природи, віра в одухотвореність природи, в існування надприродних істот, що перебувають у якихось тілах.
Архаїка (від грец. агспа§05 — давній) — ранній етап розвитку мистецтва будь-якого стилю. Належить до раннього періоду єгипетського, давньогрецького мистецтва (для Греції з Х до VII ст. до н. е.).
Бронзова доба — період у розвитку людства, який характеризується винайденням і поширенням бронзових знарядь і виробів. Датується залежно від території. Для Середземномор'я ранній бронзовий вік охоплює період 2500—2000 рр. до н. е. Це час пірамід, період Древнього царства Єгипту, пізній вік — це час біблійної історії— від Авраама до Мойсея. В Україні бронзова доба — це перші століття II тисячоліття до н. е. до початку І тисячоліття до н. е., коли винайдено залізні вироби.
Залізний вік — період в історії людства, який розпочинається близько 1000 років до н. е., пов'язаний з розвитком металургії, заліза, залізних виробів і зброї. В Україні він поділяється на три періоди: перед-скіфський — до VIII ст. до н. е., скіфський — VII—III ст. до н. е., сармат-ський — II ст. до н. е. — IV ст. н. е.
Кам'яний вік — найдавніший технологічний період у класифікації розвитку людства, коли метал ще не був відомий, а знаряддя виготовлялось з каменю, дерева і кістки. Приблизне датування — понад 2 млн — до 6 тис. років тому.
Тотемізм — віра в існування тісного зв'язку між людиною чи якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, інколи рослин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени цього роду вірили, що походять від спільних з ним предків, є кровними родичами.
Фетишизм — віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, у те, що останні можуть якось допомагати людині. Фетишем може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше й спеціально виготовлений культовий предмет.
Магія — віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Магія поділялась на виробничу, шкідливу, охоронну, любовну, лікувальну.
Синкретизм — абсолютна недиференційованість, злиття, органічна єдність елементів як реалістичних, так і фантастичних. Синкретизм робить неможливим розмежування суб'єктивного і об'єктивного, уявного, того, що спостерігається, домислюваного в первісній культурі. Все це однозначно переживається і сприймається.
Міф — це пояснення явищ, вияв віри, що переживається як дійсність. У первісній культурі міф відбиває й узагальнює вірування, обґрунтовує моральні норми, доводить доцільність культів і обрядів, міс-тить практичні правила людської поведінки. Міф — це спроба людей осмислити своє буття, потреба передавати загальне через конкретне, це відбиття в людській свідомості закономірності й упорядкованості природи. Міф — це колективний досвід, мудрість предків. Міфологія — засіб самовираження людини. Це найдавніша форма проявів творчих здібностей людини.
АНТИЧНА КУЛЬТУРА (стислий словник імен та назв)
Аврора — римська богиня світанку, ранішньої зорі, грецька Еос. Адоніс — юнак, якого покохала богиня Афродіта, був убитий вепром. Адрастея — фрігійська богиня, її ім'я тлумачиться як Доля. Адрія — Адріатичне море; крім того, місто в Італії поміж гирлами річок Пота та Еч, колись на березі моря, а тепер далеко від нього.
Аїд, або Гадес, — ім'я володаря підземного царства (інше ім'я Плутона) і назва власне цього царства.
Акрополь — афінська фортеця на скелі 156 м заввишки, посередині міста Афін.
Алкмена — дружина Амфітріона, кохана Зевсом мати Геракла. Амазонки — войовниче плем'я жінок; під час Троянської війни допомагали троянцям проти греків.
Амброзія — страва богів, як нектар — їхній напій; тому що боги їдять амброзію, вони безсмертні і вічно юні.
Аполлон — син Зевса й Латони (Лето), ясний бог (Феб). Він переказує людям волю Зевса і карає неслухняних («Іліада», пісня 1); бог віщування та оракулів (див. Дельфи); бог поезії й музики, водитель муз. Пізніше його ототожнювали з богом сонця Геліосом.
Арго — корабель так званих аргонавтів, які пливли в Колхіду (країна на Чорноморському узбережжі) по золоте руно.
Аргос (первісне значення — приморська рівнина), або Аргея, Арголіка, Арголіда (жителі — аргеї, аргіви, аргосці), — країна на сході Пелопонесу з містами Мікени, Тірінф, Трозейн, Аргос (головне місто, Навплія, Лерна, Немея).
Аргус — силач, усе тіло якого було вкрите очима і якому Гера наказала стерегти Іо.
Аріадна — дочка критського царя Міноса й Пасіфаї. Покохавши афінського царя Фесея (Тезея), допомогла йому вибратися із заплутаних ходів Лабіринту, давши йому нитку, що вказувала дорогу («Аріад-нина нитка»).
Арістрід — афінський політичний діяч (540—486 рр. до н. е.), відомий як людина «справедлива», представник аристократичної партії.
Аркадія — центральна країна Пелопонесу, багата на ліси й пасовища (аркадські пастухи).
Артеміда — дочка Зевса й Лето, сестра Аполлона; римська Діана, богиня полювання, охоронниця незайманості, яка сама дала обітницю вічного дівування; разом з тим помічниця жінкам у пологах.
Асклепій — римський Ескулап, син Аполлона, бог лікування, покровитель лікарів.
Астрея — богиня правди, дочка Зевса й Феміди.
Афіна-Паллада (римська Мінерва) — дочка Зевса, богиня мудрості, наук і військової справи.
Афродіта — богиня краси й кохання. Народилися з морської піни, але звуть її дочкою Зевса; дружина кривого Гефеста, коханка Арея, охоронниця Паріса і взагалі троянців; від Анхіза в неї був син Еней, мі-фічний предок римського народу, через що вона сама зветься мати (римська Венера). Зветься також Кіпрідою (або Цітереєю) за іншим місцем її культу на о. Кіпрі, а також Кіфереєю (Цітереєю) і за головним місцем її культу, о. Кіферами (Цітера).
Ахеї (ахейці) — жителі Ахайї (правильніше Ахааі'О, у Гомера взагалі греки.
Ахаія (іноді Ахайя, Ахейя) — країна на північному заході Пелопонесу на узбережжі Корінфської затоки (жителі Ахеї).
Ахеронт — річка підземного царства.
Атлант — титан, що підтримує небесне склепіння.
Академія — заснована Платоном (385 р. до н. е.) релігійно-філософська спілка, так звана школа Платона (перша назва Гекадемія) походить від імені міфічного героя Академа. Академія проіснувала 916 років.
Брут — перший римський консул (590 р. до н. е.), що звільнив Рим від царів (Тарквініїв) і став, як каже легенда, першим оборонцем волі;
він стратив власних синів за участь у змові проти римської республіки.
Його нащадок Марк Юній Брут у змові з Кассієм та іншими виступив проти свого названого батька Юлія Цезаря, коли той став повновладним диктатором Риму. Після вбивства Цезаря у війні цезарійців
Антонія та Октавія (майбутнього імператора Августа) республікансько-сенатську партію подолано в битві під Філіппами (42 р. до н. е.), після чого Брут — «останній республіканець» — заподіяв собі смерть.
Бромій — одне з імен бога Вакха-Діоніса.
Беотія — країна в Середній Греції між Фокідою і Аттікою, з містом Фівами, горою Геліконом тощо.
Борей — північний вітер (римський Септенріон).
