ОЦІНКА МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ СИСТЕМИ БАНКІВ УКРАЇНИ
Міжнародний досвід розвитку ринкових економічних відносин свідчить про велику увагу спеціалістів, практиків, нау-ковців до поглиблення розуміння місця і ролі в цих відносинах системи бухгалтерського обліку та її основних складових — фі-нансового, управлінського і податкового обліку. Не залишаються поза увагою і напрями вдосконалення загальної інтегрованої об-лікової системи як взаємозв’язаних видів обліку: оперативного, статистичного та бухгалтерського. Загальновідомо, що ефективне функціонування підприємства будь-якої форми власності значною мірою залежить від урахування інформаційного впливу на процес управління, тобто від використан-ня особливого виду готового продукту — бухгалтерської інформації. Ця інформація має враховувати зміни всіх параметрів фінан-сово-господарської діяльності суб’єкта ринкових відносин, що можливо тільки за організації (через облікові механізми) чітко налагодженої системи обліково-аналітичного забезпечення про-цесу прийняття управлінського рішення. Слід визнати, що питання вивчення міжнародного досвіду з про-блеми формування високоефективної системи обліку у вітчизняній науковій практиці завжди пов’язувалося із необхідністю її рефор-мування. Проте за кілька останніх років це питання вийшло за межі теоретичних міркувань і стало на практичні рейки пошуку можли-вих напрямів удосконалення вже реформованої облікової системи. З усіх складових загальної інтегрованої системи обліку най-суттєвіших змін з огляду на досвід інших країн світу зазнала система «Бухгалтерський облік». У чинній ще донедавна системі обліку в Україні всі правила та норми визначались законодавчо. Існування централізованої пла-нової економіки, за якої пряма підзвітність знизу—вгору перед-бачала чітку відповідність методології обліку господарських опе-рацій нормативним правилам, облік фінансових результатів розглядався передусім як інформація для розрахунків з бюдже-том за податковими та іншими обов’язковими платежами. За таких обставин зникала, власне, основна ідея обліку як функції управління. Управлінська функція трохи активніше виявля-лась у внутрішньогосподарському госпрозрахунку, але теж тіль-ки за умови чіткого визначення центрів відповідальності та центрів витрат, бо навіть загальне управління господарським суб’єктом за адміністративно-командної форми господарювання здійснювалося централізовано. За такого підходу звітна інформа-ція так чи інакше мала відображати показники виконання плано-вих завдань, доведених «згори». Через те будь-які відхилення в обліку від нормативних правил класифікувалися як порушення його організації чи ведення. Більше того, затверджені облікові норми не передбачали обліковування активів та зобов’язань за реальними показника-ми їхнього стану. Найнаочнішим прикладом цього був так зва-ний касовий метод визначення результатів реалізації. Факт ре-алізації прямо пов’язувався з отриманням виручки (надходженням грошей за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги). Проте, як правило, між датою утворення доходу та датою реаліза-ції існує значний часовий проміжок, отже, несплачена сума в обліку фіксувалася як дебіторська заборгованість. Ця методика призводила до незбігу доходів і витрат у звітних періодах, тобто до викривлення реальних фінансових показників діяльності в цих періодах. Для потреб податкового законодавства визначалися три кла-сифікаційні групи витрат суб’єктів господарювання: 1) ті, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг; 2) ті, що здійснюються за рахунок чистого прибутку (прибут-ку після сплати податків); 3) ті, що проводяться за рахунок прибутку до оподаткування. У такий спосіб створювалась база для здійснення безумовного контролю за нарахуванням податкових платежів, чіткість та про-зорість ведення податкового обліку. У свою чергу, методики за-пису, класифікації та узагальнення рахунків бухгалтерського об-ліку через реєстрацію в грошовому вимірі змісту господарських операцій і подій було опрацьовано бездоганно. Однак цього, як показала практика діяльності спільних під-приємств в Україні, співпраця з міжнародними фінансовими ор-ганізаціями, виявилося замало. Широкий спектр програм співробітництва передбачав наяв-ність інформаційних технологій, орієнтованих на перспективу. У їхньому складі пріоритетного значення набували питання ре-формування бухгалтерського обліку та фінансової звітності. У всіх економічних виданнях з’явилася нова термінологія, роз-роблена на підставі міжнародних стандартів бухгалтерського облі-ку та звітності, концептуальних основ та принципів міжнародних стандартів обліку. Розпочалася підготовча робота до проведення змін у методиках обліку окремих операцій та в підходах до підго-товки і складання звітності. Проблема виявилась дуже складною. Питання про систему бухгалтерського обліку, про доцільність її поділу на фінансовий та управлінський, про необхідність змін, пов’язаних з переходом до МСБО, обговорювались протягом три-валого часу. По суті йшлося про зміст майбутнього закону Украї-ни про бухгалтерський облік, брак якого значною мірою затриму-вав перехід до нової облікової політики за принципами МСБО. Ще в травні 1992 року було видано Указ Президента України «Про пе-рехід України до загальноприйнятої в міжнародній практиці сис-теми обліку і статистики» [54]. Постановою Кабінету Міністрів від 4 травня 1993 року за № 326 затверджено «Державну програму пе-реходу на міжнародну систему обліку і статистики» та «Концеп-цію побудови національної статистики України» [55]. Гострота проблеми відкидала можливу практику «спроб і по-милок», а брак закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ускладнював процес реформування. А як ві-домо, всі норми фінансової звітності, чинні в міжнародній прак-тиці, повною мірою стосуються фінансового обліку, механізм дії якого в Україні не визнавався. Якщо в межі методик економічного аналізу фінансово-господарської діяльності банку внести проблеми його інформа-ційного забезпечення, то спектр методологічних підходів до обліку як основи цього забезпечення можна було б розмістити між двома полюсами: або опрацьована радянською банківсь-кою практикою регламентована система обліку, трохи скори-гована на методики обліку нових банківських операцій, або її демонтаж і цілковита заміна західними аналогами. Утім навіть такий «революційний» підхід до реформування не розв’язував проблем інтеграції банків України у світовий інформаційний простір. Врешті-решт за основний напрям реформування було взято зміну підходів до формування бухгалтерської інформації та вдос-коналення чинної системи обліку запровадженням міжнародних принципів його ведення. Конкретні методи створення національної системи обліку розроб-лялися з урахуванням потреб інформаційного забезпечення розвит-ку економіки ринкового спрямування та з орієнтацією на базові (концептуальні) основи міжнародного обліку. Вони знайшли відо-браження у «Програмі реформування системи бухгалтерського об-ліку із застосуванням міжнародних стандартів», яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706 [56]. Проте ухвалення цих документів зовсім не позбавило науковців права на висловлювання альтернативних думок, тим більше, що і закон і програма фактично значно звузили поняття системи обліку, привели її, сказати б, до «спільного знаменника». По суті, законо-давчо було визнано тільки категорію фінансового обліку. Хоч як дивно, але закон під фінансовим обліком розуміє саме бухгалтерський облік, що цілком суперечить принципу системності. Іще до ухвалення названих документів у банківській системі України було проведено велику підготовчу роботу в цьому плані. Як наслідок уже з 1 січня 1998 р. запрацювала оновлена, радика-льно реформована система обліку та фінансової звітності. Гостра необхідність переходу на норми і правила ведення міжнародного обліку та складання фінансової звітності поясню-ється передовсім такими обставинами: • вихід українських банків на міжнародний фінансовий ринок спричинив необхідність подання звітності до багатьох міжнарод-них фінансових організацій. Дотримання старої системи для фо-рмування звітних показників потребувало б численних пояснень і коментарів; • розбудова банківської системи за принципами, що забезпе-чують рентабельність, надійність та ліквідність кожного окремо-го банку, була б неможливою без реального відображення стану банківських активів, капіталу та зобов’язань, чого, як ми вже ба-чили, не забезпечувала стара система. Вибираючи концепцію реформування, Національний банк України не просто модернізував облік через використання в облікових процедурах певних положень міжнародних стандар-тів. Обсяг змін був настільки великим, що, по суті, визначив нову «ідеологію» обліку. Не завадить трохи докладніше роз-глянути ті блоки проблем, що їх успішно розв’язано в процесі реформування. Передусім змінено підходи до звітності. Саме це і можна вва-жати обов’язковою передумовою реформування облікової систе-ми комерційних банків. Далі (з огляду на потреби інформаційно-го забезпечення діяльності банку) здійснено такі зміни: • проведено організаційний поділ підсистеми «Бухгалтерсь-кий облік» КБ на фінансовий та управлінський; • запроваджено нову методику обліку банківських операцій, в основу якої було покладено механізми дії базових основ міжна-родних стандартів підготовки фінансової звітності, тобто методів нарахування доходів та витрат за звітними періодами; резервів для компенсування можливих втрат від активних банківських операцій; переоцінки матеріальних та нематеріальних активів з урахуванням ринкових цін на дату складання балансу; • розроблено та затверджено плани рахунків бухгалтерського обліку окремо для установ Національного банку та решти банків України; • по-новому вирішено питання організації аналітичного облі-ку через запровадження параметрів рахунків та контрагентів, що дало змогу щоденно отримувати зведену інформацію в розрізі показників усіх звітних форм. Методологія обліку за такого підходу прямо пов’язувалася із між-народними стандартами бухгалтерського обліку та фінансової звітно-сті. Проте методологічні зміни суттєво вплинули тільки на процедури фінансового обліку, забезпечивши передовсім якісно новий рівень і методологію контролю. Через оновлену систему обліку внутрішній контроль у банку реалізується безперервно в ході процесу управлін-ня. Підсистеми бухгалтерського обліку — фінансовий і управлінсь-кий облік — сприяють тому, що в полі зору контролю перебувають як окремі напрями діяльності, окремі операції за місцями їх виконан-ня, так і весь процес фінансово-господарської діяльності банку в роз-різі його структурних і функціональних підрозділів. Що вищою є ефективність функціонування облікової системи, то вищий рівень контролю і якість управління вона забезпечує. Усе це в комплексі є ознакою динамічного розвитку банку, зміц-нення його фінансової стійкості та надійності. Слід зазначити, що певні аспекти методології контролю без-посередньо залежать від організації та ведення управлінського обліку, який в цьому контексті можна назвати не тільки суто управлінським, а й бухгалтерським обліком. Саме його процеду-ри передбачають можливість ефективного контролювання закон-ності та ефективності банківської діяльності як щодо активних, так і щодо пасивних операцій. У сучасній літературі нерідко зазначається, що фінансовий облік служить потребам складання фінансової звітності, котра правдиво відображає фінансовий стан суб’єктів господарювання, тобто по-требам зовнішніх користувачів. Проте такий підхід заперечує управлінську роль фінансового обліку. Справді, фінансова звітність для зовнішніх користувачів є основною функцією фінансового об-ліку, але це стосується, головно, річної звітності. Однак у системі фінансового обліку, крім потрібних для річної звітності даних, фор-мується також значний обсяг інформації щодо поточного фінансо-вого стану банку, використання якої є необхідною умовою для при-йняття обґрунтованих управлінських рішень. Це означає, що результати діяльності банку за будь-якими наперед заданими пара-метрами паралельно контролюються підсистемою управлінського обліку. Банк як складна суспільно-економічна система для управління ним потребує якнайширшої інформаційної бази. Рівень організа-ції збирання та обробки інформації суттєво впливає на ефектив-ність управління. Межі формування інформаційної бази через механізми фінансового, управлінського та податкового обліку стають значно ширшими. Спеціалісти — управлінці під інформацією розуміють таку сукупність даних про зміни, що відбуваються як у самому банку (системі), так і в зовнішньому середовищі, котра зменшує рівень невизначеності знань щодо конкретного об’єкта (банку). У ході реформування обліку в банківських установах України формування інформації про реальний фінансовий стан банку визна-но пріоритетним напрямом. У зв’язку з цим отримана інформація перетворюється на важливий ресурс діяльності банку та набуває принципово нових властивостей: сформована інформаційна база не зменшується з часом, а постійно розширюється, створюючи в такий спосіб умови для нагромадження досвіду, сприяючи прийняттю ефективних управлінських рішень. Уже нині банки мають можли-вості для нагромадження величезних обсягів інформації. Суттєво на цей процес вплинуло те, що в ході виконання програми реформу-вання обліку на рівні Національного банку України було ухвалене рішення про створення бази відповідної економічної інформації як щодо діяльності кожного окремого банку, так і щодо банківської системи в цілому — депозитарію бази даних. Новий підхід до інформації як до високоефективного банків-ського ресурсу дає підстави вважати підсистеми бухгалтерського обліку трьома окремими інформаційними потоками, що в разі їх-нього збігу дають повне уявлення про стан і рух майна банку, грошових коштів, залучених і розміщених ресурсів, про зміни в структурі та обсягах капіталу та у фінансових результатах діяль-ності, про доходи й витрати. Нагадаємо, що об’єктивна достовірна інформація, добута об-ліковими процедурами кожної підсистеми інтегрованої системи «Бухгалтерський облік», є основною точкою перетину всіх еле-ментів господарського механізму системи «банк». Отже, в процесі реформування облікової системи банків її ціліс-ність не тільки не порушено, а навпаки — значно зміцнено за раху-нок конкретизації інформаційного навантаження кожної підсисте-ми. Такий поділ бухгалтерського обліку стосується тільки методик відображення змісту господарських операцій. З огляду на це у дальших дослідженнях під фінансовим, як і раніше, розумітимемо фі-нансовий бухгалтерський облік, а під управлінським — управлінсь-кий бухгалтерський облік. Вони різняться за характером і напрямами формування звітних даних. Так, головною метою фінан-сового обліку, на мою думку, є вимірювання ефективності управ-лінських рішень щодо напрямів використання коштів, а управлінсь-кого — удосконалення якості цих рішень, що в кінцевому підсумку веде до підвищення рівня прибутковості банку та окремих операцій, здійснюваних у процесі господарської діяльності. За такого підходу забезпечується самоконтроль за веденням банківського бізнесу та вибираються стратегічні напрями діяльності. Порядок та напрями ведення управлінського обліку визнача-ються внутрішнім документом кожного банку. Методика відо-браження змісту конкретних банківських операцій у підсистемі управлінського обліку залежатиме від організаційної структури банку і технології ведення банківського бізнесу. Загальні принципи ведення фінансового обліку, його норми і правила не заперечують і статті Закону України «Про бухгалтер-ський облік та фінансову звітність в Україні», хоч ці принципи, норми і правила було встановлено НБУ ще до ухвалення цього Закону. Так, у ст. 4 закону вказано, що бухгалтерський облік та фінан-сова звітність в Україні ґрунтуються на принципах: обережності; повноти; автономності; сталості; безперервності; нарахування та відповідності доходів; переваги сутності над формою; історичної собівартості; одного грошового вимірника; періодичності [38]. Законодавче визнання цих принципів передусім свідчить, що механізм їх застосування підлягає певній державній регламента-ції, хоча б з допомогою єдиного підходу до виконання фінансової звітності. За змістом у системі регулювання фінансового обліку можна виділити два аспекти: правовий і методологічний. Правовий аспект охоплює питання фінансового обліку як функції управління банком. Він регламентує права та обов’язки структурних підрозділів банку (відділів, управлінь, департамен-тів, філій, безбалансових відділень). Загалом вони стосуються окремих складових облікової політики, а саме: документообороту та технології оброблення облікової інформації; переліку прав працівників банку на підписання документів; порядку проведен-ня інвентаризації статей балансового звіту; контролювання внут-рішніх банківських операцій; бюджетування структурних підроз-ділів; реєстрації договорів, поточних рахунків клієнтури. По суті, у цьому і полягає новий підхід до регулювання. Методологічний аспект системи регулювання фінансового об-ліку реалізується передусім через стандарти. У них описуються методологічні принципи, альтернативні методики обліку, наво-диться тлумачення основних термінів і понять. Певна річ, принци-пи є правилами, якими слід керуватися за вимірювання, оцінки та реєстрації господарських операцій і відображення результатів цих операцій у фінансовій звітності. Єдність таких правил (принципів) у всіх галузях економіки є підставою для опрацювання спільних підходів до формування звітності. Інша річ, що звітність банків з огляду на їхню специфіку суттєво відрізняється від звітності інших суб’єктів господарської діяльності. Стаття 11 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» визна-чає, що форми фінансової звітності підприємств і порядок їх запо-внення встановлює Міністерство фінансів, а для банків — Націо-нальний банк України за обов’язкового погодження (як для підприємств, так і для банків) з Державним комітетом статистики України [38]. За умов функціонування реформованої моделі обліку в банках система регулювання, з одного боку, забезпечує єдність бухгалтерської методології через однаковість форм і методів фі-нансового обліку, а з другого — гарантує бухгалтеру свободу ви-бору облікових рішень, адекватних ситуації. Ясна річ, що за такого підходу банк передовсім мусить визначи-ти свою облікову політику, зафіксувавши її провідні принципи в спеціальному внутрішньому документі. Його зміст становить до-кладний опис прийомів і методів фінансового обліку, що їх застосо-вують на практиці в конкретному банку, технологій опрацювання облікової інформації та документообороту. Визначення змісту облі-кової політики — це складна й дуже відповідальна робота. Струк-туру облікової політики, на мій погляд, належить формувати з ура-хуванням змісту «Положення про організацію бухгалтерського об-ліку та звітності в банківських установах України». Її доцільно по-ділити на дві окремі частини. Перша дає опис системи обліку конк-ретного банку. Тут необхідно навести основні класифікаційні ознаки фінансового та управлінського обліку, визначитися щодо відповідальності за організацію бухгалтерського обліку. Важливо врахувати, що конкретні банківські операції можуть виконувати працівники будь-якого структурного підрозділу банку, але це має бути зафіксоване в їхніх функціональних (посадових) інструкціях. Найважливішим елементом першого розділу облікової політики, на мій погляд, є опис принципів обліку та методів оцінки статей звіт-ності, а також фактів, що стосуються змін в обліковій політиці. Активи і зобов’язання треба оцінювати в такий спосіб, щоб наявні фінансові ризики не переносилися б на наступні звітні періоди. Пере-дусім тут ідеться про механізм дії принципу резервів та переоцінки активів за поточною (ринковою) вартістю (принцип переоцінюван-ня). Доходи та витрати банку треба обліковувати за принципом нара-хування. Важливе місце в обліковій політиці належить опрацюванню графіка документообороту та організації аналітичного обліку. З огля-ду на те, що процедури бухгалтерського обліку не запобігають мож-ливому ризику, облікова політика має включати опис внутрішнього банківського контролю як сукупності процедур, що забезпечують до-тримання персоналом положень внутрішніх і зовнішніх нормативних документів та достовірність і повноту інформації. Фактично облікова політика має відображати всі особливості обліку. Головний бухгалтер може аргументувати власні рішення в процесі будь-якої перевірки з огляду на принцип «переваги економічного змісту над формою». Друга частина облікової політики — це опис конкретних способів бухгалтерського обліку, що забезпечують відображення змісту господарських операцій, здійснюваних банком. Окремо слід передбачити правила оформлення первинних документів за всіма можливими операціями, а також робочий план рахунків. Чи означає це повернення до централізованих методів регу-лювання бухгалтерського обліку? Зовсім ні, хоч певні елементи цього регулювання чинні й нині. Українська система регулювання бухгалтерського обліку уяв-ляється чотирирівневою. Перший рівень включає законодавчі акти, Постанови Кабінету Міністрів, Укази Президента з питань обліку та його організації. Другий рівень — це національні положення (стандарти) бух-галтерського обліку. Третій рівень репрезентований методичними вказівками, зміст яких розкриває методичні підходи до організації та ведення обліку за конкретними видами діяльності: підприємницької, банківської, страхової, бюджетної. По суті, йдеться про нормативні вказівки з обліку Національного банку України, Міністерства фінансів, галу-зевих міністерств та відомств. Їх підготовка здійснюється з ураху-ванням особливостей діяльності СГД, технології виробництва, спе-цифіки послуг, що надаються, та характеру виконуваних робіт. Що стосується порядку ведення обліку конкретним суб’єктом господарювання, то він регламентується його власною обліковою політикою з урахуванням норм і правил, визначених документа-ми перших трьох рівнів регулювання. Облікова політика надає СГД право на вибір будь-якого із дозволених та описаних альтернативних варіантів обліку. Тут варто вести мову про четвертий рівень регулювання бухгалтерського обліку. Основним документом вищого (першого) рівня визнається За-кон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Саме дотримання положень Закону всіма господарсь-кими структурами забезпечує однотипне ведення обліку майна, зобов’язань і господарських операцій, складання і подання порі-внянної і достовірної інформації про їх майнове становище, про доходи та витрати, а також складання відповідної бухгалтерської звітності, необхідної користувачам. Зрозуміло, що облікова політика як сукупність принципів, ме-тодів і процедур, що використовуються для складання і подання звітності, будується відповідно до концептуальних основ МСФЗ, визнаних за основні у ст. 4 Закону. Визначальним на цьому рівні є також податкове законодавство. Ще донедавна визначити межі другого рівня регулюван- ня було неможливо за браком такої економічної категорії, як на- ціональні положення (стандарти). Як зазначено у ст. 7 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», розроблення національних поло-жень (стандартів) бухгалтерського обліку і фінансової звітності, інших нормативно-правових актів щодо ведення обліку та скла-дання фінансової звітності здійснює методологічна рада, яка діє на громадських засадах як дорадчий орган при Міністерстві фі-нансів України. Регулювання обліку на цьому рівні відбувається з метою: • уніфікації правил ведення бухгалтерського обліку для всіх підприємств, що сприяє захисту інтересів користувачів фінансо-вої звітності; • удосконалення процедур бухгалтерського обліку та фінан-сової звітності. У процесі активної співпраці Федерації професійних бухгал-терів і аудиторів України та методологічної ради при Міністерст-ві фінансів України набули юридичної сили після реєстрації у Міністерстві юстиції положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО) (дод. 5). В основі їх побудови — концептуальні принципи, правила, норми міжнародного обліку і фінансової звітності. Зрозуміло, що між вітчизняними П(С)БО і міжнародними ста-ндартами є певні відмінності, зумовлені конкретними якісними відмінностями економічного життя. Водночас провідні принципи МСБО в П(С)БО враховано повною мірою. Міжнародні стандарти, які розробляються Комітетом з міжна-родних стандартів фінансової звітності (КМСФЗ), охоплюють весь комплекс господарських операцій СГД, містять принципові підходи до їхнього обліку, вартісної оцінки та відображення ре-зультатів у фінансовій звітності [57], що підтверджує факт пере-ходу України до ведення обліку за міжнародними правилами. Механізми дії і застосування цих принципів досить повно ви-світлено в сучасній літературі з питань обліку (перелік чинних МСБО наведено в дод. 6). Зазначимо, що тією чи іншою мірою вони застосовувались і в колишній практиці обліку господарських операцій за винятком най-головнішого — принципу нарахування. Його суть полягає в тому, що підсумки господарських операцій визначаються тоді, коли вони відбуваються (а не тоді, коли має місце факт отримання чи сплати грошових коштів). Це забезпечує точне відображення результатів за фактами здійснених операцій у підсистемі фінансового обліку та у фінансовій звітності саме тих періодів, до яких вони належать. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі події, пов’язані з отриманням грошових коштів, але й про зобов’язання сплати чи можливість одержання ресурсів у майбутньому [58, c. 16]. Інформація щодо майбутніх подій є найкориснішою для при-йняття користувачами ефективних економічних рішень. Зміст як МСБО, так і П(С)БО прямо не стосується облікових процедур щодо банківських операцій. Тільки МСБО 30 торкаєть-ся порядку розкриття інформації у фінансовій звітності банків і аналогічних фінансових інститутів. Однак МСБО визначають за-гальні підходи до ведення обліку, збережені в усіх чинних нор-мативних документах НБУ, що обов’язкові до виконання банка-ми України. Те саме стосується складу форм та показників банківської фінансової звітності. Визначаючи критерії загальних характеристик принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, слід ураховувати їхній вплив на формування показників фінансової звітності. Принципи, на яких ґрунтуються як МСБО, так і національні П(С)БО, об’єднано однією ідеєю — процесом підготовки фінан-сової звітності та формування її показників. Отже, норми обліку спрямовано на підвищення якості звітності, а тим самим на вста-новлення певних її стандартів, насамперед відкритості, прозорос-ті та підзвітності. Поняття прозорості стосується принципів формування середо-вища, в якому інформація про певні умови, рішення і дії стає до-ступною, зрозумілою і очевидною для всіх учасників ринкових відносин. Відкритість стосується процесу і методології подання інфор-мації, вона передбачає оприлюднення стратегічних рішень банку через своєчасне їх повідомлення всім заінтересованим особам. Підзвітність стосується задоволення потреб учасників ринку, передовсім органів влади, щодо встановлення відповідальності банку за свої дії і здійснювану політику. Прозорість є однією з передумов стратегії розвитку для трьох основних груп учасників ринку, а саме: позичальників і позико-давців, емітентів і інвесторів, органів державної влади і міжнарод-них фінансових інститутів. Нині ці стандарти підготовки фінансової звітності впровадже-но в банківську практику в процесі реформування обліку. Утім це ще не означає, що механізми їхньої дії вже повною мі-рою враховуються банками в процесі здійснення власної облікової політики. Насамперед це стосується прозорості та підзвітності. Ринкові відносини в банківському секторі формуються за умов агресивної конкуренції, що виявляється як у відкритих, так і в прихованих формах. Боротьба з конкурентами потребує постійної уваги, ретельного аналізу і контролю керівництвом банку всіх напрямів банківської діяльності. З огляду на це прозорість фінансової звітності як базо-вий стандарт її підготовки та оприлюднення заходить у супереч-ність із потребою закрити для «невтаємничених» певні аспекти ді-яльності. По суті, закритість інформації є необхідним елементом посилення влади керівництва банку, оскільки вона дає змогу: по-перше, приховати некомпетентність тих, хто несе відпові-дальність за прийняті рішення; по-друге, приховати реальні результати стратегії розвитку банку. Варто також узяти до уваги ту обставину, що в Україні бан-ківська діяльність зазвичай здійснюється за умов загальної неви-значеності економічної ситуації. Отож, домогтися повної відкри-тості діяльності банку для зовнішнього середовища так само складно, як і забезпечити його повну поінформованість щодо дій конкурентів. Таким чином, на даному етапі функціонування реформованої облікової системи банків України базові стандарти фінансової звітності — прозорість, відкритість та підзвітність — мають об-межене застосування, причому не тільки через названі причини, а й з огляду на традиційну практику закритості інформації, що була характерною для всього періоду діяльності колишнього Держбанку СРСР. Досягнення повної прозорості фінансової звітності не є само-ціллю кожного конкретного банку. Однак вона збільшує еконо-мічну віддачу залучених ресурсів, а також сприяє активізації дія-льності міжнародних фінансових ринків. Ясна річ, прозорість як стандарт не в змозі змінити природу банківського бізнесу з притаманною їй ризиковістю, а також за-побігти реагуванню міжнародного ринку на негативні тенденції, що виникають в окремих країнах через недостатньо успішну бан-ківську діяльність. Більше того, автори практичного посібника з «Міжнародних стандартів фінансової звітності», підготовленого Міжнародним банком реконструкції і розвитку [59, c. 2], указують на очевидну суперечність між прозорістю і конфіденційністю, що особливо притаманне банківській діяльності. Побоювання розголошення конфіденційної інформації, якою могли б скористатися конкуренти, стримує банки від повної відкритості. Проте на думку тих самих авторів прозорість і повна відкри-тість інформації, якщо вони стануть обов’язковою нормою, кі-нець кінцем будуть вигідними для всіх учасників ринку, навіть коли перехід до такої норми створюватиме протягом певного ча-су незручності для окремих СГД, особливо банків. Зрозуміло, що тільки ретельне дотримання стандартів звіт- ності, зокрема відкритості та прозорості, роблять її доступною для інтерпретації. Будь-який банк володіє набагато більшим об-сягом інформації, аніж той, що його включено до звітності. Че-рез це можливість надання інформації, що збільшує прозорість фінансової звітності, треба досить ретельно оцінювати з погля-ду чистої вигоди, що зазвичай пов’язується з можливим при-пливом інвестиційних коштів до банку. Цей приплив збільшува-тиметься, коли вкладники матимуть змогу ретельно стежити за діяльністю конкретного банку на ринку банківських послуг, а акціонери та службовці — за якістю прийнятих корпоративних рішень. Більша прозорість спонукує до поліпшення економічних рішень, що приймаються як на рівні банку, так і на загально-державному рівні. Прозорість сприяє також поліпшенню звіт-ності, внутрішньобанківської дисципліни і банківського ме- неджменту. Про визначальне значення стандарту прозорості для підготовки фінансової звітності свідчать документи Базельського комітету з банківського нагляду та регулювання. Зокрема у вересні 1998 р. бу-ло схвалене резюме за доповіддю виконавчої ради Комітету про способи збільшення прозорості банківської діяльності [60, c. 4]. Автори доповіді рекомендують банкам у фінансових звітах та інших матеріалах, що публікуються, своєчасно надавати інфор-мацію, яка сприятиме оцінці учасниками ринку діяльності цих банків. У доповіді виокремлюються шість категорій інформації, кожна з яких має бути чітко сформульованою із достатньою мі-рою деталізації, що загалом сприятиме досягненню задовільного рівня прозорості банківської діяльності в цілому: • фінансові результати діяльності; • фінансовий стан, включаючи показники достатності капіта-лу, платоспроможності і ліквідності; • стратегія і практика управління ризиками; • ризики, включаючи кредитний, ринковий ризики, ризик втра-ти ліквідності, а також операційний, правовий та інші ризики; • облікова політика; • основні дані про підприємницьку діяльність, управління і корпоративне керівництво. Як бачимо, ці категорії інформації виходять за межі процедур власне бухгалтерського обліку, що додатково підкреслює прин-ципове значення прозорості банківської діяльності. Необхідність у досягненні належного рівня прозорості в Україні великою мі-рою пов’язують з тим, що вітчизняні банки здійснюють нині ве-ликомасштабні міжнародні операції, а поряд із традиційними на-прямами банківської діяльності вкладають значні кошти в цінні папери та в страховий бізнес. Діапазон послуг, що надаються, пе-редбачає надзвичайно складні контракти, а банки безпосеред- ньо перетворюються на розгалужені організаційно-управлінські структури. У процесі реформування облікової системи банків було усу-нено багато негативних моментів. Так, у процесі переходу «… на систему обліку згідно з ви-могами міжнародних стандартів розходження балансів стано-вили від одного до трьох мільйонів гривень у малих комерцій-них банках і до 100 млн грн. у великих» [61, с. 1]. Певна річ, на такі значні суми відхилень жодною мірою не вплинули зміни плану рахунків, оскільки перехідні таблиці забезпечили пере-несення залишків зі старих на нові балансові рахунки. Основ-ною причиною розходження стала зміна методології обліку через запровадження обліку операцій за методом нарахування, резервів та переоцінювання активів. У процесі переходу на но-ву систему банки виконали значні контрольні процедури засо-бами інвентаризації кредитного та інвестиційного портфелів, коштів у розрахунках, передусім дебіторської заборгованості. Загалом спостерігалося значне зниження вартості активів за рахунок формування резервів за неякісними їх елементами, тобто сумнівними та безнадійними щодо погашення сумами. Переоцінка основних засобів супроводжувалася відповідним зростанням обсягу капіталу банку. Варто до цього додати, що інформаційні потреби заінтересо-ваних осіб у сфері банківського бізнесу зростають і зростати-муть надалі в міру просування України по шляху ринкових пе-ретворень. З огляду на це механізм упровадження в процесі реформуван-ня бухгалтерського обліку в Україні категорії «фінансова звіт-ність», на мою думку, можна розглядати як комплекс заходів, що спричинили зміну підходів до формування укрупнених показни-ків діяльності суб’єктів господарювання. Норми її підготовки та подання визначено змістом вітчизняних положень (стандартів) бухгалтерського обліку П(С)БО. Це означає визнання фінансової звітності елементом процесу підвищення рівня економічної робо-ти на підприємстві, що безумовно відповідає умовам ринкових відносин. Складання фінансової звітності для зовнішніх користувачів, безперечно, є функцією фінансового обліку. Процедури фінансо-вого обліку мають забезпечити користувачів своєчасною та зна-чущою інформацією про банк, як, зрештою, і про будь-яке інше підприємство (організацію)
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЦІНКА МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ СИСТЕМИ БАНКІВ УКРАЇНИ» з дисципліни «Бухгалтерський облік у банках: методологія і практика»
