Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним у про-блемі інфляції. Це можна пояснити не тільки значною множинністю чинників, що спричинюють тиск на ціни, а й досить складними і рі-знонапрямленими соціально-економічними і політичними наслід-ками інфляції. Для одних економічних структур та соціальних груп інфляція може виявитися дуже «дохідною справою», а для інших — надто збитковою. Тому захисники інтересів перших шукатимуть об’єктивні причини інфляції, щоб виправдати інфляційну політику, а виразники інтересів других звинувачуватимуть у свідомому роз-кручуванні інфляції у фіскальних цілях. Об’єктивне з’ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроб-лення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції. У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння І. Фішера» M • V = Q • P. Середній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд: , тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), прискоренням обігу грошей (V) і скороченням фізично-го обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей ви-знається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одно-часно. Амплітуда коливання Q визначається більш об’єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирі-шальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей. Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської шко-ли. Найвідоміший представник сучасного монетаризму М. Фрідман єдиною причиною інфляції вважає надмірну пропозицію грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і плато-спроможний попит. Піднімається ринкова планка зростання цін. Ця залежність сьогодні набула найширшого визнання. Мало хто з сучасних дослідників інфляції утримується від то-го, щоб не навести графічну залежність між зростанням цін і ма-си грошей на прикладі великої кількості країн і протягом трива-лого часу Зростання маси грошей, % Рис. 5.1. Графік взаємозв’язку між середніми темпами зростання цін та середніми темпами зростання маси грошей у восьми країнах протягом 1980—1990 рр. З цього графіка видно, що країни з найвищими темпами зрос-тання М протягом тривалого часу мали і найвищі темпи інфляції. Звідси робиться висновок, що перше з цих явищ є причиною дру-гого. З цим висновком у принципі погоджуються як монетаристи, так і кейнсіанці. Розходження між ними починаються, коли аналізуються причини зростання пропозиції грошей. Монетаристи вважа-ють, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямову-вати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною й інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон’юнктури ринку. Якщо ж монетарна політика націлюється на забезпечення високої зайнятості та економічного зростання, то неминуче почне зростати пропозиція грошей і маса їх в обороті, що спричинить підвищення попиту і цін на товарних ринках, тобто інфляцію. Така монетарна політика набуває інфляційного характеру. Отже, за монетаристською концепцією, для розгор-тання в країні інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити інфляційну монетарну політи-ку, насамперед політику грошового стимулювання зайнятості й економічного зростання. Відмовившись від такої політики, во-ни зупинять інфляцію. Монетарна політика може стати інфляційною також у випа-дку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Як зазначалося в розділі 4, при монети-зації бюджетного дефіциту фіскальними методами чи за раху-нок державних запозичень на грошовому ринку маса грошей в обороті не змінюється, а отже, обсяг попиту на ринках не зрос-тає. Якщо ж для цих цілей буде використано емісію — прямо чи посередковано (через викуп центральним банком цінних паперів держави на вторинному ринку), пропозиція грошей зросте, попит і ціни на товарних ринках збільшаться. Розпоч-неться інфляційний процес, який поглиблюватиметься доти, доки монетарні політики будуть допускати монетизацію дефі-циту за рахунок емісії. Ніяких інших чинників інфляції, крім проведення органа- ми монетарного управління інфляційної політики, спровоко- ваної їхнім бажанням підтримати високу зайнятість, економіч-не зростання та монетизацію бюджетного дефіциту, представ-ники монетаристської теорії не визнають. Тим самим усю відповідальність за інфляцію в країні вони покладають на ці органи. Якщо при зрівноваженості попиту (По) і пропозиції (Пр) на товарних ринках у точці 1, якій відповідає рівень цін Р1, органи монетарного управління вирішать проводити більш ліберальну грошово-кредитну політику, щоб за рахунок збільшення пропо-зиції грошей забезпечити високу зайнятість чи монетизувати бю-джетний дефіцит, то крива попиту на товари неминуче переміс-титься з позиції По1 у позицію По2. Це може викликати короткочасне зростання обсягів виробництва і зайнятості (до Qn), й установиться нова точка рівноваги між попитом і пропозицією — 2, якій відповідатиме вищий рівень цін — Р2. Зростання зайнятості і заробітної плати призведе до подорожчання робочої сили, що спричинить скорочення виробництва і пропозиції. Крива пропо-зиції Пр1 поступово зміститься вліво, в положення Пр2, устано-виться нова точка рівноваги — 3 і новий, ще більш високий, рі-вень цін — Р3 (при попередньому фізичному обсязі виробництва). Цей процес буде продовжуватися доти, доки орга-ни монетарного управління робитимуть нові спроби за рахунок емісії забезпечити високу зайнятість і економічне зростання. У країні розпочнеться інфляція, зупинити яку можна лише відмо-вою від інфляційної монетарної політики. Кейнсіанці сьогодні принципово погоджуються з тезою моне-таристів, що інфляція розвивається лише при тривалому зростан-ні пропозиції грошей, можливому за ліберальної грошово-кредитної політики. Вони вже не заперечують, що дія затратних чинників інфляції, які, на їхню думку, є ключовими, може призвес-ти до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швид-кого і тривалого зростання пропозиції грошей. Їх аналіз розвитку інфляційного процесу теж вписується в рамки переміщення кривих попиту і пропозиції, показаних на рис. 5.2. Відмінність їхньої пози-ції від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошо-во-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а пер-шопричинами — чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозиції. Тому, на їхню думку, неможливо ефективно вирішити проблему стримування інфляції лише ужорсточенням монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до її першопричин. На перший погляд, ці розбіжності в поглядах монетаристів і кей-нсіанців щодо причин інфляції можуть видатися несуттєвими, пов’язаними лише з політичними аспектами діяльності уряду. Наспра-вді це не так. Ця відмінність має важливі практичні наслідки. З позиції монетаристів випливає той висновок для практики, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для того, щоб економіка самостійно мо-гла подолати кризу. З позиції кейнсіанців можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутрі-шніх суперечностей економіки і мусить бути настільки лібераль-ною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на необхідному рівні. Тому прибічники кейнсіанських поглядів легко виправдовують емісію грошей для монетизації бюджетного дефіци-ту, підтримання високої зайнятості, зростання виробництва тощо. Й уряди нерідко користуються таким виправданням, проводячи яв-но інфляційну політику, як це було в Україні в 1991—1993 рр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ» з дисципліни «Гроші та кредит»
