Господарські товариства є організаційно-правовою формою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності суб'єктами цивільного права (фізичними і юридичними особами) для спільної діяльності з метою одержання прибутку. Товариства створюються і діють на основі Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 p.', який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права та обов'язки 'їх засновників і учасників. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Всі вони згідно зі ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" є юридичними особами, одноособовими власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб'єктом права власності господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишалась після ліквідації товариства (ліквідаційну квоту). Основною особливістю за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права і яка становить основну рису майнових відносин у господарських товариствах, є можливість добровільного об'єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб'єкта господарської діяльності. Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільні ознаки: 1) договір учасників як підстава виникнення; 2) наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової, самостійної організації; Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682; 1992. — №48.-Ст. 662; 1993.-№51.-Ст.480;1994.-№3.-Ст.11;1995.-№14. — Ст. 90; 1995. - № 14. - Ст. 93.
3) виникнення права власності товариства в цілому (при збереженні прав учасників зобов'язального характеру) на майно, передане учасниками або одержане в результаті власної господарської діяльності; 4) наявність комерційної мети діяльності (одержання прибутків, а не досягнення результатів соціально-культурного характеру); 5) необхідність особистої участі члена товариства в діяльності даної організації. Об'єктом права власності господарського товариства відповідно до ст. 26 Закону України "Про власність"1 і ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" є: — грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність; — виготовлена продукція; — доходи, одержані від господарської діяльності; — майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Оцінка вкладів здійснюється в порядку, передбаченому статутними документами, якщо інше не передбачено законодавством України. Закони України "Про власність" і "Про господарські товариства" надають право учасникам цих товариств вносити як склад майнові права, а саме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому разі право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає лише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном. Вкладом також можуть бути об'єкти інтелектуальної власності, які також піддягають оцінці учасниками товариства.
Враховуючи певні особливості такого господарського товариства, як акціонерне, законодавець окремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності. Відповідно до ст.25 Закону України "Про власність" об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Акціонерним товариством згідно зі ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, що їх випускає акціонерне товариство, розповсюджуються шляхом або відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах (відкрите акціонерне товариство), або лише між засновниками (закрите акціонерне товариство). Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками акціонерного товариства нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників і учасників. Вклади являють собою фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Види вкладів і порядок оцінки визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законом. Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування тощо. Юридичними підставами виникнення права власності гос
подарських товариств є відповідні договори, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства. В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери — на умовах договору купівлі-продажу акцій. Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності, інших дій, не заборонених законом. Товариство стає власником майна на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, кредитних та ін.). Відповідно до ст. 25 Закону України "Про власність" однією із підстав виникнення права власності є перетворення державних підприємств на акціонерні товариства за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Особливості перетворення державних підпри--ємств на акціонерні товариства в процесі приватизації визначені законами України "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р. та "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 p. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. № 1099 затверджено Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств зі змінною формою власності у відкриті акціонерні товариства. Особливості створення відкритих акціонерних товариств шляхом корпоратизації визначені Указом Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15 червня 1993>р. та Положенням про корпоратизацію підприємств, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 p. № 508. Особливості порядку створення відкритих акціонерних товариств (ВАТ) у процесі корпоратизації та приватизації полягають у тому, що засновником таких товариств виступає лише одна особа — орган, уповноважений управляти державним (комунальним) майном — за корпоратизації чи орган приватизації (орган місцевого самоврядування — щодо відчуження комунального майна) — за приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів. 14 9-321
Єдиним установчим документом такого товариства є ста»-тут. Своєрідний компроміс між корпоратизацією та приватизацією — це створення змішаних ВАТ у процесі приватизації, започатковане вищезгаданими законами, що передбачають за приватизації певних категорій підприємств залишати контрольний пакет акцій у власності держави. Згідно з п. 2 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р. у процесі великої приватизації на базі майна державних підприємств допускається створення лише ВАТ, за винятком радгоспів і деяких інших категорій державних підприємств агропромислового комплексу, які в процесі приватизації на вибір трудового колективу (загальних зборів) перетворюються або на колективне сільськогосподарське підприємство, або на ВАТ. Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділяється на фонди. В обов'язковому порядку створюються статутний і резервний (страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов'язковим є фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку. Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або установчими документами товариства. Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладів учасників у майно при створенні товариства длй забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами. ) Для окремих видів господарських товариств законодавець встановив визначені розміри і порядок створення статутноґб капіталу. ( Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств становить суму, еквівалентну 1250 мінімаль»-ним заробітним платам, а для товариств з обмеженою відповідальністю — 100 мінімальним заробітним платам (статті 24 і 52 Закону України "Про господарські товариства"). f Крім мінімального розміру статутного фонду, законодаві-ством (частини 3 і 4 ст. 13 Закону України "Про господарські товариства") встановлюються певні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний фонд (заборо* няється використовувати для цього бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юридичних осіб — засновників
відкритих AT ("""гій фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою). Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст. 14 Закону України "Про господарські товариства" він не може бути меншим 25 відсотків статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку і використовується для покриття непередбачених витрат і збитків. Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зобов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, способами і в строки, які передбачені статутними документами. Так, до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. Статутний капітал AT на етапі передплати має бути оплачений на певну суму — як мінімум на 10 відсотків на момент проведення установчих зборів — на ЗО відсотків у ВАТ і на 50 відсотків у ЗАТ, а повністю — до закінчення першого року від моменту заснування. Статутний фонд поділяється на частки учасників і відповідно розподіляються прибутки і збитки товариства. Відповідно до п. "б" ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Такі частки можуть у встановленому законом і статутом порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому товариству. Згідно зі ст. 53 вищезазначеного закону учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. 14*
Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учасникові. Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам. При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування повертається в натуральній формі без винагороди (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). Частки учасників у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців (у зв'язку зі смертю) і до правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові правонаступника (спадкоємця) вступити' до товариства або відмові товариства прийняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій .або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню (ст. 55 Закону України "Про господарські товариства"). У період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій). AT має право збільшувати статутний фонд, якщо
всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за мінімальну. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Слід мати на увазі, що AT забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю. Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Рішенням AT про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними але не раніше як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом. AT відшкодовує власникові акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Слід зазначити, що статутний фонд у товариствах характеризує межі відповідальності власне товариства і його членів. У повних товариствах усі "товариші" несуть обмежену солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. У командитному товаристві її несе певний відсоток вкладників, а в товаристві з обмеженою відповідальністю для членів товариства розмір їх відповідальності за боргами товариства пропорційний відсотку їхнього внеску до статутного фонду товариства. Як суб'єкт права власності, господарські товариства здійснюють свої правомочності з володіння, користування і розпорядження належним їм майном через органи управління в порядку, передбаченому законом і статутними документами. Відповідно до ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" нині вищим органом акціонерного товариства є загальні збори, які визначають: 1) основні напрями діяльності товариства; 2) порядок покриття його збитків.
Крім того, загальні збори затверджують такі правові акти: 1) бізнес-плани та звіти про виконання їх; 2) звіти правління про річні результати діяльності товариства і дочірніх підприємств; 3) звіти і висновки ревізійної комісії; 4) порядок розподілу прибутку; 5) договори (угоди), укладені на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. До компетенції зборів належить питання придбання товариством своїх акцій. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Виконавчим органом AT, який здійснює керівництво його поточноюі діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання діяльності AT, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та організує виконання їхніх рішень (ст. 47 Закону України "Про господарські товариства"). Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія. В AT може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контрольні функції у сфері управління та у сфері господарської діяльності товариства. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів на спостережну раду може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, до компетенції яких належить: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про виконання їх; 2) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку; 3) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; 4) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 5) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган — колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа в кількості не менше 3 осіб. Відповідно до ст. 68 Закону України "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконують від імені та в інтересах товариства. Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з управління справами товариства (ст. 81 Закону України "Про господарські товариства"). § 4. Право власності господарських об'єднань Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 3) надає підприємствам право об'єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну та інші види
діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Об'єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують їх засновники або власники. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об'єднання зберігають права юридичної особи. Відповідно до п. З ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Отже, господарське об'єднання являє собою складну організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа. Будучи юридичною особою, господарське об'єднання є власником майна, яке юридичне відокремлене від майна його членів. Особливості відносин власності господарських об'єднань виявляються в тому, що майно, яке стає власністю об'єднання, вже належить суб'єктам власності — окремим юридичним особам. Інакше кажучи, власність господарських об'єднань виникає на основі власності їх членів. Друга особливість цих відносин — добровільний порядок їх виникнення. Об'єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність. Таким чином, право власності господарського об'єднання закріплює належність майна, добровільно переданого юридичній особі його засновниками — іншими юридичними особами. Отже, суб'єктами права власності виступають господарські об'єднання як новостворені юридичні особи. Об'єктом права власності об'єднання є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом (ст. 27 Закону України "Про власність"). Оскільки підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не
входить до складу об'єктів права власності господарського об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів, як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила. За рахунок майна засновників, отриманих доходів об'єднання може не тільки набувати майно, а й створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об'єднання залежно від установчих документів об'єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об'єднання. На відміну від підприємств — членів об'єднання (за винятком підприємств зв'язку, вугільної промисловості, підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості, державних підприємств транспорту та ін.) таке підприємство позбавлено. права вільного виходу із об'єднання (п. З ст. 27 Закону України "Про власність"). Об'єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна. Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього (п. 5 ст. 27 України "Про власність"). § 5. Власність громадських організацій Загальні положення про власність громадських організацій містяться у ст. 8 Закону України "Про власність", Законі України "Про об'єднання громадян" та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види діяльності громадських організацій. Громадські організації (у тому числі благодійні й інші фонди) відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання
громадян" можуть мати у власності кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Майно громадських організацій на відміну від кооперативів призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій. Господарська діяльність громадських організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо випливає із статутних завдань і має підпорядкований щодо цих завдань характер. Тому власність громадських організацій у цілому відображає похідні, вторинні економічні відносини у. привласненні частини сукупного суспільного продукту, яка безпосередньо не пов'язана із задоволенням найперших життєвих потреб людини. За цих обставин правове регулювання відносин власності громадських організацій суттєво відрізняється від регулювання кооперативної власності. Основними джерелами утворення власності громадських організацій є вступні й членські внески, добровільні внески державних, кооперативних та інших громадських організацій. Політичні партії мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-про-; пагандистських матеріалів, виробів з власною символікою,: проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів. Громадські організації також мають право на майно та, кошти, придбані в результаті господарської та іншої комер ційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Поряд з цим право власності громадських організацій виникає не тільки за наявності названих юридичних фактів, а й внаслідок загальних підстав виникнення права власності, зокрема при укладенні цивільних угод, при спадкуванні тощо. Суб'єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багатосуб'єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право водночас належить кільком суб'єктам. Так, Профспілки є багатоланковою системою, яка складається з багатьох органі
зацій різних рівнів, що мають право юридичної особи. Виходячи з концепції багатосуб'єктності, можна сказати, що право власності належить усім юридичним особам цієї громадської організації: галузевим профспілкам, усім профспілковим організаціям. Щодо спілок добровільних товариств висловлювалася думка про те, що суб'єктом права власності виступає як сама спілка, так і об'єднані нею громадські організації. Багатосуб'єктність права власності громадських організацій не була сприйнята наукою і практикою. На зміну їй прийшла концепція про єдність суб'єкта права власності громадських організацій. Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки (юридичні особи) об'єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб'єктом права власності на майно таких організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд тощо), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й наділені правами юридичної особи. Чи немає тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватися, розпоряджатися у межах, визначених статутом. Але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі всіх своїх підрозділів, які мають лише право оперативного управління або право повного господарського відання з приводу наданого їм майна. Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб'єктом права власності (наприклад, каса взаємодопомоги, радіоклуб тощо). Об'єктом права власності громадських організацій виступає майно, необхідне для здійснення статутних завдань організації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно. Відповідно до характеру діяльності громадської організації об'єктом її власності можуть бути підприємства.
+Одним з різновидів об'єктів права власності громадських організацій виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речевому визначенні. У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об'єктів права власності громадських організацій. Є думка, що об'єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерієм для такої класифікації стало цільове призначення і використання об'єктів. Але більш резонною є концепція Ю. К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їхнє майно поділяється не на основні і оборотні засоби, а на основні засоби та інші матеріальні цінності. Так, відповідно до Положення про порядок проведення інвентаризації в профспілкових організаціях і підвідомчих їм установах до основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів тощо; до інших матеріальних цінностей — бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі. Щодо грошових коштів, то це окрема група об'єктів, і розподіляються, вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації). Культурно-освітні фонди посідають особливе місце серед майна громадських організацій, зважаючи на їхнє особливе значення у діяльності громадських організацій. Відповідно до ст. 24 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії) з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність.
Джерелами формування об'єктів власності громадських об'єднань є вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами, добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом. Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які мають політичні цілі, то вони не можуть одержувати фінансову підтримку або іншу матеріальну допомогу від іноземних держав, організацій і громадян. Зміст суб'єктивного права власності громадських організацій полягає у тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їхніх статутів (положень). Право власності об'єднань громадян (громадських організацій, фондів, політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Деякі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян (ст. 23 Закону України "Про об'єднання громадян"). Високий ступінь усуспільнення майна більшості громадських організацій означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють господарську діяльність, то на праві повного господарського відання) за окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими профспілками, обласними, міськими комітетами тощо). Порядок здійснення окремими ланками громадських організацій права на закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими спеціальними актами, що затверджуються вищими органами відповідної громадської організації. Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних товариств створювані нею госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші госпрозрахункові формування
визнаються суб'єктами права повного господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або одержаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Власником майна центрів залишається громадська організація, що утворила його. Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, порядок формування і використання коштів профспілкового бюджету визначаються статутами профспілок. Фінансову діяльність профспілок, що здійснюється відповідно до їхніх статутів, за винятком комерційної діяльності, держава не контролює. Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри одержаних ними коштів і сплату податків контролюють державні фінансові органи та податкові інспекції. Межі здійснення права оперативного управління або повного господарського відання конкретних громадських організацій залежать від правового режиму майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями, так і призначенням майна. Загалом правовий режим майна, закріпленого за установами і підприємствами відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим законодавством, України щодо державних підприємств і державних установ. ! Кошти та інше майно об'єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход: держави (ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян"). Нині особливий правовий режим встановлено щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України. Так, Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10 квітня 1992 p. було передбачено здійснити тимчасово (до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР) передачу майна та фінансових ресурсів розташованих на території України підприємств, установ та
об'єктів, що перебували у віданні цих організацій, Фонду державного майна України. У зв'язку з невизначеністю в законодавчому порядку правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 p. встановила, що тимчасово (до законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна) воно є загальнодержавною власністю. За Фондом державного майна України було закріплено прав
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Право власності господарських товариств» з дисципліни «Цивільне право України»
