Специфічність визначають як міру впливу на результат ана- лізу речовин, відмінних від тих, що аналізуються. До них відно- сять дві групи речовин: 1) подібні з лігандом за своїми фізико- хімічними властивостями і тому здатні безпосередньо взаємодія- ти зі зв’язуючим агентом (перехресна реактивність) і 2) ті, що без- посередньо не реагують зі зв’язуючим реагентом, але здатні впли- вати на основну реакцію між і лігандом (кислотою). При проведенні всіх реакцій з’єднання основну проблему представляє неспецифічна перехресна реактивність зв’язуючого реагента. У разі використання антисироватки існують 3 причини перехресної взаємодії: 1) одна і та ж гомогенна популяція антитіл може реагувати з багатьма родинними між собою лігандами, причому для кож- ної такої реакції характерне своє значення константи споріднено- сті (К); 2) антисироватка може містити різні популяції молекул анти- тіл, одна або декілька з яких можуть бути специфічними щодо та- кої ж ділянки молекули антигена, який є також у родинних йому з’єднаннях; 395 3) антисироватка може містити антитіла, специфічні віднос- но до домішок, присутніх як в препараті ліганда, так і в матеріалі, що аналізується. Оцінку величини перехресної реакції проводять за схемою, описаною в розділі контроль якості. Способи підвищення спе- цифічності зв’язуючого реагента залежать від його природи. Для природних зв’язуючих реагентів (білки крові або клітинні рецеп- тори) єдиним методом підвищення специфічності є проведення попередньої екстракції. При використанні антитіл можливостей для прямого підвищення специфічності значно більше. До їх чис- ла відноситься: вибір схеми імунізації, підбір умов аналізу, а та- кож видалення небажаних популяцій молекул шляхом виснажен- ня антисироватки. Неспецифічність, пов’язану з присутністю в імуногені домі- шок, можна “обійти” при використанні чистого ліганда. Неспецифічність, зумовлену присутністю однакових анти- генних ділянок в імуногені та родинній йому речовині, можна виключити шляхом використання такого фрагмента імуногена, який не містить загальної антигенної ділянки. Неспецифічність, зумовлену взаємодією однієї гомогенної популяції антитіл з деякими подібними антигенними ділянками, шляхом підбору імуногена виключити не можна. Для видалення небажаної популяції антитіл застосовують ме- тод виснаження. З цією метою використовують очищений препа- рат фрагмента, що містить загальну антигенну ділянку або препа- рат забруднюючої речовини. Іноді комбінують обидва прийоми. Існують два прийоми виснаження антисироватки: 1) пере- хресно реагуючу речовину додають в антисироватку і видаляють імунопреципітат, що утворився при допомозі центрифугуван- ня; 2) перехресно реагуючу речовину додають у розчинній формі, зв’язаній із твердою фазою (типу целюлози або сефадексу). Специфічність тесту можна підвищити також шляхом підбо- ру умов проведення аналізу, наприклад: 1) при дуже сильному розведенні антисироватки неспеци- фічність, зумовлена присутністю антитіл, які володіють низькою спорідненістю, може бути незначною; 2) використовувати високоочищений мічений ліганд; Методи радіоімунологічного аналізуВетеринарна радіологія 396 3) проводити найбільш вибіркове розділення зв’язаної та вільної фракцій. Неспецифічність другого типу зумовлена присутністю речо- вин, що перешкоджають взаємодії між зв’язуючим реагентом та лігандом: сильно заряджені речовини типу гепарину, високі кон- центрації солей, сечовини, кислот і лугів. Така неспецифічність виявляється в тому, що при радіотестуванні невідомої проби кон- центрація ліганда виявляється вищою за концентрацію, виміряну за допомогою інших незалежних методів аналізу. У деяких випадках неспецифічні ефекти можуть приводити до занижених значень концентрації. В основі даної неспецифічно- сті лежать 4 механізми: 1) блокада взаємодії зв’язуючого реагента з лігандом; 2) розкид величин NSB; 3) руйнування або інактивація зв’язуючого реагента або мі- ченого ліганда; 4) руйнування або інактивація неміченого ліганда. До практичних способів усунення неспецифічності 2-го ти- пу відноситься: 1) забезпечення ідентичності загального складу стандарту і проби, що аналізується (наприклад, за вмістом білка); 2) визначення ступеня адсорбції міченого або неміченого лі- ганда з розчину, що аналізується на стінках пробірки (в пробірку додають мічений ліганд, потім його витягують і визначають раді- оактивність, що залишилася); 3) усунення можливості ферментативного розщеплення (в інкубаційне середовище додають інгібітори ферментів); 4) екстракція і концентрування ліганда.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Що представляє собою специфічність тест-системи» з дисципліни «Ветеринарна радіологія»
