Учасники міжнародного фінансового ринку з інституційного погляду — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Учасників міжнародного фінансового ринку можна класифі-кувати за такими ознаками: І. За характером участі суб’єктів в операціях: 1. Неопосередковані (прямі) учасники — біржові члени відпо-відних ринків похідних фінансових інструментів, що укладають угоди за свій рахунок і/чи за рахунок і за дорученням клієнтів, які не є членами біржі. 2. Опосередковані (непрямі) учасники — це учасники, які не є біржовими членами і відповідно мусять звертатися до послуг прямих учасників ринку (найбільші маркет-мейкери). ІІ. За метою та мотивами участі на ринку: 1. Хеджери — учасники світового фінансового ринку, які ви-користовують інструменти ринку деривативів для страхування курсового (цінового) ризику, ризику трансферту, який притаман-ний фінансовим інструментам, своїх активів чи конкретних угод на ринку спот. Вимогам хеджера у процесі виконання угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, який він має чи матиме на момент виконання угоди. Хеджування — про-ведення операцій, спрямованих на мінімізацію фінансових ризи-ків, пов’язаних з існуючими чи майбутніми позиціями. Це дося-гається шляхом створення позиції на ринку деривативів, яка була би протилежна позиції, що вже існує чи планується, на ринку ре-ального активу. 2. Спекулянти — укладають угоди виключно з метою зароби-ти на сприятливому русі курсів, і тому рух курсу для них є бажа-ним. Вони здійснюють купівлю (продаж) контрактів, щоб пізніше продати (купити) їх за вищою (нижчою) ціною і не мають на меті страхувати сучасні й майбутні позиції від курсового ризику. Спекулянтів можна поділити на дві самостійні групи: а) трейдери — намагаються використовувати коливання кур-су одного чи кількох контрактів, що досягається купівлею конт-рактів (чи цінних паперів), коли очікується підвищення їх ціни, і продажем при зворотному її русі. Для відкриття позиції за похід-ними операціями потрібні відносно невеликі витрати капіталу (початкова або депозитна маржа) порівняно із загальною сумою контракту. Виникає «ефект важеля» (leverage efect), який дає мо-жливість отримати великі прибутки або спричинити великі збит-ки. Наприклад. при купівлі облігаційного контракту номінальною вартістю 200 000 ф. ст. початкова маржа становить 3 %, тобто 6000 ф. ст. Курс ф’ючерса на момент купівлі дорівнює 100. Якщо курс підніметься до 101 (тобто менше як на 1 %), то продаж кон-тракту може принести брутто-дохід на суму 2000 ф. ст, що дорів-нює 33,33 % витраченого капіталу (6000 ф. ст). Але якщо курс ф’ючерса падає до 99 (тобто на 1 %), то спекулянт втрачає вже 33,33 % коштів. Трейдери сприяють підвищенню і збільшенню ліквідності ринку і таким чином забезпечують саму здатність ри-нку функціонувати. б) арбітражери — намагаються використовувати відмінності курсу у різний час чи на різних ринках (наприклад, між форвард-ним курсом на валютному ринку і курсом відповідного валютно-го ф’ючерса). Це досягається шляхом одночасного продажу від-носно переоціненого інструменту і купівлі відносно недооціненого (одного й того самого інструменту чи активу на різних ринках, чи взаємозв’язаних активів при порушенні між ними паритетних відносин). Арбітражна операція дає змогу отримати інвестору прибуток практично без ризику і не потребує яких-небудь значних інвестицій (наприклад, купівля-продаж ак-тиву на спот-ринку і продаж-купівля відповідного ф’ючерсного контракту). Арбітражери сприяють вирівнюванню курсів, цін і поновленню паритетних співвідношень між взаємозв’язаними ак-тивами на різних торговельних майданчиках, ринках, а також між ф’ючерсним ринком і відповідними іншими ринками. Якщо хеджери та спекулянти (трейдери й арбітражери) пред-ставлені на ринку у недостатній кількості, функціональна здат-ність даного ринку може бути поставлена під сумнів. ІІІ. За типами емітентів та їх характеристиками: 1) міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку); 2) національні уряди і суверенні позичальники; 3) провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів); 4) муніципальні уряди (муніципалітети); 5) квазі-урядові емітенти; 6) корпорації, банки та інші організації. Якщо розглянути структуру сучасного світового фінансового ринку за типами емітентів, то можна зробити висновок, що до 2/3 ринку облігаційних позик припадає на корпорації і великі банків-ські структури; до 1/3 ринку (тобто залишкова частина) — на уряди, його органи і міжнародні організації, тобто суверенні емі-тенти (між ними залишкова частина розподіляється порівну). ІV. За країнами походження: 1) розвинені країни; 2) країни, що розвиваються; 3) міжнародні інституції; 4) офшорні центри. V. За типами інвесторів: 1) приватні; 2) інституційні: Важливою тенденцією міжнародного фінансового ринку по-чатку ХХІ ст. стало зростання (кількісне й якісне) інституційних інвесторів чи фінансових інституцій колективного інвестування. Процеси інституціоналізації фінансових ринків, які знайшли свій вираз у посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній, привели до орієнтації інвестицій у фондові цінності, оскільки останні мають довгостроковий хара-ктер, що, у свою чергу, веде до подальшої сек’юритизації світо-вих фінансових потоків. Таким чином, серед найбільш значних тенденцій розвитку сві-тового фінансового ринку на сучасному етапі можна назвати такі: • глобалізація ринків — посилення ролі міжнародних ринків з погляду операцій кредитування і позичання резидентами різних країн; • інтернаціоналізація ринків — міжнародний характер опера-цій позичальників і кредиторів, широка диверсифікація їхніх ак-тивів і пасивів по країнах та регіонах, існування стійкої мережі структурних підрозділів за кордоном не дають змоги визначити їх національну належність; • зростання міжнародної конкуренції між суб’єктами ринку, які є резидентами різних країн, зокрема між ТНК і глобальними фінансовими інституціями, між банківськими та небанківськими установами; • інтеграція сегментів міжнародного фінансового ринку — інтеграційні процеси сприяли підвищенню мобілізації позичко-вого капіталу, зниженню трансакційних витрат, міжнародній тор-гівлі цінними паперами, отриманню оперативної інформації про стан міжнародних фінансових ринків; • конвергенція сегментів міжнародного фінансового ринку — процес зняття законодавчих обмежень, перешкод (бар’єрів) регу-лювання і збільшення кількості міжнародних операцій як міжна-родними позичальниками, так і кредиторами, поступове стирання меж між секторами та сегментами міжнародних ринків довго-строкового фінансування; • концентрація сегментів міжнародного фінансового ринку — відбувається шляхом укладання угод злиття та поглинання фінансових інституцій, у тому числі і серед корпорацій-позичальників. Унаслідок цього спостерігається концентрація значних фінансо-вих ресурсів в обмеженого кола глобальних учасників світового фінансового ринку, які здатні вести активні операції на всіх його сегментах; • проблеми комп’ютеризації й інформатизації ринків — при-йняття рішень базується на складному комп’ютерному моделю-ванні, статистичному аналізі великих масивів даних і застосуван-ні методів математично-статистичних симуляцій і нейроних систем прогнозування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Учасники міжнародного фінансового ринку» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
