Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілю-ються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Фун-кція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслугову-вання руху вартості в процесі суспільного відтворення. Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між пред-ставниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п’ять їх функцій, проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з них. Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі іс-нування функцій грошей, більшість із них визнають лише три фун-кції й абстрагуються від решти. Так, у відомій книзі англійського економіста Л. Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються інші функції. Разом з тим класики економі-чної теорії та деякі її представники кінця XIX — початку XX ст. теж визнавали п’ять функцій грошей. Ми також розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу на-громадження вартості і світових грошей. Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують ви-раження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції — виражати і вимірювати вар-тість — пояснюється тим, що вартість товару не може бути ви-ражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром — загальним ек-вівалентом, вартість якого загальновизнана . І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюєть-ся вимірювання вартості товарів. Подвійне призначення міри вартості найчіткіше виявлялося в умовах використання благородних металів як грошового товару. Усі конкретні товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний ек-вівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього мета-лу. Такі «золоті» чи «срібні» ціни спочатку визначалися за ваго-вим масштабом і мало чим різнилися на всіх ринках. З початком централізованого карбування монет державами ви-ник грошовий масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорі-внював фунту срібла, а монета карбувалася вагою 1/240 фунта срі-бла. Так само сформувалася й італійська грошова одиниця ліра (італ. фунт). З часом масштаб цін з певних причин істотно відхи-лився від вагового, причому в кожній країні різною мірою. Тому ціни, які виражалися в національних грошах, почали значно різни-тися на різних ринках, що зумовило необхідність застосування спеціальних коефіцієнтів зіставлення валют (валютних курсів). Отже, в умовах обігу справжніх грошей ціна формувалася внаслідок подвійного їх функціонування — як втілення загальної праці для вираження вартості конкретних товарів і як масштаб цін для визначення самої вагової кількості грошового металу. Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийня-того за грошову одиницю, є складовою функції міри вартості, доповнює її призначення виражати вартість товарів. Його не мо-жна ні протиставляти мірі вартості, вважаючи їх двома різними функціями, ні ототожнювати з ним міру вартості, зводячи тільки до рахункових грошей. В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золо-та, немає «золотої» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості зо-лота, що прийнята за грошову одиницю і слугує масштабом цін. Усі держави світу перестали фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосе-редньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зво-диться до технічного обчислення, до забезпечення практики ці-ноутворення рахунковою одиницею. Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудової природи вартості, по суті, зводять функцію міри вартос-ті до таких рахункових одиниць. Представники ж трудової теорії вартості намагаються пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості. Одні з них вважають, що нероз-мінні знаки лише представляють в обігу золото, яке й виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм фор-мування трудової вартості товарів настільки, що вона може вимі-рюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті вбачають ви-хід у тому, що, оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через прирівнювання (обмін) їх до звичайних товарів можна забезпечити вимірювання вартості останніх. Жоден із цих підходів поки що не набув загального визнання. Проте останній із них здається нам найплодотворнішим. Справді, якщо визнавати, що всі сучасні форми грошей є носіями мінової вартості, то можна визначити і реальну схему виконання та-кими грошима функції міри вартості. Усі звичайні товари, надходя-чи до сфери обміну, шукають собі грошовий еквівалент, який пред-ставлений там готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін — бажання продати і готовність купити — ви-значається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обох суб’єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст вира-ження вартості за допомогою грошей у сучасних умовах. Змінюється й механізм дії масштабу цін. Як інструмент вимі-ру грошової ціни він діє не окремо від визначення вартості, а од-ночасно з ним як один процес, оскільки еквівалентна товару вар-тість уже виражена в грошових одиницях, а не у ваговій кількості золота. Тому роль масштабу цін ніби поглинута мірою вартості. Рі-вень цін на товари, що склався, зумовлює і масштаб цін для нових товарів, а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник за-здалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигі-дно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де оста-точно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі (золоті монети, банкноти, чеки, кредитні картки та ін.) не обов’язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей у разі встановлення то-варних цін державними органами. Проте ці органи повинні мати чі-тке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару. Гроші як міра вартості широко використовуються як рахунко-ві, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількіс-ного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і ма-крорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутко-вості виробництва, без чого неможливо виробити правильну під-приємницьку тактику і стратегію. На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як об-сяг валового внутрішнього продукту, національного доходу, інвес-тицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства. Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т—Г—Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т—Т. Участь в обміні грошей надає товарному метамор-фозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійні акти — продаж (Т—Г) і купівля (Г—Т), які можуть відокремлюва-тися в просторі і в часі. За бартерного обміну відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції — кожний з них отримує потрібну споживну вартість. У метаморфозі Т—Г—Т продаж (Т—Г) не означає дося-гнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обміню-ються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не ку-пувати іншого товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється абстрактна можливість кризи збуту. Разом з тим розрив товарного метаморфозу завдяки грошам на два самостійні акти має велике позитивне значення для розвитку обміну й економіки взагалі. По-перше, відкривається можливість затримувати гроші і на-громаджувати вартість в її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить їх за межі простого товарообміну і дає нові імпульси розвитку економіки. По-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Влас-ник товару може продати його не тому, хто в цей час має необ-хідний йому (продавцеві) товар, а тому, хто в ньому має потребу. За одержані гроші він має можливість вільно вибрати на альтер-нативній основі необхідний товар, що сприяє розвитку конкурен-ції серед товаровиробників. По-третє, власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок або взагалі використати їх за іншим призначенням. Усе це стимулює розвиток підприємни-цької активності товаровиробників, поглиблення і розширення ринкових відносин, урізноманітнює форми товарно-грошових відно-син взагалі. Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони яв-ляють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. При цьому зовсім не має значення, в якій формі вони виступають — повноцінних грошей (золотої чи срібної монети), розмінних чи нерозмінних знаків грошей (готівка), чи просто у вигляді записів на банківсь-ких рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до спожи-вача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого. Ця особливість засобу обігу визначає характер зв’язку обігу грошей і товарів. Так, в обігу завжди перебуває певна маса гро-шей, які протистоять товарній масі, що підлягає реалізації. Якщо їх співвідношення розглядати на якийсь момент, то маса грошей по-винна приблизно дорівнювати сумі товарних цін. Якщо ж його розглядати за певний проміжок часу, то середня маса грошей, що перебуває в обігу, має бути меншою за суму цін товарів, що реалі-зуються, на величину, яка визначається швидкістю обігу грошей. Кожна грошова одиниця за цей час може забезпечити реалізацію кількох товарів. Указана залежність між масою грошей в обігу і сумою товарних цін є економічним законом грошового обігу. Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, що робить її індиферентною до форми грошей, і її можуть виконувати будь-які гроші: повноцінні, паперові, кредитні, готівкові і депозитні; законні; квазігроші. Миттєвість послаблює вимоги до сталості грошей у цій функції, проте не знімає їх зовсім. Адже миттєвість властива грошам як засобу обігу тільки в одному товарному ме-таморфозі. Після його здійснення гроші не припиняють обігу і переходять у другий метаморфоз, потім у третій і т. д. Тому чим сталіша вартість грошової одиниці, тим міцніша внутрішня єд-ність товарних метаморфоз і зв’язків товаровиробників, тим сприятливіші умови для розвитку суспільного виробництва. Зне-цінення грошової одиниці викликає у власників грошей — поте-нційних покупців — недовіру до її купівельної спроможності та бажання швидше їх перетворити в товари, що стимулює ажіота-жний попит та бартеризацію обміну. Швидкий розвиток ринкових відносин, у тому числі завдяки грошам як засобу обігу, створює передумови для звуження сфери використання цієї функції та якісної зміни механізму її здійснення. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між това-ровиробниками при активному обслуговуванні їх банками веде до посилення взаємної залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. Для повного товарного метаморфозу наявність грошей виявилася не обов’язковою: товаровиробник продає свій товар і купує інший у борг, а товарний метаморфоз набрав вигляду Т—К—Т. Заміна в ньому Г на К (кредит) мала значні позитивні наслідки для всієї сфери товарно-грошових відносин. У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійс-нюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг насе-ленню, у міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступо-во звужується використання цієї функції завдяки проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з розвинутою рин-ковою економікою. У нашій країні у зв’язку з недорозвинутістю внутрішньогосподарських кредитних відносин гроші як засіб обігу широко використовувались у всіх сферах економічних відносин, у тому числі й у оптовій торгівлі засобами виробництва. Інфляційні процеси, що набули широкого розмаху в період переходу до рин-кового господарювання, спричинили звуження сфери функціону-вання засобу обігу внаслідок переходу до натурального товарооб-міну (бартеру). Це є кроком назад у розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх ролі в розвитку економіки. Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують пога-шення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами еконо-мічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазнача-лося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювало-ся грошима. Це вже були істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення за-боргованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма гро-шей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою першооснову — купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу, зміну позичкового процента тощо. У міру поглиблення економічних відносин, перетворення їх у суто грошові, а народного господарства — в грошове та широкого розвит-ку кредитних і фінансових зв’язків гроші як засіб платежу поступово вийшли за межі товарного обігу і стали обслуговувати погашення рі-зноманітних зобов’язань у суспільстві, якщо вони виражаються в грошовій формі. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати само-стійний рух без прямого зв’язку з обігом товарів, обслуговувати од-нобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення, зокрема при платежах у державний бюджет та в інші централізовані фонди цільового призначення і фінансуванні суспільних потреб з цих фон-дів, під час видачі і погашення банківських позичок тощо. Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб’єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюють-ся на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції. У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу об-слуговують більшу частину всього економічного обороту. Тому сфера їх застосування дуже широка й охоплює: платежі між під-приємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобов’язаннями; платежі підприємств, гос-подарських організацій та установ своїм працівникам, пов’язані з оплатою праці; платежі юридичних та фізичних осіб у централі-зовані фінансові фонди, одержання грошових коштів із цих фон-дів; внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у банки, отримання ними грошових позичок у банках і погашення їх у встановлені строки; різноманітні платежі, пов’язані зі страхуван-ням діяльності та майна юридичних і фізичних осіб; інші плате-жі — адміністративно-судові, виплата спадщини, дарування тощо. Розширення сфери функціонування грошей як засобу платежу відбувається за рахунок сфери їх функції як засобу обігу. Проте цей процес не має будь-якого негативного впливу на економіку. Навпаки, функція засобу платежу забезпечує ширші можливості для підприємства, ніж функція засобу обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т—Г), розширює маневреність кошта-ми, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та прискорен-ню обігу капіталу тощо. Водночас у цій функції потенційно міс-титься загроза неплатежу, яка при реалізації в широких масшта-бах може спричинити грошово-кредитну кризу. До грошей у функції засобу платежу ринок висуває ті самі ви-моги, що й до засобу обігу, хіба що іншою мірою. Зокрема, необ-хідність сталості грошей у цій функції виявляється ще гостріше, оскільки тут, як уже вказувалося вище, діє фактор часу. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої ним вартості і зазнає збитків, бо він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв’язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьо-му виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процен-тну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впли-ває на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним чинником і призводить до дальшого знецінення грошей. Ці явища повною мірою виявилися в економіці України в пе-ріод ринкової трансформації, коли інфляція набула широкого розмаху. Протягом короткого часу рівень позичкового процента підвищився в декілька разів, що стримувало розвиток кредитних відносин та економічне зростання взагалі. Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслугову-ють нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним час-тину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для вироб-ництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, збе-регти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищу-вати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виник-нути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але ра-ніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе на-громадити вартість для повернення боргу. Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену мету — збереження вартості. Для цього достатньо було вречев-лити вартість у звичайних кусках чи брусках дорогоцінного ме-талу і добре зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатст-во, що називалося скарбом . Нагромадження грошей як скарбу було стихійним наслідком і виразом виникнення надлишку про-дуктів у простих товаровиробників. З розвитком товарного виробництва і грошових відносин уріз-номанітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Чим більшою була роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ста-вало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарбу стали надавати форми предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, який перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого сенсу. Поряд із збереженням вартості скарб у такій формі почав задовольняти важливі потреби людини — потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін. Нова роль естетичних скарбів стала своєрідною компенсацією для їх власників втрат, пов’язаних з тим, що скарб не може стати капі-талом, не приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естети-чній формі «пережив» багато суспільних формацій і продовжує функціонувати навіть у сучасних умовах майже суцільної капіта-лізації грошових відносин в усіх країнах незалежно від рівня їх економічного розвитку та системи господарювання. Згодом сформувалася ще одна мета нагромадження скарбу — створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворю-вального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця мета визначалась ускладненням самих умов та по-треб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаро-виробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розши-рення свого виробництва. Виникнення нової мети нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспіль-ного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і від-відних каналів регулювання грошового обігу. Товаровиробники почали нагромаджувати скарб безпосеред-ньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому. Щоб наблизити таке майбутнє, вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних па-перах, що приносило їм прибуток у вигляді процентів, дивіден-дів. Відтак скарб перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей для збереження вартості як моменту в процесі розшире-ного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості. З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися ви-моги до форми грошей, що її виконували. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромаджених грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати гроші у вигляді запасу золота чи сріб-ла; їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків на-громадження вартості, стали успішно виконувати знаки гро-шей — паперові, депозитні, електронні. Нова форма грошей справила позитивний вплив на розвиток самої функції засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків під-штовхувала власників нагромадження швидше їх капіталізувати, що сприяло розвиткові організованих нагромаджень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося, по суті, в нагромадження позичкового капіталу. По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв’язанню суперечності між збереженням вартості «в покої» у межах обороту індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення. Разом з тим необхідно зазначити, що і в таких умовах здійс-нюється нагромадження скарбів як вартості, що перебуває в три-валому покої. Крім естетичної форми, продовжується класичне нагромадження скарбу у вигляді брусків дорогоцінного металу, золотих монет тощо. Великі запаси золота зберігаються в держа-вних скарбницях, центральних банках, міжнародних валютно-кредитних центрах, а також у приватних власників. Наприкінці 80-х років ХХ ст. державні запаси золота найбільш розвинутих країн з ринковою економікою становили майже 30 тис. т, запаси міжнародних валютно-кредитних установ — понад 6,5 тис., у приватній тезаврації — понад 30 тис. т. Нагромадження золотих запасів викликає жваві дискусії серед економістів щодо його цілей та зв’язку з грошовим обігом. Якщо виходити з того, що нагромадження золотого скарбу є однією з функцій грошей, то неминучим буде висновок, що одну з грошо-вих функцій золото все ще частково виконує. Отже, його демоне-тизація є ще неповною. Для того щоб нейтралізувати значення цього факту, висува-ються різні докази того, що нагромадження золота не пов’язане із вказаною функцією грошей. Зокрема, державні золоті запаси на-зивають звичайним стратегічним резервом, ніяк не пов’язаним з функціонуванням грошей; нагромадження золота трактується як рух за історичною інерцією, яку об’єктивно слід і можливо зупи-нити; нагромадження золота в приватній власності пояснюється недостатнім розвитком сучасних цивілізованих грошових відно-син в окремих країнах. Має місце спроба довести, що нагрома-дження скарбу — це взагалі не грошова функція. Проте вказані та подібні оцінки факту нагромадження золота в сучасних умовах не дають переконливого пояснення, чому люд- ство за умов надзвичайної раціоналізації суспільного життя та капіталізації вартості омертвляє величезну її масу в золотих запа-сах і тримає поза виробничим чи особистим споживанням. Це можна, на наш погляд, пояснити тільки тим, що і тепер в окремих людей та в цілих народів, представлених їх державами, існує об’єктивна потреба нагромаджувати вартість як абсолютне багат-ство, тобто у формі скарбу, на випадок економічних чи політич-них потрясінь, як було і в минулі віки. І таке нагромадження за-лишається функцією грошей як особливого товару. А оскільки в цій сфері (нагромадження абсолютного багатства) є свої особливі вимоги до грошей, які можуть забезпечуватися тільки золотом, то й виконувати цю функцію продовжує золото. Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування гро-шей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де на-громаджується абсолютне багатство, необхідне за межами уста-леного процесу суспільного відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується справжніми грошима — золотом. Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як засобу нагромадження вартості дає можливість визначити меха-нізм зв’язку золотих запасів з грошовим обігом. Загальновідомо, що золоті запаси в сучасних умовах виконують функцію страху-вання нагромаджень вартості у формі нерозмінних грошей від інфляційного знецінення останніх. Таке страхування саме по собі свідчить про наявність зв’язку золотих запасів із грошовим обі-гом, де якраз і формуються інфляційні процеси. Конкретніше цей зв’язок виявляється через вплив зміни золотих запасів на нагро-мадження грошових знаків. Якщо збільшується приватна тезаврація золота внаслідок про-дажу його інвесторам з державних фондів, то на суму покупок зменшуються їхні нагромадження в неповноцінних грошах, а отже, скорочуються резерви надходження останніх в активний оборот. І навпаки, зниження приватної тезаврації золота внаслідок скуп-ки його державою приводить до нагромадження грошових знаків у суб’єктів ринку і прискореного насичення ними каналів оборо-ту, до зростання попиту на звичайні товари. Державні запаси золота офіційно включаються до золото-валютних резервів країни і слугують резервом світових грошей. При збільшенні цих запасів за рахунок розширення власного ви-добутку золота держава додатково випускає в оборот національні гроші і підвищує їх масу в обігу. Якщо держава збільшує свої за-паси золота внаслідок позитивного платіжного балансу чи прямої закупівлі його на міжнародному ринку, то на відповідну суму зменшується товарна пропозиція на внутрішньому ринку, що безпосередньо впливає на обіг національних грошей у країні. Отже, золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою гро-шового нагромадження і втратили свою роль привідних і відвідних каналів для грошового обороту, все ж вони зберігають опосередко-ваний зв’язок з останнім, що свідчить про часткове збереження за золотом однієї з функцій грошей — нагромадження вартості. Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартос-ті, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб’єктів еконо-міки внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними гро-шовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи фун-кціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуго-вують нагромадження вартості, на певний час виходять з оборо-ту, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу. Проте вказані відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше теоретичний, ніж практичний характер. На прак-тиці всі складові грошової маси є єдиним цілим і легко перемі-щуються із нагромаджень в обіг, і навпаки. Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цьо-го ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт економічних відносин — дер-жава, котра представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відно-сини безпосередніх покупців та продавців. Передусім в іноземних контрагентів виникає недовіра до тих регалій, якими наділила держава свої національні гроші, зокрема до посвідчення монетної ваги чи обов’язковості приймання гро-шових знаків у всіх видах платежів. Особливо гостро це відчува-лося на початку формування світового ринку, через що гроші мо-гли з’явитися там тільки у формі зливків благородних металів, знявши, за виразом К. Маркса, свої «національні мундири». Тому в тих умовах функцію світових грошей виконували тільки повно-цінні гроші. Їх приймання у платежі здійснювалося за вагою, а не за кількістю монет. Гроші на світовому ринку виконують функції загального пла-тіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перене-сення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші — це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку. Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не виділяти світові гроші як окрему функцію. З такою позицією мож-на було б погодитися, якби всі національні гроші були вільно кон-вертованими. Проте це не так — функціонування грошей більшос-ті держав обмежене виключно їх національними кордонами. І коли економічні суб’єкти таких країн виходять на світовий ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші. Тобто мова тут іде не тільки про новий напрям використання грошей, а й про інші за сутністю гроші, що й дає підстави вичленити світові гроші в окрему функцію. Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансо-вими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу пла-тежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що вивозиться (пересилається), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Використання цієї функції менш вигідне, ніж першої, оскільки вимагає попереднього нагрома-дження резерву світових грошей. Тому вона спостерігається рід-ше — у випадках якихось надзвичайних подій, коли порушується звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного контрагента. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуції, репарацій, наданні грошових позичок чи допомоги, вивезенні грошей емігрантами, тіньовими підприєм-цями тощо. Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни не можуть по-вністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому форму-ється своя система цін. Найскладнішим питанням у розумінні функції світових гро-шей є питання про форму, в якій гроші її виконують. Одні еко-номісти вважають, що і зараз цю функцію може виконувати і ви-конує тільки золото. Інші заперечують це, посилаючись на те, що золото перестало безпосередньо використовуватись у будь-яких платежах на світовому ринку. Купівлю-продаж золота там за на-ціональні валюти вони розглядають як торгівлю звичайним, а не грошовим товаром. Справді, механізм функції світових грошей безперервно роз-вивався в міру розвитку економічних відносин на світовому ринку. Коли ці відносини досягли високого рівня взаємності, виникла можливість погашати вимоги по платежах шляхом заліку чи пе-редання боргових зобов’язань без пересилання золота по кожно-му платежу. Таку роботу здійснюють комерційні банки, вклю- чившись в організацію міжнародних розрахунків. Золото вони стали пересилати один одному тільки для оплати сальдо заборго-ваності по платежах. Тут було ще очевидним часткове викорис-тання золота як засобу платежу на світовому ринку. Після відміни золотого стандарту і заборони багатьма держа-вами приватних операцій із золотом банки втратили можливість використовувати золото для врегулювання платіжних відносин з іншими країнами. Таке право залишилося тільки у центральних банків та казначейств. Вони можуть продати частину золота на ринках за одну з національних валют, що користуються довірою на світовому ринку, і розрахуватися нею по боргах. Цей механізм принципово не змінився і після скасування в 70-ті роки заборони на приватні операції із золотом у провідних країнах світу. Коме-рційні банки хоч і дістали право на операції із золотом, проте не використовують його для взаємних платежів, навіть для пога-шення сальдо взаємної заборгованості. Вони прагнуть продати золото на ринку за валюту і розрахуватися нею по платежах. Отже, в сучасних умовах на міжнародних ринках світові гро-ші, передусім як платіжний і купівельний засоби, успішно висту-пають у «національних мундирах», та ще й без внутрішньої суб-станціональної вартості. Які причини цього? Чому суб’єкти міжнародних платіжних відносин стали довіряти національним грошам як світовим? Ці перетворення зумовлені самим розвит-ком світової економіки й адекватними йому змінами міжнарод-них платіжних відносин. По-перше, сформувався широкий світовий ринок із системою взаємозв’язків і взаємозалежностей між його суб’єктами, з широ-ким розвитком між ними кредитних відносин і банківського об-слуговування. У таких умовах світові гроші в більшості випадків функціонують миттєво і відпала потреба використовувати для цього повноцінні гроші. Знаки вартості стали задовольняти вимо-ги нового ринку до світових грошей. По-друге, економічний потенціал окремих країн досяг величе-зних розмірів, що дало їх державам можливість забезпечити до-віру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової ва-ртості не тільки на внутрішньому, а й на міжнародних ринках. По-третє, докорінно змінилися самі відносини між держава-ми, економічне протистояння доповнилося співробітництвом з метою спільного регулювання світового економічного простору і грошових відносин як найскладнішої його частини. Спільними зусиллями країни стали будувати механізми забезпечення висо-кої довіри до однієї з найбільш сталих національних
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ» з дисципліни «Гроші та кредит»
