Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика
Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є: • держава; • міжнародні організації; • юридичні особи, серед яких особливе місце посідають: транснаціональні корпорації; транснаціональні банки; фінансово-кредитні організації; біржі; • фізичні особи. Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів. Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гаран-тій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання пе-вних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регу-лювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжна-родні організації; отримання субсидій. Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів. Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Мініс-терство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнаро-дних організацій, укладати міждержавні договори щодо експор-ту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й ва-лютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансуван-ня; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; за-безпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомо-гу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою. Центральні банки — це органи державного регулювання еко-номіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регу-лювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на ка-пітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу на-лежить державі). Основним завданням центрального банку є збереження стабі-льної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визна-чають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується па-рламенту. Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але за-лишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі: • центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу; • є банкіром уряду; • виконує роль банку для інших банків (банк банків); • проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює бан-ківський нагляд. Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом’якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпе-чення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регу-лювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політи-кою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Ос-новними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов’язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організа-ціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установ-лення обов’язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інсти-туцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської си-стеми, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснен-ня розрахунків з іноземними державами. Центральний банк має право брати участь у капіталах та дія-льності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіж-них банків у країні. Міжнародні організації — це створені на основі міжнародно-го договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповід-но до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає: • правоздатність — здатність мати права та обов’язки; • дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки. Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (між-народні фінансові організації) — це економічні організації, ство-рені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки. Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнаро-дних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація роз-витку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін. Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фі-нансових відносин включає міжнародні організації, які: 1) мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулю-вання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин; 2) існують як форум для міжурядового обговорення, для ви-роблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики; 3) забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансо-вих проблем та економіки в цілому. Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять: • посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ); • розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин; • необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світо-ві ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота. Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання: об’єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки; здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання; спільне розроблення і координування стратегії і тактики сві-тової валютної і кредитно-фінансової політики. Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі актив-нішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціона-льні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у те-мах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна ба-нківська справа».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
