Емісія акцій або облігацій підприємств — це сукупність дій емітента щодо здійснення підписки на акції або продажу облі-гацій. Успішна емісія корпоративних прав (акцій, часток), а от-же, збільшення статутного капіталу залежить від багатьох фак-торів, зокрема від стану ринку капіталів, від тенденцій на біржі (для корпоративних прав, які котируються на біржі), очікувань на майбутні прибутки емітента та інвесторів, а також від пара-метрів емісії (обсяг, курс, співвідношення, з яким здійснюється емісія). Згідно зі схемою, представленою на рис. 3.3, важливим елеме-нтом процедури збільшення статутного капіталу підприємства шляхом додаткової емісії є встановлення курсу емісії, тобто ці-ни, за якою товариство розміщує свої корпоративні права. Курс емісії встановлюється у процентах до номіналу за рішенням від-повідних органів підприємства. З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їх номінальна вартість, оскільки встановлена законодавча заборона на первинне розміщення акцій за ціною, нижчою за їх номінальну вартість; з економічного — но-мінальна вартість плюс витрати на проведення емісії. До основних витрат на проведення емісії належать: а) оплата послуг аудиторів; б) оплата послуг фінансових посередників; в) витрати на друкування бланків цінних паперів; г) витрати на оплату державного мита при реєстрації емісії (0,1 % номінальної вартості запланованого обсягу емісії); д) оплата послуг незалежного реєстратора; е) витрати на рекламу та друкування інформації про емісію (проспекту) нової емісії. Витрати, пов’язані з емісією цінних паперів, включаються до складу валових витрат підприємства-емітента. З метою стимулювання попиту на акції нової емісії їх макси-мальна вартість повинна бути меншою за ринковий курс акцій. Таким чином, верхня межа курсу емісії проходить на рівні рин-кового (біржового) курсу акцій до проведення додаткової емісії. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним фактором успіху її розміщення. Чим вищий курс додаткової емісії, тобто чим бі-льше він наближається до біржового курсу акцій, тим значні-ший обсяг ліквідних засобів залучається на підприємство при заданому обсязі збільшення статутного капіталу, тим вищим буде емісійний дохід. Емісійний дохід, або ажіо, — сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпора-тивних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний дохід — це різниця між курсом емісії і номінальним курсом корпоративних прав. Суми одержа-ного підприємством емісійного доходу не включаються до складу валового доходу з метою оподаткування. Дохід у вигляді ажіо можуть мати не лише акціонерні товари-ства, а й підприємства інших організаційно-правових форм. Так, при збільшенні статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю слід враховувати те, що, викупивши додаткову частку, новий учасник стає співвласником раніше створених під-приємством резервів. Саме тому, окрім номінальної вартості час-тки, учасник повинен сплатити ажіо, яке відповідає належному на цю частку еквіваленту раніше сформованих резервів . Величи-на ажіо як у ТОВ, так і в АТ, може встановлюватися за резуль-татами оцінки вартості підприємства або на основі балансово-го курсу (скоригованого на величину прихованих резервів) корпоративних прав. Якщо курс емісії встановлюється на рівні балансового курсу, то учасники (акціонери), окрім номінальної вартості, сплачують відповідну частину резервів, завдяки чому співвідношення резервів та номінального капіталу в результаті збільшення статутного капіталу не змінюється. Перевищення фактичної ціни продажу частки над її номіналом належить до до-даткового капіталу товариства. Приймаючи рішення щодо встановлення курсу емісії, слід враховувати такі основні чинники: • стартові передумови, за яких проводиться емісія (готовність ринку капіталів освоїти нові корпоративні права); • балансову вартість корпоративних прав; • ринкову вартість підприємства та перспективи її зростання; • податковий аспект; • тип обраної підприємством дивідендної політики; • досить часто взаємопротилежні інтереси окремих власників і товариства. В останньому випадку йдеться про можливий конфлікт інте-ресів між підприємством та учасниками (акціонерами) при вста-новленні курсу емісії. Якщо збільшення статутного капіталу відбувається з метою залучення додаткових інвестиційних ресурсів, то слід керуватися принципом мінімізації витрат при залученні капіталу. Важливим при цьому є встановлення максимального курсу, за якого акції можуть бути розміщені на ринку . З погляду мінімізації вартості капіталу для підприємства-емітента високий курс емісії є вигід-нішим, оскільки в даному разі його власний капітал збільшується переважно за рахунок додаткового капіталу, на який не потрібно нараховувати дивіденди. Окрім цього, ажіо є прийнятнішим дже-релом формування резервів, ніж чистий прибуток, оскільки в першому випадку дохід не оподатковується, натомість резерви, джерелом яких є чистий прибуток, створюються за рахунок при-бутку після оподаткування. У той же час високий курс емісії може викликати проблеми з розміщенням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс акцій, що вже перебувають в обігу, знизиться ни-жче за рівень емісії нових. У даному випадку ліквідність акцій та підтримка курсу може бути забезпечена шляхом їх масової скупі-влі крупними акціонерами (держателями контрольного пакета) або самим підприємством-емітентом. Однак чим менший курс емісії (чим більше він наближається до номінальної вартості) при заданому обсязі потреби в капіталі, тим значніше необхідно збі-льшувати статутний капітал, а отже, тим вищим буде рівень «розмивання» номінального капіталу і ступінь знецінення акцій, що потрібно буде покривати за рахунок переважних прав.
Приклад 1 Статутний капітал акціонерного товариства становить 300 000 грн. Його формують 6000 акцій номінальною вартістю 50 грн. Біржовий курс акцій дорівнює 150 грн. Потреба підприємства в додаткових фінансових ресурсах — 60 000 грн. Фінансовий менеджмент підприємства повинен проаналізувати, за яко-го курсу емісії вдасться забезпечити баланс інтересів між усіма заінте-ресованими сторонами, і збори акціонерів проголосують за залучення капіталу шляхом збільшення статутного капіталу. Курс емісії Спів-відно-шення (С) Сума збіль-шення капіталу Емісій-ний дохід Потреба в капі-талі Вартість перева-жного права Курс за мінусом перева-жних прав 50 (номінал) 5 : 1 60 — 60 16,67 133,33 100 10 : 1 30 30 60 4,55 145,45 150 (курс біржі) 15 : 1 20 40 60 0 150,00
Зрозуміло, що для емітента найприйнятнішим є максимальний курс емісії (на рівні ринкового), оскільки потреба в капіталі по-кривається за мінімального збільшення номінального капіталу. Для дрібних акціонерів низький курс емісії (а отже, висока ці-на переважного права) є вигіднішим. Якщо придбання нових ак-цій їх не цікавить, то в результаті продажу переважних прав вони можуть отримати додаткову винагороду. У разі, коли вони вирі-шать придбати нові акції, при заданому обсязі капіталовкладень можна отримати більшу їх кількість. Крупні акціонери, які мають фінансові можливості для збіль-шення свого пакета акцій та розширення впливу на діяльність підприємства, схилятимуться до високого курсу емісії, який ускладнює використання малими акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх до продажу таких прав. Це дає можливість ве-ликим акціонерам придбати більшість акцій нової емісії. У той же час, як уже зазначалось, надто високий курс емісії може ускладнити розміщення всієї емісії. Якщо рішенням загальних зборів акціонерів не передбачені переважні права на купівлю нових акцій, то акціонери можуть уникнути збитків лише в тому разі, якщо курс емісії нових акцій буде встановлено на рівні біржового курсу старих . Курс емісії тісно пов’язаний з політикою підприємств у сфері самофінансування та виплати дивідендів. Зі збільшенням частки прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів, курс емісії тяжіє до збільшення. Якщо ж максимальним є рівень самофінан-сування, то встановлюється мінімальний курс емісії. Наприклад, у Швейцарії в 50-х роках спостерігалась тенденція до мінімізації курсу емісії. Причиною цього було те, що збільшення статутного капіталу (і фінансування загалом) здійснювалося переважно за рахунок чистого прибутку підприємств (у середньому на реінвес-тування спрямовувалося близько 80 % прибутку). Акціонери від-мовлялися від розподілу прибутку, натомість одержували акції за низьким курсом емісії. На відміну від цього, в США відносно ве-лика частина прибутку виплачується у вигляді дивідендів (близь-ко 40—60 %). Саме цим пояснюється порівняно високий курс емісії американських підприємств. Ключове питання в галузі емі-сійної політики американських підприємств звучить так: за яким максимальним курсом емісії можна розмістити акції на ринку протягом строку підписки? З часом в Європі також почала спостерігатися тенденція до збільшення курсу емісії. На сьогоднішній день у Швейцарії, як правило, курс емісії встановлюється на рівні 2/3 біржового курсу та становить 350—400 % номіналу. В Німеччині курс емісії вста-новлюється, як правило, на рівні 20—25 % нижче за біржовий курс.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Курс емісії корпоративних прав» з дисципліни «Фінансова діяльність субєктів господарювання»
