Прагнення охопити думкою увесь Всесвіт з’явилося в людини вже тоді, коли вона не знала ще ні розмірів планети, на якій живе, ні відстаней до інших небесних тіл, ні, тим більше, – їхньої фізичної природи. Але як далеко вперед у розкритті таємниць Всесвіту пішло людство порівняно з уявленням про плоску Землю, підтримувану чотирма слонами, які стоять на черепасі!.. Особливо вражаючими є успіхи астрономії за останні 350 років. Адже масштаби світу, який вона вивчає, зросли за цей час у мільйон мільярдів разів. Це вона "завинила" в тому, що людство стало на шлях звільнення від антропоцентризму (гр. αυτρωπος – людина) – уявлення, за яким Земля, а отже – і людина, займає у світі центральне місце. Зокрема, у 1543 р. М. Коперник "зрушив Землю": у "центр світобудови" тоді було поставлено Сонце, Земля стала "рядовою" планетою. У 1918 р., X. Шеплі довів, що Сонце перебуває не в центрі Галактики, а на її околиці, і що воно здійснює навколо нього оберт за кожні 200 млн. років. І, нарешті, Е. Хаббл у 1924 р. виявив, що наша Галактика – лише одна з багатьох подібних до неї зоряних систем. Осмислення явищ навколишнього світу, щоденна практична діяльність вели до висновку: все навколо виникло з волі Творця, Майстра. У давніх греків ці висновки зформульовано як аргументи – космологічний і телеологічний. Перший з них філософ Платон (427 – 347 до н.е.) подав у вигляді: "Усе, що виникло, вимагає певної причини". Тобто, перед нами Всесвіт (космос) і має бути причина його появи, яка мала б бути поза ним. Телеологічний аргумент (гр. τελεος – мета) формулюється так: у навколишньому світі проявляється надзвичайно тонке допасування окремих параметрів та їхніх систем, і це знову ж таки не могло статися інакше, як за задумом Творця. Виходячи зі своїх безпосередніх вражень, відчуттів, давні люди склали уявлення, за яким Земля нерухома і перебуває у центрі світобудови. Сонце ж, Місяць і п’ять відомих тоді планет нібито рухаються навколо Землі, а зорі прикріплені до певної кришталевої сфери, за якою розміщений емпірей (як думали давні греки – оселя богів). І відстань до цієї кришталевої сфери нібито усього в півтора рази більша, ніж до Сатурна. Такий світ був дуже затишним, зрозумілим кожному. Тут легко було уявити, що Творець поруч, завжди коло тебе. Залишався лише крок до того, щоб сказати: це лише я, це лише моя спільнота правильно розуміє увесь Його задум про світ. І тому то "в ім’я єдиної правильної віри", зокрема, підіймалися до неба стовпи диму від вогнищ, на яких спалювали тисячі єретиків. В ім’я Боже творилося зло. Тож як не згадати слова французького вченого Блеза Паскаля: "Люди ніколи не чинять зло так ретельно і радісно, як із релігійних переконань". Бо такою бувала помста тим, хто своїм "іновірством" посилював сумніви, розхитував часто ненадійну рівновагу духа "правовірного". "Зупинивши Сонце і зрушивши Землю", Микола Коперник не захитав «небесної тверді». Тому, зокрема, Католицька Церква сприйняла його модель світу відносно спокійно. Але Галілео Галілей своїми логічними розмірковуваннями і вдалими асоціаціями переконливо довів, що "з усієї сукупності зір, які бачимо, не знайдеться й двох, які були б на однаковій відстані від Землі". Внаслідок цього, образно кажучи, кришталева сфера розкришилася на друзки. І людина залишилася віч-на-віч з безкрайнім, холодним, байдужим і навіть ворожим Всесвітом, місце перебування Творця в якому стало неозначеним. Її, людину, охопив переляк, вона відчула себе беззахисною і покинутою. У цей саме час наставала епоха Просвітництва з її войовничим безбожництвом. Тоді то було проголошено безліч безкомпромісних заяв типу "Релігія заважає людям бачити, тому що вона під страхом вічної кари забороняє їм дивитися" (Дені Дідро), "Релігія є в повному значенні цього слова смертю розуму" (Жозеф Лекіне). "На одній шостій земної кулі" такі люто-безбожницькі заяви упродовж майже всього XX ст. визначали форму і зміст суспільного життя. Ця тенденція в Україні, як виглядає, подекуди домінує і тепер. Наприкінці 20-го століття (березень 1998 р.), відзначивши неабиякі успіхи у з’ясуванні таємниць мікро- і мегасвіту, президент Російської Академії наук академік Ю.С. Осипов зазначив: "… сама наукова космологія ставить проблеми, які співвідносяться з обговорюваними у традиційній теології питаннями походження Всесвіту. Як мовиться, коло замкнулося і дуже сильно. Не випадково многі природодослідники і математики, почавши свої дослідження як люди невіруючі, кожен своїм шляхом, по-різному, але приходили врешті-решт до віри, бо створення будь-якої стрункої наукової системи неминуче веде до думки про існування, як кажуть у нашому середовищі, Абсолютного Буття". Під цим кутом зору й розглянемо антропний принцип – науковий принцип, який стверджує, що існування життя на Землі істотно залежить від найзагальніших властивостей Всесвіту. Суть його з’ясовують ще й так: наявність життя, представником якого ми є, накладає на властивості Всесвіту низку дуже сильних обмежень. Або: Всесвіт не може бути іншим, ніж він є, оскільки ми існуємо. Ці твердження треба розуміти не як можливість впливу людського інтелекту на Всесвіт, а як неможливість виникнення та існування інтелекту у Всесвіті, властивості якого були б дещо іншими. Одним із перших, у 1974 р., антропний принцип зформулював англійський астроном фізик Брендон Картер у формі: "Ми існуємо, тому що Всесвіт такий, яким він є". Невдовзі почали його розглядати у двох варіантах (версіях). Але доречно насамперед ще згадати зауваження американського (але японця за походженням) вченого Мічіо Кайку (кн. "Гіперпростір", Льв., 2005, с. 337): "В останнє десятиріччя дехто з космологів із жахом виявив, що антропоморфізм знову закрадається в науку під личиною антропного принципу. І деякі прихильники цього принципу відкрито заявляють, що хотіли б повернути Бога в науку". Тож і дискусії щодо цього слід приділяти певну увагу…
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Глибинна суть проблеми» з дисципліни «Фрагменти космології»
