Уявлення, за яким наш Всесвіт розширюється від стану надвисоких температур на початковій стадії цього процесу, на сьогодні вже загальноприйняте. Однак статус теорії, тут – теорії Великого Вибуху і водночас теорії гарячого Всесвіту, вимагає підтвердження, ще бажаніше – завчасних передбачень якихось переконливих фактів і явищ. Отож, згадані вище реліктове радіовипромінювання і сучасний вміст гелію в речовині Космосу – два переконливі передбачення, що підтвердили правильність теорії гарячого Всесвіту. Як було зазначено, за реєстрацію першого А. Пензіас і Р. Уїлсон отримали Нобелівську премію. За цикл робіт з проблеми походження хімічних елементів у Всесвіті У. Фаулер отримав цю ж премію 1983 р., однак, піонерською була тут праця Гамова! Повторимо ще раз ці два тести на правильність теорії гарячого Всесвіту. Тест перший: Лише за умови високої температури і водночас її різкого зменшення у первинній протон-нейтронній суміші відбувається синтез ядер гелію. Тест другий: Інформацію про згаданий стан надвисокої температури зберігає досьогодні космічний мікрохвильовий фон – реліктове радіовипромінювання. Тут також доречно зупинитися на доказах того, що Всесвіт взагалі розширюється! Бо, як не дивно, хоча співвідношення Габбла відоме з 1929 р., дехто цей факт заперечує, а наявне червоне зміщення намагається пояснити іншими ефектами, як ось зміною з часом швидкості світла. Що проблема ця заслуговує серйозної уваги, підкреслив А. Сендідж у 1997 р. Доповіді 11-ти учасників конференції, проведеної тоді на Канарських островах, були присвячені найактуальнішим питанням сучасної астрономії і опубліковані під назвою "Всесвіт у цілому” (Кембрідж, 1997 р.). Доповідь А.Сендіджа "Астрономічні задачі на наступні 30 років” включала пункт 15-й (усіх пунктів було 23): "Реальність розширення Всесвіту" як потребу подати прямі, однозначно пояснювані докази реальності космологічного розширення. Перший із трьох запропонованих А. Сендіджом тестів (він і здійснив його перевірку майже зразу) полягав у вимірюванні поверхневих яскравостей далеких об’єктів, конкретно – еліптичних галактик. Було знайдено, що вона зменшується залежно від червоного зміщення z як (1 + z)2, як це і повинно бути у випадку розширення Всесвіту. Другий тест – вимірювання ефекту зповільнення часу в далеких об’єктах, які рухаються відносно Землі, проведено у 2001 р. Придатним для цього виявився аналіз кривих блиску Наднових типу 1а, які вдалося виявити в далеких галактиках. За даними про декілька десятків цих явищ знайдено: тривалість спаду яскравості об’єкта зростає в (1 + z) разів – знову ж таки у цілковитій згоді з теорією. Нарешті, третій тест полягав у вимірюванні температури реліктового радіовипромінювання в різні епохи розширення Всесвіту, тобто при різних z. Для стандартної моделі Трв ~ (1 + z), так що при z = 2 ця температура була 8,2 К, і ≈ 11 К при z = 3. Ефект виявляють, детально досліджуючи спектри далеких галактик і квазарів, виявляючи в них лінії поглинання, збудження яких можливе якраз завдяки цьому додатковому "космічному" джерелу енергії. Конкретні позитивні результати було отримано у 2002 р. Оскільки різні z відповідають різним моментам еволюції Всесвіту, то значення z = 2 стосується віку 1/4 від сучасного, z = 3 – близько 1/8.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Про достовірність розширення» з дисципліни «Фрагменти космології»
