ОРГАНІЗАЦІЯ, ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ АНАЛІЗУ В БАНКУ
Дієвість аналізу банківської діяльності значною мірою зале-жить від раціональної організації аналітичного процесу. Аналіз, що охоплює всі процеси фінансово-господарської діяльності банку, є невід’ємною складовою його організаційно-управлінської систе-ми. Для підвищення ефективності аналітичної роботи в банку до-цільно створити спеціальний підрозділ — фінансово-аналітичну службу. Організаційна структура фінансово-аналітичної служби банку формується з урахуванням вибраної стратегії та певних принципів управління (дотримання норм керованості, делегуван-ня повноважень, формування оптимальних інформаційних пото-ків), але насамперед залежить від організаційної моделі побудови банківської установи. Сучасний комерційний банк є організацією з кількома рівнями управління і операційної діяльності, між яки-ми існують складні взаємозв’язки. Багатогранність та універса-льний характер діяльності більшості комерційних банків зумов-люють постійне ускладнення їх організаційних моделей. Вивчення економічної літератури показує, що питання вибору раціональної організаційної структури сучасного комерційного банку належить до найменш опрацьованих вітчизняною наукою. На це звертають увагу і зарубіжні фахівці, які працюють з українськими банками [85]. Дослідженню організаційних аспектів дія-льності банківських установ присвячено лише окремі праці [14; 45; 192]; докладніше ці питання висвітлені російськими вченими [193; 214; 217]. Значно ґрунтовніше організаційна складова сис-тем управління вивчена стосовно діяльності підприємств [100; 177; 215]. Разом з тим надійність банку, до якої суспільство ста-вить підвищені вимоги, значною мірою залежить від вибраної організаційної моделі. Недостатня увага до формування організа-ційної структури призводить до порушення логічного взаємо-зв’язку між етапами процесу прийняття управлінських рішень — аналізу, планування, контролю та регулювання. У банківському бізнесі відомі непоодинокі випадки, коли не-досконалість організації бухгалтерської, аудиторської чи аналі-тичної роботи, ставала причиною банкрутства кредитних установ. Так, показовим у цьому аспекті став крах 1995 року «Barings» — одного з найстаріших та найповажніших фінансово-кредитних інститутів Великобританії. Збитки, спричинені керівником філії банку в Сінгапурі Ніколасом Лісоном через проведення ним не-вдалих операцій з деривативами на Токійській та Сінгапурській біржах, перевищили власний капітал банку і призвели його до банк-рутства. Це стало можливим унаслідок недосконалої організації бух-галтерської та аудиторської роботи в сінгапурській філії банку і про-ведення неконтрольованих головним банком спекулятивних операцій. Керуючий філією відкривав фіктивні рахунки та провадив фінансові операції від імені віртуальних клієнтів, насправді викори-стовуючи для розрахунків на біржах кошти самого банку. Такі опе-рації тривалий час залишалися непоміченими, оскільки бухгалтер-ську (відкриття та ведення рахунків), аудиторську і аналітичну діяльність у цій філії банку не було розмежовано: усі ці операції ке-руючий виконував особисто, уникаючи в такий спосіб належного контролю. Отже, лише чітка організаційна структура з докладними ін-струкціями та відповідною організацією бухгалтерської, аудиторсь-кої та аналітичної роботи забезпечить комерційному банку успіш-ну реалізацію своїх функцій та вибраної стратегії. Теорія управління знає кілька основних типів організаційних структур (ОС). Серед найвідоміших — раціональна бюрократія, описана М. Вебером на початку ХХ століття; адаптивні структу-ри, які набули розвитку в 1960-х роках; департаменталізація. Під впливом високих технологій та інформатизації суспільства вини-кають нові види організаційних структур: едхократична органі-зація, орієнтована на виконання нестандартних та складних робіт (ідея фірми «Х’юлетт-Паккард»); багатовимірні організаційні структури, засновані на делегуванні значних повноважень струк-турним підрозділам та виокремлюванні центрів прибутків і центрів відповідальності; партисипативні організації, побудовані на принципі активної участі кожного члена в процесі розроблення та прийняття управлінських рішень; сітьові організації, що пе-редбачають налагоджування гнучких відносин між постачальни-ками сировини, виробниками і продавцями (збутовиками) [100, с. 345—347]. Ці типи ОС докладно описано в літературі [14, с. 83—91; 215, с. 284—308]. Щодо банківської діяльності, то вона є досить консерватив-ною, тому й користується здебільшого традиційними структурами. Для банківських установ найхарактернішою є департаменталіза-ція, тобто структурування за основними напрямами діяльності та формування підрозділів, що мають виконувати певні важливі для банку завдання. У цій організаційній структурі заведено виокремлювати функціональну та дивізіональну департаменталізацію. Банки можуть користуватися обома формами. У разі функціона-льної департаменталізації структурні підрозділи банку поділяють за функціональною ознакою, а типовими департаментами є кре-дитний, цінних паперів, валютний, роботи з клієнтами, міжбан-ківських операцій тощо. Така організаційна структура забезпечує спеціалізацію підрозділів, підвищення їхнього професіоналізму і використовується здебільшого в невеликих банках. Для великих банків ефективнішою є дивізіональна департамен-талізація, коли формування структурних підрозділів відбувається за географічними регіонами, видами банківських продуктів чи групами клієнтів. Найприйнятнішою є дивізіональна департамен-талізація для банків, діяльність яких широко диверсифіковано. У вітчизняній банківській системі найпоширенішими залишають-ся дивізіонально-регіональні структури, утворені за місцем роз-міщення філій банку. Основною метою такого підходу є забезпе-чення адекватної реакції на зміни зовнішнього середовища завдяки чіткому визначенню відповідальності, орієнтації на реалізацію маркетингової політики, урахуванню специфіки регі-ону. Останнім часом у банках поширилася дивізіональна департа-менталізація, орієнтована на споживача. У цьому разі поділ від-бувається за принципом обслуговування певних категорій клієн-тів чи надання конкретних банківських послуг. Так, у банках виокремлюються структурні підрозділи з обслуговування ве-ликих клієнтів, корпоративних клієнтів, фізичних осіб, операцій з обслуговування пластиковими картками тощо. Однак у наших вітчизняних банках унаслідок їхньої універсалізації переважає комбінований підхід, який передбачає поєднання різних органі-заційних структур. За сучасних умов ефективність діяльності банку значною мі-рою залежить від якості управлінських рішень, котрі мають ура-ховувати не тільки власні позиції банку, а й кон’юнктуру фінан-сових ринків. Проте орієнтири багатьох вітчизняних банків залишились тими самими, що й колись, і їхніх керівників задово-льняє поверхова та ще й застаріла інформація. За такого підходу основна увага приділяється показникам дохідності, обсягам залу-чених і розміщених коштів, співвідношенню доходів та витрат, що ж до управлінських рішень, то вони не випереджають події, а лише констатують їх. Як показує практика, нині цього замало. У наш час для стабільного розвитку банку необхідно реалізу-вати комплексний підхід до аналізу активів і пасивів, заснований на прогнозуванні динаміки зовнішнього середовища. Банківський аналіз лише тоді перетворюється на дійовий інструмент управ-ління, коли дає змогу з високою ймовірністю прогнозувати події на фінансових ринках і оцінювати їхній можливий вплив на дія-льність конкретного банку. Тому питання якості управлінських рішень фактично трансформується в проблему якості роботи фі-нансово-аналітичної служби банку. Метою створення фінансово-аналітичної служби в комерцій-ному банку є підвищення ефективності його діяльності через прийняття обґрунтованих оперативних і стратегічних управлінсь-ких рішень. Організаційна структура фінансово-аналітичної служби банку має бути спрямована на послідовну реалізацію класичних функцій управлінського процесу, таких як аналіз, планування, ре-гулювання, контроль. Водночас організація діяльності фінансово-аналітичної служби залежить і від структури самого банку. У не-великому банку аналітичну роботу можна сконцентрувати в од-ному спеціалізованому структурному підрозділі (відділ аналізу). У банку з розгалуженою мережею філій і регіональних відді-лень доцільніше й аналітичну службу організувати в такий спо-сіб, створивши відділи аналізу в кожному окремому підрозділі. Такі відділи виконують передовсім конкретні завдання, що по-стають перед філією чи відділенням, відповідають за збирання первинної аналітичної інформації та формування локальних баз даних. Паралельно в структурі головного банку функціонує фі-нансово-аналітична служба, завдання якої полягає в обґрунту-ванні тих управлінських рішень, які приймаються на рівні всієї установи. Аналітичні відділи у філіях та відділеннях підпорядко-вуються як лінійному керівнику, так і керуючому всією фінансо-во-аналітичною службою банку. За умов підвищеної ризиковано-сті зовнішнього середовища управління банком здебільшого фокусується саме на банківських ризиках, тому часто відповідні служби називають «управліннями аналізу та банківських ризиків». Важливий аспект проблеми раціональної організації фінансо-во-аналітичної служби — її взаємодія з казначейством банку. Казначейство (або департамент активних і пасивних операцій) є ос-новним робочим підрозділом комерційного банку, який виконує операції на відкритих фінансових ринках. У банківській практиці сформувалися два погляди на роль і місце казначейства та фінан-сово-аналітичної служби банку. Прихильники першого розгля-дають ці підрозділи як автономні. Альтернативний погляд поля-гає в доцільності їх об’єднання або принаймні підпорядковування одному керівнику. На думку російських учених О. Б. Ширінської, Н. А. Пономарьової, В. А. Купчинського, такий підхід до органі-зації аналізу є доцільнішим, адже він полегшує збирання інфор-мації для управлінського обліку в розрізі окремих фінансових ін-струментів, а також сприяє своєчасному впровадженню ключових елементів контролю за банківськими ризиками [217, с. 46]. Отже, фінансово-аналітична служба та казначейство банку мають спілкуватися без посередників. Такі погляди поділяють О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко, розглядаючи казначейство і аналітичну службу банку, а також службу планування і відділ контролю як складові функціонально-організаційної моделі фінансового менеджменту [14, с. 188—191]. Кожен з цих підрозділів призначений для виконання відповідної управлінської функції — планування, аналізу, регулювання (каз-начейство) та фінансового контролю. Усі підрозділи підпорядко-вуються одному керівнику — фінансовому директору. Але далі автори зазначають, що «казначейство виконує методологічну та аналітичну функції». Зміст останньої «…полягає в регулюванні поточної ліквідності та беззбитковості операцій банку і виража-ється у створенні рекомендаційних граничних умов та планових завдань по активно-пасивних операціях, коригуванню планової структури активів і пасивів з урахуванням мікро- та макроеконо-мічних чинників шляхом проведення відповідних розрахунків» [14, с. 208—209]. Як бачимо, за такого підходу в казначействі фактично зосереджено не лише функції регулювання, а й аналізу та планування. Для обґрунтування раціональних організаційних форм взає-модії фінансово-аналітичної служби та казначейства банку звер-німося до розгляду функцій та завдань останнього. Цей структурний підрозділ є відносно новим для вітчизняної практики, а подекуди його формування щойно розпочалося. В економічній літературі існують різні погляди на завдання та склад казначейс-тва, іноді й не зовсім коректні. Наприклад, Д. Гладких до складу казначейства банку включає кредитний відділ та відділ роботи з клієнтами [45, с. 20]. Таке трактування суттєво відрізняється від загальновживаного в міжнародній банківській практиці, адже прерогатива казначейства — це здійснення операцій на фінансо-вих ринках і воно ніколи не працює з окремими клієнтами [49; 189, с. 117—122]. Для з’ясування особливостей організації облі-ково-аналітичного процесу в казначействі банку розглянемо його типову організаційну структуру у світлі передового зарубіжного досвіду. Казначейство комерційного банку — це організаційна струк-тура, що здійснює фінансові операції на відкритих ринках: валют-ному, грошовому, фондовому, ринку капіталів, ринку деривати-вів. Цілями діяльності казначейства є зниження загального рівня ризиків банку, збереження ліквідності, підвищення прибутковості, розширення активно-пасивних операцій банку. Володіючи широ-ким спектром інформації про поточний стан фінансових ринків, казначейство бере участь у формуванні зовнішньої та внутрішньої цінової політики банку. Так, казначейство обґрунтовує курси купівлі-продажу іноземних валют, рівень пропонованих відсот-кових ставок, формує політику трансфертного ціноутворення. На останньому варто спинитися докладніше. Із запроваджен-ням нових форм організації банківської діяльності, зокрема під-системи управлінського обліку, у банках виокремлюються такі структурні угруповання, як центри відповідальності, прибутку (профіт-центри) та витрат [192, с. 21]. Управлінський облік як за структурою, так і за призначенням є новим для вітчизняної бан-ківської практики. Традиційно під управлінським обліком розу-міють облік виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції, зокрема облік витрат за центрами прибутку та відпові-дальності [56; 127; 192; 206]. Особливістю управлінського обліку є відносна замкнутість управлінського циклу, адже цей вид робо-ти має комплексний характер і включає (крім власне обліку) такі функції, як планування, контроль, нормування, економічний ана-ліз та підготовка управлінських рішень [206]. Отже, призначення управлінського обліку в банку полягає в контролюванні рівня ви-трат та собівартості банківських продуктів, а також аналізі внут-рішньої рентабельності підрозділів банку. Між казначейством та профіт-центрами здійснюються опера-ції з умовного використання ресурсів через їх купівлю та продаж за трансфертною ціною. Трансфертна ціна показує внутрішню вартість ресурсів у системі одного банку з урахуванням ринкових індикаторів (ставка міжбанківського кредитування — МБК, облі-кова ставка НБУ, ставка розміщення ОВДП тощо). Система трансфертного ціноутворення дає змогу оптимізувати політику банку щодо управління активами і пасивами, а також виявити ви-сокорентабельні чи збиткові банківські продукти [176, с. 32—33]. Отже, запровадження управлінського обліку та системи трансфертних цін стимулюють ефективну діяльність підрозділів банку. Водночас у казначействі концентрується інформація не лише про стан зовнішніх фінансових ринків, а й про справжню внутрішню вартість та ефективність використання банківських ресурсів. Тому казначейство є внутрішнім інформаційним центром банку, адже воно одержує щодня значний обсяг інформації зі структурних підрозділів банку, агрегує її та передає на інші ієрархічні рівні, у тому числі й керівництву банку. Слід зазначити, що з погляду організації казначейство є віднос-но автономною структурою комерційного банку, котра проводить фінансові операції як із власної ініціативи, так і з доручення ін-ших підрозділів банку. З огляду на це, казначейство створюється як технологічно замкнутий підрозділ, що планує свою діяльність та керує фінансовими потоками в режимі взаємодії з філіями, де-партаментами, управліннями, котрі самостійно функціонують у структурі банку. Саме ця обставина є визначальною в процесі ор-ганізації обліково-аналітичної роботи за даним напрямом банків-ської діяльності. Специфіка полягає у відокремленні служб облі-ку та аудиту від загальнобанківської бухгалтерії, аналітичних і аудиторських підрозділів, тому відділи обліку, аналізу та аудиту казначейських операцій організаційно належать до структури казначейства. Як відомо, будь-який банк очолює Правління або Рада директо-рів, до складу котрої включають фінансового директора, директора з аудиту, виконавчого директора (перелік керівних посад залежно від напрямів діяльності та потреб банку може бути і ширшим). Обов’язковою є вимога, щоб функціональні обов’язки директорів та підпорядкованість окремих підрозділів не перетиналися. Наступний щабель в ієрархічній структурі посідає казначей банку, який очолює казначейство і підпорядкований Раді дирек-торів. Власне казначейство як організаційна одиниця банку скла-дається з трьох структурних підрозділів: фронт-офіс (front-office), мідл-офіс (middle-office) та бек-офіс (back-office). Ці, запозичені з англійської мови, назви є широковживаними й у вітчизняній практиці, бо українських відповідників поки що нема. Кожен з офісів має власне призначення та функції. Так, фронт-офіс проводить операції на відкритих фінансових ринках і забез-печує виконання основних функцій казначейства банку. Структу-ра фронт-офісу включає такі відділи: 1) валютних (дилінгових) операцій; 2) операцій на грошовому ринку (короткострокових); 3) операцій на ринку капіталів (довгострокових); 4) операцій з деривативами; 5) емісійних операцій; 6) операцій з акціонерним капіталом; 7) власних торгових операцій; 8) управління активами і пасивами. За винятком відділу управління активами і пасивами банку усі ці відділи підпорядковано казначею банку. Структурно кожен з відділів фронт-офісу, крім двох (управління активами і пасивами та власних торгових операцій), поділяється на два сектори: між-банківських операцій (гуртові операції) та операцій, які здійс-нюються коштом та на замовлення клієнтів (роздрібні операції). Структурні підрозділи казначейства мають право на самостійне прийняття рішень щодо проведення фінансових операцій у межах установлених для кожного з них лімітів, перевищення яких мож-ливе лише з дозволу вищого керівництва банку. Ліміти (для струк-турних підрозділів, операцій чи індивідуальні для дилерів) за-тверджує Комітет управління активами і пасивами банку (КУАП). Відділ управління активами і пасивами проводить фінансові операції з метою зниження ризиків усього банку (а не лише каз-начейства), а його керівника підпорядковано не казначею, а без-посередньо фінансовому директору. Цей структурний підрозділ банку забезпечує підтримування ліквідності, проводить операції хеджування ризиків, коригує валютні позиції банку тощо. Це означає, що фахівці відділу мають право здійснювати фінансові операції на всіх ринках: грошовому, фондовому, валютному, строковому та ін. Особливе місце в структурі фронт-офісу належить відділу власних торгових операцій (proprietary trading), основним призна-ченням якого є проведення спекулятивних операцій для збільшення прибутків банку. Іноді такі підрозділи називають відділами неза-лежних спекулянтів або торгівців. За сприятливої кон’юнктури ринку фахівці відділу можуть проводити будь-які фінансові опе-рації — валютні, з цінними паперами, деривативами та іншими інструментами — на власний розсуд. Принагідно зазначимо, що в окремих зарубіжних банках такі відділи (разом з відділами опе-рацій з деривативами) забезпечують до 30 % сукупного прибутку банку. З метою уникнення занадто високих ризиків, пов’язаних із проведенням фінансових операцій спекулятивного характеру, для відділу власних торгових операцій установлюються досить суворі ліміти. Контроль за їх дотриманням здійснюється через складан-ня звітності в режимі on-line, яка негайно потрапляє в мідл-офіс. Мідл-офіс забезпечує дотримання законодавчих вимог та внут-рішньобанківських правил і лімітів під час проведення казначейсь-ких операцій банку. Основна його функція полягає в проведенні аудиту операцій, здійснених працівниками фронт-офісу, у режимі моніторингу. Усі повідомлення, що надходять із фронт-офісу, фік-суються в комп’ютерній мережі мідл-офісу та контролюються на предмет відповідності лімітам, установленим як на клієнтські, так і на власні операції банку. Також контролюється додержання особистих лімітів дилерами різних рангів. Зазначимо, що такий метод управління, як установлення сис-теми внутрішніх лімітів, дає змогу керівництву банку вести опе-ративний контроль за поточною діяльністю всіх підрозділів фронт-офісу, а також аналізувати ефективність їхньої роботи, по-рівнюючи фактичні результати з прогнозованими та виявляючи причини відхилень. У стратегічному аспекті встановлення систе-ми лімітів сприяє зниженню ризикованості банку, а отже, і під-вищенню ринкової цінності банківської установи. У цьому зв’язку важливо наголосити, що мідл-офіс підпоряд-ковується не казначею банку, а безпосередньо директору з ауди-ту. Це забезпечує дотримання основного правила аудиту — неза-лежності аудиторської служби від безпосереднього керівництва (у даному разі — казначея банку). Інформація про виявлені в мідл-офісі відхилення від нормативів, лімітів чи вимог законо-давства негайно повідомляється у відповідні підрозділи фронт-офісу для проведення коригувальних дій (якщо така можливість існує). Після реєстрації в мідл-офісі інформація про здійснені фронт-офісом фінансові операції надходить у бек-офіс. Тут усі повідом-лення, одержані у вигляді комп’ютерних сліпів (тікетів), переві-ряються на наявність необхідних реквізитів та відповідного до-кументального підтвердження. Надалі робляться бухгалтерські проведення, а подекуди складається навіть власний баланс казна-чейства. Як бачимо, бек-офіс виконує функції бухгалтерії казна-чейства. Цікаво зазначити, що у великих зарубіжних банках що-денно реєструється близько 1500 повідомлень (сліпів), тоді як у вітчизняних цей показник на порядок нижчий (як правило, сто—двісті). Хоч бек-офіс організаційно належить до казначейства бан-ку, але його керівника підпорядковано не казначею, а безпосеред-ньо головному бухгалтеру банку (у зарубіжних банках — вико-навчому директору). Зі сказаного можна висновувати, що підпорядкування та орга-нізацію роботи мідл-офісу і бек-офісу орієнтовано на реалізацію базового принципу контролю — принципу незалежності. Такий підхід дає можливість і службі внутрішнього аудиту, і бухгалтерії казначейства якісно виконувати свої функції та знизити ризик недобросовісного втручання з боку вищих посадових осіб банку. Це особливо важливо з огляду на те, що казначейство, крім влас-них операцій, виконує заявки інших структурних підрозділів банку, тобто мідл-офіс і бек-офіс фактично контролюють переважну частину всіх банківських операцій. Щодо аналітичної роботи, то питання її раціональної органі-зації є значно складнішим. Варто зауважити, що аналіз у тій чи іншій формі має місце в діяльності всіх підрозділів казначейства банку. Так, рішення щодо проведення фінансових операцій (фронт-офіс) приймається за результатами аналізу ендогенних та екзо-генних чинників. У процесі аудиту (мідл-офіс) переважає порів-няльний аналіз: одержана інформація порівнюється з лімітами, централізовано встановленими нормативами (наприклад, обов’язковими нормативами центрального банку) чи іншими вимогами. За даними обліку аналізуються загальні обсяги та структура здій-снених протягом дня казначейських операцій (бек-офіс). Отже, аналітична функція іманентно притаманна процесу управління фінансами комерційного банку. Саме на цьому базу-ється організація роботи казначейства в зарубіжних банках, коли кожен дилер одночасно є і фінансовим аналітиком, що оцінює ситуацію та приймає рішення. Це обмежує до мінімуму час між надходженням інформації та прийняттям управлінського рішен-ня, тобто дає можливість працювати в режимі реального часу. Ра-зом з тим слід підкреслити, що успіх практичної реалізації цього підходу залежить від рівня професіоналізму працівників казна-чейства. Розосередження аналітичної функції можуть собі дозво-лити лише ті банки, які абсолютно впевнені у високому професіоналізмі фахівців казначейства, мають їх достатню кількість, а також відповідне комп’ютерно-інформаційне забезпечення. Як свідчить практика, більшість вітчизняних банків поки що такої можливості не мають. Тому їм доцільніше піти по шляху спеціалізації, а аналітичну функцію сконцентрувати в одному структурному підрозділі казначейства, який здійснюватиме зби-рання первинної інформації, її аналіз та систематизацію. Така ор-ганізація аналітичної роботи хоч і збільшить тривалість управ-лінського процесу, але уможливить прийняття зважених та обґрунтованих рішень. Крім того, варто зазначити, що наведена організаційна структура казначейства занадто складна для украї-нських банків, а окремі відділи фронт-офісу взагалі створювати немає потреби, оскільки існування суттєвих обмежень щодо пев-них фінансових операцій та суворого їх регулювання практично позбавляє банки можливості їх здійснення. На вибір організаційної структури фінансово-аналітичної служби банку впливають насамперед власні позиції, можливості і потре-би банківської установи. Для невеликих за розмірами банків во-чевидь доцільніше створити аналітичну службу в складі казна-чейства, що сприятиме оперативнішому прийняттю рішень. Якщо фінансово-аналітична служба має складну ієрархічну структуру і складається з мережі аналітичних відділів, то найефективнішим слід визнати створення центрального аналітичного відділу як са-мостійного структурного підрозділу банку. При цьому казначейс-тво і фінансово-аналітична служба мають спілкуватися без посе-редників та підпорядковуватися одній посадовій особі — фінансовому директору. У будь-якому разі доцільність створення спеціалізованого структурного підрозділу банківського аналі-зу є безсумнівною. Незалежно від того, яку форму організації фінансово-аналітичної служби вибрано банком, незмінними залишаються її функ-ції, а саме: • збирання первинної інформації; • фіксація інформації, що надходить із зовнішнього середо-вища та з локальних баз даних (підрозділів) банку; • оброблення та систематизація інформації; • аналіз; • структурування; • формування звітів (вихідної управлінської інформації та баз даних). Збирання та оброблення первинної інформації здійснюють аналітичні відділи структурних підрозділів банку (філій, відді-лень, департаментів). Як правило, вони спеціалізуються на про-гнозах щодо окремих ринків, галузей, груп клієнтів, видів фінан-сових інструментів. Якщо банк не має відділень чи філій, то інформація надходить з відповідних департаментів. Уся ця одер-жана та систематизована інформація формує інформаційно-аналітичне поле банку (ІАПБ). Під інформаційно-аналітичним полем розуміють сукупність у певний спосіб організованих інформаційних потоків, що функціонують у комерційному банку, утворюючи єдиний інформаційно-аналітичний простір. Поняття ІАПБ було запропоноване Р. Валєєвою, а згодом розвинуте О. Б. Ширінською, Н. А. Пономарьовою, В. А. Купчинським [217]. Процес організації ІАПБ здійснює фінансово-аналітична служба, а формують його такі групи дже-рел інформації: законодавчо-правова, нормативна, планова, облі-кова (дані синтетичного і аналітичного обліку), звітна, позасис-темна (дані управлінського обліку), ринкова та аналітична [194, с. 59—61; 214, с. 45—56]. У загальному випадку аналітичний процес, за визначенням В. В. Сопка і В. П. Завгороднього, є технологічною сукупністю операцій, яка складається з таких етапів: підготовчого, аналітич-ного оброблення інформації, завершального — узагальнення ре-зультатів аналізу [177, с. 152]. Технологія банківського аналізу в цілому є такою самою, але для здійснення оперативного управ-ління фінансовими потоками потрібна певна деталізація. У цьому плані заслуговує на увагу концепція інформаційно-аналітичного «дерева» банку, розроблена російськими вченими [217, с. 58]. Згідно із запропонованим ними підходом у структурі аналітично-го процесу виокремлюють п’ять рівнів аналітики, які формують «дерево» з його «кореневою системою», «кроною» та «верхів-кою». В основу покладено принцип наскрізного проходження ін-формації через усі рівні з поступовою систематизацією, агрегацією та узагальненням. Як підкреслюють автори, створення інформа-ційно-аналітичного «дерева» банку «…належить до комплексних завдань організаційного, методологічного, матеріально-технічного і технологічного характеру» [217, с. 59]. Уважаючи запро-поновані ними терміни трохи претензійними, розглянемо сут-ність проблеми, спираючись на більш уживану термінологію. Можна сказати, що технологія аналітичного процесу в казна-чействі банку — це послідовність кількох етапів, які водночас є ієрархічними рівнями проведення аналізу, оскільки кожен з ета-пів передбачає агрегування та узагальнення інформації, одержа-ної з попереднього рівня. На першому (підготовчому) рівні здійснюється збирання та первинна систематизація інформації в режимі реального часу. Інформаційними джерелами є всі параметри укладених казначей-ством угод: суми, строки, валюти, відсоткові ставки, контрагенти і т. ін. Перелік вхідних параметрів визначається змістом фінансо-вої операції банку відповідно до вимог управлінського процесу. Одержана від дилерів інформація фіксується в таблицях, які по-дають лістинги згрупованих за певними ознаками казначейських операцій. Такими ознаками можуть бути види фінансових ін-струментів, види валют, позиції за коррахунками, угоди за між-банківськими кредитами (МБК) тощо. Лістинги є первинними носіями інформації. Аналітичне оброблення інформації здійснюється на другому та третьому рівнях. На другому рівні всі проведені за день опера-ції консолідуються, обробляються лістинги та за сальдовим ме-тодом формуються портфелі казначейства банку. Аналітичні таб-лиці складаються щоденно після закінчення операційного дня і вміщують повний набір параметрів кожного портфеля. Напри-клад, для портфеля МБК аналітична номенклатура (система па-раметрів) буде такою: назва банку—контрагента; обсяг (абсолютна сума) операції; відсоткова ставка; термін залучення чи розміщен-ня; сума, яку належить повернути чи отримати (з урахуванням відсотків); графік виплати відсотків; додаткова інформація. Рівень деталізації аналітичних номенклатур завжди визнача-ється потребами майбутнього управлінського рішення, для якого проводиться аналіз [177, с. 154]. Потім оцінюються результати роботи кожного структурного підрозділу казначейства за банків-ський день. Одержана аналітична інформація є підставою для розроблення тактики на наступний день і може бути використана фінансовим директором, казначеєм та керівниками структурних підрозділів казначейства. На третьому рівні формуються результативні таблиці за окре-мими групами фінансових операцій (портфелями) наростаючим підсумком з початку звітного періоду. Така інформація забезпе-чує аналіз ефективності проведення певних операцій, оцінку ре-зультативності роботи окремих відділів фронт-офісу, своєчасне виявлення можливих несприятливих тенденцій динаміки портфе-лів, складання прогнозів на середньостроковий період. Наступні рівні стосуються узагальнення аналітичної інформа-ції та складання звітності казначейства. На четвертому рівні формується щоденна звітність, для чого інформація, одержана на по-передніх етапах, консолідується до рівня рахунків синтетичного обліку. Звіт про проведені казначейські операції банку склада-ється щоденно і не тільки потрапляє в центральну бухгалтерію для опрацювання щоденного балансу, а й надсилається керівниц-тву банку. Проте для ефективного здійснення управлінського процесу номенклатури бухгалтерських рахунків може бути замало. Тоді паралельно формується внутрішня (управлінська) звітність у роз-різі тієї аналітичної номенклатури, яка необхідна для управління фінансовими потоками банку. Наприклад, звіти можуть склада-тися як за видами операцій, так за відділами фронт-офісу, котрі їх провели, або за строками укладених угод. Це уможливлює що-денний аналіз ефективності роботи структурних підрозділів каз-начейства, оцінювання потреби в ліквідних коштах та впливу відсоткового ризику (за даними про розбіжність у часі строків виконання активних і пасивних операцій), коригування валютних позицій. На п’ятому рівні складається внутрішня звітність казначейства за певний період (як правило звітний) за тими напрямами, котрі необхідно проаналізувати для підвищення ефективності роботи казначейства. Це, зокрема: рентабельність роботи підрозділів за звітний період, рентабельність окремих видів операцій, вартість підтримки ліквідної позиції та обов’язкових резервів, доходи (втрати) за валютними операціями, середні ставки запозичених та розміщених на міжбанківському ринку ресурсів та ін. Зазначимо, що зведена фінансова звітність банку за певний період формуєть-ся за даними, які щоденно надходять з казначейства до бухгалте-рії (четвертий рівень), а тому аналітична інформація п’ятого рів-ня в бухгалтерію банку може не подаватися або надходити тільки для перевірки. Оскільки в банках більшість процесів комп’ютеризовано, то в процесі формування інформаційних потоків та аналітичних но-менклатур слід урахувати вимоги, яким вони мають відповідати за умов використання персональних комп’ютерів [177, с. 157]: • інтеграція методів документування та кодування аналітич-них номенклатур; • виявлення обсягів інформаційних потоків; • побудова схеми руху номенклатур; • достовірність, повнота та змістовність; • можливості деталізації та агрегування; • гнучкість та можливість коригування. Організований у такий спосіб аналітичний процес формує ма-сив інформації — базу для прийняття управлінських фінансових рішень як на рівні казначейства, так і на рівні всього банку. Оче-видно, що інформаційно-аналітичне поле банку потребує постій-ної підтримки та щоденних дій, спрямованих на одержання, об-роблення та систематизацію даних, що утворюють інформаційні потоки. Такий підхід дає уявлення про логіку і технологію ство-рення інформаційно-аналітичних систем у банку і може бути ви-користаний у процесі формування глобальних банківських інфор-маційних мереж. Важливе значення в процесі аналізу банківської діяльності мають застосовувані методики та прийоми, які в сукупності формують метод. У найширшому розумінні метод науки традиційно трак-тують як «певний набір інструментів, запозичених із загального (у принципі універсального) арсеналу засобів наукового пізнання і пристосованих до особливостей предмета конкретної науки». Завдання методологічного дослідження полягає в тому, щоб «…визначити набір цих інструментів та спосіб їх застосування у вибраній галузі знань» [5, с. 136]. Поняття предмета і методу на-уки тісно пов’язані між собою, адже метод — це спеціально роз-роблена та свідомо застосовувана технологія вивчення певного предмета дослідження [5, с. 143]. Метод аналізу банківської діяльності — це сукупність загаль-нонаукових та конкретно-наукових способів вивчення фінансово-господарської діяльності банку, які дають змогу виявити основні залежності між фінансовими параметрами та сформувати систему об’єктивних аналітичних показників (номенклатур) для економіч-ного обґрунтування управлінських рішень. У цьому зв’язку за-уважимо, що виокремити способи та прийоми суто банківського аналізу практично неможливо через стійку тенденцію до взаємо-проникнення способів та прийомів дослідження різних наукових напрямів, тому коректніше буде казати про методи економічного аналізу. У теорії існують різноманітні класифікації методів економіч-ного аналізу. За найзагальнішою класифікацією виділяють якісні (неформалізовані) та кількісні (формалізовані) методи аналізу. Перші базуються на логічному описуванні аналітичних залежно-стей: експертні оцінки, аналіз сценаріїв, побудова морфологічних моделей, побудова «дерева цілей», евристичні методи, методи генерування альтернатив (синектика) і т. д. До другої групи належать прийоми, які забезпечують вияв-лення та дослідження формалізованих (кількісних) залежностей між групами а
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОРГАНІЗАЦІЯ, ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ АНАЛІЗУ В БАНКУ» з дисципліни «Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі»
