Реферати статті публікації

1.Застосування різних форм і методів бойових дій, у тому числі нетрадиційних
2.Сполучення воєнних дій (проведених відповідно до правил військової науки) з партизанськими і терористичними діями
3.Широке використання кримінальних і інших іррегулярних формувань
4.Швидкоплинність воєнних дій
5.Вибірковість ураження об'єктів
6.Сполучення могутнього вогневого ураження, економічного, політичного, дипломатичного та інформаційно-психологічного впливу
7.Підвищення ролі високочастотних радіокерованих засобів
8.Нанесення точечних ударів по ключових об'єктах

Згідно надрукованим матеріалам, щодо розвитку сучасних озброєнь, до засобів ураження, заснованих на нових фізичних принципах, відносяться: лазерна зброя; джерела некогерентного світла; НВЧ зброя; інфразвукова зброя;
засоби радіоактивної боротьби; зброя електромагнітного імпульсу; біотехнологічна зброя; засоби інформаційної боротьби; високочастотна зброя нового покоління; метеорологічна, геофізична зброя; біологічна зброя нового покоління, що включає психотропні засоби; хімічна зброя нового покоління; психотропна зброя; пара психологічні методи впливу на людину.
Катастрофічні наслідки для цивілізації представляє можливість застосування зброї масового ураження. Прийняті за останні роки рішення про скорочення ядерних потенціалів, заборони і знищення хімічної і біологічної зброї, знижують ймовірність їх застосування, але цілком не виключають існуючу загрозу.
Найпотужнішою із зазначених засобів ураження є ядерна зброя.
ЯДЕРНА ЗБРОЯ (застаріле – атомна зброя) – зброя масового ураження вибухової дії, заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ланцюгових реакціях ділення важких ядер деяких ізотопів урану (235U, 233U) і плутонію (239Pu) та при термоядерних реакціях синтезу легких ядер – ізотопів водню – дейтерію (2D) і тритію (3T) в більш важкі, наприклад, ядра ізотопів гелію (3He, 4He). Для зазначених реакцій характерно надзвичайно велике виділення енергії на одиницю маси реагуючої речовини – у 20…80 млн. разів більше, ніж при вибусі тротилу – звичайної вибухівки. В результаті дуже швидкого виділення величезної кількості енергії в обмеженому об’ємі відбувається ядерний вибух, який істотно відрізняється від вибуху звичайних боєприпасів як масштабами, так і характером утворення уражаючих факторів.
Ядерна зброя включає різні ядерні боєприпаси (бойові частини ракет і торпед, авіаційні і глибинні бомби, артилерійські снаряди і фугаси, споряджені ядерними зарядами), засоби їх доставки до цілі і системи керування. Іноді в залежності від типу заряду вживають більш вузькі поняття, наприклад, термоядерна зброя, нейтронна зброї і так далі.
Серед сучасних засобів збройної боротьби ядерна зброя займає особливе місце – вона є найбільш ефективним засобом ураження супротивника. Ядерна зброя спроможна наносити великі втрати в живій силі і бойовій техніці, руйнувати спорудження й інші об'єкти, заражати місцевість радіоактивними речовинами, а також надавати людям сильний морально-психологічний вплив і тим самим створювати стороні, що застосовує ядерну зброю, вигідні умови для досягнення перемоги у війні.
Пристрій, що призначений для здійснення вибухового процесу звільнення внутрішньоядерної енергії, називаються ядерним зарядом. Потужність ядерних зарядів прийнято характеризувати тротиловим еквівалентом, тобто такою кількістю тротилу в тонах (кт, Мт), при вибусі якого виділяється така ж кількість енергії, що і при вибусі даного ядерного заряду.
Ядерні заряди по потужності умовно поділяються на надзвичайно малі (до 1,0 кт), малі (1,0…10 кт), середні (10…100 кт), великі (100 кт…1,0 Мт) і надзвичайно потужні (понад 1,0 Мт).
До засобів застосування ядерної зброї відносяться: ракети тактичного, оперативно-тактичного і стратегічного призначення; літаки – носії ядерної зброї; крилаті ракети; підводні човни; артилерія, що застосовує ядерні боєприпаси; ядерні міни.
В процесі ядерного вибуху можуть утворюватися такі уражаючи фактори: повітряна ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс та інші.
Повітряна ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення світної розпеченої маси газів у центрі вибуху і являє собою область різкого стиску повітря, що поширюється від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Дія її продовжується кілька секунд. Відстань в 1 км повітряна ударна хвиля проходить за 2 с, 2 км – за 5 с, 3 км – за 8 с.
Ураження повітряною ударною хвилею відбуваються як дією надлишкового тиску, так і метальною її дією (швидкісним напором), обумовленим рухом повітря в хвилі. Люди, техніка, розташовані на відкритій місцевості, уражаються головним чином в результаті метальної дії повітряної ударної хвилі, а об'єкти великих розмірів, наприклад, будинки – дією надлишкового тиску.
Ураження можуть бути нанесені також у результаті непрямого впливу повітряної ударної хвилі (уламками будинків, дерев і тому подібне). У ряді випадків вага ураження від непрямого впливу може бути більшим, ніж від безпосередньої дії ударної хвилі, а кількість уражених – переважним.
На параметри повітряної ударної хвилі, в процесі її розповсюдження, помітний вплив чинять рельєф місцевості, лісові масиви і рослинність. На схилах, звернених до вибуху з крутістю більш 100, тиск збільшується: чим крутіше схил, тим більше тиск. На зворотних схилах височин має місце зворотне явище. У лощинах, траншеях та інших спорудженнях земляного типу, розташованих перпендикулярно до напрямку поширення повітряної ударної хвилі, метальна дія значно менша, ніж на відкритій місцевості. Тиск повітря у хвилі в середині лісового масиву вище, а метальна дія менша, ніж на відкритій місцевості. Це порозумівається опором дерев повітряним масам, що рухаються з великою швидкістю за фронтом повітряної ударної хвилі.
Укриття людей за пагорбами і насипами, у ярах, виїмках і молодих лісах, використання фортифікаційних споруджень знижує ступінь його ураження ударною хвилею. Так, людина у відкритій траншеї уражається повітряною ударною хвилею на відстанях у 1,5 рази менших, ніж на відкритій місцевості.
Світлове випромінювання ядерного вибуху – це видиме, ультрафіолетове й інфрачервоне випромінювання, що діють протягом декількох секунд. У людей воно може викликати опіки шкіри, ураження очей і тимчасове осліплення. Опіки виникають від безпосереднього впливу світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри (первинні опіки), а також від палаючого одягу, у осередках пожеж (вторинні опіки). В залежності від важкості ураження опіки поділяються на чотири ступені: перша – почервоніння, припухлість і хворобливість шкіри; друга – утворення міхурів; третя – омертвляння шкірних покривів і тканин; четверта – обвуглювання шкіри.
Опіки очного дна (при прямому погляді на вибух) можливі на відстанях, що перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає звичайно вночі та у смерках. Воно не залежить від напрямку погляду в момент вибуху і буде носити масовий характер. Удень осліплення виникає лише при погляді на вибух. Тимчасове осліплення проходить швидко, не залишає наслідків, і медична допомога звичайно не потрібна.
Світлове випромінювання ядерного вибуху викликає загоряння й обвуглювання різних пальних матеріалів: дерев'яних частин будинків, дерев, трави і так далі.
Проникаюча радіація ядерного вибуху являє собою спільне гамма-випромінювання і нейтронний потік. Гамма-кванти і нейтрони, поширюючись у будь-якім середовищі, викликають її іонізацію. Під дією нейтронів, крім того, нерадіоактивні атоми середовища перетворюються у радіоактивні, тобто утворюється так називана наведена активність.
У результаті іонізації атомів, що входять до складу живого організму, порушуються процеси життєдіяльності кліток і органів, що приводить до захворювання променевою хворобою. Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвітлення світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, що містить напівпровідникові елементи.
Уражаюча дія проникаючої радіації характеризується величиною дози опромінювання, тобто кількістю енергії іонізуючих випромінювань, яка поглинена одиницею маси середовища, що опромінюється. Розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози, їхні характеристики були надані у посібнику раніше у розділі ІІ.
Ураження людей проникаючою радіацією визначається сумарною дозою, отриманої організмом, характером опромінення і його тривалістю. У залежності від тривалості опромінення прийняті наступні сумарні дози гамма-випромінювання, що не приводять до зниження працездатності людини у воєнний час: одноразове опромінення (імпульсне чи протягом перших 4 діб) – 50 рад; багаторазове опромінення (безупинне чи періодичне) протягом перших 30 діб – 100 рад, опромінення протягом трьох місяців – 200 рад, протягом одного року – 300 рад.
Захист людей від проникаючої радіації забезпечується використанням фортифікаційних споруджень (сховищ, протирадіаційних укриттів, перекритих щілин), а також будинків, метро та інших об'єктів.
Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об'єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яка називається радіоактивним слідом.
Основними джерелами радіоактивного зараження є уламки ділення ядер атомів ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа, бета і гамма-випромінюваннями. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах чи радах за годину (Р/год., рад/год.).
По ступені небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяється на чотири зони: зону А – помірного зараження; зону Б – сильного зараження; зону В – небезпечного зараження; зону Г – надзвичайно небезпечного зараження. Рівні радіації (потужності експозиційної дози) на зовнішніх границях цих зон дорівнюють 8; 80; 240 та 800 Р/год. через одну годину після вибуху і 0,5; 5; 15 та 50 Р/год. − через 10 годин відповідно.
Про ступінь зараження (забруднення) радіоактивними речовинами поверхонь різних об'єктів, одягу людини і її шкірних покривів прийнято судити по величині потужності дози гамма-випромінювання над їхніми зараженими поверхнями, визначеної в мілірентгенах (мілірадах) за годину (мР/год., мрад/год.).
Ядерні вибухи приводять до виникнення потужних електромагнітних полів. Ці поля через їхнє короткочасне існування прийнято називати електромагнітним імпульсом (ЕМІ), що найбільш повно виявляється при наземних і низьких повітряних ядерних вибухах.
ЕМІ впливає насамперед на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру, що знаходиться у користуванні. Під дією ЕМІ в зазначених пристроях наводяться електричні струми і напруги, що можуть викликати пробій ізоляції, ушкодження трансформаторів, загоряння розрядників, виведення з ладу напівпровідникових приладів, перегоряння плавких вставок і інших елементів. Найбільш піддані впливу ЕМІ лінії зв'язку та електропередач. Коли величина ЕМІ недостатня для ушкодження приладів чи окремих деталей, то можливе спрацьовування засобів захисту (плавких уставок) і порушення працездатності мереж.
Якщо ядерні вибухи відбудуться поблизу ліній енергопостачання, зв'язку, які мають велику довжину, то наведені в них напруги можуть поширюватися по проводах на багато кілометрів і викликати ушкодження апаратури і ураження людей, що знаходяться на безпечному видаленні стосовно інших уражаючих факторів ядерного вибуху.
Другою складовою зброї масового ураження є хімічна зброя.
Хімічна зброя (ХЗ) – це отруйні речовини і засоби їхнього застосування. Отруйними речовинами (ОР) називаються токсичні хімічні сполуки, призначені для нанесення масових уражень людей при бойовому застосуванні. Отруйні речовини складають основу хімічної зброї.
По характеру впливу на організм людини ОР підрозділяються на нервово-паралітичні, шкірнонаривні, загально отрутні, задушливі, психохімічні і дратівні. За швидкістю уражаючої дії ОР поділяються на смертельні та такі, що тимчасово та короткочасно перетворюють людей на непрацездатних.
При бойовому застосуванні смертельні ОР викликають важкі (смертельні) ураження людей. У цю групу входять ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загально отрутної і задушливої дії, ботулінічний токсин (речовина ХR).
Тимчасово перетворюють людей на непрацездатних ОР психохімічної дії і стафілококовий токсин РG. Вони позбавляють працездатності людей на термін від декількох годин до декількох діб. Уражаюча дія ОР дратівної дії проявляється при контакті з ними і зберігається протягом декількох годин після виходу із зараженої атмосфери.
У момент бойового застосування ОР можуть знаходитися в пароподібному, аерозольному і краплиннорідкому стані. У пароподібний і дрібнодисперсний аерозольний стан (дим, туман) переводяться 0Р, які призначені для зараження приземного шару повітря. Хмара пари й аерозолів, утворена в момент застосування хімічних боєприпасів, називається первинною хмарою зараженого повітря (3П). Хмара пари, що утворюється за рахунок випару або вторинному пилоутворенню ОР, що випали на ґрунт, називається вторинною. ОР у вигляді пари і дрібнодисперсних аерозолів, переносяться вітром та уражають людей не тільки в районі застосування, але і на значній відстані. Глибина поширення 3П над пересіченою і лісистою місцевістю у порівнянні з відкритою місцевістю менша, в 1,5…3 рази. Лощини, яри, лісові і чагарникові масиви можуть бути причиною застою ОР і зміни напрямку її поширення.
Для зараження місцевості, поверхонь різних об’єктів, одягу і шкірних покривів людей ОР застосовуються у вигляді грубо дисперсних аерозолів і крапель.
Заражена місцевість, техніка й інші об'єкти є джерелом ураження людей. У цих умовах необхідно тривалий час, обумовлений стійкістю ОР, знаходитися в засобах захисту. Стійкість ОР на місцевості – це час від його застосування до моменту, коли людина може перетинати заражену ділянку чи знаходитися на ній без засобів захисту.
ОР можуть проникати в організм через органи дихання (інгаляційно), через поранені поверхні (мікстово), слизуваті оболонки й шкірні покриви (кожнорезорбтивно), а також при вживанні зараженої їжі і води. Більшість ОР володіє кумулятивністю, тобто здатністю до нагромадження токсичного ефекту.
Велика розмаїтість ОР за класами хімічних сполук, властивостями і бойовому призначенню, природно, викликає необхідність їхньої класифікації. Створити єдину, універсальну класифікацію ОР практично неможливо. Фахівці різного профілю в основу класифікації покладають найбільш характерні з погляду даного профілю властивості й особливості ОР, тому класифікація, складена, наприклад, фахівцями медичної служби, виявляється неприйнятною для фахівців, що розробляють засоби і способи знищення ОР чи основи застосування хімічної зброї.
За порівняно недовгу історію хімічної зброї з'являлося й існує понині розподіл ОР по всіляких ознаках. Відомі спроби класифікувати всі ОР за активних хімічних функціональних групах, за стійкістю і летючістю, згідно табельності засобів застосування і токсичності, за методами дегазації і лікування уражених, за патологічними реакціями організму. В даний час найбільше поширення знайшли так називані фізіологічна і тактична класифікації ОР.
Фізіологічна класифікація, як, утім, і всі інші, дуже умовна. З одного боку, вона дозволяє об'єднати в єдину для кожної групи систему заходів щодо дегазації і захисту, санітарній обробці і першій медичній допомозі. З іншого боку, вона не враховує наявність у деяких речовин побічної дії, що іноді представляє для ураженого велику небезпеку. Наприклад, речовини дратівної дії СS і СN здатні викликати важкі ураження легенів, аж до смертельного наслідку потерпілих, а DМ викликає загальне отруєння організму миш'яком. Хоча і приймають, що нестерпна концентрація дратівних речовин повинна бути мінімально в 10 разів нижче смертельної, у реальних умовах застосування ОР ця вимога практично не дотримується, про що свідчать чисельні факти важких наслідків застосування поліцейських речовин. Деякі ОР по дії на організм можуть бути одночасно віднесені до двох чи декількох груп. Зокрема, речовини VХ, GВ, GD, НD, Н мають безумовно загально отруйну , а речовини СS, СN – задушливу дію. Крім того, в арсеналі хімічної зброї іноземних держав час від часу з'являються нові ОР, що взагалі важко віднести до якій-небудь з названих шести груп.
Тактична класифікація підрозділяє ОР на групи по бойовому призначенню. В армії США, наприклад, усі ОР поділяють на дві групи: смертельні – речовини, призначені для знищення людей (до них відносяться ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загально отруйної і задушливої дії) та такі, що тимчасово роблять людей непрацездатними (шкідливі агенти – речовини, які дозволяють вирішувати тактичні задачі по виведенню живої сили зі строю на терміни від декількох хвилин до декількох діб). До них відносяться так звані інкапаситанти і іррітанти. Іноді групу іррітантів як речовин, що виводять людей зі строю на період часу, незначно перевищуючий період безпосереднього впливу ОР і вимірюваний хвилинами – десятками хвилин, виділяють в особливу групу поліцейських речовин. Очевидно, тут переслідується мета виключення їх зі складу бойових ОР у випадку заборони хімічної зброї. В деяких випадках до окремої групи відносять навчальні ОР і рецептури.
Тактична класифікація ОР також недосконала. Так, у групу смертельних ОР об'єднані найрізноманітніші по фізіологічній дії сполуки, причому усі вони є лише потенційно смертельними, тому що кінцевий результат дії ОР залежить від її токсичності, токсодози, що надійшла в організм та умов застосування.
Нерідко в літературі приводяться тактичні класифікації ОР, засновані на урахуванні швидкості і тривалості їхньої уражаючої дії, придатності до вирішення визначених бойових завдань.
Розрізняють, наприклад, швидкодіючі і повільно діючи ОР у залежності від того, мають вони період схованої дії чи ні. До швидкодіючих відносять нервово-паралітичні, загально отруйні, дратівні і деякі психотропні речовини, тобто ті, котрі за кілька хвилин приведуть до смертельного результату або до втрати працездатності у наслідок тимчасового ураження. До повільно діючих речовин відносять шкірнонаривні, задушливі та окремі психотропні речовини, здатні знищити або тимчасово уразити людей і тварин тільки після періоду схованої дії, що триває від однієї до декількох годин. Такий поділ ОР також недосконалий, тому що деякі повільно діючі речовини, будучи введеними в атмосферу в дуже високих концентраціях, викликають ураження у короткий час, практично без періоду схованої дії.
У залежності від тривалості збереження уражаючої дії ОР поділяють на короткочасно діючі (нестійкі чи летючі) і довгодіючі (стійкі). Вражаюча дія перших обчислюється хвилинами (АС, СG). Дія других може продовжуватися від декількох годин до декількох тижнів після їхнього застосування в залежності від метеорологічних умов і характеру місцевості (VХ, GD, НD). Подібний поділ ОР також умовний, оскільки короткочасно діючі ОР в холодні часи року нерідко стають довгодіючими.
ОР як засоби ураження характеризуються бойові властивостями. Під бойовими властивостями ОР розуміють їхню токсичність, що визначається бойовими концентраціями і токсичними дозами, щільністю і стійкістю зараження, глибиною поширення хмари зараженого повітря.
Бойові властивості ОР цілком залежать від сукупності їхніх фізичних, фізико-хімічних, хімічних властивостей і особливостей фізіологічної дії на організм.
Токсичність (за грецької мови toxikon – отрута) є найважливішою характеристикою ОР, що визначає їхню здатність викликати патологічні зміни в організмі, які приводять людину до втрати працездатності чи до загибелі.
Кількісно токсичність ОР оцінюють дозою. Доза речовини, що викликає визначений токсичний ефект із заданою імовірністю, називається токсичною дозою чи токсодозою.
Токсичні дози, що викликають різні ступені ураження, залежать від властивостей ОР чи отрути, шляху їхнього проникнення в організм, від виду організму та умов застосування хімічної зброї.
Для речовин, що проникають в організм у рідкому чи аерозольному стані через шкіру, шлунково-кишковий тракт або через рани, ефект ураження для кожного конкретного виду організму в стаціонарних умовах залежить тільки від кількості ОР чи отрути, що може виражатися в будь-яких масових одиницях. У хімії ОР звичайно токсодозу виражають у міліграмах.
Токсичні властивості ОР і отрут визначають експериментальним шляхом на різних тваринах, тому частіше користуються поняттям питомої токсодози – дози, віднесеної до одиниці живої маси тварини. ЇЇ виражають в міліграмах на кілограм маси організму (мг/кг).
Токсичність тієї ж самої ОР навіть при проникненні в організм одним шляхом різна для різних видів тварин, а для конкретної тварини помітно розрізняється в залежності від способу надходження в організм. Тому після числового значення токсодози в дужках прийнято вказувати вид тварини, для якої ця доза визначена, і спосіб введення ОР. Наприклад, запис: „GВ, Dсмерт = 0,017 мг/кг (кролі, внутрівенно)” означає, що доза речовини GВ 0,017 мг/кг, уведена кролю у вену, приводить до його смерті.
Розрізняють смертельні, такі, що виводять зі строю і граничні токсодози.
Смертельна або летальна токсодоза LD (L від латинського letalis − смертельний) − це кількість ОР, що викликає при введенні в організм смертельний результат з визначеною імовірністю. Звичайно користуються поняттями абсолютно смертельних токсодоз, таких, що викликають загибель організму з імовірністю 100% (чи загибель 100% уражених) − LD100 і середньо смертельних, чи умовно смертельних, токсодоз, летальний результат від уведення яких настає у 50% уражених, − LD50.
Токсодоза, що виводить зі строю, ID (I від англійської incapacitate − вивести зі строю) − це кількість ОР, що викликає при попаданні в організм вихід зі строю визначеного відсотка уражених як тимчасово, так і зі смертельним результатом. Її позначають ID100 чи ID50.
Вираження Т = Сt – добуток концентрації на час, називається коефіцієнтом токсичності і прийнята за постійну величину. Цей добуток, хоча і не є токсодозою у строгому розумінні цього слова, але дозволяє порівнювати різні ОР по інгаляційній токсичності. Якщо, наприклад Сt для іприту 1,5 мг•хв./л, а для фосгену 3,2 мг•хв./л, то ясно, що при дії через органи дихання іприт приблизно в 2 рази більш токсичний ніж фосген.
При такому підході не враховується, звичайно, що частина ОР, що потрапила в організм із вдихуваним повітрям, видихається і частина ОР знешкоджується організмом. Не враховується і ряд інших факторів, що впливають на токсичність. Проте добутком Сt дотепер користуються для оцінки інгаляційної токсичності ОР. Часто його навіть неправильно називають токсодозой. Більш правильним представляється назва відносної токсичності при інгаляції.
Для характеристики смертельної, такої, що виводить зі строю і граничної токсичностей ОР, що уражають організм через органи дихання у вигляді пари чи аерозолів, використовують ті ж букви і цифрові індекси, що і при токсодозах ОР шкіряно-резорбтивної дії. Їх позначають відповідно LCt100 і LCt50, IСt100 і IСt50.
Відносна токсичність ОР при інгаляції залежить від фізичного навантаження на людину. Для людей, зайнятих важкою фізичною роботою, вона буде значно меншою, ніж для людей, що знаходяться у спокої. Зі збільшенням інтенсивності дихання зростає і швидкодія ОР. Наприклад, для GВ при легеневій вентиляції 10 л/хв. і 40 л/хв. значення LCt50 складають відповідно близько 0,07 мг•хв./л і 0,025 мг•хв./л. Якщо для речовини CG добуток Сt – 3,2 мг•хв./л при інтенсивності дихання 10 л/хв. є середньо смертельним, то при легеневій вентиляції 40 л/хв. – абсолютно смертельним.
Варто помітити, що табличні значення константи Сt справедливі для коротких експозицій, що значно розрізняються. Для АС це значення справедливе при часі t, що виміряється декількома хвилинами, для CG вже в межах однієї години. При вдиханні зараженого повітря з невисокими концентраціями в ньому ОР, але протягом досить тривалого терміну значення Сt збільшується внаслідок часткового розкладання отруйної речовини в організмі і неповному поглинанні її легенями, Наприклад, для АС відносна токсичність при інгаляції LСt50 коливається від I мг•хв./л для високих концентрацій її в повітрі до 4 мг•хв.л, коли концентрації ОР невеликі.
Гранична токсодоза РD (Р від англійської – рrіmаrу – початковий) – кількість ОР, що викликає початкові ознаки ураження організму з визначеною імовірністю або, що теж саме, початкові ознаки ураження у визначеного відсотка людей чи тварин. Граничні токсодози позначають РD100 і РD50.
Цифрові індекси, що позначають відсоток уражених (чи імовірність ураження), у принципі можуть мати будь-яке задане значення. При оцінці ефективності отруйних речовин звичайно використовують значення LD50 (або відповідно ID50, PD50).
У дозах, менших LD50, ОР викликають ураження різного ступеня ваги: важкі при 0,3…0,5 LD50, середні при 0,2 LD50 і легкі приблизно при 0,1LD50.
Тривалість дії ОР на місцевості називають стійкістю зараження, під якою
розуміють час збереження ними уражаючої дії.
Стійкість ОР на місцевості залежить від їхньої хімічної активності і сукупності фізико-хімічних властивостей (температури кипіння, тиску насиченої пари, летючості, у визначеній мері – в'язкості і температури плавлення).
Стійкість ОР у незмінних лабораторних умовах приблизно можна оцінити по так називаній відносній стійкості Q – безрозмірній величині, що показує, наскільки конкретна ОР при визначеній температурі повітря випаровується швидше чи повільніше, ніж вода при температурі повітря 150С.
Зі зниженням температури стійкість ОР збільшується.
Варто пам'ятати, що відносна стійкість не характеризує тривалість уражаючої дії отруйної речовини, оскільки вона визначається не тільки летючістю і стійкістю ОР на місцевості, але і його токсичністю.
Реальна стійкість ОР на місцевості залежить від кліматичних і метеорологічних умов, що сприяють прискоренню або уповільненню випару речовини. При цьому найбільше значення мають температура повітря і ґрунту, вертикальна стійкість приземного шару атмосфери і швидкість вітру. Природно, що в зимових умовах при інверсії й у безвітряну погоду стійкість ОР буде максимальною, а влітку при конвекції і сильному вітрі – мінімальною.
Доцільно зауважити, що стійкість ОР по тривалості перебування її на зараженій поверхні не завжди збігається із здатністю заражати атмосферу. Так, при низьких температурах речовина НD випаровується настільки повільно, що скільки-небудь серйозного зараження повітря порою не відбувається. При середній щільності зараження 25 г/м2 і середній швидкості вітру стійкість НD у літніх умовах (250С) складає 1…1,5 доби., при 100С – кілька діб, а в деяких випадках і тижнів.
Летючі низько киплячі ОР типу AC та СG практично не заражають поверхні об’єктів, вони нестійкі, і час їхньої уражаючої дії відповідає часу отруєння атмосфери. У стійких ОР з максимальними концентраціями, що значно перевищують бойові, час уражаючої дії залежить від тривалості зараження поверхні. Тому часто, хоча і не завжди правильно, стійкість ОР на місцевості дорівнює часу їхньої вражаючого дії в атмосфері.
Отруйні речовини у виді грубо дисперсних аерозолів і крапель заражають місцевість і розташовані на ній об'єкти, одяг, засоби захисту і джерела води. Вони здатні уражати людей і тварин, як у момент осідання, так і після створення заражених ділянок місцевості. В останньому випадку ураження може бути отримано інгаляційним шляхом унаслідок випару ОР с заражених поверхонь, у результаті шкірної резорбції при контакті людей і тварин з цими поверхнями чи перорально при вживанні заражених продуктів харчування і води.
Кількісною характеристикою ступеня зараження різних поверхонь, у тому числі і незахищених шкірних покривів, є щільність зараження, під якою розуміють масу ОР, що приходиться на одиницю площі зараженої поверхні; D=M/S, де D – щільність зараження, мг/см2 (г/м2, кг/га, т/км2); М – кількість ОР, мг (г, кг, т); S – площа зараженої поверхні, см2 (м2, га, км2); 1 мг/см2 = 10 г/м2 = 100 кг/га = 10 т/км2.
Кожна ОР характеризується діапазоном бойових щільностей зараження місцевості разом з розташованими на ній людьми, тваринами і різними об'єктами, значення яких залежать від токсичності ОР и від розв'язуваних задач. Так, по іноземним даним, бойові щільності зараження місцевості речовиною VХ при виконанні задачі на знищення людей, захищених протигазами, складає 0,002…0,01 мг/см2 (0,02…0,1 т/км2). Відповідні бойові щільності зараження для НD дорівнюють 0,2…5 мг/см2 (2…5 т/км2).
В залежності від способів застосування хімічної зброї і властивостей отруйних речовин ними можуть бути заражені атмосфера, місцевість, або комбіноване зараження атмосфери і місцевості.
Хмара пари (туману, диму, мряки) ОР, що утворюється безпосередньо в момент застосування хімічної зброї, наприклад, при спрацьовуванні хімічних боєприпасів, називається первинною хмарою. Вона є причиною безпосереднього ураження незахищених людей і тварин.
Хмара пари ОР, що утворюється за рахунок випару отруйної речовини з зараженій місцевості, техніки і споруджень, називають вторинною хмарою.
Як первинна, так і вторинна хмари ОР поширюються в напрямку вітру на значні відстані від місця утворення. Відстань від підвітряного краю ділянки застосування хімічної зброї (ділянки зараження) до зовнішньої границі зараженої місцевості, на якій зберігається бойова концентрація ОР, називається глибиною поширення хмари зараженого повітря.
Глибина поширення первинної хмари зараженого повітря залежить від багатьох факторів, з яких основними є первісна концентрація ОР, ступінь вертикальної стійкості приземного шару атмосфери, швидкість вітру, топографія місцевості.
Глибина поширення хмари ОР практично прямо пропорційна початковій концентрації ОР. При конвекції глибина поширення первинної хмари буде в 3 рази менша, а при інверсії – у 3 рази більша, ніж при ізотермії. Якщо на шляху хмари зараженої атмосфери зустрічається лісовий масив чи височина, то глибина її поширення зменшується.
Середня глибина поширення первинної хмари зараженого повітря на відкритій місцевості при ізотермії складає 2…5 і 15…25 км відповідно для нервово-паралітичних та шкіряно-наривних ОР.
Глибина поширення вторинної хмари зараженого повітря також обумовлена декількома факторами. Чим більша ділянка і щільність зараження, тим далі по напрямку вітру поширюється вторинна хмара. Вплив швидкості вітру, ступеня вертикальної стійкості повітря і топографічних особливостей місцевості на глибину поширення вторинної хмари аналогічно впливу цих факторів на поведінку первинної хмари.
Початковий момент уражаючої дії хмари зараженої атмосфери залежить головним чином від швидкості вітру і видалення від підвітряній границі району застосування хімічної зброї. Середня тривалість уражаючої дії первинної хмари відносно невелика і не перевищує 20…30 хвилин. Середня тривалість уражаючої дії вторинної хмари визначається часом повного випару ОР с заражених поверхонь і виміряється годинами і навіть може становити декілька діб.
Таким чином, глибина поширення первинної і вторинної хмар зараженої атмосфери і тривалість їхньої вражаючої дії визначаються масштабом застосування, фізико-хімічними і токсичними властивостями ОР.
Дамо коротку характеристику отруйним речовинам нервово-паралітичної дії.
Потрапляючи в організм, ОР нервово–паралітичної дії уражають нервову систему. Характерним симптомом ураження є звуження зіниць очей (міоз).
Основними представниками цієї групи ОР є зарин (GВ) і ві-ікс (VХ).
Зарин (GВ) – безбарвна чи жовтувата летюча рідина, практично без запаху, узимку не замерзає. Змішується з водою й органічними розчинниками в будь-яких відносинах, добре розчиняється в жирах. Стійкий до дії води, що обумовлює зараження непротічних водойм на тривалий час – до 2 місяців. Зарин застосовується для ураження живої сили шляхом зараження приземного шару повітря нанесенням коротких вогневих нальотів артилерією, ударами ракет і тактичної авіації. Основний бойовий стан – пара. Пара зарину при середніх метеорологічних умовах може поширюватися за вітром до 20 км від місця застосування. Стійкість зарину улітку – кілька годин, узимку – до 2 діб.
Пара зарину здатна поглинатися одягом і після виходу з зараженої атмосфери десорбируватися, заражаючи повітря. Тому протигази знімаються тільки після проведення спеціальної обробки і контролю зараженості повітря.
Ві-ікс (VХ) – мало летюча безбарвна рідина, що не має запаху і не замерзає узимку. У воді розчиняється помірно (5%), в органічних розчинниках і жирах – добре. Заражає відкриті водойми на дуже тривалий період – до 6 місяців. Основний бойовий стан – грубо дисперсні аерозолі. Аерозолі VХ заражають приземні шари повітря і поширюються по напрямку вітру на глибину від 5 до 20 км, уражають людей через органи дихання, відкриті ділянки шкіри і одяг, а також заражають місцевість, техніку і відкриті водойми. VХ застосовується артилерією, авіацією, а також за допомогою хімічних фугасів. Поверхні техніки та інших об’єктів, заражені краплями VХ, небезпечні влітку протягом 1...3 доби, узимку – З0 діб.
Стійкість VХ на місцевості (шкіряно-резорбтивна дія): улітку – від 7 до 15 діб, узимку – на весь період до настання тепла.
До отруйних речовин нервово-паралітичної дії відноситься також зоман (GD), що по своїх властивостях займає проміжне положення між зарином і VХ.
Нервово-паралітичні ОР здатні уражати людину при будь-якому способі надходження в організм. При інгаляційній поразці в легкому ступені спостерігаються погіршення зору, звуження зіниць очей (міоз), утруднення дихання, почуття ваги в грудях (загрудинний ефект), підсилюється виділення слини і слизу з носа. Ці явища супроводжуються сильними головними болями і можуть зберігатися від 2 до 3 діб. При впливі на організм смертельних концентрацій ОР виникають сильний міоз, задуха, рясне слиновиділення і потовиділення, з'являються почуття страху, блювота і понос, судороги, що можуть продовжуватися кілька годин, утрата свідомості. Смерть настає від паралічу дихальних м’язів і зупинки серця.
При дії через шкіру картина ураження в основному аналогічна інгаляційної. Відмінність у тім, що симптоми виявляються через якийсь час (від декількох хвилин до декількох годин). При цьому з'являється м'язове посмикув

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Надзвичайні ситуації воєнного часу» з дисципліни «Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях»

Реферати та публікації на інші теми:

Задача о двух яйцах Звіт про прибутки та збитки СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА КРЕДИТУ АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ АУДИТ ОКРЕМИХ СПЕЦИФІЧНИХ ЦИКЛІВ ТА РАХУНКІВ