МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ
Міжнародний валютний фонд — це валютно-фінансова органі-зація міжурядового співробітництва. Його політика та діяльність регулюються статутом, який має назву Статті угоди МВФ. Специфіка Фонду порівняно з іншими міжурядовими організаціями по-лягає у тому, що у своїй діяльності він об’єднує функції регулю-вання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Ці функції випливають з ос-новних цілей МВФ, які закріплені у Статті 1 угоди МВФ: • сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері через постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій та співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем; • сприяти розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і тим самим досягненню і підтримці високого рівня зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресур-сів усіх держав-членів як першочерговим завданням економіки; • підтримувати стабільний та упорядкований валютний режим держав-членів, а також запобігати конкурентному знеціненню валют; • надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між державами-членами, а та-кож в усуненні валютних обмежень, які гальмують розвиток сві-тової торгівлі; • зміцнювати впевненість держав-членів шляхом тимчасового надання в їх розпорядження за відповідних гарантій загальних ресурсів Фонду і в такий спосіб уможливлювати коректування диспропорцій у їхніх платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку; • відповідно до наведеного вище скорочувати тривалість та зменшувати масштаби нерівноваги у зовнішніх платіжних балан-сах держав-членів. При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов’язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням подат-ків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін. Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповід-ний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір та-кої квоти, що переглядається з періодичністю у п’ять років, розра-ховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно розміру квот визначаєть-ся «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992 р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим поло-женням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно кон-вертованій валюті (ВКВ), а решта — у національній грошовій оди-ниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що за-знають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кре-дит, що по можливості буде погашено. Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передба-чено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0 млн СДР проти 145321,0 млн СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3 млн СДР до 1372,0 млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ. Кожна держава дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс один го-лос на кожні 100 тис. СДР її квоти. Рішення приймаються більші-стю голосів, а з деяких питань — більшістю у 70% або 85%. Та-ким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ. Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку. Їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну су-му в 1,3 млрд дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є краї-ною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі. На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ри-нків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансо-вого ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мови-ти, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічно-му розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду. За час існування МВФ значно еволюціонувала обумовленість програм, особливо з початку 1980-х років. Якщо до 1980-х років структурні умови практично не застосовувалися, то з 1990-х майже всі програми МВФ включають елементи структурної обу-мовленості. Це іноді викликає занепокоєння з боку національних урядів щодо перевищення МВФ своїх повноважень, коли він прямо використовує свої фінансові важелі, обмежуючи масштаби прийняття рішень на національному рівні. Більше того, занадто переобтяжена обумовленість може викликати внутрішню опози-цію в урядах країн-реципієнтів. У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних дже-рел. А головне офіційне джерело — це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов’язане з домовленостями з Фондом. По-друге, полі-тика Фонду, яка проводиться в Україні і пов’язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомо-ги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіж-ного балансу, а також для сприяння у пом’якшенні наслідків реа-лізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фі-нансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначе-ного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших дер-жав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти. Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Про-граму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, від-носно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не по-требує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма — програма системної трансформації економіки (Systemic Transformatiоn Fasility — STF), реалізація якої дає змогу кра-їні і Фонду співпрацювати. Наступний крок — це досить стандартна програма, яка має назву «стенд-бай» (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для до-сягнення макроекономічної стабілізації. Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility — EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на за-кріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай». Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання. Відзначимо, що з жовтня 1994 р., коли Україна отримала пер-ший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996 р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит STF, перший «стенд-бай» та 6 траншів другого «стенд-бай»). Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав становити 1573,3 млн СДР. У вересні 1998 р. з МВФ узгоджено виділення Україні позич-ки в межах Програми розширеного фінансування («EFF») на під-тримку широкомасштабної макроекономічної та структурної ста-білізації на період 1998—2001 рр. на загальну суму 2,3 млрд дол. США, з яких протягом 1998 р. отримано 345 млн дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн дол. США в межах креди-ту «стенд-бай», на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних перетворень, реалізацію якої розпо-чато в 1997 р. Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо. Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільго-вих умовах: строк сплати 3—5 років, початок оплати — через три роки, процентні ставки за кредит — від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2002 р. державний борг України перед МВФ становив 1,9 млрд дол. США, або 16% усього довгострокового зовнішньо-го державного боргу України. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для під-тримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом’якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змо-гу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтрим-ка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кош-ти використовуватимуться на фінансування лише поточних про-блем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спро-моглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Гроші та кредит»
