Серед проблем безпеки, тероризму та екології в Європі та Польщі потрібно приділити увагу ядерній небезпеці. Екологічний аспект цієї проблеми стосується безпечності ядерних реакторів (як і багатьох інших виробництв) і на цю тему дискутують вже не одне десятиліття. Чорнобильська аварія підштовхнула людство до ухва- лення низки міжнародних документів у сфері підвищення безпеки та контролю за діяльністю ядерних реакторів. Проте в світлі недавніх подій цього вже недостатньо. Напад терористів на Нью-Йорк спонукав деякі держави до нових рішень. Так, 10 жовтня 2001 р. міністр навколишнього середовища Німеччини заявив, що його країна розглядає питання про закриття кількох атомних електро- станцій218. У 2003 р., щоб показати вразливість атомних станцій, активісти Грінпіс штурмували у Великобританії атомну станцію Сайзвел (Sizewell) і дісталися до реактора без особливих зусиль219. Особливу загрозу становить радіоактивне забруднення. Радіа- ція нагромаджується в ґрунті, воді, рослинах, живих організмах, спричиняючи незворотні зміни. Радіоактивне випромінювання по- ширюється на значні відстані, тому локалізація АЕС близько
кордонів держави стає джерелом міжнародного напруження. Сьогодні в Європі працює 220 реакторів, більшість з них розта- шовані в Західній Європі (у Франції – 57, у Великобританії – 35, в Німеччині – 21). Серед держав – колишніх республік СРСР най- більше реакторів діє в Росії (29) і Україні (15), це переважно застарілі (графітові) станції, що створюють великий ризик аварії220. А отже, можуть каталізувати інші загрози та виклики, і істотно вплинути на рівень безпеки Польщі. Експлуатація атомних станцій сама по собі не передбачає і не мусить спричинювати забруднення навколишнього середовища. Але загалом виробництво енергії має негативні наслідки для екології, з одного боку, до цього спричиняється видобування та збагачення мінералів, спорудження станцій та мереж передачі електроенергії; з іншого, транспортування та зберігання радіоактивних відходів, а також демонтаж станцій, вилучених з експлуатації. На “ядерних кладовищах” ступінь радіоактивності у 15 разів вищий, ніж у Хіросімі. Велика кількість урану є в Росії та Західній Європі. Росія володіє більш як 30-метричними тоннами невійськового плутонію, Великобританія – 35 тоннами. Побічні продукти, що виробляються на атомних станціях, також є радіоактивними, наприклад: цезій-137, період піврозпаду якого становить 80 тис. років, стронцій-90, період його – 20 тис. років і найтоксичніший штучний елемент плутоній – більше ніж 20 тис. років, інші елементи, що розщеплюються, також залишаються радіоактивними від десятків до сотень тисяч років221. Технології перероблення ядерних відходів ще дуже недоско- налі та коштують надзвичайно дорого. У 80 роках ХХ ст. радіоак- тивні відходи переважно затоплювали на дні океанів. Нині спеціалісти пропонують три види технологій для безпечного вико- ристання урану і плутонію: закопування в землю; зберігання як можливого джерела енергії; консервування на 50–100 років (з надією, що за цей час наука щось винайде)222.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ядерна небезпека» з дисципліни «Теорія і практика сучасної європейської політики безпеки: приклад Польщі»
