Якщо претензію залишено без відповіді чи відхилено повніс-тю або частково, заявник, як уже зазначалося, вдається до арбіт-ражного врегулювання спору. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами зацікавлених підприємств та організацій, чиї права й законні інтереси порушено, а також державних та ін-ших органів, що звернулися до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України. Арбітр відмовляє прийняти позовну заяву, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в арбітражних судах України; 2) у провадженні арбітражного суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими самими сторонами про той самий предмет і на тих самих підставах або існує рішення цих органів з такого спору; 3) позов стосується підприємства (організації), яке ліквідовано. Про відмову прийняти позовну заяву виноситься ухвала, яка надсилається сторонам не пізніш як через 5 днів від дня надхо-дження заяви. Ця ухвала надсилається заявникові, разом із позо-вними матеріалами. Арбітр повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо її оформлено з такими порушеннями: 1) підписано особою, котра не має такого права, або особою, посаду якої не зазначено; 2) не зазначено повні назви сторін та їх поштові адреси; 3) не названо причин подання позовної вимоги, не наведено вагомих підтверджень викладених у заяві обставин, відсутній об-грунтований розрахунок суми, яка має бути стягнена; 4) не подано доказів сплати державного мита в установленому порядку та розмірі; 5) порушено правила об’єднання вимог — об’єднано в од-ній позовній заяві різні вимоги (до одного чи кількох відпо- відачів), спільний розгляд яких перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору; 6) не має доказів того, що відповідачеві надіслано копії позо-вної заяви та доданих до неї документів; 7) не подано доказів стосовно заходів, яких було вжито з ме-тою доарбітражного врегулювання спору в установленому по-рядку; 8) немає свідчень про звернення до установи банку з метою одержати од відповідача заборговану суму, коли вона згідно із законодавством мала бути одержана через банк; 9) якщо минув строк позовної давності. Позовна давність — це встановлений законодавством строк, протягом якого потерпіла сторона для захисту пору-шеного права може звернутися до суду. Загальний строк позов-ної давності стосовно захисту прав на відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, — 3 роки. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено ско-рочений строк давності — 6 місяців. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права. Наприклад, якщо строк виконання зобов’язання за договором чи іншим документом припадає на перше число міся-ця, але на цей момент його не виконано, то з другого числа пото-чного місяця сторона, законні інтереси якої порушено, має право на позов, і з цього числа починається відлік строку позовної дав-ності, протягом якого можна звертатися до арбітражного суду для захисту своїх інтересів. Як уже зазначалося, закінчення стро-ку позовної давності до заявлення позову є підставою для відмо-ви у позові. Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України по-зовна давність не поширюється на податкові, бюджетні та деякі інші відносини. Справи зі спорів, що виникають із приводу виконання госпо-дарських договорів та з інших причин, розглядаються арбітраж-ним судом за місцезнаходженням відповідача. Позовна заява до арбітражного суду щодо вирішення госпо-дарського спору має містити: • назву арбітражного суду, до якого надсилається заява; • назви сторін, їхні адреси; • зміст позовних вимог; • зазначення ціни позову; • формулювання обставин, які спричинили позов; • докази, які підтверджують позов; • обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи є предметом спору; • відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів; • перелік документів та доказів, які додаються до заяви. Позивач, заявляючи позов, зобов’язаний надіслати відповіда-чеві копію позовної заяви та доданих до неї документів (якщо цих документів у протилежної сторони немає). До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: • статус суб’єкта підприємницької діяльності; • відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вру-чення); • відправлення відповідачеві копії позовної заяви і дода-них до неї документів (квитанція або повідомлення про вру-чення); • сплату державного мита в установленому порядку і роз-мірі; • документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді. Важливим елементом позовної заяви є ціна позову. Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, поставлених до відповідача. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою; 2) у позовах про вимагання майна — вартістю майна, яке ви-магається; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою усіх вимог; 4) у позовах про стягнення іноземної валюти — в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, уста- новленого Національним банком України на день подання позову. До ціни позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не зазначені, — суми їх, визначені арбітром. Якщо ціна позову зазначена неправильно, її визначає арбітр. Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбіт-ражним судом, а також інших витрат, пов’язаних із розглядом справи. Сплата державного мита покладається: • на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропо-зиції іншої сторони (спір щодо укладання, зміни та розірвання дого-вору); • на обидві сторони, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної зі сторін; • на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог; • на сторону, через неправильні дії якої виник спір, незалеж-но від результатів вирішення спору. Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбіт-ражного суду, установлюються в таких розмірах: 1) щодо позовних заяв майнового характеру — 5% ціни позову, проте не менш як 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів гро-мадян; 2) щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розі-рвання господарських договорів і розглядаються в обласних, Київ-ському і Севастопольському міських арбітражних судах, — 5 за-значених мінімумів; 3) щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укла-дання, зміни чи розірвання господарських договорів, котрі підля-гають розгляду у Вищому арбітражному суді України, — 6 таких мінімумів. Арбітражний суд за заявою сторони, яка подала позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження справи, якщо в разі невжиття таких заходів викона-ти рішення арбітражного суду може бути дуже складно або не-можливо. Позов забезпечується: • накладанням арешту на майно або грошові суми, що нале-жать відповідачеві; • забороною відповідачеві вчиняти певні дії; • забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються пред-мета спору; • зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспір-ному порядку. Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк, який не перевищує двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в яко-му має бути висновок: задовольнити позов або відмовити в по-зові повністю чи частково. Якщо прийнято позитивне рішення про стягнення дебіторської заборгованості, а боржник не в змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то по закінченні одного місяця від дня винесення ухвали арбітраж-ним судом (проте не раніш як за три місяці після встановлено-го для погашення строку) кредитор може звернутися із заявою стосовно порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АРБІТРАЖНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
