Грошові розрахунки в Україні здійснюються з допомогою го-тівки та в безготівковій формі. Розрахунки готівкою застосову-ються головним чином у процесі взаємовідносин підприємств, установ та організацій з населенням, а також між людьми, тобто вони обслуговують рух грошових доходів та видатків населення, хоча готівка може використовуватися і при розрахунках між юридичними особами. У розрахунках між юридичними особами переважна більшість платежів здійснюється в безготівковому по-рядку. Безготівкове перерахування коштів може опосередковува-ти і рух грошових доходів і видатків населення, але його обсяг незначний. Основне місце в міжгосподарських безготівкових розрахунках посідають платежі за товарно-матеріальні цінності і по-слуги, а також фінансові перерахування клієнтів. Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти проце-су відтворення, відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них — забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надання послуг, тим самим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках. Крім того, організація розрахунків повинна передбачати ство-рення відповідних умов для взаємного контролю постачальника та покупця за дотримання господарських угод і грошових зобов’язань. Одним з актуальних завдань в організації розрахунків є недопущення виникнення простроченої взаємної заборгованості. Безготівкові розрахунки здійснюються через банківські установи, де юридичні та фізичні особи зберігають свої грошові кошти і мають відповідні рахунки (поточні, бюджетні тощо). Деякі безготівкові пла-тежі, як правило дрібні, підприємства та організації здійснюють з до-помогою поштово-телеграфних переказів через установи зв’язку. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі письмових розрахунково-грошових документів: платіжних доручень, чеків, акредитивів, вимог-доручень, платіжних вимог, інкасових дору-чень, векселів. Форми розрахунків між продавцем та покупцем визначаються угодами між ними. Для кожного розрахункового документа характерна єдина в масштабах країни форма, сувора стандартизація, кодифікація ре-квізитів. Система оформлення, використання та руху розрахун-кових документів називається документообігом. Безготівкові розрахунки розрізняються за способом платежів та формами розрахункових документів. За дорученням своїх клі-єнтів банки здійснюють готівкові й безготівкові платежі як за ра-хунок коштів клієнта, так і на кредитній основі. Безготівковий платіжний обіг здійснюється за допомогою переказів та інкасо. Платежі за допомогою переказів здійснюються банками шляхом списання коштів з рахунка платника і зарахування їх на рахунок вказаної ним особи. Якщо платник і його партнер мають поточні рахунки в одному комерційному банку, операція зво-диться до дебетування одного рахунку і кредитування іншого. Якщо рахунки відкриті в різних банках, проводяться додатково міжбанківські розрахунки за допомогою системи кореспондент-ських зв’язків. Такі зв’язки будуються як безпосередньо між двома банками, так і за участі центрального банку, через який здійс-нюється основний обсяг міжбанківських платежів. Отже, у платіжному обігу діють не тільки поточні рахунки платника і одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують. Надходження та списання коштів з міжбанківських операцій сальдуються, а розрахунки між банками здійснюються на базі взаємного заліку надходжень та вимог (клірингу). Інкасо є поширеним видом послуг комерційних банків тим кліє-нтам, які в розрахунках застосовують векселі й чеки. Інкасування векселів проводиться банком за дорученням клієнта до настання строку виплати за векселем (його погашення). Воно оформляється інкасовим індосаментом, надписом на векселі, який містить дору-чення власника векселя банку одержати оплату. Згідно зі строком погашення банк одержує від боржника потрібну суму, перераховує гроші на рахунок клієнта і гасить вексель (передає його платнику). Інкасування чеків означає прийняття банком від свого клієнта чеків, що є розпорядженням на списання коштів з рахунка клієн-та для оплати за товар або послуги. При інкасуванні чеків банк списує кошти з рахунка чекодавця, якщо його поточний рахунок відкритий у тому ж самому банку, де й рахунок одержувача, і за-раховує їх на поточний рахунок останнього. Якщо поточний ра-хунок чекодавця відкритий в іншій установі банку, чек відсила-ється у банк платника і там здійснюється оплата із застосуванням системи міжбанківських розрахунків. У практиці розрахунків використовуються і такі документи, як платіжні вимоги, вимога-доручення та акредитив. Платіжна вимога застосовується при примусовому стягненні коштів у передбачених чинними нормативними актами випадках. Вимога-доручення засто-совується при акцепті товару. Суть розрахунків полягає в тому, що названий документ, в якому заповнена одна частина (вимога), разом з товаром відправляється постачальником покупцю, котрий у разі згоди платити за товар (акцепту товару) заповнює другу частину документа (доручення) власними реквізитами, стверджує їх підпи-сом та печаткою і здає до свого банку для оплати. Акредитив являє собою доручення банку покупця банку постачальника оплачувати рахунки останнього за відвантажені цін-ності на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця. Відкриття акредитива проводиться або за рахунок власних кош-тів покупця, або банківської гарантії та супроводжується (у пер-шому випадку) депонуванням коштів. Платежі за рахунками підприємств виконуються в черговості, яка встановлюється його керівництвом, якщо інше не передбаче-не законодавством. За домовленістю між підприємствами можуть проводитись за-ліки взаємної заборгованості без участі банків, але з відображен-ням у бухгалтерському обліку підприємств. Претензії, які виникають за розрахунками між платником та покупцем, розглядаються сторонами в арбітражному чи судовому порядку без участі банківських установ. За несвоєчасне (пізніше наступного дня після отримання від-повідного документа) чи помилкове списання коштів з рахунка, а також за несвоєчасне або помилкове зарахування банком сум, які належать клієнту, останній має право вимагати від банку сплати штрафу в розмірі 0,3% від несвоєчасно чи помилково зарахованої (списаної) суми за кожний день затримки, якщо інше не передба-чене угодою між банком і підприємством. За здійснення розрахункових операцій банки стягують з клієн-тів плату у формі комісії, розмір якої передбачається у відповід-ному договорі між сторонами. Касове обслуговування клієнтів полягає в тому, що комерцій-ні банки приймають від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають із цих рахунків готівкові кошти клі-єнтам за їх вимогою на відповідні цілі. Банки здійснюють касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийняття, видачі, упа-кування, зберігання та обліку готівки. Для прийняття та видачі готівки в установах банків організу-ються прибуткові та видаткові каси. В установах банків з невели-ким обсягом касових операцій можуть організовуватись єдині ка-си, які здійснюють весь комплекс касових операцій. Прибуткові каси приймають від клієнтів готівкові кошти за ста-ндартними документами: оголошення на внесення готівки, прибут-ковий касовий ордер. У документах, як правило, зазначається хара-ктер внесення — торговельна виручка, виручка транспортних підприємств та ін. На прийняту від клієнта суму готівкових коштів банк виписує квитанцію. Готівкові кошти, що надійшли до каси ба-нку до закінчення операційного дня, у той самий день повинні бути оприбутковані банком та зараховані на рахунки клієнтів. В установах банків, що приймають від інкасаторів готівку у спеціальних сумках, організуються каси, в яких перераховуються гроші, що є в інкасаторських сумках (каси перерахування). Видаткові каси, що працюють протягом операційного дня, ви-дають готівку клієнтам з їхніх рахунків за грошовими видатко-вими документами — грошовими чеками, видатковими касовими ордерами. У цих документах клієнти, як правило, повинні зазна-чити, на які цілі вони отримують готівку (заробітна плата, витра-ти на відрядження та ін.). Установи комерційних банків задовольняють потреби своїх клі-єнтів у готівці передусім за рахунок готівки, що надходить у касу від клієнтів. Але може бути, що поточних надходжень готівки недо-статньо для забезпечення оперативної потреби в грошах. Кожна установа банку повинна прогнозувати свою забезпеченість готівко-вими коштами. Для цього складають розрахунок майбутніх надхо-джень (за 2—3 дні) до кас банку та необхідних виплат виходячи з прогнозного розрахунку касових оборотів, особливостей розподілу його показників по днях місяця і фактичних касових оборотів. У цьому розрахунку враховуються майбутні надходження з усіх дже-рел та майбутні виплати у встановлені строки (виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та ін.). Розрахунок показує, чи зможе уста-нова банку забезпечити майбутні виплати за рахунок поточних над-ходжень і зменшення залишку готівки в касі банку. Якщо з розра-хунку видно, що установа банку не в змозі забезпечити потребу клієнтів у готівці, вона складає заявку на підкріплення каси та над-силає її до регіонального управління Національного банку. Регіона-льне управління, отримавши заявку, повинно розглянути її обґрун-тованість, щоб не допустити емісії грошових коштів понад заплановані суми. При позитивному вирішенні питання про підкрі-плення операційної каси банку готівкою воно (підкріплення) здійс-нюється або шляхом купівлі готівки у регіональному управлінні Національного банку, або в іншої установи комерційного банку. Установи комерційного банку, що мають надлишок готівко-вих коштів у касі, можуть продати його установі НБУ або іншим банкам, у яких виникла потреба в підкріпленні каси. Продаж го-тівки може здійснюватись тільки при узгодженні цього питання з регіональними управліннями НБУ. Комерційні банки стягують з клієнтів плату за касові послуги, розмір якої визначається угодою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОЗРАХУНКОВО-КАСОВЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ» з дисципліни «Гроші та кредит»
