Відразу після завершення першої конференції ООН з навколишнього середовища на Паризькому саміті в червні 1972 р. Європейське співтовариство закликало Європейську Комісію до розробки програми дій з політики охорони навколишнього середовища. Правовою базою нового напряму слугувала ст. 2, яка визначила «гармонійний розвиток економічної діяльності» та «тривалу і збалансовану експансію» завданнями Співтовариства. Визначеної мети можна досягти лише за умови охорони навколишнього середовища. У 1972 р. Рада голів держав (урядів) країн-членів ухвалила рішення про розширення компетенції Співтовариства у нових галузях, в тому числі і у сфері навколишнього середовища. Було визнано, що єдина політика з охорони навколишнього середовища є законною необхідністю, хоча до первинного права Європейського співтовариства зміни внесені не були. Всі рішення в новій сфері діяльності приймалися через ст. 100 і 235 Договору, які дозволяли для досягнення цілей ЄС втручатися у сфери, не передбачені установчим договором. Подібне саморозширення компетенції отримало назву «ефект переливання». Регулювання нової галузі співпраці відбувалося переважно шляхом видання директив - актів гармонізації права держав-членів. Закон Співтовариства з охорони навколишнього середовища з'явився у формі регульованих умов та обмежень з приблизно 200 директивами і постановами, що стосуються здебільшого охорони водного світу, контролю за забрудненням повітря, хімікатів, охорони флори і фауни, шумового забруднення і розміщення відходів. Європейський закон про навколишнє середовище базується на екологічному законодавстві, розробленому відповідно до економічних вимог і постійно поповнюється новими екологічними законами. Вплив Європейського співтовариства на законодавство в сфері охорони навколишнього середовища визначається масштабами його трансформації в законодавчу базу держав-членів. Численні випадки порушення екологічних постанов свідчать про необхідність удосконалення правової бази. У ці роки було прийнято перші програми дій Співтовариства у сфері екології, що визначають пріоритетні напрями і завдання політики в сфері охорони навколишнього середовища. ЄЕС приєдналося до низки найважливіших міжнародних конвенти з охорони навколишнього середовища, таких, як Конвенція про охорону дикої флори і фауни і природних місць проживання в Європі 263 (1979 p.), Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (1979 p.), Міжнародна угода по тропічній деревині (1983 р.) та ін. У межах Співтовариства також втілюються в життя дослідницькі програми з питань охорони навколишнього середовища, наприклад, «Наука і технології для охорони навколишнього середовища» (STEP) і «Європейська програма кліматології та природних регіонів» (EPOCH). Цей період знаменується становленням політики Співтовариства відносно навколишнього середовища і способів її правового регулювання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Другий етап (1972-1986)» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
