Джерела фінансування єврорегіональної співпраці визначаються статутами єврорегіонів. Згідно з угодами про співпрацю, члени єв-рорегіону зобов'язані діяти спільно у вирішенні питання величини і форм фінансування. Кошти збираються на окремих рахунках і мають такі джерела надходження: • членські внески учасників єврорегіону; • внески сторін, які підтримують діяльність єврорегіону; • дарування; 123 • дотації адміністративних одиниць вищого рівня, включно з центральними і регіональними надходженнями (наприклад, при сплаті членських внесків до АЄПР); • кошти з різних програм ЄС, зокрема регіональної програми PHARE («INTERREG 1» -1990-94 pp., «INTERREG 2» -1995-99 pp. «CBC -Cross Border Cooperation» - 1995-99 pp., «Credo» та ін.), а також різних фондів (наприклад, Фонд Розвитку Карпатського Регіону, Фонд ім.Конрада Аденауера чи Фонд ім.Фрідріха Еберта); • інші джерела фінансування. Доходи, що надходять від членських внесків, дають можливість утримувати структури єврорегіональної співпраці (комунальні об'єднання і союзи, секретаріати і робочі групи). Використовуються ці кошти на спільні цілі згідно з положеннями підписаних угод між членами єврорегіону. Зародження єврорегіонів відбулося в перші повоєнні роки з ініціативи місцевих органів влади на прикордонних територіях Італії та Австрії. Перший єврорегіон «Базилієнсис» утворено 1963 р. за участю сусідніх прикордонних районів Німеччини, Франції та Швейцарії, а відтак до його складу ввійшли французький Ельзас, німецький Баден і швейцарська територія навколо Базеля Своєрідними рушіями зміцнення регіоналізму в Європі та створення різного роду міжтериторіальних об'єднань виступають регіони Німеччини. Особливою активністю відзначається земля Північний Райн-Вестфалія, регіональні і місцеві органи влади якої давно осягнули перспективи співробітництва прикордонних регіонів. Формування міжтериторіальних спільнот уздовж кордонів цієї землі з Бельгією і Нідерландами розпочалося ще в 1958-1978 pp. У результаті було створено чотири єврорегіони - «Центр-Гронау», «Райн-Вааль», «Райн-Маас-Норд», «Маас-Райн». В останні три десятиріччя спостерігається динамічне зростання кількості подібних транскордонних об'єднань. Нині на території Західної Європи їх функціонує понад 50. Зауважимо, що деякі джерела наводять дані про значно більшу кількість подібних утворень. Такі розбіжності пов'язані з тим, що не кожна міжрегіональна спільнота прикордонних областей фіксує в своїх статутних документах назву «єврорегіон», що, в принципі, не змінює суті такої взаємодії. Велика кількість єврорегіонів діє також у Центрально-Східній Європі. Наприклад, 124 Республіка Польща бере активну участь у роботі 16 єврорегіональних утворень. На кордонах України, натомість, функціонує лише чотири єврорегіони - «Карпати» (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), «Буг» (Польща, Білорусь), «Нижній Дунай» (Румунія, Молдова) та «Верхній Прут» (Румунія, Молдова). Ефективність діяльності єврорегіонів різна і залежить від ідеї і мети їх створення. Єврорегіони, які функціонують на пограниччях різних держав, часто стикаються з низкою проблем і труднощів, що гальмують їх розвиток і вимагають поступового розв'язання. Загалом у транскордонному співробітництві виділяють три групи перешкод: соціально-економічного характеру, культурні та інститу-ційні бар'єри. Так, у першій групі можна виокремити наступні бар'єри єврорегіональної співпраці: • різниці в рівнях і темпах економічного розвитку держав-учас-ниць; • перешкоди, пов'язані з гострою конкуренцією; • суттєва різниця у митному і податковому законодавствах; • відсутність або слабкість транскордонних зв'язків поміж економічними партнерами; • охорона ринку праці; • різний рівень інфраструктури (доріг, залізничних шляхів, кордонних переходів, телекомунікацій): • брак фінансових інституцій (банків, готових здійснювати розрахунки і видавати кредити підприємствам). Проблеми і бар'єри культурного характеру, пов'язані з діяльністю єврорегіонів: • мовний бар'єр; • відсутність чи слабкість транскордонних зв'язків; • існування негативних національних чи регіональних стереотипів; • крайні прояви націоналізму у засобах масової інформації, книжкових виданнях тощо. Інституційні бар'єри розвитку єврорегіонів пов'язані з: • відсутністю відповідних структур для здійснення транскордонної співпраці; • надмірною централізацією держави (і в тім числі органів місцевої адміністрації); 125 • відмінностями у структурах і компетенціях органів єврорегюну по обидва боки кордону в сфері прийняття рішень; • брак політичної волі до ліквідації бар'єрів (за допомогою законодавства чи двосторонніх угод). Основна проблема всіх єврорегіонів полягає в об'єднанні інтересів усіх учасників, визначенні пріоритетів співробітництва. На підставі критерію формалізації у співробітництві прикордонних регіонів у країнах ЄС виділяються також інші транскордонні об'єднання з нижчим ступенем інституціоналізації структур: • робочі спільноти, тобто спільні транскордонні структури з вільною формою організації, які зазвичай об'єднують представників регіональних органів влади й різних організацій і діють в межах робочих угод. Вони мають менші, аніж єврорегіони, можливості для діяльності і дуже рідко беруть участь у реалізації програми INTERREG. Прикладом таких структур є французько-швейцар-сько-італійська Робоча спільнота регіонів і кантонів Західних Альп; • різноманітні інституційні домовленості із різним ступенем інтеграції структур, які не обов'язково мають правову форму. Такого типу структури створюються на кордонах країн Центральної та Східної Європи. Для підтримки розвитку транскордонного співробітництва створюються різноманітні громадські організації, спілки, фонди. Серед них слід відзначити Асоціацію європейських прикордонних регіонів (АЄПР), що виникла в червні 1971 р. як добровільна позаурядова організація і сьогодні об'єднує понад 100 різноманітних інститутів транскордонної співпраці в Європі. Метою АЄПР є діяльність на користь європейських прикордонних і транскордонних регіонів, щоб: • виявити їх специфічні проблеми і потенційні можливості вирішення; • представляти їх спільні інтереси на державних і міжнародних парламентських форумах, перед урядами, органами влади та іншими інститутами; • започатковувати, підтримувати та координувати їхню співпрацю в цілій Європі; • проводити обмін досвідом та інформацією, щоб зробити можливим формування і узгодження спільних інтересів і шляхів їх ви- 126 рішення, з урахуванням всіх проблем і потенційних можливостей транскордонного співробітництва. До основних завдань АЄПР належать: реалізація програм і проектів, експертиза фінансових джерел, їх реклама та популяризація, організація заходів, що сприяють транскордонному співробітництву, а також участь і підтримка пов'язаної з ним діяльності, підготовка та втілення в життя спільних акцій та ініціатив, розвиток у тісній координації з Європейським Союзом та Радою Європи «центрів Європейських прикордонних і транскордонних регіонів», інформування політичних і суспільних кіл Європи про проблеми транскордонної співпраці тощо. Відтак, роль і значення транскордонного співробітництва для розвитку інтеграційних процесів в Європі величезне. Єврорегіони як найважливіша форма транскордонного співробітництва сприяють не тільки посиленню та поглибленню добросусідських відносин між державами, а й є своєрідним інструментом для інтеграції тієї або іншої країни до європейських структур. Це особливо важливо також для України в зв'язку з просуванням кордонів Євросоюзу. Єврорегіони розглядаються і як засіб врегулювання можливих територіальних проблем двох держав. Вони знімають напругу в царині можливих територіальних претензій, допомагають розв'язувати проблеми, пов'язані зі становищем національних меншин. Це свого роду й полігон для апробації сумісності законодавства різних країн і правових систем.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Джерела фінансування єврорегіональної співпраці» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
