У другій половині 50-х років у межах ЄСВС зросло зацікавлення поширенням інтеграції на інші сфери економіки. На це було декілька причин. По-перше, значно зріс економічний потенціал ЄСВС і скоротилася дистанція між США та Європою у відповідних сферах. Водночас кожна з країн зіштовхувалась у своєму розвитку з різними бар'єрами, яких самостійно подолати не могла. Прагнення до розширення інтеграції диктувалося не лише економічними, а й політичними інтересами, передусім намаганням створити економічно та політично сильне угруповання, яке б зміцнило позиції всіх країн-учасниць і могло протистояти США та СРСР. Ініціатива поширення інтеграції на інші сфери економіки належала країнам Бенілюксу. її підтримали інші країни-учасниці ЄСВС. Справа була завершена підписанням 25 березня 1957 р. в Римі двох договорів про заснування Європейської комісії з питань атомної енергії (Євро-атом) та Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Римські трактати почали діяти з 1 січня 1958 р. і не були обмежені в часі. Основною метою Євроатому стало створення умов для швидкого розвитку атомної енергетики в країнах Європи. ЄЕС, на відміну від Євроатому, не було інтеграційним об'єднанням певного сектору економіки. В його компетенцію входила інтеграція більшості сфер економіки. Перед ЄЕС стояли наступні завдання: гармонійний розвиток економіки, більша стабільність, швидие підвищення рівня життя і щільніші зв'язки між країнами. Згідно з Римським договором про створення ЄЕС, завдання у сфері інтеграції мали впроваджуватись поетапно. Спочатку планувалось укласти митний союз (1968), проводити спільну сільськогосподарську (1962-1968), а також торгівельну (1970) політику, здійснити низку заходів, спрямованих на забезпечення вільного руху капіталів, послуг та робочої сили. Активізація процесу економічної інтеграції наприкінці 50-х років спричинилась до розходження між країнами ЄСВС і Великобританією. Ці суперечності були настільки сильними, що призвели до створення 11 альтернативної європейської асоціації вільної торгівлі (1960), яка мала на меті відміну внутрішніх митних тарифів на промислові товари. Однак, не змогла скласти серйозну конкуренцію Співтовариствам. Співпраця Великобританії та ЄЕС ускладнювалась також політикою прем'єр-міністра Франції Шарля де Голля. Метою своєї діяльності генерал де Голль обрав національне відродження Франції,, а тому противився намаганням США впливати на європейські процеси. Така політика проектувалась на стратегічного партнера США у Європі Великобританію. Де Голль двічі накладав вето на заяву про вступ Великобританії до ЕЄС. 1963 р. де Голль також проголосив відмову Франції брати участь у багатосторонніх силах НАТО. Тільки відставка Ш. де Голля у квітні 1969 р. дозволила повернутися до цього питання. Гаазький саміт, який відбувся 1-2 грудня 1969 p., надав нового імпульсу європейській інтеграції. На ньому були прийняті рішення щодо розширення співтовариства на північ Європи, створення економічного і валютного союзу, а також реформи інституційної бази. Було вирішено провести вибори у Європарламент і розширити його повноваження. 30 червня 1970 р. Данія, Ірландія, Норвегія та Великобританія розпочали переговори про вступ до ЄЕС. Вони завершилися підписанням договору про приєднання 22 січня 1972 р. Палата представників Великої Британії 20 жовтня 1971 р. підтримала вступ країни у ЄЕС. Референдуми в Ірландії і Данії підтвердили згоду більшості громадян на приєднання до ЄЕС. Громадяни Норвегії відхили ініціативу членства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Створення нових об'єднань» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
