Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фі-нансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином: 1) оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції; 2) оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат; 3) здійснення реальних та фінансових інвестицій; 4) сплата податків та інших платежів до бюджету; 5) повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку. На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових кош-тів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податко-вих та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об’єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначається умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій і значною мірою залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника (див. розд. 6 та 7). Можливості впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємст-ва, — головний внутрішній санаційний резерв суб’єктів господа-рювання, що перебувають у фінансовій кризі. ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ У короткостроковому періоді санаційні резерви, пов’язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реа-лізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових по-токів за даним напрямком безпосередньо впливають на рівень лі-квідності та платоспроможності підприємства. Зниження рівня витрат істотно залежить від рішучості керів-ництва та персоналу проводити радикальні зміни на підприємст-ві, спрямовані на ощадливе використання всіх наявних ресурсів. Принагідно зазначимо, що в науково-практичній літературі з пи-тань санації підприємств нерідко цитують Г. Дюрра, який був го-ловою правління фірми «Телефункен» за часів її фінансової кри-зи: «Працівникові неможливо пояснити необхідність переходу на жорсткий режим економії, якщо його робочий стіл стоїть на до-рогому персидському килимі». Перше, що він зробив, маючи на меті мобілізувати внутрішні резерви санації, віддав наказ продати всі персидські килими, які прикрашали кабінети адміністрації підприємства. Це рішення справило надзвичайно позитивний вплив на вироблення менталі-тету ощадливості в персоналу та на його готовність до економно-го використання наявних ресурсів на кожному робочому місці, що зрештою забезпечило відчутне зниження витрат на підприємстві. Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямо-вану на пошук резервів зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними ознаками (табл. 1). Таблиця .1 КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ1 № п/п Ознаки Вид виробничих витрат 1 За місцем виникнення витрат По підприємству в цілому, за структурни-ми підрозділами 2 За видами продукції, робіт, послуг На валову, товарну, реалізовану продукцію 3 За масштабом та характером витрат За елементами витрат, за статтями кальку-ляції (на окремі види виробів, а також на основне і допоміжне виробництво) 4 За способами перенесення вартості на продукцію Прямі та непрямі* 5 За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат Умовно-змінні, умовно-постійні** 6 За календарними періодами Поточні, одноразові
*Прямі витрати — це такі, що пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бути безпосе-редньо включені до їх собівартості. До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продук-ції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногоспо-дарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Не-прямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробни-чому процесі. **До умовно-змінних належать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням обсягу випус-ку продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у вироб-ництві продукції, та деякі інші. Умовно-постійні — це витрати, розмір яких істотно не залежить від збільшення чи зме-ншення випуску продукції. Це витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробни-чою діяльністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських потреб ви-робництва. Плани ощадливого використання ресурсів можуть розробля-тися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення. Резерви економії виробничих витрат виявляються під час пла-нування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підпри-ємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислово розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхи-лень фактичних показників від планових розглядаються як осно-вний інструмент зниження витрат. Процес планування собіварто-сті унаочнює рис. 5.1. Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на під-приємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме: • перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів; • доплати робітникам за відхилення від нормальних умов пра-ці та роботу понад норму; • втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів; аварії; • відсутність налагоджених господарських зв’язків із постача-льниками сировини, матеріалів і т. ін.; • порушення трудової та технологічної дисципліни. Планова собівартість визначається двома способами: 1) укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат; 2) кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхід-них витрат. Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат викону-ються на стадії складання річних планів з метою визначити й ви-вчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність вироб-ництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування — розрахунок зміни рівня витрат за факторами — так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх. 1) Кошторисно-нормативні розрахунки розміру необхідних витрат потрібні для якомога повнішого врахування конкретних умов діяльності підприємства та раціональної організації системи контролінгу витрат на підприємстві. Витрати розраховують за їх складовими елементами й статтями (на підставі норм витрат праці та споживання ресурсів для кожного виробничого процесу за конкретною номенклатурою продукції). Розглянемо, наприклад, порядок кошторисно-нормативних розрахунків витрат сировини (матеріалів) та витрат на заробітну плату — основних статей ви-трат, які формують собівартість промислових підприємств. Витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі ви-роби, напівфабрикати, паливо та енергію розраховують на під-ставі таких даних: 1) обсяг виготовлення окремих виробів; 2) технічно обґрунтовані норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, установлені для планового року з ураху-ванням передбачених планом змін щодо використання техніки, технології та організації виробництва. Норми застосовуються як під час складання зведеного кошто-рису витрат на виробництво, так і під час розробки планових калькуляцій. Згідно з натуральними нормами витрат і цін на спо-живані матеріальні ресурси визначаються норми витрат у вартісному вираженні (з урахуванням зворотних відходів). На під-приємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат си-ровини, матеріалів, напівфабрикатів, палива й енергії у вартісно-му вираженні на виріб у цілому. Тоді витрати на сировину і мате-ріали обчислюють на підставі номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному вираженні. З огляду на фактори, від яких залежить обсяг витрат на сиро-вину та матеріали, можна визначити відповідні резерви економії, вдавшись до таких заходів: • переглянути норми витрат матеріальних ресурсів на одини-цю продукції. Це можна зробити з допомогою вартісного аналізу та нуль-базис-бюджетування, яке полягає в перерахунку всіх ді-ючих нормативів витрат; • з’ясувати можливості придбати (чи залучити на умовах лізи-нгу) економічніші види обладнання; • оцінити можливості зменшувати втрати сировини у відходах виробництва; • переглянути основних постачальників сировини, аби їх диве-рсифікувати, зменшити кількість посередників та виявити мож-ливості дешевше закуповувати безпосередньо у виробників необ-хідні предмети праці. Коли йдеться про ощадливе використання сировини та мате-ріалів, особливу увагу слід звернути на попередження крадіжок на виробництві. Останніми роками вони набули масового, систе-много характеру. Скажімо, 1996 року офіційно враховані втрати та збитки від крадіжок досягли в Україні 19,5%, 1997 року — 9% ВВП. Практично всі транспортні партії надходять недоукомплек-тованими. Для боротьби з цим явищем на підприємствах доціль-но створювати службу безпеки. Основну та додаткову заробітну плату персоналу, зайнятого у виробництві продукції, розраховують окремо для робітників, які працюють на умовах відрядної оплати та робітників, працю яких оплачують погодинно. Сума основної заробітної плати робітників у разі відрядної оплати праці визначається на підставі таких даних: 1) обсяг виробництва відповідних видів продукції; 2) установлена трудомісткість (норми виробітку); 3) відрядні розцінки та середня годинна тарифна ставка. Сума основної заробітної плати робітників, які працюють по-годинно, визначається згідно з їх плановою чисельністю і серед-ньою тарифною ставкою або посадовим окладом. Як показує вітчизняна та зарубіжна практика, фінансова сана-ція підприємств обов’язково супроводжується радикальним зме-ншенням затрат на персонал, особливо якщо виробництво проду-кції скорочується. Економії за цією статтею можна досягти, зменшивши заробітну плату (переглянувши систему тарифів та надбавок) або скоротивши необхідний робочий час (трудоміст-кість продукції). Найпоширенішими заходами стосовно вивіль-нення робочого часу є такі: • запровадження неповного робочого тижня (неповного робо-чого дня); • достроковий вихід на пенсію; • неоплачувані відпустки; • звільнення персоналу. Зауважимо, що масові звільнення працівників слід поєднувати із санаційними заходами соціального характеру. Саме в розглянутих елементах витрат і приховуються, як пра-вило, головні резерви зниження собівартості. Адже на більшості підприємств витрати за статтями сировина, матеріали, паливо, енергія та заробітна плата становлять понад 90 відсотків собівар-тості продукції. Щоб повніше виявити можливості зниження витрат, а та-кож глибше й всебічніше проаналізувати фактичні витрати та причини їх відхилення від розрахункового рівня, доцільно по-єднувати пофакторний і кошторисний методи планових роз-рахунків. Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собіва-ртість продукції. Це — зміна 1) обсягів виробництва; 2) структури (номенклатури та асортименту) продукції; 3) технічного рівня виробництва; 4) організації виробництва та умов праці. На кожному конкретному підприємстві залежно від специфіки та умов виробництва перелік таких чинників може бути дещо ін-шим. Він має бути доволі повним, охоплювати всю сукупність умов, що тягнуть за собою зміни витрат. Розглянемо тепер, як саме впливають основні чинники на за-гальний рівень собівартості. 1. Зміна обсягів виробництва. При визначенні впливу цього фактора слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі ви-трати належать до умовно-змінних. 2. Зміна структури (номенклатури та асортименту) про-дукції. Зміна структури (номенклатури та асортименту) полягає в зміні частки окремих видів продукції в загальному обсязі вироб-ництва, яка може відбутися з таких двох головних причин: а) припинення виробництва нерентабельних виробів та осво-єння нових видів продукції; б) неоднакові темпи зростання випуску різних видів продукції. Вплив зміни структури продукції розраховується згідно з по-казниками зміни витрат за такими статтями калькуляції: • матеріальні витрати; • витрати на оплату праці та нарахування на неї; • витрати на утримання та експлуатацію устаткування; • інші виробничі витрати; • комерційні витрати. Порядок розрахунку впливу зміни обсягів виробництва та структурних змін у складі продукції на собівартість вичерпно описується у відповідних посібниках з аналізу виробничо-господарської діяльності підприємств. 3. Зміна технічного рівня виробництва. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії мате-ріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками: 1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій; 2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціона-лізація їх використання; 3) зниження трудомісткості одиниці продукції. 1) Упровадження нових та вдосконалення існуючих технологій. Під економією від підвищення технічного рівня виробництва розуміють пряме абсолютне зниження витрат на одиницю продук-ції або на плановий обсяг робіт. Економію розраховують з огляду на витрати для придбання нової техніки (які передбачаються в бю-джетах капіталовкладень) та середню окупність витрат (щодо еко-номії від зниження собівартості). Сума економії поточних витрат від упровадження технічних заходів визначається за формулою: Епв = Сс – Сн, де Сс, Сн — поточні витрати, грн., на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) відповідно до та після впровадження технічних заходів. 2) Застосування нових видів сировини і матеріалів та поліп-шення їх використання. У розрахунках за цим напрямком враховується економія, що досягається завдяки раціональному використанню сировини та матеріалів: • поліпшення використання сировини, у тому числі природної, зменшенням її втрат під час первинної обробки, а також повні-шим застосуванням корисних компонентів; • застосування економніших замінників; • повніше використання у виробництві відходів сировини та матеріалів, упровадження безвідходних технологій. Вихідними даними для розрахунків за цим напрямком є такі норми витрат матеріальних ресурсів, що періодично перегляда-ються, і план заходів із ресурсозбереження. 3) Зниження трудомісткості одиниці продукції. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії витрат на персонал за рахунок зниження трудомісткості одиниці продукції. Економія заробітної плати (у тому числі нарахування на фонд оплати праці) з відрахуваннями на соціальне страхуван-ня завдяки зниженню трудомісткості виробництва одиниці про-дукції визначається за формулою:
де Т0,Т1 — трудомісткість виробництва одиниці продукції до і пі-сля впровадження заходів, нормо-год; Ч0, Ч1 — середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходів, грн.; В — середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників, %; Г — нарахування на заробітну плату, %; К1 — кількість продукції, що виробляється з початку впрова-дження заходів до кінця планового періоду, од. 4. Зміна організації виробництва та умов праці. Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за такими основними напрямками: 1) упровадження нових виробництв, цехів та структурних під-розділів; 2) спеціалізація та кооперування виробництва; 3) зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці; 4) зміни в організації управління виробництвом; 5) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення; 6) усунення зайвих витрат і збитків. 1) Упровадження нових виробництв, цехів та структурних підрозділів. Вплив впровадження в дію нових виробництв розрахову-ється за повним переліком витрат (постійних та змінних), що включаються до собівартості продукції. Одночасно береться до уваги можливе перебільшення середніх витрат у період освоєння нових виробництв. Пов’язані з цим додаткові ви- трати визначаються бюджетом витрат з підготовки та освоєн-ня виробництва продукції і пускових витрат, а також роз- рахунком собівартості за цими витратами протягом строку освоєння. 2) Спеціалізація та кооперування виробництва. Економічний ефект від спеціалізації та кооперування вироб-ництва виявляється тоді, коли виготовлення окремих комплекту-ючих, напівфабрикатів тощо виділяється у відокремлені вироб-ництва. Вплив на економію собівартості продукції заходів, що мають на меті спеціалізацію та кооперування виробництва (пере-дача виробництва окремих вузлів, деталей, комплектуючих тощо на інші підприємства, в тому числі малі підприємства, коопера-тиви), визначається за формулою: Ес = (С – Ц) • К1, де С — виробнича собівартість, або витрати на комплектуючі ви-роби, напівфабрикати, що передаються для виробництва іншим підприємствам; Ц — ціна, за якою комплектуючі вироби, напівфабрикати по-ставляються (чи поставлятимуться) виробником; К1 — кількість комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що їх буде одержано від спеціалізації та кооперації до кінця плано-вого періоду. Вплив внутрішньозаводської спеціалізації на економію собі-вартості продукції у разі організації спеціалізованих замкнених структурних підрозділів визначається так: Есп = (С0 – С1) • К1, де С0, С1 — собівартість продукції (виробів) до і після впрова-дження заходів щодо спеціалізації; К1 — кількість продукції (виробів), одержаних за спеціалізаці-єю до кінця планового періоду. 3) Зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці. Зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці ви-значаються згідно з розрахунками ефективності передбачуваних заходів: • зміни режиму роботи підприємства та підвищення коефіціє-нта змінності; • упорядкування організаційно-технічних та підсобно-технологічних робіт; • поліпшення роботи внутрішньозаводського транспорту; • удосконалення матеріально-складського господарства і постачання виробництва матеріалами, паливом та енергією; • поліпшення організації збуту продукції. Економія, одержана в результаті поліпшення організації та обслуговування виробництва, розраховується за планами науко-вої організації праці і визначається множенням кількості вивіль-нених робітників на їх середню заробітну плату. 4) Зміни в організації управління виробництвом. Зміни в організації управління виробництвом визначаються на підставі розрахунків ефективності таких заходів: • укрупнення цехів та інших структурних підрозділів; • упровадження автоматизованих систем управління; • поєднання окремих функцій та усунення зайвих. Підвищити ефективність управління можна завдяки запрова-дженню дієвої системи контролінгу на підприємстві. У системі контролінгу можуть передбачатися такі заходи: • мотивація персоналу; • зміна стилю управління; • часткове залучення нового менеджменту; • організація центрів прибутковості; • організація системи збору та обробки інформації; • зменшення завищених (роздутих) показників; • запровадження системи контролю ефективності; • забезпечення гнучкого планування й оперативного управління; • визначення пріоритетних завдань для всіх стадій виробництва; • механізація рутинної роботи і відповідне скорочення зайвого персоналу; • поліпшення виробничих відносин між членами колективу; • уточнення стратегії розвитку підприємства. 5) Зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення. Зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення розрахову-ються на підставі аналізу господарських зв’язків та спеціально роз-роблених заходів щодо раціоналізації складського господарства. До таких заходів належать: • забезпечення ресурсами в необхідному асортименті та змен-шення збитків, спричинених використанням матеріалів, що не відповідають технологічним вимогам за розмірами, якістю та ін-шими властивостями; • зменшення витрат на зберігання та транспортування матеріалів; • зменшення витрат завдяки раціоналізації постачання, забез-печення його регулярності та надійності; • зменшення витрат шляхом раціоналізації господарських зв’язків та вибору оптимальних схем доставки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих. 6) Усунення зайвих витрат та збитків. Важливим фактором зниження собівартості продукції є міні-мізація зайвих витрат та збитків, які не є необхідними в умовах нормальної організації виробничого процесу. Такі витрати та збитки визначаються за допомогою аналізу фактичних витрат на виробництво та вартісного аналізу. Економія, що досягається в результаті ліквідації непродуктивних витрат і збитків, визнача-ється як добуток сум цих витрат у базовому періоді на темпи зро-стання обсягу товарної продукції у плановому періоді. Наведені способи розрахунку впливу техніко-економічних фа- кторів на планову собівартість продукції застосовуються також під час аналізу фактичної собівартості. Такий аналіз рекоменду-ється проводити систематично, вивчаючи вплив окремих факто-рів на собівартість продукції, досліджуючи доцільність і динамі-ку окремих видів витрат, а також собівартість окремих видів про- дукції. Слід також здійснювати комплексний аналіз, ураховуючи всю сукупність витрат на виробництво. Аналіз виконується за даними звітності бухгалтерського облі-ку, а також на підставі технічної та нормативної документації, аналітичного групування витрат (за станом економічного процесу і за техніко-економічними факторами). Щоб виявити причини відхилень від плану та можливості зменшення витрат, використовують також: • матеріали спостережень на робочих місцях; • дані вибіркових перевірок; • матеріали обстежень роботи окремих структурних підрозді-лів (центрів витрат). Особлива увага під час аналізу окремих факторів приділяється визначенню фактичної ефективності заходів щодо підвищення технічного рівня та вдосконалення організації виробництва. Фак-торний аналіз відхилень характеризується двома основними не-доліками. 1. Базою для порівняння є результати діяльності окремого підприємства за відсутності порівняльної оцінки з діяльністю інших представників галузі. Звідси — небезпека неправиль- ного тлумачення результатів аналізу. Цінність останніх була б значно вищою, коли б удалося дібрати показники, з допо- могою яких можна порівняти діяльність кількох підприємств галузі. 2. Значний часовий розрив між періодом виникнення відхи-лень, їх виявленням та вжиттям відповідних заходів. Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробниц-тва, доцільно здійснювати на основі нуль-базис-бюджетуван- ня (ZBB — Zero-Base-Budgeting). Нуль-базис-бюджетування є складовою частиною контролінгу витрат на підприємстві. По-рядок здійснення ZBB описано в розд. 2. Основна відмінність ZBB від звичайного планування витрат полягає в тому, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищени-ми). Базою для ZBB є так звана «точка-нуль», тобто показники обчислюються на підставі нового обрахунку всіх норм та нор-мативів витрат, їх складу та структури. У межах ZBB аналізу-ються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії. Особлива увага при цьому приділяється накладним витратам. Результати оцінювання резервів зниження собівартості про- дукції та зменшення на цій основі вихідних грошових потоків використовуються в оперативному управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємс ЗГОРТАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗМЕНШЕННЯ ВИТРАТ, ЯКІ НЕ НАЛЕЖАТЬ ДО СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ Зменшити вихідні грошові потоки та підвищити платоспро-можність підприємства можна й за рахунок зменшення чи замо-рожування витрат на інвестиції та інших витрат, які не належать до собівартості продукції. Витрати на інвестиції належать до витрат, джерелом фінансу-вання яких є чистий прибуток. Зменшення таких витрат є важли-вим резервом підвищення платоспроможності підприємства. Слід також враховувати, що може скластися ситуація, коли підприєм-ство є збитковим і немає фінансових джерел для завершення вже започаткованих інвестиційних вкладень. У разі продовження їх фінансування сума фінансування відноситься на збільшення не-покритих збитків підприємства. У такому разі слід зважити всі «за» та «проти» продовження фінансування. Доцільність прийняття рішення про згортання капіталовкла-день залежить від конкретних умов діяльності підприємства, його платоспроможності, строків окупності інвестицій та роз-міру здійснених витрат. При цьому враховуються три основні аспекти. 1. Строк окупності інвестицій. Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних підприємством, яке пере-буває у фінансовій кризі, повинен бути якомога меншим. Окуп-ність капіталовкладень може відбуватися або збільшенням грошових доходів, або зменшенням витрат. У рамках фінансової санації може бути прийняте рішення про заморожування ризи-кових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності. 2. Можливість використання лізингу замість вкладання коштів у реальні інвестиції. Лізинг основних фондів дозволяє модернізу-вати обладнання (а отже, здійснити санаційні заходи виробничо-технічного характеру) за відсутності необхідних інвестиційних ресурсів. Тут слід ураховувати, що з огляду на дефіцит ліквіднос-ті підприємства в короткостроковому періоді альтернативи лізи-нгу може не бути. Проте в середньо- та довгостроковому періоді залучення основних фондів на умовах лізингу обходиться під-приємству дорожче, аніж їх купівля. 3. Обсяг уже здійснених інвестицій та можливість реалізації об’єктів незавершених капіталовкладень. У рамках заходів щодо зменшення вихідних грошових по-токів слід також переглянути інші витрати підприємства, які не відносяться на рахунок собівартості продукції, а здійсню-ються за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет, та чисто-го прибутку. До числа таких витрат належать: • штрафи за порушення господарських договорів із суб’єктами го-сподарювання; • штрафи за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків та за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди; • проценти за прострочені банківські позички; • за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів; • збитки у вигляді безнадійної заборгованості у разі, якщо кредитор не звернувся з позовом до арбітражного суду щодо стя-гнення такої заборгованості, та інші витрати. Зменшення вказаних витрат є суттєвим резервом покращення платоспроможності підприємства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗМЕНШЕННЯ ВИХІДНИХ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
