Облік групування і перегрупування непрямие елементів затрат
Кінцева мета обліку виробництва — визначення натуральних (кількіс-них та якісних) характеристик і грошових параметрів — виробничої собіва-ртості окремих видів продуктів та одиниць їх вимірювання. Проте природа більшості процесів виробництва має таку особли-вість: щодо значної частки пов’язаних з ним затрат на момент запуску (передачі) у виробничий процес не можна точно визначити, з яким саме конкретним продуктом вони без- посередньо пов’язані. Тому затрати поділяють на прямі та непрямі. Частина елементів затрат, перш ніж їх буде внесено до виробничої со-бівартості окремого виду продукції, формує сукупність непрямих затрат, і лише після цього може бути введена до складу затрат, що формують виро-бничу собівартість того чи іншого виду продукту. Друга частина елементів затрат формує фінансові комплекси. До них належать: — затрати зі збуту; — адміністративні затрати. Ці дві групи комплексних затрат у фінансовому обліку не розподіля-ються на окремі види, а прямо списуються на фінансові результати (див. рис. Б.4.12—Б.4.14). Кожний з названих видів затрат формує самостійний обліковий (фак-тично планово-обліковий) комплекс затрат. До початку виробничого про-цесу за кожним зі згаданих видів формують кошторис затрат. Тому осно-вне завдання обліку — інформувати щодо процесу формування видів затрат та контролювати додержання відповідного кошторису. Усі види комплексних затрат формуються за відповідною номенк-латурою, яка або рекомендована галузевими нормативними документа-ми, або розроблена безпосередньо на підприємстві. Незважаючи на різні за змістом затрати, ці проміжні комплекси формують та обліковують за одним зразком. Спочатку витрати у розрізі елементів обліковують за кожною статтею номенклатури кошторису, а далі на підставі відповідного параметра або розподіляють за напрямами (загальновиробничі) або списують на фінансові результати (адміністра-тивні затрати, затрати зі збуту). Для здійснення обліку браку у виробництві його класифікують за та-кими ознаками: місцем виявлення — внутрішній, тобто виявлений до відвантаження (або передачі) покупцеві, та зовнішній, який виявлено уже в покупця; характером дефектів — остаточний, який вже не можна виправити, та такий, який ще можна виправити; причинами виникнення — неякісні матеріали, неподача електроенергії тощо; винуватцями — робітник, постачальник, служба постачання тощо. Брак у виробництві документально оформлюють актом, повідом-ленням або листом. У цих документах вказують да- ні про забраковану продукцію, винуватця, причини браку тощо. Для обліку втрат від забракованої продукції передбачено рахунок «Брак у виробництві». На дебеті цього рахунка обліко- вують витрати на виправлення браку або вартість остаточно забракованої продукції. З кредиту списують вартість матеріалів або від-ходів від забракованої продукції, утримання із заробітної плати винуват-ців та остаточні втрати, які вносять до собівартості продукції. У документах на виправлення браку потрібно конкретно показувати, на який вид браку використано матеріали або працю, та відбивати інші витрати. Якщо підприємство не використовує рахунки «затрати за елементами», то для складання фінансового звіту потрібно виконати зведення аспектів затрат.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Облік групування і перегрупування непрямие елементів затрат» з дисципліни «Бухгалтерський облік»
