Професіональна індустрія венчурного капіталу склад-на й унікальна. На сучасному етапі розвитку економіки України венчурне підприємництво може стати ефективним методом фі-нансування інновацій та науково-технічного прогресу. Для багатьох бізнесменів венчурний капітал є таємничим, складним процесом підприємницької діяльності. Щоб підвищити свої шанси на отримання необхідних коштів, підприємці повинні розуміти філософію і мету інвесторів венчурного капіталу, яка полягає в намаганні забезпечити довгострокове зростання свого капіталу способом надання коштів молодим наукомістким під-приємствам. Власне процес вибору проектів для фінансування — це водно-час і наука, і мистецтво. Наука — тому, що цей процес передбачає застосування наукових методів під час оцінювання доцільності вкладання венчурними інвесторами свого капіталу в наукомісткі підприємства. А мистецтво — тому, що велику роль тут відігра-ють їхня інтуїція та творчі сторони процесу. Немає необхідності шукати межу між тим, що повинен знати венчурний інвестор щодо оцінки ефективності проектів, а що — компанії, які їх розробля-ють. Вони мають знати приблизно одне й те саме, щоб вести ро-боту на однаковому методичному рівні і єдиних принципах, щоб процес венчурного фінансування був взаємовигідним. Отже, фактично процес венчурного інвестування охоплює п’ять основних етапів. Вони та їхня стисла характеристика наведені в табл. .1. Таблиця .1 ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОЦЕСУ ВИБОРУ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ КОМПАНІЯМИ ВЕНЧУРНОГО КАПІТАЛУ ТА УКЛАДЕННЯ ВІДПОВІДНИХ УГОД Етапи Мета і зміст роботи 1. Попередня оцінка 1.1. Зустріч з інвестором; попередня усна презен-тація бізнес-плану 1.2. Вивчення бізнес-плану, який необхідно склас-ти згідно з вимогами венчурних компаній 1.3. Оцінка проекту відповідно до довгострокової політики інвестора: — відповідно до вільних грошових коштів; — з погляду того, чи вписується цей проект у портфель уже укладених угод і чи не порушує він його баланс; — відповідно до обґрунтованості та можливості проекту забезпечити високий рівень прибутковості 1.4. Потенціал і оцінка особистих здібностей кері-вництва проекту з метою визначити, чи зможе цей колектив виконати дане завдання 2. Попередня угода про умови фінансування 2.1. Усна презентація бізнес-плану 2.2. Визначення головних умов венчурної угоди 3. Детальний аналіз і оцінка 3.1. Вивчення історії становлення фірми з метою оцінки її потенціалу, диверсифікованості і поведі-нки в умовах ринку Закінчення табл.5.1 Етапи Мета і зміст роботи 3. Детальний аналіз і оцінка 3.2. Детальний аналіз бізнес-плану 3.3. Вивчення фінансового стану фірми, середньо-зваженої величини попередніх доходів і кола мож-ливих споживачів. Аналіз фінансового звіту під-приємства та порівняння його даних з результатами діяльності інших компаній тієї ж галузі 3.4. Оптимістична і песимістична оцінки прогнозних результатів 3.5. Оцінка попиту та обсягу потенційного ринку нової продукції, а також стану ринку аналогічних товарів 4. Вирішальна угода 4.1. Розроблення доповідної записки з детальним описом угоди. 4.2. Підготовка офіційної угоди, яка укладається між підприємцями і фірмами венчурного капіталу 5. Післяінвестиційна діяльність Випуск продукції підприємством і допомога вен-чурних інвесторів Розглянемо детальніше ці етапи. Перший етап полягає в попередній оцінці венчурного проекту. Дуже важливим етапом в отриманні коштів є попередня усна презентація бізнесу. Під час зустрічі з венчуром підприємець протягом двох хвилин повинен представити свій бізнес і тип уго-ди, для якої необхідні фінанси. Статистичні дані свідчать, що є один чи два шанси зі ста в отриманні венчурного капіталу, але фахівці схиляються до того, що підготовка ефективного й пере-конливого бізнес-плану та відповідна його презентація найкраще сприятимуть успіху. Попередня презентація бізнес-плану перед-бачає висвітлення таких питань: — короткий опис бізнесу (виріб/послуга; цільовий ринок); — характерні особливості бізнесу; — команда менеджерів; — тип бажаного фінансування; — загальні умови угоди. Якщо проект зацікавить інвесторів, то вони попросять озна-йомитись із повним бізнес-планом чи резюме перед презентацією бізнес-плану. Бажано надіслати венчурному інвестору разом з бі-знес-планом супровідного листа (він може містити питання, які обговорювались з інвестором під час першої зустрічі чи по теле-фону). Через 15 днів підприємці можуть бути впевнені, що вечу-рні інвестори розглянули подані проекти. Однією з причин банкрутства та труднощів в отриманні інвес-тиційних коштів венчурних підприємств є недостатня увага до стратегії їхнього розвитку. Фахівці вважають, що відсутність ви-значення перспектив розвитку є важливим чинником ризику як для підприємств, так і компаній венчурного капіталу. Слід зазна-чити, що в економічній практиці вітчизняного підприємництва питання, пов’язані з розроблення стратегії розвитку підприємни-цьких структур, набувають все більшого значення. Разом з тим у джерелах, присвячених питанням стратегічного планування, не-має єдиного підходу до визначення принципів стратегічного управління та обґрунтованих даних, які б визначали вплив стра-тегії управління й ефективність господарювання. Найпоширені-шою формою представлення стратегії розвитку підприємницьких структур є розроблення бізнес-планів. Саме наявність бізнес-планів, які визначають стратегію розвитку венчурних підприємств, є обов’язковим для прийняття рішень венчурними інвесторами щодо фінансування інноваційних проектів. Тобто в бізнес-планах має обґрунтовуватись доцільність кожного венчурного проекту та виявлятися можливості ефективного функціонування підпри-ємницьких структур венчурного капіталу. Така інформація по-трібна як для венчурних інвесторів, так і для підприємців. З огля-ду на зарубіжний досвід запорукою для отримання коштів є кваліфіковано складений бізнес-план, який відповідає вимогам венчурних інвесторів. Якщо ініціатор венчурного проекту нама-гається залучити значну частину коштів від венчурних інвесторів (набагато більшу, ніж власні кошти), то першою вимогою, яка по-стає перед ними, є детально розроблений відповідний бізнес-план. Останнім часом в Україні з’явилося багато публікацій про ви-значення методичних засад розроблення бізнес-планів підприєм-ницьких організацій [50; 107], але немає жодної, де були б викла-дені вимоги до інноваційних підприємств, які потребують інвестиційних компаній венчурного капіталу. Для того, щоб сформувати бізнес-план належним чином і пред-ставити його потенційним венчурним інвесторам необхідно, зокрема: — чітко оформити бізнес-план; — узгодити бізнес-план із професіоналами (укладачами бізнес-планів, редакторами, бухгалтерами, фінансовими менеджерами); — урахувати сферу інвестування венчурних інвесторів. Бізнес-план має бути акуратно надрукований, без орфографічних помилок, похибок у нумерації таблиць тощо. Використовувати не-обхідно стандартний стиль, до якого венчурні інвестори звикли. Адже перше, на що зверне увагу венчурний капіталіст — це оформ-лення бізнес-плану. Найбільш доцільне — пластмасове скріплення з дротяною спіраллю (а не металічними скобами), яке зшиває два ти-тульні листи. Крім того, неприпустима тверда палітурка на дорого-му папері, адже це може свідчити для венчурного інвестора про надмірні витрати з боку підприємця. Як показали дослідження, про-ведені відомим автором та лектором Джозефом Манкузо, венчурні інвестори спочатку досліджують вигляд і оформлення бізнес-планів, а потім географічне розміщення бізнесу і вагомість справи, але найважливіший чинник — це привабливість його оформлення. У бізнес-плані не повинно бути помилок у розрахунках, нето-чностей, незрозумілих прогнозів. Тому доцільно залучати до його розроблення професіоналів, бухгалтера, фінансового радника. Вести пошуки фінансування джерел — це ймовірнісна гра, мета якої — уникнути можливості відмови. Графіки, діаграми, карти варто долучати, якщо вони мають високу якість. Попередню ін-формацію в бізнес-плані містять: — титульна сторінка; — зміст; — таблиця додатків; — резюме. На титульній сторінці слід зазначити: — фірмовий знак (якщо є); — назву фірми (також попередні назви); — адресу; — номер телефону; — дату створення фірми; — ім’я керівника компанії; — дату подання плану; — кількість копій бізнес-плану. У змісті наводяться заголовки і номери сторінок основних розділів і підрозділів бізнес-плану. Зразок змісту подається в до-датку Г, таблиця додатків до бізнес-плану — у додатку Д. Більшість венчурних інвесторів надає перевагу бізнес-плану обсягом приблизно від 25 до 40 сторінок, що складається з таких трьох розділів: — резюме бізнес-плану (короткий виклад); — основна частина; — додатки. Приблизна конкретизована структура бізнес-плану така: 1. Резюме. 2. Основна частина: 2.1. Мета бізнесу: історія; місія. 2.2. Ринковий аналіз: ринкове дослідження; загальний ринок; визначений ринковий сегмент; конкурентні чинники; 2.3. Виробництво і розвиток: наукові дослідження; технологічні вимоги; технологічний процес; управління якістю; комплексні плани. 2.4. Маркетинг: загальна стратегія маркетингу; стратегія збуту. 2.4. Фінансові дані: поточний фінансовий стан; маржинальний аналіз; фінансовий аналіз; фінансовий прогноз. 2.6. Менеджмент: основні керівники; персонал; плани на пер-спективу. 2.7. Власність: структура бізнесу; дивідендна політика. 2.8. Критичні ризики; опис ризиків; способи зниження ризиків. 2.9. Підсумки: резюме; планування роботи. 3. Висновок: зображення продукту; сировинні контракти; ма-теріали про ринок і збут; ділові рекомендації; приклади реклами; поточні фінансові звіти; собівартість продукту; поточний і про-гнозований звіт про прибутки і збитки; прогноз руху грошових коштів; поточний і прогнозний баланс; баланс основних фондів; розрахунки точки беззбитковості; дані про основний персонал; податкові декларації; публікації, патенти та інша інформація. Послідовність усього комплексу матеріалів, що охоплює біз-нес-план венчурного підприємства, можна відобразити алгорит-мом роботи над ним (рис. 5.3). Але структуру бізнес-планів не мо-жна абсолютизувати, вона має бути лише основою для продуманого викладу матеріалу, який зможе переконати венчур-ного інвестора в перспективності вкладення засобів у той чи інший проект. На етапі попередньої оцінки найважливішими є п’ять бло-ків — перший, другий, четвертий, п’ятий, а також сьомий. Для венчурних капіталістів відповіді на ці запитання дають вичерпну інформацію про те, у якому проекті їм пропонують взяти участь, наскільки реальні необхідні суми для венчурного фінансування і які перспективи отримання з них віддачі. Розглянемо детальніше деякі розділи бізнес-плану згідно з алгоритмом роботи над ним.
Резюме — це перша частина бізнес-плану, в якій містяться всі основні відомості з подальших розділів, а саме : — назва компанії, адреса, номер телефону; — ім’я і посада представника компанії; — дата підготовки бізнес-плану; — короткий опис виробу або послуги, його характерні особ-ливості і плани на наступні 5—10 років; — стадія бізнесу; — загальна стратегія розвитку компанії на наступні 3—5 років; — ринковий сегмент майбутнього товару, переваги виробу; — майбутній продаж і прогноз збуту; — права й обов’язки засновників і головних менеджерів; — очікувані доходи на першому році і протягом наступних років; — необхідні інвестиції і їхня ефективність; — можливий розподіл доходів; — вихід венчурного інвестора з бізнесу. Резюме порівнюють із дзвоником, — якщо він не голосний, то інвестор не відчинить двері. Тому важливо так підготувати ре-зюме, щоб привернути увагу венчурних капіталістів і мати шанс на фінансування. У бізнес-плані має відображатись ділова модель, яка є конку-рентоспроможною і зможе залучити та утримати капітал. На ду-мку А. Сливоцького, якщо в резюме бізнес-плану «немає такого: — унікальна пропозиція для клієнтів — то прогноз відносно того, як довго вона буде унікальною (очікується, що не більше 6—8 кварталів); — які клієнти обслуговуватимуться (а які ні) та чому; — які профілі діяльності очікуються (відносно товарів, послуг та етапів утворення капіталу) і чому так; — яким буде підхід стосовно повернення капіталу, — далі можна не читати» [93]. Після того, як розроблено резюме, здійснено аналіз конкурентних переваг нововведення (послуг), його виробництво переходять до ха-рактеристики ринку збуту. Саме цю характеристику венчурні інвес-тори вимагають у першу чергу. Тому розділ аналізу збуту створює першооснову для довіри інвестора до проекту. Адже вихідна умова успішної діяльності будь-якого підприємництва є орієнтація на спо-живчий ринок, а особливо, якщо це підприємництво венчурне. Необхідно виявити основні характеристики місткості й елас-тичності попиту, побудувати математичні залежності можливих обсягів продажу від рівня цін на дану продукцію, також побуду-вати залежність валового доходу від продажу фірм, визначити, як залежать загальні витрати від обсягів виробництва, розрахувати критичний обсяг збуту товару за розрахунковою ціною, за умови досягнення якого підприємство стає рентабельним. Цей обсяг — поріг між збитковістю і прибутковістю інноваційного проекту. Підприємства зацікавлені в якнайшвидшому її досягненні. Аналіз ринку ресурсів у бізнес-плані необхідний для того, щоб переконати обережного венчурного інвестора в такому: — венчурний проект передбачає раціональний вибір ресурсів; — зроблено вибір найбільш доцільних і вигідних постачаль-ників ресурсів; — обґрунтовано перспективність ринків ресурсів. У цьому розділі наводяться дані про види й обсяги ресурсів, необхідні для здійснення венчурних проектів, джерела і методи отримання ресурсів. Ринкова економіка, як відомо, на відміну від адміністративно-командної є динамічною і мінливою, коли прибутковість одних може стати збитком інших, а отже чинник ризику є атрибутом ринкової економіки. За економічну свободу доводиться платити. А тому ті суб’єкти ринкової економіки, які хочуть платити менше, під час пла-нування своєї діяльності повинні передбачити всі типи ризиків, дже-рела їх виникнення, ймовірність настання, можливі наслідки і втрати. Саме тому в сучасних економічних теоріях визначенню ризику нада-ється велике значення. Цей процес є невід’ємною складовою розра-хунків, пов’язаних з оцінкою доцільності вкладення інвестицій у будь-яку сферу економіки, а особливо у сферу венчурного бізнесу. У теорії ринкової економіки велика увага приділяється визна-ченню ризику, а також розробленню заходів щодо його зниження. Проте існують різні визначення ризику, а це ускладнює його вимір. Ризик як рівень невизначеності в передбаченні результатів тракту-ється в працях [10; 21; 59], а ризик як нестабільність, як рівень не-впевненості, пов’язаний із проектом чи інвестиціями — у працях [15; 21]. Деякі автори під ризиком розуміють імовірність утрати ри-нковим суб’єктом частини доходів у результаті здійснення певної виробничої чи фінансової діяльності. Але таке розуміння суті ризи-ку для венчурного бізнесу, на наш погляд, не є достатньо вичерп-ним і має бути доповнене. На нашу думку, ризик являє собою хара-ктеристику діяльності венчурних інвесторів та малих венчурних фірм, що є наслідком невизначеності в їхньому внутрішньому і зов-нішньому середовищі з імовірністю несприятливих наслідків. Це визначення ризику в широкому розумінні цього поняття означає, що будь-який незалежний індивідуум-суб’єкт змушений працювати в умовах ризику. Але в більш вузькому значенні по-няття ризику означає ймовірність будь-якого суб’єкта ринку за-знати втрат унаслідок підприємницької діяльності. У сучасній економічній теорії розроблені різні методологічні й концептуальні підходи до визначення ризику, а також певні моделі його розрахунку та формування поведінки інвесторів відповідно до ситуації на фінансових ринках. В умовах переходу до ринкових від-носин, з розвитком венчурного бізнесу питання, пов’язані з визна-ченням ризику, набувають особливої актуальності. Але розрахунок ризику в умовах економічної нестабільності, недосконалості зако-нодавства та інфраструктури ринку є проблематичним. Дуже важливо під час визначення підприємницького ризику врахувати специфіку венчурного бізнесу. Досвід світової еконо-міки свідчить, що найвищі доходи досягаються саме у венчурному підприємництві. Випуск нової продукції вже сам по собі пов’язаний з підвищеним ризиком. А досвід високорозвинутих країн по-казує, що не більше 10 % нових ідей мають практичне застосу-вання. Крім того, проблематично визначити можливі ринки збуту нової продукції чи послуги. Отже, ризик новацій є багатоаспект-ним. Необхідно визначити основні чинники ризику та їхній вплив на результати роботи суб’єктів підприємницької діяльності. Під час визначення підприємницького ризику венчурного ка-піталу необхідно виходити з двох поглядів. По-перше, ризик з позицій інвесторів венчурного капіталу, які надають свої кошти під інноваційний проект. По-друге, ризик малих венчурних фірм, заінтересованих у випуску нових видів продукції та раціональ-ному використанні інвестицій. Спільні позиції цих суб’єктів венчурного підприємництва пе-редбачають необхідність визначення перспективних прогнозних показників прибутковості їхньої діяльності. Оцінка ризику з позицій венчурного інвестора полягає в по-шуку способів найбільш вдалого розміщення капіталу, щоб отримати найвищі доходи і запобігти знеціненню їхньої вартості. Тобто вони погоджуються на інвестування, якщо їхні майбутні доходи достатньо високі, щоб виправдати ризик, що вони на себе беруть. А для того, аби зробити висновок про доцільність інвес-тування в мале венчурне підприємство, необхідно розглянути грошові потоки не підприємства, а інвестора, який надає ці кош-ти [формули (5.8), (5.9), (5.10), (5.11)]. Отже, венчурний бізнес можна змоделювати як порівняння поточних ефектів двох проектів — проекту венчурної фірми та проекту інвестиційних компаній венчурного капіталу. У перехід-ний період до ринкової економіки рівновага між цими проектами можлива за умови відповідного розвитку інфраструктури та од-накового врахування ризиків учасниками венчурного капіталу. Отже, інвестори на відміну від венчурних підприємств, пов’язаних з певним видом наукомісткого виробництва, мають бі-льшу свободу вибору напрямів вкладення капіталів. Проте кож-ний інвестор намагається уникнути ризику в разі вкладання свого капіталу в будь-яку справу, а венчурні інвестори, які керуються ідеєю, що ризик і дохідність змінюються в одному напрямі (про-порційно один одному), згодні вкладати свої кошти в ризиковану справу на компенсаційних засадах. Наявність різних варіантів вкладення своїх фінансів у різні форми і сфери господарської ді-яльності передбачає не тільки необхідні розрахунки майбутніх доходів за варіантами їх вкладення та вибору найдоцільнішого з них, а й створює умови для зниження ризику за допомогою диве-рсифікації інвестицій у різні сфери народного господарства. За-хідні спеціалісти користуються правилом, що гроші, вдало вкла-дені у венчурний бізнес сьогодні, у перспективі мають давати надприбутки. Але якщо гроші не вкладені в справу, то з часом вони можуть втратити свою вартість через інфляцію, ризик. Для інвесторів це означає, що вкладені гроші в перспективі мають за-безпечити зростання вартості венчурних структур, а також, що темпи зростання вартості грошей можуть здаватись фіксованою нормою прибутку. Майбутню вартість інвестицій розраховуємо за наведеною вище залежністю. Виходячи з цього, розраховують важливий показник, необхідний під час визначення ризику інвес-тицій — теперішню вартість майбутнього доходу інвестицій: . (5.25) Теперішня вартість (поточна вартість) — це грошова вартість майбутніх надходжень чи доходів з поправкою на ставку дискон-ту (капіталізації). Тому показники сьогоднішньої і майбутньої вартості, а також чистого поточного ефекту дають змогу визначити зміни вартості венчурних інвестицій залежно від часу та рівня ризику, а також з допомогою внутрішньої норми рентабельності вибрати найприваб-ливіші варіанти інвестування. Необхідно дисконтувати майбутній дохід залежно від рівня ризику та невизначеності майбутнього. Дисконтна ставка — це процентна ставка, яка використову-ється з метою визначення майбутніх платежів для розрахунку ри-зику і невизначеності, пов’язаних з чинником часу. У зарубіжній практиці інвестиційні ризики враховують в індивідуальних став-ках дисконту, коригуючи їхній рівень. Аналізуючи проблему ри-зику, пов’язаного з інвестуванням у венчурні фірми, доцільно врахувати ризик як для інвесторів венчурних проектів, так і їхній вплив на ризик фірми. Адже для інвестора важливий лише сис-тематичний (ринковий) ризик, що не можна знизити, формуючи портфель активів як специфічний ризик. Проте венчурний біз-нес — це особлива фінансово-господарська діяльність, ризик якої є багатоаспектним. Це потребує визначення основних чинників ризику і його можливого впливу на кінцеві результати роботи ве-нчурних підприємницьких структур. Узагальнену блок-схему управління ризиком у венчурному бізнесі зображено на рис. 5.4.
Рис. 5.4. Узагальнена блок-схема процесу управління ризиком у венчурному бізнесі Слід скористатися «ефектом портфеля», який полягає в тому, що фірма володіє різними активами. Отже, усе підприємство мо-жна проектувати як портфель, що складається з різних активів. Вони можуть мати неоднакову ймовірність отримання доходу. Розглядаючи ризик окремих проектів, ураховують не лише інди-відуальний ризик, але і їхній вплив на ризик фірми. Індивідуальна ставка дисконту, яка застосовуватиметься для розрахунку ефекти-вності венчурного проекту, має такий вираз: , (5.26) де qВП — очікувана норма доходу власного капіталу венчурного підприємства; qBI — норма віддачі на інвестований венчурний капітал (вен-чурних інвесторів). За моделлю Шарпа співвідношення між очікуваною нормою доходу власного капіталу фірми і середньоринковою нормою до-ходу визначається такою залежністю: (5.27) де qBП — очікувана норма доходу власного капіталу фірми; qCП — очікувана норма доходу активів, які не обтяжені ризиком; qCP — середньоринкова норма доходу; — коефіцієнт систематичного ризику. Ставка доходу активів, які не обтяжені систематичним ризи-ком, визначається способом вибору саме таких видів цінних па-перів. Ними можуть бути державні облігації. У зарубіжній літе-ратурі підкреслюється, що доцільно вибирати тридцятиденний казначейський вексель чи довгострокові урядові облігації. Отже, qCП можна виразити такою залежністю: qCП = r + i + ri, (5.28) де r — реальна безризикова ставка банківського депозиту; i — інфляційні очікування за період n (корисного циклу проекту); (qCP – qCП) — премія за ринковий ризик. У зарубіжній літературі зазначається, що премія за ринковий ризик має становити 5—8 % річних. В Україні цей показник є проблематичним. Адже ринок цінних паперів не набув тут знач-ного розвитку. Премію за ризик можна оцінити як різницю між середньою річною рентабельністю продукції в економіці й очіку-ваною нормою доходу активів, не обтяжених ризиком. Рентабе-льність виробів визначає і дохідність акцій цих підприємств. Але у вітчизняній статистичній звітності немає даних, щоб оцінити середню рентабельність товарів (послуг). На сучасному етапі розвитку економіки України можна скористатись середнім мето-дом оцінки хоч би нижньої межі для середньорічної рентабельно-сті продукції. В умовах інфляції доцільно використовувати короткотерміно-ві кредити, і це в тому випадку, якщо продаж продуктів забезпе-чує таку прибутковість, яка була б не нижчою ставки кредиту (у річних процентах). Тобто ставка короткотермінового кредиту є нижньою межею фактичної дохідності продукції підприємницт-ва, що його використовує. Отже, ринкова премія за ризик визна-чається так: qCP – qCП = К – qCП, (5.29) де К — середня ринкова річна ставка для короткотермінових кредитів. Коефіцієнт 1 визначає відносний рівень ризику венчурного підприємства. Тобто зіставляють ризикованість акцій даного вен-чурного підприємництва з ризикованістю інших акцій на фондо-вому ринку або ризикованість отримання доходів з даного венчу-рного проекту з іншими проектами. Для розрахунку коефіцієнта 1 можна скористатись такою формулою: (5.30) Коефіцієнт 1 відображає, наскільки підприємницька діяль-ність у розрізі конкретних інвестицій ризикованіша від такої дія-льності в середньому в промисловості. Цей коефіцієнт можна ви-значити на підставі експертної оцінки фахівців. Після розрахунку норми віддачі на власний капітал, необхідно розрахувати норму віддачі на весь капітал, який використовуєть-ся венчурною фірмою. Норму на капітал інвесторів можна визна-чити так: qBI = (qCP – qCП) ( – 1) + n1 + n2, (5.31) де qBI — норма віддачі на інвестований капітал; — коефіцієнт, що відображає систематичний ризик венчур-ного фінансування на ринку. Його можна розрахувати як: , (5.32) де КВІ — загальний обсяг капіталу венчурних інвесторів; КВП — загальний обсяг власного капіталу венчурного підпри-ємства; — питома вага залучених коштів у загальному об-сязі капіталу фірми; n1 — додаткова премія за ризик вкладень у малі венчурні під-приємства (або якщо ці підприємства закритого типу); n2 — додаткова премія за ризик вкладень у підприємства різ-них країн світу за ступенем їхньої надійності для здійснення під-приємницької діяльності. Додаткова премія за ризик вкладень у малі венчурні підпри-ємства (n1) пояснюється недостатньою фінансовою стійкістю цих підприємств та невеликим розміром їхнього статутного капіталу. У розвинутих країнах світу величина цієї премії може становити до 75 % від номінальної безризикової ставки позичкового проце-нта, а в США n1 становить 5 % річних [10]. В Україні можна ско-ристатись такою величиною. Величина n1 враховується як для ре-зидентів, так і нерезидентів країни. Згідно з дослідженнями відомого рейтингового агентства [10] на основі використання експертних методів оцінки рівня ризику визначено рейтинг краї-ни щодо ступеня надійності для здійснення підприємницької дія-льності. Інтегральний показник надійності, розрахований як сума дев’яти показників, до складу яких входять такі показники ефек-тивності економіки (виходячи з динаміки ВНП): • рівень політичного ризику; • рівень заборгованості країни та якість обслуговування боргу; • доступність банківських кредитів; • доступність короткотермінового фінансування; • доступність довгострокового позичкового капіталу; • рівень кредитоспроможності і под. Україна в цьому рейтингу займає 145 позицію серед 169 країн. А премія (n2) може становити 250 % ставки дисконту, що розра-хована з урахуванням усіх інших чинників [80]. Існують і інші дослідження щодо інвестиційної привабливості країн світу. Існує залежність премії від ринкового ризику, що дає змогу зробити висновки, важливі для практичної діяльності інвесторів щодо вибору варіантів поведінки на фінансових ринках. Якщо венчурні інвестори хочуть отримати високі прибутки на вкладений капітал, то їм доцільно звернути увагу на принципово нові проекти, що зможуть відкрити кращі можливості на ринках збуту. Якщо інвестори не хочуть ризикувати, то вони вкладають свої фінансові заощадження в реалізацію тих проектів, що мають найменший ризик. Зона безризикової прибутковості обмежена 8 % прибутку на вкладений капітал. Власник венчурного капіталу вирішує, якими методами знизити ризик. Основні з них: дивер-сифікація, страхування, розподіл ризику, пошук інформації. Вен-чурні інвестори намагаються знизити ступінь ризику капіталовк-ладень за допомогою диверсифікації свого портфеля інвестицій, тобто роблять так, як інвестори, які вкладають гроші в різні види цінних паперів на фондовій біржі. Для венчурного інвестора є можливість диверсифікувати свій портфель інвестицій за рахунок вкладень у підприємства, що перебувають на різних стадіях свого розвитку, а також способом укладень в економіку різних країн. Диверсифікація лише дає змогу значно знизити ризик. Знизити ризик можна також за допомогою страхування. Особ-ливо слід звернути увагу на нову форму страхування ризиків, на основі якої забезпечується компенсація однієї форми ризику ін-шою. Її специфіка полягає в тому, що ризики змін цін на певні товари перекладаються на іншу ланку. Такий метод зниження ри-зику має практичне втілення в різних формах торгівлі, включаю-чи ф’ючерси, опціони, спекуляцію. Досвід власників венчурного капіталу свідчить про те, що ін-вестиції в компанії, які базуються на високих технологіях, пов’язані з великою ймовірністю збитків. А розподіл ризику — це метод, що полягає в розподілі великих утрат від прийняття рі-шень між партнерами. Така форма зниження ризику передбачає об’єднання зусиль і коштів підприємців у венчурний капітал для вирішення спільних економічних проблем. Складні розрахунки ймовірностей досягнення прибутків у май-бутньому спонукають венчурних інвесторів до пошуку надійних методів зниження ризику. Але важко передбачити всі чинники, які можуть забезпечити надійність результатів. Отже, ризик — це не тільки небезпечний чинник, властивий ринковій економіці, а й по-тужний стимулятор, що спонукає інвесторів вкладати інвестиції в ризиковані проекти з метою забезпечення високих прибутків. В умовах перехідної економіки розвиток венчурного бізне-су — завдання дуже складне, але необхідне. Саме високий рівень ризику в інвестиційній діяльності взагалі призвів до зменшення вітчизняних та зарубіжних інвестицій у розвиток національної економіки. Брак чіткої фінансової перспективи, недостатня юридична за-хищеність інтересів інвесторів і підприємців, надзвичайно висо-кий ризик у довгостроковому фінансуванні в сучасних умовах є головними гальмівними чинниками, що стримують розвиток та-кого важливого джерела інноваційного інвестування, як венчур-ний капітал. А венчурні підприємства, яким необхідні фінансові кошти для випуску наукомісткої продукції (послуг), визнаючи ризик, розра-ховують прогнозні показники обсягів реалізації продукції, при-бутку, витрат, можливих споживачів. Тобто є необхідність оціни-ти ймовірність досягнення поставленої мети та розробити проект заходів щодо зниження підприємницького ризику. Вирішуються такі питання під час маркетингової діяльності підприємств. Для венчурного підприємництва ризик розглядається з двох позицій: 1) забезпечення прибутковості наукомісткої продукції; 2) конкурентоспроможності новацій на ринках збуту. Залежно від новизни продукції (послуг) необхідно розробляти заходи, пов’язані зі зниженням ризику. Найтиповіші заходи щодо зниження ризику венчурних структур наведено в табл. 4.5. Вони збігаються з маркетинговою діяльністю і становлять її основу. Залежно від стадій перебування новинки в життєвому циклі змінюються ризик та методи його врахування. Особливо високий ризик банкрутства — саме на початкових етапах. Кожна підпри-ємницька структура повинна самостійно розробляти стратегію визначення підприємницького ризику та методи його зниження в бізнес-плані. Планові заходи допомагають збільшити сегменти ринку за рахунок інтенсивного рекламування власної продукції, скорочення часу входження на ринок, розширення мережі посе-редницьких послуг, надання додаткових послуг споживачам про-дукції, зниження цін на нову продукцію тощо. Отже, основні на-прями зниження ризику венчурних підприємств полягають у вдосконаленні виробництва, зменшенні витрат на виготовлення продукції, пошуку нових ринків збуту. Умовою підвищення надійності й ефективності венчурного під-приємства є завчасне виявлення ризику в роботі підприємницьких структур та розроблення заходів, пов’язаних з його зниженням. Узагальнюючим етапом розроблення бізнес-плану слід уважа-ти планування стартового балансу та обґрунтування фінансових планів підприємства. Спочатку необхідно встановити стартову структуру і обсяг активів венчурного підприємства з урахуван-ням ризиків та заходів щодо їх мінімізації, тобто: • визначити потребу в основних і оборотних фондах; • розрахувати потребу в стартових інвестиціях у підприємство з метою придбання основних фондів та забезпечення цих активів пасивами; • урахувати ступінь ризику і розмір резервного фонду, на фо-рмування якого необхідні стартові інвестиції, та забезпечення їх пасивами; • долучити у фінансування початкового збиткового періоду робо-ти підприємства вартість заходів, пов’язаних з мінімізацією ризиків; • визначити поточні витрати з оплати праці робітників у поча-тковий період роботи; • урахувати обсяг коштів фінансових платежів, джерелами яких не є доходи підприємства. Отже, вартісний обсяг активів і величина всіх поточних ви-трат початкового збиткового періоду становлять загальний роз-мір стартових фондів. Якщо з цієї суми відрахувати капіталовк-ладення, що їх зможуть зробити самі ініціатори проекту, то отримаємо величину коштів, яку необхідно залучити від венчур-ного інвестора. Ці розрахунки оформляються у вигляді стартового балансу. Актив відображає основні й оборотні фонди підприємства, а па-сив описує, з яких джерел ці кошти планується мобілізувати. Необхідно розрахувати частку, що належить венчурному інве-сторові в компанії, залежно від розмірів необхідної їй інвести-ційної суми. З цією метою можна скористатись такою формулою: , (5.33) де ПВзал — залишкова вартість проекту; І — інвестована сума. Залишкова вартість підприємства розраховується як , (5.34) де ГПt — очікувані грошові потоки в майбутні періоди t за про-дукцію, що освоюється; q — індивідуальна ставка дисконту згідно з проектом; tp — номер (починаючи від нуля до кінця календарного пері-оду, в якому оцінюється проект) періоду, в якому передбачається перепродаж венчурним інвестором своєї частки в підприємстві. Підставляючи формулу 5.34 в 5.33, отримаємо таку величину: . (5.35) Або інакше можна обчислити частку венчурного інвестора в компанії: (5.36) де Nпак — кількість акцій у пакеті, що належить венчурним інвес-торам; N — кількість випущених підприємством акцій. Наприклад, якщо інвестор вкладає 1 млн дол. і очікує прибу-ток на вкладений капітал 40 % (ROI = 40 %), то в табл. 5.2 здійс-нено розрахунок частки, що належить венчурному інвесторові в майбутній вартості підприємства (залишкової вартості) і року ви-ходу з бізнесу (тривалості проекту). Таблиця 5.2 ПРОЦЕНТНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ВЛАСНОСТІ, НЕОБХІДНЕ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ 40 % ПРИБУТКУ НА 1 МЛН ДОЛ. ІНВЕСТИЦІЙ [135] Рік виходу (тривалість) Майбутня вартість підприємства (млн $) 5$ 10$ 15$ 20$ 25$ 2 39 % 20 % 13 % 10 % 8 % 3 55 27 18 14 11 4 77 38 26 19 15 5 N/A 54 36 27 22 7 N/A N/A 70 53 42 10 N/A N/A N/A N/A N/A Наприклад, якщо очікувана вартість підприємства становитиме 25 млн дол., то за 2 роки венчурні інвестори вимагатимуть 8 % від усього пакета акцій, тобто . Аналогічно якщо очікувана вартість становитиме 15 млн дол., то після 7 років венчурному інвестору належатиме 70 % всіх акцій: . Якщо очікувана вартість становитиме 10 млн доларів, то пі-сля 8 років необхідно 147,1 % всіх активів підприємства (тобто N/A): , де N/А означає, що в цьому випадку період занадто довгий, а вар-тість підприємства низька, і венчурним капіталістам необхідно понад 100 % активів. Більшість венчурних інвесторів не бажає мати контрольного пакета акцій у венчурному підприємстві. Як бачимо з табл. 5.2, венчурні капіталісти вимагають більше 50 % акцій тільки тоді, коли вони хочуть бути впевненими в безпеці власного капіталу. Ціноутворення залежить від частки власності, що її отримує венчурний інвестор за нада
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості бізнес-планів венчурних проектів» з дисципліни «Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації»
