Зрозуміло, що інновації в економіці не виникають ра-птово і нізвідки. Появі новинок передує певний тривалий процес їх розроблення, створення і впровадження (освоєння), який дістав назву інноваційного процесу. Інноваційні процеси характеризуються як сукупність безпе-рервно виникаючих, якісно нових, прогресивних з технічного погляду явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і тех-нології, підвищують конкурентоспроможність суб’єктів госпо-дарювання. Важливість значення інноваційного процесу вперше узагальнив Й. Шумпетер, який уважав причиною розвитку економіки намаган-ня отримати надприбутки, що утворюються за рахунок тимчасової монополії, яка виникає у зв’язку з упровадженням інновацій. Інноваційний процес дослідники розглядають з різних пози-цій, а саме: • як лінійне здійснення науково-дослідницької, науково-технічної, виробничої діяльності та маркетингу; • як паралельно-послідовне здійснення НДДКР і комерціалі-зації новинок; • як тимчасові етапи життєвого циклу інновації; • як процес фінансування інновацій. Сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін дослідники визначають як інноваційний процес, а період створення і комерціалізації називають інноваційним циклом. Пе-ретворення ідеї в товар проходить етапи фундаментальних (ФД), прикладних (ПД), конструкторських досліджень (КР), а також маркетингу, виробництва, збуту. Інноваційна діяльність є надзвичайно складним процесом і за-лежить від різноманітних зовнішніх умов (історичних, соціально-економічних тощо), а також від мети, на досягнення якої спрямо-вана. Відомий учений Р. Росвелл виділяє кілька поколінь моделей інноваційного процесу (табл. 1.3). Історичний огляд природи ін-новаційного процесу показує, що розвиток ішов від простих лі-нійних моделей до більш складних діалогових [158, с. 221—239]. Таблиця 1.3 П’ЯТЬ ПОКОЛІНЬ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ Період Основні характеристики 1950-ті — середина 1960-х років Проста лінійна модель інноваційного процесу (simple linear model), яка підштовхується технологі-єю (technology push) Кінець 1960-х — по-чаток 1970-х років Лінійна модель, з урахуванням потреб ринку Початок 70-х — сере-дина 80-х років Модель взаємодії (Coupling model), у якій урахову-ється взаємодія між різними елементами, і їхній зв’язок Середина 80-х — 90-ті роки Паралельна модель (Parallel model), характеризує інтеграцію всередині фірми з постачальниками та покупцями 90-ті роки — майбутнє Модель стратегічної інтеграції (systems integration). Гнучка реакція фірми на зміни в зовнішньому сере-довищі, безперервний інноваційний процес Лінійна модель може бути подана у вигляді такої схеми:
де ФД — фундаментальні дослідження; НД — наукові дослідження; ПД — прикладні дослідження; ДКР — дослідно-конструкторські розробки. У цій моделі прикладні розробки викликали нові можливості і вдосконалення, які знаходять свій шлях до ринку, або ринок сиг-налізував про нові потреби. А модель взаємодії характеризується комбінацією першого та другого покоління з акцентом на зв’язок технологічних можли-востей з потребою ринку і відображається такою схемою:
Формування інформаційного суспільства скорочує відстані між різними ланками економічної системи, від виробничих підрозділів і до споживачів, унаслідок чого дедалі швидше проходить станов-лення і поширення елементів зворотного зв’язку. Обмін технічними засобами і продукцією між різними галузями народного господарс-тва сприяє їх поєднанню в одну ланку. Тому інноваційна діяльність не є лінійним процесом, який передбачав лише проникнення нових винаходів, зроблених у науково-технологічній сфері, у більших ма-сштабах у галузі промисловості. Інновації в «новій економіці» яв-ляють собою поєднання великої кількості можливостей змін, що відбуваються в інших сферах життя суспільства, а також нових рі-шень традиційних проблем. Усе це створює синергічний ефект. То-му і відбувається порушення традиційної послідовності етапів, які переплітаються та взаємопов’язані між собою. Інновації — багато-вимірний процес, що потребує високого рівня інтеграції як усере-дині підпримств чи організацій, так і на міжфірмових рівнях, при цьому інноваційний процес передбачає використання інформацій-них технологій («нелінійні інновації» проти «лінійних»). Інновації та ідеї щодо їх використання зароджуються на етапі фундаментальних досліджень і розробок. Мета цього етапу — розкрити нові зв’язки між явищами, пізнати закономірності роз-витку природи і суспільства стосовно їх конкретного викорис-тання. Фундаментальні дослідження мають пріоритетне значення в інноваційній діяльності, адже виступають як генератор ідей. Водночас із допомогою пошукових фундаментальних досліджень відкриваються нові принципи створення ідей і технологій, а в ре-зультаті теоретичних фундаментальних досліджень здійснюють-ся наукові відкриття, створюються нові теорії. На стадії прикладних досліджень та розробок результатом, інно-вацією є нове технічне вирішення, а на стадії дослідного виробницт-ва — дослідний зразок чи експериментальна партія виробу. Потім здійснюються маркетингові дослідження, і на стадії комерційного виробництва новинку можна вважати нововведенням. Проте на будь-якому етапі інновація може бути товаром в умовах поділу праці між економічно самостійними суб’єктами. Ринковий етап охоплює реалі-зацію, розширення ринку, зрілість продукту та спад. Але на відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не закінчуєть-ся впровадженням нової продукції, послуги чи технології. Він не пе-реривається і після впровадження, адже, поширюючись, новинка вдосконалюється та набуває важливих споживчих властивостей. Крім того, радикальні новації та скорочення періоду досліджень і розробок змінили межі між видами наукової діяльності і ускладнили процес НДДКР. Цьому сприяла й поява нових сфер досліджень. Так, у біотехнології та нових матеріалах постійно проходить зміна чітких меж фундаментальних і прикладних досліджень та розробок. Отже, інновація пов’язує різні за характером і методами управ-ління сфери господарської діяльності: науку, виробництво, інвести-ції, збут продукції. Крім того, вони визначають сутність та специфі-ку інноваційних процесів і, відповідно, особливості управління ними. У процесі створення організаційно-економічного механізму управління необхідний облік кількості та особливостей нововведень, які утворюють ці процеси. Тому класифікація інновацій є важливим етапом їх аналізу. Необхідність систематизації зумовлює комплекс-ний характер інновацій, їхню багатогранність, різноманітність сфер і методів використання. Питання їх типології дуже важливі як для те-орії, так і для практики менеджменту. Класифікація інновацій за різ-ними групами не тільки конкретизує структуру об’єкта, а й виявляє в ньому проблемні зв’язки. Вітчизняні і зарубіжні дослідники вислов-люють широке коло думок щодо структури сукупності інновацій, складу та характеристики класифікаційних ознак. Необхідно розглянути найважливіші ознаки, які лежать в основі відомих класифікацій. Так, у вітчизняній та зарубіжній літературі їхня кількість перевищує двадцять, але це свідчить лише про те, що здебі-льшого підмінюються поняття загальної типологічної ознаки характе-ристикою їх видових відмінностей усередині типологічних груп. Серед великої різноманітності підходів до класифікації іннова-цій, на наш погляд, заслуговують уваги розробки Й. Шумпетера, Г. Менша, К. Фрімена, К. Павітта, Ю. Яковця. Незважаючи на деякі відмінності, базою для їх розроблення слугує класифікація Й. Шумпетера, яка стала основою його теорії економічного роз-витку. У праці «Кон’юнктурні цикли» він виділяє базисні і вто-ринні інновації в кожному класі, використовуючи поняття «клас-тер» для визначення певної групи. Для еволюційної теорії ця класифікація є найважливішою, оскільки базисні інновації реалі-зують важливі винаходи і стають підґрунтям формування нових поколінь техніки. А вторинні пов’язані з поліпшенням властивос-тей наявних процесів виробництва і продуктів (здебільшого реалі-зуються дрібні винаходи, які націлені на часткове поліпшення за-старілих поколінь техніки та технології). На відміну від базових інновацій, вони сповільнюють науково-технічний прогрес. Відпо-відно до цієї класифікації поділяють і інноваційні процеси на такі: піонерні — націлені на досягнення світового лідерства; доганяючі. Продовжуючи теорію Й. Шумпетера, Г. Менш виділив з усієї сукупності інновацій базисні, поліпшуючі і псевдоінновації. Ба-зисні інновації формують нові покоління техніки, технології, ві-дображають масштаби практичного використання винаходів. По-ліпшуючі є модернізованими щодо базисних інновацій, тобто в межах конкретного покоління техніки і технології. Як доповнен-ня до попередніх видів, учений виділяє групу псевдоінновацій, тобто незначні відмінності параметрів продукції, які виникають у результаті суспільних настроїв, моди, а не НТП. З погляду значного економічного ефекту в разі успішної реа-лізації на ринку виділяють базисні інновації, які мають високий рівень новизни. Отже, найважливішим критерієм є остання, вона може розглядатись у науково-технічному, ринковому аспектах для виробника чи споживача тощо. Серед розробок даного напряму важливе місце посідають до-слідження К. Павітта. Він виділяє сім типів інновацій, що також важливо враховувати в процесі розробки інноваційної стратегії: • інновації, що базуються на фундаментальних наукових знаннях, результати яких широко застосовуються в народному господарстві; • інновації, які базуються на наукових дослідженнях, але ма-ють обмежену сферу застосування; • розроблені з використанням технічних знань, які вже існу-ють і мають обмежену сферу використання; • інновації, які входять до комбінацій різних типів знань в од-ному виробі; • використання нового продукту в різних сферах; • технічно складні новинки; • застосування вже відомої техніки чи методів у новій галузі. У подальших роботах К. Павітт у співавторстві з Д. Тіддом та Д. Бессантом, підтримавши ідеї К. Фрімена, зазначали, що найго-ловніша ознака інновацій — це зміни і тому їх доцільно згрупу-вати як продуктові і процесні. Так, новий дизайн автомобіля, нові умови страхування дітей від непередбачених випадків, нова відеосистема для домашнього до-звілля — це приклади продуктових інновацій. А зміни у виробни-чих процесах, які застосовуються під час виготовлення автомобіля, домашньої відеосистеми чи програмування в страховій справі — це приклади процесних інновацій. Тобто, на відміну від продукто-вих, процесні інновації характеризуються змінами в технології виготовлення виробів чи наданні послуг. Хоч іноді їх важко роз-межувати, особливо якщо це стосується сфери послуг. Ці автори рекомендують обов’язково враховувати і таку ознаку, як ступінь новизни, оскільки просте вдосконалення дизайну машини — це не теж саме, що й винахід авто на базі абсолютно нової кон- цепції. Деякі автори стверджують, що процесні інновації — це анало-гія базисних, а продуктові — це поліпшені. Проте, на наш по-гляд, повторення в класифікації не відбувається, адже вони охоп-люють як нові технології і продукти, так і модифіковані. Отже, таку ознаку слід узяти до уваги, але до об’єктів управління, на нашу думку, необхідно включити також і продуктово-процесні інновації, а також трудові та управлінські. Інший підхід до класифікації інновацій запропонував Б. Санто. На його думку, основною ознакою типології є характер суспіль-них цілей, а інновації поділяютьcя на такі види: 1) економічні, які орієнтуються на прибуток; 2) економічні, що не орієнтуються на прибуток (наприклад, економія енергії); 3) спеціальні інновації у сфері освіти, охорони здоров’я тощо. Проте в цих концепціях не враховується поділ інновацій на технологічні і нетехнологічні. Згідно з результатами досліджень Д. Сахала, технологічні нововведення необхідно класифікувати залежно від того, наскільки вони впливають на пропорції чинни-ків, що використовуються для виробництва заданого обсягу ви-пуску [89, с. 36]. Американський дослідник Р. Фостер теж розглядає технологічні інновації, які класифікує через граничні значення функціональних параметрів продукції чи технології (називає їх «технологічною межею»): «Технологічна межа являє собою ту причину, через яку продукти в кінцевому підсумку перестають приносити дохід компаніям» [89, с. 34]. Інновації він поділяє на еволюційні, рево-люційні та псевдоінновації, стверджуючи, що еволюційна інно-вація представляє менший приріст корисних властивостей вихід-ної базової моделі. А потім, згідно з його теорією, настає період псевдоінновацій, новизна яких полягає в зміні дизайну, пакуван-ня тощо. А радикальні інновації базуються на застосуванні нових наукових концепцій, тому і мають більший потенціал, ніж ево-люційні. У міру здійснення модернізації радикальних інновацій (вторинні інновації) та наближаючись до технологічної межі вичерпується їхній потенціал. Використовуючи дослідження Р. Берта, розглянемо які риси властиві радикальним інноваціям та незначним інноваційним змінам, що підвищують якість чи технологію виготовлення про-дукції (табл. 1.). Можна зробити висновок, що довгострокових конкурентних переваг можна досягти за допомогою саме радикальних (револю-ційних, базових) інновацій, хоч і за надзвичайно високого ризику. Проте, як уважають практики, відмова від інновацій несе в собі ще вищі ризики, ніж їх застосування. Зазвичай велику увагу дослідники приділяють саме технологіч-ним змінам, а якщо такі процеси проходять в обслуговуючій ви-робничі процеси сфері, то їх характеризують як нетехнологічні інновації. Передбачається, що будь-які нововведення мають ком-плексний характер і аналізувати їх необхідно як з технологічного, так і нетехнологічного поглядів, виходячи з можливих наслідків для довкілля. Це особливо актуально для української економіки, у якій є багато прикладів техногенних катастроф. Ще одна класифікаційна ознака, яка базується на сфері засто-сування інновацій, розроблена німецьким економістом А. Кляйнкнехтом. Він розрізняв такі види інновацій: — інновації в галузях, які виготовляють споживчі товари; — інновації в галузях, що виготовляють проміжні товари; — інновації, які застосовуються в науковій діяльності і вико-ристовуються для виробництва; — інновації, що використовуються з військовою метою. Таблиця 1. ПОРІВНЯЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РАДИКАЛЬНИХ ТА ПОЛІПШЕНИХ ІННОВАЦІЙ [114] Характеристики Радикальні інновації Поліпшені інновації 1. Ризик і труднощі: 1.1. Невдача під час проектування дуже ймовірний низька ймовірність 1.2. Невдача на ринку дуже ймовірна середня ймовірність 1.3. Планування бюджету проекту утруднено легко 1.4. Планування проекту за часом утруднено легко 2. Організація роботи: 2.1. Тип керівника проекту новатор спеціаліст 2.2. Найкраща форма дослідницько-го колективу група із силь-ним лідером демократичне керування в групі 2.3. Протидія інновацій дуже сильна помірна 2.4. Куратор проекту фірми вище керівництво призначений керівник 3. Результати: 3.1. Ступінь новизни товару дуже високий від низької до середньої 3.2. Зміна ринкових позицій дуже велика незначна 3.3. Довгострокові конкурентні пе-реваги дуже великі середні Крім названих вище ознак, необхідно враховувати і такий чинник, як джерело виникнення. Розрізняють інновації, які вини-кають з ініціативи споживачів чи виробників. Проте обов’язково необхідно врахувати інновації, що породжуються НТП. Залежно від мети інновації націлені на підвищення ефектив-ності виробництва, поліпшення умов праці, підвищення його продуктивності, конкурентоспроможності тощо. Доцільно, на наш погляд, цю характеристику проводити в контексті стратегіч-них, тактичних чи оперативних цілей. Крім того, для відображення джерел фінансування важливо класифікувати інновації як венчурні, державні, корпоративні чи змішані. Залежно від характеру інновацій учені визначають і тип меха-нізму їх здійснення, а саме одиничні та дифузні. Так, одиничні впроваджуються одним споживачем, а дифузні — на декількох об’єктах. Відповідно до результатів інноваційної діяльності, інновації пропонуємо класифікувати як продуктово-технологічні та продук-тово-модифіковані. Продуктово-технологічні інновації характери-зуються як освоєння нової або радикально вдосконаленої продукції й організації виробництва на базі нового обладнання, технології чи застосування методів виробництва. А продуктово-модифіковані охоплюють упровадження нових чи вдосконалених продуктів, проте на основі старої технології. Як свідчить статистика, у США 1/3 всіх інновацій належить до продуктово-технологічних, а реш-та — відповідно до продуктово-модифікованих. У Японії спостерігається протилежна тенденція. На наш погляд, необхідно, щоб ознаки, які можуть бути по-кладені в основу класифікацій інновацій, давали змогу: • вибирати інноваційну стратегію (за типом інновацій); • створювати економічний механізм і організаційні форми управління (залежно від типу інновацій); • визначати стан, форми реалізації і просування нового (для різних типів інновацій); • забезпечити відповідний механізм фінансування (згідно з типом інновацій); • застосовувати кластерний підхід щодо управління інноваціями. Виходячи з вищевикладеного, класифікаційні ознаки мають відбивати: мету інновацій; інноваційний потенціал; сферу застосування; сферу управління; джерело появи; значення у відтворювальному процесі; економічне значення; джерело фінансування; спрямованість результатів інноваційних процесів; ефективність. Отже, створення ефективної системи управління інновацій-ною діяльністю потребує наявності відповідних теоретичних розробок, які спрямовані на уточнення понятійного апарату та класифікації інновацій, а також дослідження генезису інно- вацій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інноваційний процес і класифікація інновацій» з дисципліни «Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації»
