Священна книга християн «Біблія» в перекладі читається як «Книга». Біблія не є творінням Бога чи богів і вона не звалилась на людство з небес. Це хроніка буття єврейского народу, що пережила безліч перекладів і переробок. До римського імператора Констянтина Великого Біблії в сучасному змістовному варіанті не існувало. Саме за часів Констянтина Великого (за його наказом) з різних за походженням і змістом джерел була складена Біблія. В часи Констянтина офіційною релігією Риму (в інтерпретації сучасних філософів і теологів), було «язичництво». Римляни, успадкувавши світогляд греків, поклонялись Юпітеру та багатьом іншим богам. І це було традицією «Сонячного культу», поширеного в Європі і на більшій частині Азійського континенту (на відміну від Місячного культу, що панував у країнах з семітським населенням). Язичник за світоглядом Констянтин Великий за посадою був верховним священником культу «Непереможного Сонця» і охрестили його лише перед смертю. В часи імператорства Констянтина Римську імперію охопили заворушення між «язичниками» і послідовниками Христа. Імперії загрожував розпад і в 325 році нашої ери Констянтин надає статус державної релігії християнству, що знаходилось на під’йомі. Констянтин розумів, що силовими засобами зробити християнство органічною частиною світогляду європейців неможливо. Необхідно було поєднати відичний світогляд, символи, визначні дати (особливо природні) і ритуали європейців з християнською традицією, створити релігійний гібрид, прийнятний для обох сторін. Єгипетські сонячні диски перетворилися у німби святих, а піктограми богині Ісіди з сином Гором на руках стали прообразом Діви Марії з немовлям Христом на руках. Практично всі елементи християнського ритуалу – мітра, алтарь, славослів’я, причастя, поїдання «тілаХристового» та інші, - були запозичені з Відичної віри та її трансофрмацій. Історична дата народження Ісуса Христа невідома, тим паче, що дата Нового року у євреїв припадала на 22 вересня. Та зважаючи на те, що зороастрійський бог Митра народився 25 грудня, був похований в склепі на схилі гори і воскрес через три дні; що 25 грудня (день нижнього сонцестояння) є днем народження Білобога, Осіріса, Адоніса, Діонісія, Крішни, Будди та інших богів і пророків; що Крішну і Будду в день народження одарювали золотом, ладаном і мірррою, день народження Христа (Різдво) теж віднесли до 25 грудня. Змінився і священний день – з єврейської суботи (шабата) на відичну неділю – сьомий і останній день творіння Всесвіту за відичною традицією. З метою канонізації законів і норм християнської релігії, Констянтин зібрав «Вселенський собор», де були поєднані Паска (Пешох) і Великдень, установлена роль єпископів, церковного таїнства і офіційно визнана божественна природа Ісуса Христа, як Сина Бога. Єдиним вірним джерелом християнства стає Римська католицька церква, а виразником волі Христа-Римський папа. Підвищення статусу І. Христа відбулось майже через 400 років після його смерті, коли уже було написано багато хронік життя і діянь Великого Пророка Людства і де Він описувався як проста смертна людина. Констянтин розуміє, що необхідно «переписати»святі книги й тому ініціює написання Біблії, куди б не входили Євангії, що розповідають про людськи риси Христа. З більше ніж п’ятидесяти Євангелій були вибрані чотири (від Матфея, Луки, Марка та Іоанна), а з них лише те, що говорить про божественну сутність Христа. Всі інші Євангелії були об’явлені поза законом, зібрані і спалені. Тіж християни, що користувались іншими Євангеліями, були об’явлені поза законом, єритиками («haeriticus» - латинське «вибір»). Незважаючи на старання «богословів» і служителів церкви деякі із зібраних Євангелій уціліли і «ходять в апокрифах». Крім того, в 1950 році в печері поблизу Кумрана були знайдені «звитки Мертвого моря», а в1945 Коптські звитки в Наг-Хаммаді, де мова йде про земний шлях Христа.За 300-400 років д.н.е вчення, подібне Христовому, уже було розповсюджене у Єсеів ( синів Неба, що говорили на індоєвропейський мові, хліборобів), що і знайшло відображення в Кумранських рукописах. Найважливішим нововведенням Констянтина в Християнство був канон «Троїці». В іудаїзмі і в ранньому християнстві поняття троїчності Бога відсутнє, в той час, як у відичному світогляді воно є домінуючим, центральним. Щоб наблизити християнство до відичного світогляду штучно вводиться поняття Троїці:Бога, Сина Бога і Духу Святого (у вигляді голуба, що спустився на плече Ісуса Христа). Збираючи Біблію «до купи», Констянтину не вдалось уникнути багатьох недоречностей. Відомо, що в склад іудейського Толмуду входить 52 томи складених із двох різних релігійноих систем, в яких домінували різні боги: в одній – Ельогім, або боги у вченні Елохіст (до Еля звертався Христос у години розп’яття), у другій - Ягве у вченні Ягвіст. В Старий Заповіт Біблії було відібрано шість томів, в тому числі Тора (Тойра), як першооснова Старого Заповіту. Тора (закон, даний Мойсею Богом) складається із п’яти книг: Сефер Берешіт (Книга Початків), Елле Шемот (отже імена), Ваїкра (Він назвав), Бамідбар (у пустелі) та Елле гардебарім (отже промови). Після перекладу на ромейську (грецьку) мову вони отримали назви: Буття, Ісход, Левіт, Числа і Другозаконня (цікаво, що в Другозаконні Мойсеєм подані відомості про події, що відбулись після його смерті). До Нового Заповіту ввійшли чотири вибраних Євангелії та чотирнадцять книг раввіна Савла, відомого більше як апостол Павло. Саме Савлу належить найбільший внесок у перетлумачення вчення Христа через канони іудаїзму і в створення християнської церкви за зразком іудейської, багато в чому відмінної за змістом від вчення Хритста. По своїй сутності Біблія є европізованим варіантом Толмуду і Кабали, поєднаних Констянтином з канонами Відичної віри, що призвело до багатьох протиріч і недорочностей, над якими потішались автори різних варіантів «цікавих» біблій. В той же час проведена Констянтином Велика церковна реформа надала нового вигляду християнству, наповнивши його в багатьох аспектах відичним змістом, що полегшило підміну Відичного світогляду християнсько- іудаїстичним.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Християнство і Відична віра» з дисципліни «Русь»
