МОНЕТИЗАЦІЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ ТА ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ В УКРАЇНІ
Монетарна політика є ключовим механізмом у грошовій сис-темі країни, завдяки якому реалізуються її основні суспільні при-значення: підтримується вартість грошей на відносно стабільному рівні шляхом постійного урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку; гнучко забезпечуються потреби економіки в грошах завдя-ки їх випуску в міру зростання потреб і вилучення з обороту в міру скорочення потреб. У зв’язку з цим основними індикаторами правильності моне-тарної політики та ефективності функціонування грошової сис-теми в цілому є стабільність вартості грошей на товарних і валютних ринках та забезпеченість економічних суб’єктів достатньою масою платіжних засобів. Перший індикатор — стабільність вар-тості грошей — проявляється у відносній стабільності купівель-ної спроможності і валютного курсу національних грошей. Ці показники детально будуть розглянуті в розділах 5 та 6. Другий індикатор не має таких чітких форм виразу, як пер-ший, не знайшов він однозначного висвітлення і в літературі. Одні автори взагалі не вважають його самостійним індикатором, оскільки у разі зрівноваженості попиту і пропозиції на гроші економічні суб’єкти матимуть достатній запас платіжних засобів. Інші автори виражають його через коефіцієнти монетизації пев-них економічних змінних, зокрема через показники монетизації бюджетного дефіциту та монетизації валового внутрішнього продукту. Спільним між цими показниками є те, що у разі недостат-ньої монетизації бюджетного дефіциту і валового продукту вини-кнуть ускладнення з оплатою боргових зобов’язань — відповідно у бюджетній сфері й у сфері реалізації валового продукту. Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в по-шуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насампе-ред податкового. Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов’язаннями, і виникне про-строчена заборгованість його перед економічними суб’єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупі-вель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами: 1. Збільшити оподаткування економічних суб’єктів через під-вищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. Для цього потрібно буде змі-нити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. Але якби він був реалізований, то це не привело б до зміни маси (пропозиції) грошей. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб’єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні. Сукупний попит від такого перемі-щення грошей може зазнати лише тимчасового пригнічення, поки податкові вилучення в одних суб’єктів не будуть передані через бюджетне фінансування іншим суб’єктам, які і трансформують їх у платоспроможний попит на ринках. Тому такий спосіб монети-зації дефіциту не внесе істотних змін у пропозицію грошей, яка за-безпечується банками, а отже і в масу грошей. 2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зо-бов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для по-криття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного пла-тіжного засобу. Подібний дохід у світовій практиці заведено називати сеньйораж. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Та-кий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до ін-фляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася. 3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізу-вати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реаліза-ції облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб’єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товар-них ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монети-зації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці. Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. У цьому випадку виручка від реалізації державних обліга-цій на євроринках надійде у валютній формі, яка не дає можливос-ті прямо використати її для фінансування бюджетних витрат. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за націо-нальні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви. Збільшаться також банківські резерви в національних грошах та пропозиція грошей на ринку. Це може істотно збільшити пропозицію грошей та сукупний попит. Щоб запобігти цьому, центральний банк може провести стерилі-заційні заходи з метою зменшення маси грошей в обороті. 4. Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у роз-мірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зо-бов’язання на первинному ринку . Цей спосіб монетизації бюджет-ного дефіциту видається на перший погляд дуже простим і ефективним — уряду не потрібно мати справу з тисячами кредиторів на вторинному ринку, і потрібну суму коштів він може одержати не-гайно. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту. По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування пере-стає проходити контроль на надійність з боку суб’єктів вторинно-го ринку. Адже одного кредитора — центральний банк, який до того ж є державним, — значно легше «умовити» надати кредит уряду, ніж тисячі кредиторів — покупців облігацій на вторинному ринку. Тому ця політика може відірватися від умов реальної еко-номіки, перетворитися у звичайну «фінансову піраміду». По-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, центральний банк істотно ускладнює управління пропозицією грошей, оскільки на відповідні суми уповільниться зростання резервів комерційних банків і подальша мультиплікація депозитів, збільшується ймові-рність виходу цих грошей у позабанківський оборот. По-третє, на суму кредиту уряду збільшиться маса грошей і сукупний попит. Щоб не допустити негативного впливу цього збільшення на кон’юнктуру ринку і сталість грошей, централь-ний банк повинен буде адекватно зменшити підкріплення резер-вів комерційних банків (через скорочення їх рефінансування і купівлю у них цінних паперів), що погіршить їх ліквідність, ско-ротить їх кредитування реальної економіки. З огляду на всі ці обставини у світовій практиці відмовилися від зазначеного способу монетизації бюджетного дефіциту. Законом України «Про Національний банк України» (стаття 54) НБУ заборонено надавати прямі кредити на фінансування витрат державного бюджету. Наведена характеристика можливих способів монетизації бю-джетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є тре-тій — шляхом реалізації державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки це не змінює грошової маси і не ускладнює за-вдань, визначених у монетарній політиці. Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Інакше уряд змушений буде щоразу розміщувати на ринку все більше позик і збільшувати про-центи по них, щоб стимулювати попит. Це призведе, з одного бо-ку, до випереджаючого зростання бюджетних витрат на обслуго-вування державного боргу та збільшення бюджетного дефіциту, що ще більше ускладнюватиме проблему монетизації дефіциту, з іншого — до погіршення ліквідності економічних суб’єктів, на-самперед банків, оскільки в їхніх портфелях активів надмірно збі-льшаться запаси державних цінних паперів. Щоб не допустити ба-нківської кризи, центральний банк змушений буде посилити скуповування державних цінних паперів на вторинному ринку, що спричинить зростання пропозиції грошей та сукупного попиту на товарних ринках. Посилиться загроза підриву сталості грошей. Отже, систематичний, всезростаючий бюджетний дефіцит у великих розмірах становить потенційну загрозу для сталості грошей, якими б способами він не монетизувався. Монетизація бюджетного дефіциту через вторинний ринок цінних паперів може тільки відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім. Проблема монетизації валового внутрішнього продукту полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для ус-пішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, пога-шення боргових зобов’язань. Із суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу гро-шової маси. Якою б мірою остання не змінилася (угору чи вниз), як-що пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об’єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою. Проте, з практичної точки зору, вирішення цієї проблеми є знач-но складнішим, бо неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину (попит на гроші), на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатність монетизації ВВП, а зна-чить і всієї економіки, можна судити не по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, ста-ну платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою. Ціновий тренд 1, що позначений горизонтальною лінією, свід-чить про нормальну монетизацію економіки, коли попит і пропо-зиція, Мф і Мн, збалансовані так, що рівноважний рівень цін тривалий час залишається незмінним. Ціновий тренд 2, що по-значений висхідною лінією, свідчить про дещо надмірну монети-зацію економіки, через що урівноваження попиту і пропозиції на товарних ринках щороку відбувається на більш високому рівні цін. Цей ефект може бути викликаний такими чинниками: систематичним скороченням реального обсягу ВВП; випереджаючим зростанням пропозиції грошей (порівняно зі зростанням реального обсягу ВВП); прискоренням швидкості обігу грошей; зростанням частки ВВП, що реалізується на засадах бартеру; зростанням попиту на гроші у зв’язку з погіршенням умов капіталізації грошей на грошовому ринку. Ціновий тренд 3, що позначений низхідною лінією, свідчить про недостатню монетизацію економіки. За цих умов рівень рів-новаги між попитом і пропозицією на товарних ринках і середній рівень цін буде знижуватися. Зазначені зміни ринкових індикаторів можуть об’єктивно ха-рактеризувати стан монетизації валового продукту за умови ви-сокого рівня розвитку ринкових відносин, вільного ціноутворен-ня, вільної конкуренції, ефективного механізму банкрутства тощо. Без цих передумов окремі індикатори можуть змінюватися незалежно від рівня монетизації і перестати виражати її стан. Показник фактичного стану монетизації валового продукту зви-чайно розраховують як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП : , де Км — рівень монетизації; М — маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3; ВВП — річний номінальний обсяг валового внутрішнього продукту. Розрахований за станом на 1 січня 2002 р. рівень монетизації ВВП в Україні дорівнював 18,6% . Узятий сам по собі цей показник не дає відповіді на питання, чи достат-ній він для монетизації економіки України, оскільки немає і, як зазначалося вище, не може бути нормативного (достатнього) рів-ня монетизації, з яким його можна було б порівняти. Тому на практиці його порівнюють з таким же показником у даній країні в попередні роки (місяці) чи в інших країнах (табл. 4.1). Таблиця 4.1 РІВЕНЬ МОНЕТИЗАЦІЇ ВВП В УКРАЇНІ в 1991—2001 рр. Рік Номінальний ВВП за рік, млн грн Номінальна маса грошей М3 на кінець року, млн грн Рівень монетизації ВВП, % Рівень інфляції, % 1991 2,99 2,4 80,2 390,0 1992 50,33 25,0 49,6 2100,0 1993 1483,0 482,0 32,5 10256,0 1994 12038,0 3216,0 26,7 501,0 1995 52933,0 6930,0 13,1 282,0 1996 80510,0 9364,0 17,7 140,0 1997 93365,0 12541,0 13,4 110,0 1998 102593,0 15705,0 15,3 120,0 1999 127126,0 22070,0 17,4 119,2 2000 170070,0 32087,0 18,9 125,8 2001 201927,0 45555,0 22,6 106,1 Як видно з наведених у таблиці даних, рівень монетизації ВВП в Україні протягом 1991—1995 рр. систематично знижувався з 80,2% у 1991 р. до 13,1% у 1995 р. Це дає підстави стверджувати, що за-безпеченість економіки грошовою масою за цей період погіршила-ся, тобто відбулася демонетизація економіки. Це негативно вплину-ло на стан платіжної дисципліни, а отже на розвиток економіки: поглибилася платіжна криза, широкого розмаху набув бартер, помі-тно знизилася ліквідність економічних суб’єктів та банків тощо. З 1996 р. спостерігається поступове повільне піднесення рівня монетизації — з 13,1% у 1995 р. до 22,6% у 2001 р. Це можна розцінювати як прояв певного поліпшення забезпеченості еконо-міки грошовою масою. Проте темпи його були недостатніми і не привели до помітного зміцнення платіжної дисципліни. Вона і в кінці цього періоду залишалася в незадовільному стані, негатив-но впливала на економічні процеси. Щоб терміново виправити ситуацію з монетизацією ВВП і не-гайно перебороти платіжну кризу, деякі економісти пропонували штучно підвищити рівень монетизації ВВП методами експансій-ної монетарної політики, збільшуючи пропозицію грошей неза-лежно від зміни попиту на гроші. Наскільки реальні й ефективні ці пропозиції? Правильну від-повідь на це питання можна знайти на підставі аналізу чинників, які обумовили зміну рівня монетизації ВВП в Україні протягом 1991—2001 рр. На першому етапі (1991—1995 рр.) демонетизація ВВП була викликана двома групами чинників: 1) тими, що провокували з боку грошей прискорене зростання номінального обсягу ВВП — високі темпи зростання пропозиції грошей та інфляційних очікувань; 2) тими, що діяли з боку товарів і спричинювали зростання виробничих витрат і цін — стрімке подорожчання імпортних енергоносіїв, зниження продуктивності праці, зростання втрат та збитків, скорочення обсягів виробництва тощо. Унаслідок дії цих факторів номінальний обсяг ВВП з року в рік зростав швидше, ніж номінальна маса грошей в обороті. За 1991—1995 рр. обсяг номінального ВВП зріс у 17644,0 рази, а обсяг номі-нальної маси грошей — у 2887,5 рази, тобто приблизно в 6 разів по-вільніше. Рівно на стільки ж знизився рівень монетизації ВВП. На другому етапі (1996—2001 рр.) падіння монетизації ВВП припинилося, і рівень її став навіть зростати. Але це зростання було зумовлене не посиленням пропозиції грошей. Навпаки, тем-пи її зростання навіть помітно знизились — з 2887,5 раза за 1991—1995 рр. до 4,9 раза за 1996—2001 рр. Справжньою при-чиною перелому в тенденції монетизації ВВП стала зміна в спів-відношенні між темпами зростання номінальної грошової маси і номінального обсягу ВВП на користь першої. За 1996—2001 рр. обсяг грошової маси зріс у 4,9 раза, а обсяг ВВП — у 2,5 раза. Це можна пояснити тим, що після грошової реформи 1996 р. і трива-лої стабілізації курсу гривні скоротилися інфляційні очікування, підвищилася довіра до національних грошей і банківської систе-ми, істотно знизилися темпи інфляції, що й спровокувало зрос-тання попиту економічних суб’єктів на гроші і підштовхнуло їх до прискореного нарощування запасів грошей . Чи можна було ще більше наростити масу грошей методами експансійної монетарної політики? На наш погляд, не можна, бо додатково випущені гроші тільки збільшили б тиск на ціни на ва-лютному і товарному ринках. Це спричинило б поглиблення де-вальвації та інфляції гривні, які й так у цей період перебували на досить високому рівні, за яким розпочалося б прискорене зрос-тання інфляційних очікувань і падіння рівня монетизації ВВП. Отже, сама українська дійсність доводить, що демонетизація економіки спричинена глибокою інфляцією, внаслідок якої різко скоротився попит на гроші і відповідно була скорочена пропозиція гро-шей. Тому ремонетизувати економіку неможливо нагнітанням пропозиції грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток попиту на гроші. І лише в міру його зростання повинна збільшува-тися пропозиція грошей. Тільки за цих умов емісія не призведе до інфляції, бо додаткова пропозиція грошей осяде в їх запасах, а вихід її на товарні ринки буде здійснюватися в міру зростання товарної пропозиції, не провокуючи зростання цін понад запланований рі-вень. Для збільшення попиту на гроші, як єдино реального шляху ремонетизації економіки України, необхідно: — перейти до політики економічного зростання, яка забезпе-чить тривале збільшення виробництва реального валового внут-рішнього продукту; — подолати бартер у відносинах між господарюючими суб’єктами; — підвищити стабільність національних грошей та банківсь-кої системи, довіру до них усіх економічних суб’єктів; — підтримувати на належному рівні реальну ставку депозит-ного процента; — забезпечити високий рівень розвитку ринку цінних паперів та валютного ринку. Звичайно, вирішити всі ці завдання значно важче, ніж просто збільшити пропозицію грошей. Проте йти потрібно складним шляхом, бо тільки він гарантує потрібний результат і дасть мож-ливість уникнути старих помилок — нових гіперінфляційних збурень в економіці. Звідси випливає ще один важливий висновок — показник мо-нетизації ВВП безпосередньо не пов’язаний з грошовим ринком і управлінням пропозицією грошей. Тому завдання ремонетизації економіки виходить за межі монетарної політики і має вирішува-тися засобами загальноекономічної політики. Монетарна ж полі-тика повинна забезпечити урівноваженість попиту і пропозиції грошей, на якому б рівні не перебувала монетизація ВВП.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОНЕТИЗАЦІЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ ТА ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Гроші та кредит»
