Як бачимо, в XVII – XVIII століттях мала місце друга спроба щеплення руської культури на "угро-тюркському підвої" Росії. Але й ця спроба не принесла бажаних результатів. Якщо в період "українізації" зовнішня сторона Росії набула європейського лиску, то внутрішня, ординська, за змістом не змінилась. З кінця XVIII, а особливо в XIX столітті золотоординський менталітет Росії повів безкомпромісну боротьбу з руським впливом не тільки в мові і культурі, а з початку XX сторіччя на духовне і фізичне знищення руського етносу. Уже в XVIII сторіччі були заборонені українські школи , а в ХІХ-му – друкування українською мовою. Були закриті, або переведені на російську мову школи і вищі учбові заклади, заборонено видавництво українських пісень і музикальних творів. Була зруйнована автокефальна церква, як цитадель духовної демократії, скрізь запанувала Московська православна. Ще більше тиск на русько-український етнос посилився починаючи з більшовицького заколоту 1917 року, коли золотоординський дух і менталітет запанували на всій території Російської імперії. Спроба України відокремитись в 1917-18 рр. закінчилась кровопролиттям і кількадобовими грабунками червоних в Києві, зумисним голодом 1933 року, концтаборами ГУЛАГу, де за самими скромними підрахунками було знищено кілька мільйонів українців, серед них майже весь цвіт нації. В роки Великої Вітчизняної війни загинув кожний четвертий білорус і українець і на фініш XX сторіччя історія винесла обезкрилений і обезкровлений русько-український етнос.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ординський молох» з дисципліни «Русь»
