Перші повідомлення про антів, автохтонів українських земель, безпосередніх предків українців, зустрічаються в письмових джерелах, що розповідають про їх боротьбу проти готів та напади гунів на готську державу у так званий період великого переселення народів. У ІІ ст. н.е. в Україні з Балтійського узбережжя (нижньої Вісли), за одною з версій, прийшли готи-германці (можливо їх звідти витіснили венеди-словя’ни, можливо що це взагалі були слов’яни). Можлива і інша версія, за якою готи були одним із споріднених русам племен, що мешкало у верхів’ях Дону (ця версія збігається з ВК). Частина готів разом з частиною русів пішла на Північний-Захід, де зайняла територію Прибалтики над поляками і лужанами, що мешкали по Віслі та Лабі-Ельбі до Одеру включно. Друга частина готів, що була відома під назвою гетів,у другому ст. н. е. , зайняла територію Приазов’я і Причорномор’я від Дону до Дністра. У 251 р. н. е. готи зруйнували Ольвію, Тіру та інші причорноморські міста, а потім заволоділи і Боспорським царством. Готи і анти у мовному відношенні добре розуміли одні одних, а деякі з їхніх вождів мали по два імені: готське і антське, що схиляє терези в бік Донської прабатьківщини готів. Найвищого піднесення готська держава досягла за короля Германаріха (або Германареха; рех – король, Германаріх – король германців) у 350 – 375р.н.е. Столицею готської держави було «Дніпрове місто», що знаходилось біля с.Башмачка на Дніпровських порогах, що на той час мали готсько-германські назви. У період Антії (Орантії) землероби вже користувались залізним плугом, знали писемність. Державні справи вирішувало Віче, цар, воєводи (ті, що водять воїв) і волхви. Столицею антів був Орій (Київ), а найвідомішим царем антів був Бож, або Бус (Бус Білояр). У 380 році під час міжетнічних зіткнень готи захопили Київ і назвали його Данапрштадт, але волхви підняли народ проти окупантів і на берегах Стугни відбулась вирішальна битва, в якій перемогу отримали анти під проводом свого царя Атея. У 375 році на кордонах території готської держави вперше з’являються гуни. Багато істориків вважають гунів тюрко-монгольською ордою, що прийшла із-за меж Західного Китаю. Слабкими місцями цієї версії походження гунів є те, що в нечисленних похованнях гунів не знаходять нічого манголо-китайського, а лише речі характерні для племен, що займали територію від Прикаспію до Подунавя. По-друге, племена хунну-сюнну більше відомі для періоду міжетнічної боротьби китайців ще за два тисячоліття до гунської навали. Практично неймовірно, щоб хунну збереглись у первісному варіанті, та ще й через дві тисячі років пішли шукати щастя аж в Європу. Більш вірогідна версія поволжсько-донського походження гунів, що отримали свою назву за одною версією від норманського (готського) hunnu, або жінка-амазонка (згадаймо сарматів під проводом цариці Сіромахи), або від санскритського слова «гуна» - сила.Не виключено походження гунів від угро-фіннів. За Велесовою книгою останні називались єгунами, або гунами. Гуни спочатку підкорили аланів по Кубані і в Приазов’ї, а потім разом з аланами у 375р. розгромили готів, витіснивши їх до Карпат. Разом з гунами проти готів виступили анти. (Союз гунів і антів проіснував до 453р.) У Північному Причорномор’ї утворилась могутня та небезпечна для сусідів гунська держава, що об’єднала в собі готські, аланські, гунські народи та культурологічні пам’ятки про них. У 425р. за правління кагана Руї гуни намагались захопити Подунав'я, але, зазнавши поразки від Риму, відступили. В 433 році Руя помер і влада перейшла до його синів Блєди і Аттіли. В 455 році Блєда загинув і Аттіла став єдиним каганом. Війська Аттіли форсували Дунай і вдерлись до Паннонії, римської провінції на території нинішньої Угорщини, де на той час мешкали залишки сарматів. Паннонія сподобалась Аттілі і на тривалий час вона стала місцем перебування гунів (угорці й досі називають свою країну «Хунгарія» або країна гунів). Аттіла підкорив практично всю Європу, завдавши при цьому нищівної поразки Риму, але в знаменитій Каталаунській битві зазнав поразки від об’єднаних франків, вестготів і римлян, відступив до Паннонії, де й помер. Після смерті Аттіли Гунська імперія досить швидко розпалась, залишивши після себе в основному речі характерні для союзників гунів-антів. Про спорідненість гунів і антів говорить і те, що (за свідченнями античних авторів) гуни приймали гостей чисто за українськими (на тоді антськими) звичаями, а Аттілу називали по-слов’янськи «Гатило». Проіснувавши близько трьох століть антська держава занепала у боротьбі з обрами та аварами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Анти, готи і гуни» з дисципліни «Русь»
