Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення
Фінансова криза - це фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Екзогенні фактори фінансової кризи на підприємстві: • спад кон'юнктури в економіці в цілому; • зменшення купівельної спроможності населення; • значний рівень інфляції; • нестабільність господарського та податкового законодавства; • нестабільність фінансового та валютного ринків; • посилення конкуренції в галузі; • криза окремої галузі; • сезонні коливання; • посилення монополізму на ринку; • дискримінація підприємства органами влади та управління; • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировини (споживачів продукції); • конфлікти між засновниками (власниками) тощо. Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства. До ендогенних факторів фінансової кризи можна віднести: 1. Низька якість менеджменту. 2. Дефіцити в організаційній структурі. 3. Низький рівень кваліфікації персоналу. 4. Недоліки у виробничій сфері. 5. Прорахунки в галузі постачання. 6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. 7. Прорахунки в інвестиційній політиці. 8. Брак інновацій та раціоналізаторства. 9. Дефіцити у фінансуванні. 10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу. Наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства : • втрата клієнтів і покупців готової продукції; • зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції; • неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; • підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; • збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів; • виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів; • підвищення тиску на ціни;істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Три види кризи: • стратегічна криза - коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху; • криза прибутковості – коли перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу; • криза ліквідності – коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності. Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Три фази кризи: а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління); б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу: 1. Захисна стратегія - передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції. 2. Наступальна стратегія - передбачає активні дії: модернізацію обладнання, впровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління. До найважливіших першочергових заходів, спрямованих на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести: • реалізацію частини основних фондів, що не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва; • використання зворотного лізингу; • оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу; • стягнення дебіторської заборгованості - підприємства, які опинились на межі банкрутства, мають значний рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності; • рефінансування дебіторської заборгованості. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: • факторинг ; • облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення); • продаж векселів на фондовому ринку, • форфейтинг.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення» з дисципліни «Управління фінансовою санацією підприємства»
