Процес банківського кредитування — це сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту. Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окре-мо, забезпечує розв’язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій — їх надійність і прибутко-вість для банку. Основна робота з організації кредитного процесу в банку мо-же бути подана у вигляді таких етапів. 1 етап. Формування портфеля кредитних заявок; 2 етап. Проведення переговорів із потенційним клієнтом; 3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання; 4 етап. Оформлення кредитної справи; 5 етап. Робота з клієнтом після отримання ним позики; 6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи. До першого етапу входять збір інформації про попит на кре-дит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бу-ти дотриманий основний принцип: вся інформація про потенцій-них позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками та містити такі відомості: — короткий зміст кредитованого проекту; — обсяг запитуваного кредиту; — вид та строк позики; — пропоноване забезпечення. Також до заявки додається пакет документів, що містить: — засновні документи позичальника; — картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки; — фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки); — техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план; — контракти та угоди на проект, що кредитується; — супутня документація на пропоноване забезпечення. При надходженні до банку великої кількості заявок така інфо-рмація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики. На підставі заповнених та наявних даних слід отримати інфор-мацію про потенційного клієнта. У першу чергу перевірці підлягають засновники фірми, її керівники та головний бухгалтер. Осо-бливу увагу необхідно звернути на ті підприємства та фірми, до яких вони мають або мали стосунок. Вельми бажано також переві-рити інформацію щодо кредитів, отриманих фірмою раніше. Усі відомості, наявні у картці реєстрації позичальника, аналізуються та звіряються з базою даних. Дані, що не збігаються, уточнюються в ході інтерв’ю з позичальником. За необхідності можна довіда-тись про його фінансовий стан в обслуговуючому того банку. На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умо-вах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь помір-кованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки об-ґрунтована сума позики; з’ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити бе-зумовне вчасне повернення позики. У ході розмови інтерв’юерові не слід прагнути з’ясувати всі аспекти роботи фірми-позичальника. Він повинен зконцентрува-ти увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбі-льший інтерес для банку. Запитання поділяються на п’ять груп: — відомості про фірму; — відомості щодо планованого кредиту; — відомості, пов’язані з погашанням кредиту; — відомості щодо забезпечення кредиту; — відомості про зв’язки клієнта з іншими банками. Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох уста-новах банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу. У таких установах банків існує спеціальний працівник у галузі аналізу. Під час експертизи кредитної заявки використовують різні джерела інформації: — матеріали, одержані безпосередньо від позичальника у складі кредитної заявки: звітність, клопотання на отримання кредиту, економічне обґрунтування проекту, що буде прокредитований, або бізнес-план; — відомості про клієнта, що знаходяться в архіві банку (це стосується клієнтів, котрі вже обслуговувалися в даному банку) — це статистичні матеріали згруповані за певними статистичними ознаками, і бухгалтерська звітність (про заборгованість по креди-тах, про погашення кредитів, про прострочені борги, про ранішні відносини з банком); — інформація про клієнта, одержана за межами даного банку (інформація податкової служби, фінансового відділу окремого регіону і т. ін.). Вивчаючи кредитну заявку, банк може також здійснювати на місці цільові перевірки, які стосуються майбутнього кредиту. Під час відвідувань клієнта з’ясовуються ті питання, які не обгово-рювалися на попередній бесіді з клієнтом, оцінюється рівень компетентності працівників, що очолюють служби клієнта, які при-четні до реалізації заходу, що кредитується, вивчається стан майна позичальника. Після розмови з позичальником кредитний працівник у пись-мовому вигляді підсумовує отримані відомості і приймає рішен-ня: продовжувати роботу з клієнтом чи відмовити йому. Якщо пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах із принципами та положеннями політики, яку провадить банк у га-лузі кредитних операцій, заявка рішуче відхиляється. Якщо ж кредитний працівник за підсумками попереднього інтерв’ю ви-рішує продовжувати роботу з клієнтом, то за методикою, прийн-ятою банком, провадиться оцінка кредитоспроможності позича-льника та визначається ступінь ризику даного кредиту. Оцінку ризику слід визначати опираючись на обчислення по-казників балансу позичальника, рекомендованих Національним банком України, та «Положенням про резервування», розробле-ним комерційним банком. Коли все вищезазначене зроблено, працівник банку складає певне заключення, в якому відображаються всі критерії оцінки кредитоспроможності за певними напрямками і робиться загаль-ний висновок щодо кредитоспроможності потенційного позича-льника та рівня ризику стосовно запитуваного кредиту. На третьому етапі банк провадить підготовку до складання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитив-ного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможно-сті та ризику. Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше. Правильне визначення виду кредиту має важливе значення для обґрунтування реальних джерел погашення позички. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і відноситься до короткострокових, то джерелом його погашення будуть поточні грошові надходження, які надійдуть після реалі-зації проекту, що прокредитований. Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичаль-ника, є, як правило, довгостроковим і повинен бути повернений за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого проекту. Важливе значення у структуруванні позички має правильно визначена сума кредиту. Заниження її може привести до пору-шення строків повернення, оскільки об’єкт, що кредитується, не буде завершений в строк, а завищення призведе до нецільового використання надлишково oтриманих в банку коштів, а це ви-кличе проблеми при розрахунках із банком. Приблизно до таких же наслідків призводять і помилки у ви-значенні строків кредиту. Якщо будуть встановлені занадто на-пружені строки кредитування, позичальник може опинитися з браком коштів, що може призвести до спаду у виробництві через невиконання запланованих заходів. Якщо строки кредиту виявляться занадто ліберальними, тобто завеликими, то це буде стримувати віддачу від позички на більш тривалий час, і клієнт буде користуватися неконтрольованим із боку банку капіталом. При структуруванні кредиту велике значення надається достатності та якості забезпечення кредиту. Пріоритет при цьому, як правило, надається забезпеченню кредиту майном, проте окрім застави може бути використана га-рантія, запорука, іпотека, переуступка договорів і т. д. При визначенні основних параметрів кредиту заслуговують на увагу і такі з них, як порядок надання та погашення кредиту, встановлення плати за кредит. Визначення плати за кредит залежить від політики, яку банк провадить у галузі кредитування в даному періоді, і, якщо згідно з цією політикою не передбачено конкретні обмеження в рівнях процентної ставки за кредит, цей елемент позички може бути об’єктом обговорення і компромісу. Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чин-ному законодавству та на можливість успішного вирішення пи-тання повернення коштів у разі невиконання позичальником кре-дитного договору. За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевірки є: * перевірка контрактів та угод, що стосуються даного креди-тованого проекту, визначення надійності та платоспроможності партнерів позичальника; * отримання та уточнення конфіденційної інформації про всіх юридичних та фізичних осіб, стосовних даного кредитного проекту; * перевірка фінансової стабільності гаранта (поручителя) та встановлення його зв’язків з позичальником; * аналіз отриманої інформації та визначення можливості не-повернення позичальником кредиту. Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту. Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного догово-ру або відмови клієнтові. На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо стру-ктурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору. Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кре-диту, повинна довести до нього обов’язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути нада-на, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс. Обов’язковою умовою, наприклад, може бути наявність май-нового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсут-ність може призвести до неповернення кредиту. Умовою, щодо якої може бути досягнутий компроміс, як пра-вило, виступає процентна ставка, розмір комісії та інше. Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів май-бутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кре-диту. Цей висновок за підписом начальника кредитного відділу подається на розгляд кредитного комітету або комісії банку. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання креди-тної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкриваєть-ся позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. При цьому указуються всі реквізити, характеристика рахунка (вид ра-хунка, сума кредиту, порядок видачі і погашення тощо). Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частина-ми у строки, визначені у кредитній угоді. Зараховуватися кредит може на поточний рахунок клієнта або перераховуватися на рахунки господарюючих партнерів позича-льника, може використовуватися також в іншому порядку, пе-редбаченому в кредитній угоді, наприклад, шляхом одержання готівки. У більшості варіантів позичка при її наданні зарахову-ється на поточний рахунок позичальника. При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будів-ництво житла та ін.) — видача здійснюється в безготівковому по-рядку. Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку. Повернення кредиту здійснюється за ініціативою клієнта, тоб-то позичальника, на підставі його платіжних доручень, або на підставі оголошень внесення готівки. Якщо в день повернення позички клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову забор-гованість у прострочену, тобто робить бухгалтерську проводку: Дт простроч. кредиту Кт простий позич рах. Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позича-льника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кре-дитної угоди. У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин. З метою контролю за своєчасним поверненням позички і за-безпечення нарахування процентів по ній облік кредитних опера-цій здійснюється на окремих позичкових рахунках, а саме: • звичайний позичковий рахунок; • спеціальний позичковий рахунок; • конкорентний позичковий рахунок; • поточний рахунок з овердрафтом. Режим дії цих рахунків дещо відрізняється. Так звичайний по-зичковий рахунок і спеціальний відрізняються між собою особ-ливостями функціонування, а саме: — спеціальний позичковий рахунок відкривається, коли клі-єнт постійно користується кредитом; — при видачі кредиту зі спеціального позичкового рахунка відкривається кредитна лінія; — видача кредиту здійснюється в межах кредитної лінії по мі-рі необхідності; — кожна видача кредиту не оформлюються документами; — погашення кредиту здійснюється шляхом зарахування виручки в кредит (Кт) цього рахунка. Простий позичковий рахунок застосовується для кредитуван-ня разових проектів. Режим його дії такий: — видача і погашення кредиту провадиться у разовому порядку; — кожна видача кредиту оформлюється документами; — виручка зараховується на поточний рахунок позичальник; — кредит погашається шляхом перерахування коштів із поточного рахунка на позичковий. Як по простому позичковому рахунку так і по спеціальному може бути тільки дебетове сальдо. Режим дії спеціального позичкового рахунка і контокорентно-го схожі. Різниця лише в тому, що на спеціальному позичковому рахунку може бути тільки дебетове сальдо, а не контокорентному як дебетове так і кредитове. Режим дії контокорентного рахунка і поточного рахунка з овердрафтом один і той саме. Різниця між ними полягає лише в тому, що з контокорентного рахунка видається кредит юридич-ним особам на виробничі потреби, а з поточного рахунка вида-ється кредит фізичним особам на споживацькі цілі. На п’ятому етапі банк провадить роботу з клієнтом вже піс-ля отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела ін-формації (інформацію самого банку, інших фінансових інсти-тутів, позичальника). Банк вживає заходів реалізації повернен-ня позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, провадить перевірки (планові та позапла-нові) на місцях зі складанням акта перевірки. В ході цих пере-вірок контролюється відповідність фактичного витрачання по-зики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей і т. д., здійснюється аналіз грошових потоків клієнта. У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до ві-дома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні за-ходи. Заходи захисту від неповернення кредиту розглянуті нами раніше в темі «Кредитний ризик як складова частина банківських ризиків». Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідно-син банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непога-шення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичаль-ника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д. Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефектив-ність діяльності банківської установи в цілому.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Етапи процесу кредитування» з дисципліни «Гроші та кредит»
