У кінці XVIII ст. після спаду безчинств інквізиції почало відро джуватись древнє знання про позаматеріальну субстанцію, з якою могла взаємодіяти людина. Тоді цією проблемою зацікавились гео логи, біологи, фізики. У 1807 р. Йоганн Вільгельм Ріттер (1776— 1810), мюнхенський фізик, член Баварської академії наук, позна йомився з сенситивом-дослідником Кампетті. Ріттер, спираючись на свій авторитет ученого, довів необґрунтованість звинувачень Кампетті у шарлатанстві й магії. Ріттер виявив, що Кампетті міг отримувати інформацію без лози чи рамки. Учений вперше прихо дить до висновку, що тіла, які нас оточують, впливають на нас та на все живе й через інші сили, крім електрики і магнетизму. Після смерті Ріттера майже на два сторіччя зійшла зі сцени ідея існування невідомої сили. Вона, правда, знаходить відображення в поезії Й. Гете, отримала імпульс у теософії О. П. Блаватської (те ософія - від грец. гЬеозорЬіа < Шеоз - бог і Борі^а - мудрість; 1) у широкому розумінні - будь-яке містичне вчення, що претендує на розкриття особливих таємниць Бога; 2) містична доктрина Бла ватської та її послідовників) і антропософії Рудольфа Штейнера - релігійно-містичному вченні, що на місце Абсолюта ставить лю дину, без серйозного наукового обгрунтування використовувалась у практиці геологічного пошуку. Лише у кінці XX ст. наука знову повертається до того, що у свій час вже добре знали в Древньому Єгипті, Індії, Китаї; тобто вчені зупиняються на інформаційно-по льовій концепції про взаємодію тіл у природі. Інформаційно-польова (ІП) взаємодія - така ж таємнича за ме ханізмом, як і гравітація, проте більш очевидна, ніж гравітація за реальністю свого існування, оскільки гравітація експерименталь но перевірена лише у діапазоні 1 см, тобто такий ефект можна по яснити тією ж ІП взаємодією.
Будь-яка система має матеріально-інформаційну природу, фор муючись у єдності матеріальної та інформаційної основ. Матеріальна основа - це сукупність об’єднаних у системне ціле матеріальних елементів, що дозволяють здійснити комплекс функ цій, необхідних для існування і розвитку системи. Основне призна чення матеріальної основи - силове, тобто виконання роботи по здійсненню метаболізму (речовинно-енергетично-інформаційного обміну). Інформаційна основа - це нематеріальна сутність, що пов’язує у системне ціле матеріальні елементи системи і забезпечує у просторі й часі впорядкованість системи (включаючи її стійкість і адекватну мінливість). Основне призначення інформаційної основи - управ ління процесами роботи, виконуваної системою по здійсненню ме таболізму (Мельник, 2003). Виходячи із ідеї системної цілісності Всесвіту, всі складові її еле менти за тією чи іншою ознакою, тією чи іншою мірою взаємоді ють між собою. Механіка Ньютона охоплює певну область взаємодії, обмежену швидкостями (у), значно меншими швидкості світла (с), тобто зону, де у « с. При швидкостях, близьких до швидкості світла, взаємодія роз кривається через загальну теорію відносності Альберта Ейнштей на, для якої справедливим вважаються рівняння Е=тсг. Енергія (Е) і маса (га) тут виступають як певні характеристики ма терії, с прийняте за константу, рівну швидкості світла (300 тис. км/с), а також стверджується, що у Всесвіті не може бути швидкостей \>с. Останнє твердження не має доказів. Навпаки, недавні дослідження ряду астрофізиків показали, що V може бути значно більше с. Тут V - швидкість інформаційного імпульсу, що характеризує стан ре ального об’єкту, однак природа передачі цієї інформації класич ною фізикою не розкривається, що породжує постійні дискусії нау ковців. Відповідно до моделі світу, пропонованої С. Берковичем, в ос нові всього сущого лежить не матерія, а передача інформації. Автор порівнює передачу інформації зі світловою рекламою. На табло в певному порядку спалахують і гаснуть лампочки. Вони нерухомі, але утворений ними малюнок переміщується і ство рює ілюзію руху. “Біжить” по табло текст, “летить” чайка, “па дають” каскади води, імітуючи Ніагару... Усе це лише ілюзії, по роджені вмілою роботою світлодизайнера. “Рух є тільки назва, дана цілому рядові однакових положень, з яких кожне окреме є спокій”, - писав давньогрецький філософ Зе-
нон (бл. 490-430 до н.е.). То може Зенон має рацію: те, що ми вва жаємо рухом матерії, є всього лише передача інформації, вмикан ня і вимикання у певному порядку якихось “лампочок”? Що відіграє роль лампочок? Щоб відповісти на це питання, Беркович повернувся до уявлень фізиків кінця XIX ст. Коли Максвелл відкрив електромагнітне поле, фізики не сумнівались в тому, що існує середовище поширення елек тромагнітних хвиль. Це середовище назвали ефіром. Проте знайти ефір не вдалося: у нього не виявилось ні маси, ні заряду, ні опору, ні інших властивостей, котрі можна було б виміряти будь-якими приладами. У своєму відомому досліді Альберт Майкельсон (1852— 1931) довів, що світло рухається з постійною швидкістю, незалеж но від того, чи наближається до спостерігача джерело світла, чи ні. Цей дослід перевернув багато уявлень. Із нього, зокрема, виплива ло, що гіпотетичний ефір не захоплюється тілом, яке рухається че рез нього (як, наприклад, захоплюється повітря), але в той же час ефірові не можна приписати таку властивість, коли захоплення тілом, що рухаються крізь нього, дорівнює нулю. Теорія ефіру за вела науку в “глухий кут”. Ейнштейн, відкинувши уявлення класичної фізики (включаючи теорію ефіру), пояснив факти з абсолютно інших позицій. Із тих пір про ефір намагаються не згадувати. Проте проблеми залиша ються, бо якщо немає ефіру, то як же все-таки світло й інші елект ромагнітні сигнали рухаються в нескінченому просторі Всесвіту? Фізики зійшлися на тому, що така властивість простору. Але це лише інше формулювання проблеми, а не її розв’язання. Ейнштейн, хоча і відмовився від використання ефіру у своїх те оретичних побудовах, проте зовсім не заперечував його існування. Він лише вказав, що ефір “не має властивості руху”. Гіпотеза Берковича пояснює, що ніякі тіла крізь ефір не рухаються, пере міщується лише інформація, а відтак питання, чи захоплюється це середовище рухомим тілом, чи не захоплюється не має сенсу. Тобто, немає ніякого парадоксу в тому, що захоплюваність ефіру неможливо описати якою-небудь величиною, включаючи і нульо ву. Це середовище “не володіє властивістю руху”. Концепція Берковича дає пояснення, як ті самі одиниці матерії можуть бути і частинками, і хвилями, тобто вона добре узгоджуєть ся з теорією корпускулярно-хвильового дуалізму речовини. У гл. 23 йшлося про т. зв. збуджений стан електрона та перехід його з орбіти на орбіту за умови зміни кількості енергії. Фізики дотепер не могли відповісти на запитання, як саме відбувається цей перехід. Здавалося б, електрон повинен переміщатися з орбіти на
орбіту по якійсь траєкторії. Однак рівняння квантової механіки дають інше: електрон ніби зникає з однієї орбіти і знову з’являєть ся на іншій. Модель Берковича показує, як саме це відбувається. Електрон дійсно зникає з однієї орбіти і ніби воскресає на іншій. V проміжку він існує не як частинка, а тільки як хвиля. Час транс формації електрона всього 10...24 с (Бобильов, 2003). Концепція Берковича задовільно пояснює колосальну різницю в масі (у 1836 разів) заряджених елементарних частинок - протона і електрона - при рівності абсолютної величини заряду, загадку спіну. Беркович, продовжуючи ідею Ейнштейна, намагається ство рити концепцію єдиної теорії поля. Проте детальніший розгляд положень концепції Берковича, як і праць цілого ряду вчених щодо інформаційної взаємодії у природі (Дмитриев А. Н., 2001; Мель ник Л. Г., 2003; Пригожин И., Стенгерс И., 2001; Шевчук В. Я., 2002), виходить за рамки цього посібника. Тим більше, що погля ди цих та ряду інших учених досить дискусійні та відрізняються великою розбіжністю думок. Прикладом намагання “піднятися” над дискусіями про струк туру світотворення і вийти на розуміння інформаційної взаємодії є розроблення І. Й. Юзвішиним нового наукового напрямку - “інформаціології”. Ф. Р. Ханцеверов та Г. І. ІІІвебс у кінці XX ст. сфор мулювали науковий напрямок - еніологію (від ЕНЮ - абревіатури слів “енергія”, “інформація”, “обмін”). На IV Міжнародному кон гресі ’’Еніологія 21 століття” (вересень 2002 р., Одеса) було презен товано нове визначення: “Еніологія - це новий науковий підхід у вивченні природних явищ на основі природних законів і концепцій енергоінформаційного та духовного обміну”. Фізичний референт ІП взаємодії пропонується розкрити через аналіз фізичного вакууму (ФВ) - ймовірну протоструктуру і пер шооснову нашого життя. Найбільш розробленими напрямками тут є концепції: торсійних полів; меонічна; поля векторного потенціа лу фізичного простору та ін. Концепція торсійних полів. Деякі властивості ФВ стали зрозумі лими після праць Шипова (1993), Акімова і Шипова (1995) та ряду інших дослідників. Основна відома нині особливість ФВ - наявність торсійних полів різної структури і різних властивостей. Торсійне поле формує класичний спін, що являє собою квантовий аналог кутового моменту обертання. Спін - це власний момент кількості руху мікрочастинки, що має квантову природу і не пов’язаний із рухом частинки як цілого. За напівкласичною теорією Резерфорда-Бора електрони в ато мах обертаються по замкнених орбітах навколо позитивно за-
ряджених ядер. Разом із тим електрони здійснюють обертальні рухи навколо власних осей, і з цими внутрішніми рухами пов’язаний певний механічний момент імпульсу, який і називається спіном електрона. Спіновий момент мають також і ядра атомів. Орбітальні та спінові рухи заряджених частинок атомів утворюють мікро скопічні струми, які є джерелами магнітного поля речовини. За сучасною квантовою теорією поведінка заряджених частинок в атомах є складнішою, ніж описано вище. Однак важливо те, що ці частинки перебувають у безперервному русі і з цими рухами по в’язані механічний та магнітний моменти. Енергія торсійного поля дорівнює нулю, як і потенціал енергії торсійної взаємодії. Торсійне поле переносить інформацію без пе ренесення енергії. Крім того, торсійні поля мають інші незвичайні властивості: 1. Віддаленість від джерела не впливає на інтенсивність торсій ного поля (не спрацьовує закон зворотних квантів). 2. Торсійне випромінювання має виняткову проникаючу здат ність. Природні середовища його не поглинають. Як і гравітаційні, торсійні поля неможливо екранувати. 3. Вони володіють величезною груповою швидкістю - не менше 109 швидкості світла. 4. ФВ - середовище поширення торсійних полів - веде себе по відношенню до них згідно законів голографії. Із цього випливає, що на відміну від електромагнітних і гравітаційних полів, які існу ють лише за наявності їх джерела (зарядів і мас), торсійні поля ви никають, а також зберігаються і за відсутності спінуючих об’єктів. 5. Будь-яка форма, навіть якщо її маса дорівнює нулю (малю нок, фотографія), у результаті збурення її ФВ породжує спінову по ляризацію, яка проявляється як торсійне поле. 6. На відміну від електромагнетизму, де різнойменні заряди при тягуються, торсійні заряди різного знака відштовхуються, а одна кового - притягуються. 7. Торсійні поля володіють пам’яттю. 8. Велика кількість однорідної речовини створює колективне торсійне поле. Ця властивість дозволить у майбутньому дистан ційним способом вивчати літосферу Землі й багато інших косміч них об’єктів. Експериментально доведено, що при фотографуванні будь-яких об’єктів і поверхні Землі, на фотографії, крім видимого зображен ня, завжди існує приховане торсійне зображення, яке може бути виділене шляхом просвічування генератором ізотропних широко смугових торсійних випромінювань. При цьому утворюється су-
гіерпозиція всіх вихідних полів. Методом подальшої обробки (про пускання через спінові матриці) виявляють поклади нафти, тек тонічні розломи тощо. Меонічна концепція. Автор цієї концепції Л. В. Лєсков (1997) уяв ляє увесь простір семантичним (від грец. ветапикоз - означальний, змістовий), інформаційним. Він говорить про взаємодію матеріаль них об’єктів світу і семантичних, що представлені різновидом кван тового чи фізичного вакууму - меоном. Інформаційний обмін роз глядається як взаємодія із семантичним потенціалом меона. Лєсков стверджує, що інформаційна потужність меона значна, а також наводить інші його характеристики: меон не підпорядко вується закономірностям термодинаміки і теорії відносності; ми нуле, сучасне і майбутнє для меона як би синхронні; швидкість пе редачі інформації за участю меона значно перевищує швидкість світла; меон піддається безперервним квантовим флуктуаціям і фазовим переходам тощо. Концепція векторного потенціалу фізичного простору. Цю кон цепцію запропонував Бауров (1998). Вона розкриває можливу нову взаємодію, відмінну від нині відомих, якою усі об’єкти неживої і живої природи об’єднуються у одне інформаційне поле. Далі, спи раючись на ідею поля векторного потенціалу, введену ще Максвеллом, створюється нова теорія фізичного простору, названа ва куумом (теорія бюонів).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальні поняття інформаційно-польової взаємодії» з дисципліни «Геофізична екологія»
